Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.) скачати онлайн-> Тарасенко Микола Федосійович

Тарасенко Микола Федосійович


Народився 23 квітня 1939 р. в селищі міського типу Горностаївка Херсонської обл, У 1958 р. закінчив Одеський технікум підготовки культосвітніх працівників. З 1959 по 1962 р. служив в армії. В 1967 р. закінчив філософський факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, де ще студентом на нього звернув увагу П. В. Копнін, запросивши на роботу до Інституту філософії АН УРСР. 3 1969 до 1972 р. — аспірант Інституту філософії. В 1973 р. захистив кандидатську дисертацію. З 1976 по 1986 р. — старший науковий співробітник відділу діалектичного та історичного матеріалізму, а потім перейшов на кафедру філософії АН України. Після захисту в 1987 р. докторської дисертації на тему “Діалектика культури і технологія в освоєнні природи” був обраний деканом філософського факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, пропрацювавши на цій посаді до кінця свого життя. Помер 25 березня 1995 р., похований у Києві.

М. Тарасенко опублікував близько 50 наукових праць, присвячених дослідженню актуальних і перспективних проблем, пов’язаних із світоглядною специфікою взаємозв’язку технології і культури. Він запропонував і реалізував оригінальний підхід до аналізу соціально-культурних основ технології, який на відміну від існуючого формаційного, субстратного і структурно-функціонального полягав у виявленні інтерсуб’єктивного змісту промислової технології через специфіку суспільних форм практики і суб’єкт-об’єктних відносин. Гармонізацію взаємин людини і природи як соціально створених відносин М. Тарасенко вбачав у заміні технологій, які будуються за формами руху матерії, технологіями, побудованими на діалектиці колективної праці людства (Философские аспекты отношения человек — природа. К., 1975; Природа, технология, культура: философско-мировоззренческий анализ. К., 1985). М. Тарасенко був талановитим організатором науки. Під його керівництвом опубліковано п’ять колективних монографій, ряд підручників та навчальних посібників із філософії та культури. Саме завдяки його науковій редакції та особистій участі вийшли в світ навчальні посібники з історії вітчизняної філософії (Історія філософії України. Хрестоматія. К., 1993; Історія філософії України. К., 1994; Огородник І. В., Русин М Ю. Українська філософія в іменах. К., 1997).

Наведеними персоналіями можна завершити огляд стану філософії України радянського та пострадянського періодів. Вони хронологічно охоплюють межі від 20-х років до нашого часу,- певною мірою відбиваючи найсуттєвіші моменти розвитку вітчизняної філософії аналізованої доби. Водночас виникає питання, яке потребує деякого пояснення. Це питання про орієнтацію філософії України на марксистську філософію. Питання слушне уже хоча б тому, що сьогодні наші “просвітчені інтелектуали” з числа тих, хто Маркса практично не читав, а виховувався на вирваних із контексту його праць цитатах та їх інтерпретацій з погляду “новітніх досягнень марксизму” в постановах і рішеннях з’їздів та пленумів КПРС так само відхрещуються від марксизму, як раніше його обожнювали, розглядаючи як істину в останній інстанції. Між тим, відношення до Маркса на Заході будувалося за іншими принципами, де марксизм розглядався як один з елементів світової культури. Показовим у цьому відношенні може бути факт, що впродовж 70—80-х років ім’я Маркса входило в десятку найвидатніших мислителів світу. При всьому критичному ставленні до Маркса ця тенденція продовжується і в наш час. Так, у кінці 1998 р. “Журнал філософів” в Англії провів опитування серед 1000 студентів і викладачів англійських навчальних закладів з приводу виявлення найбільш видатних мислителів світу від античності до нашого часу. Результати опитування досить показові. Перше місце серед усіх мислителів зайняли Арістотель, Платон, Кант, за ними йдуть Ніцше, Вітгенштейн, Деріда, Маркс, а завершує десятку кращих мислителів світу Хайдеггер.

При розгляді поставленого питання варто не забувати також того, що протиборство і конфронтація двох світових систем з їх політичною та ідеологічною нетерпимістю поверталася нетерпимістю науковою, далекою від плюралізму думок. Політичні пристрасті тут брали верх над науковою істиною, а все зводилося до “критики” — пошуку помилок і вад як дійсних, так і надуманих у своїх противників. Грішили у цій критиці однаковою мірою і “марксисти-ленінці”, і “буржуазні філософи”. Одні “стригли бороду у К. Маркса”, другі кидали їм звинувачення, що у “них вішають негрів”. “Хрущовська відлига”, “горбачовські потепління і перебудова” внесли певні зміни у взаємини між державами з різними політичними системами у вигляді політики мирного співіснування, сприяючи посиленню комунікативних зв’язків між східними й західними філософами. Однак і за таких умов були Д. Лукачі і П. Копніни, а були й М. Мітіни та В. Пастухи, Б. Рассели й К. Поппери, X. Альберти та Е. Топичі. Філософствувати також можна було по-різному зводити марксистську філософію до твердження “матерія первинна, а свідомість — вторинна”, брати із спадщини К. Маркса “Маніфест Комуністичної партії” або “Капітал”.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія філософської думки в Україні (Огородник І.В.)