Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Горлач) скачати онлайн-> 2. Філософська система (чарвака-локаята)

2. Філософська система (чарвака-локаята)


Особливе місце в історії розвитку теоретичної думки Індії займає матеріалістична філософія чарвака-локаята. Все, що відоме про філософію локаяти, взято з текстів її теоретичних опонентів, які піддали критиці скептицизм давніх матеріалістів. Філософські погляди локаяти стали могутнім каталізатором розвитку для багатьох систем індійської філософії. Виникнення системи чарвака-локаята традиційно належить до середини І тисячоліття до н. є., хоча окремі згадки про матеріалізм уже є в текстах вед. На думку деяких дослідників, локаята заснована міфічним мудрецем Брахаспаті, який згадується в кількох ведійських гімнах, у «Махабхараті», а також у філософських сутрах. Автором ідеї локаяти також вважається Дхішану, про що свідчить текст «Падма-пурани».
Використання у ряді найдавніших текстів для позначення матеріалізму слова «чарвака» зв’язане з атеїстичними і антиведичними нападками, що приписувалися легендарному Чарваку. Термін локаята походить від санскритського лока – світ, що іде із світу. Етимологію терміну чарвака вбачають у гедоністичній позиції їж, пий, веселися – чарв означає їсти. За іншою версією, чарвака утворене від слів чару і вак, що означає красномовство, дохідливість. У сучасних умовах чарвака – синонім слова матеріаліст. В основу вчення про буття локаята лежить уявлення про те, що всі предмети Всесвіту складаються з чотирьох елементів: землі, вогню, води і повітря (у деяких текстах до них додається і п’ятий елемент – ефір). Кожному елементу відповідає особливий різновид атомів, що не змінюються, не знищуються і існують не одвічно. Усі властивості предметів залежать від поєднання конкретних атомів і від пропорцій, у яких з’єднуються атоми. Свідомість та органи відчуття також виникають поєднанням атомів: після смерті живої істоти таке поєднання розпадається на елементи, що приєднуються до атомів відповідного різновиду, які існують у неживій природі.
Єдиним і достовірним джерелом пізнання визнається безпосереднє сприйняття — прат’якша. Гносеологія локаята сенсуалі-1 стична: єдино достовірне джерело пізнання – відчуття. Органи відчуття сприймають предмети, оскільки самі складаються з тих же елементів, що й предмети («подібне пізнається подібним»). Тільки сприйняттям, за локаятою, забезпечується здобуття знання, що не викликає сумніву. Усі інші способи пізнання – логічний висновок (умовивід), словесне свідчення (авторитет) – створюють лише видимість істини, а насправді виявляються сприятливим грунтом для забобонів і помилок. Коли ж на підставі сприйняття якого-небудь факту шляхом умовиводу робиться висновок про наявність іншого факту, то тим самим відбувається стрибок у невідоме. Такий перехід від загального до особливого локаятики називали принесенням у жертву очевидного на догоду передбачуваному.
Загальний зв’язок — в’япті — за вченням локаяти, не може бути об’єктом сприйняття, а, отже, не може бути достовірно встановлений. І навіть наявність у людей однакового (спільного) досвіду не виключає можливість помилок, адже не дано знати, чи підтвердиться досвід минулого у майбутньому. Все залежить від безкінечного різноманіття умов, в межах яких сприймається світ. Встановити достовірно всі наявні умови знову-таки неможливо. Надійним джерелом пізнання локаята не вважала і посилання на авторитет, навіть якщо мова йшла про таке авторитетне свідоцтво, як веди. Якщо ж сприйняття – єдине джерело істинного пізнання, то раціонально пізнається лише реальність об’єктів, що сприймаються – такий висновок роблять стародавні матеріалісти Індії.
З різного поєднання таких елементів і виникають усі живі і неживі тіла. Навіть свідомість, що сприймається, визнається лише властивістю тіла, має в основі всі ті ж чотири елементи. Явище, яке звичайно називається душею, не є повною самостійною, відмінною від тіла матеріальною суттю, це властивість самого тіла. Відсутність свідомості в «матеріальних елементах» не доводить, що не може виникнути з них за певних умов. Доля душі, свідомості, як і всіх інших об’єктів матеріального світу, – це руйнування, смерть: помирає тіло – помирає і душа. Жертвопринесення, розмови про попереднє життя і наступне народження, карма, рай, спасіння, пекло, потойбічний світ є ніщо інше, як нісенітниця. І дурень, і мудрець помирають зі смертю тіла, після смерті у них немає буття. Зі смертю тіла елементи, що в ньому містяться, розчиняються в зовнішньому світі: вода ~ у воді, світло -у вогні, повітря — у повітрі.
Філософія локаята не визнає і буття Бога, чиє існування також не можна довести. Увесь світ для стародавньоіндійських матеріалістів – лише випадкове сплетіння чотирьох первісних елементів, які не потребують божественного творіння. У світі, де все смертне і конечне, тільки життя гідне уваги – стверджують матеріалісти. Індійські матеріалісти повністю відкидають достовірність будь-якого опосередкованого знання, як і свідчення вед. Матеріалізм відкидав існування Бога, душі, карми, тобто комплексу уявлень і понять, що панували в релігії, етиці, філософії, а також переселення душ.
В етиці локаята переважає гедонізм: насолода обґрунтована нормативною етичною теорією, з якою добро визначається як те, що тягне за собою страждання. Очевидно, локаята справила відомий вплив на розвиток стародавньоіндійської науки про управління державою. До сучасності не дійшло жодного тексту, який би належав послідовникам давньоіндійських матеріалістів. Найповніше основи стародавньо-індійського матеріалізму (локаяти) викладені в стародавньоіндійсь-ких трактатах і компендіумах (доршанах), написаних противниками локаяти – ведантистами в IX—XII стст.
Життя складається з насолод і страждань.
Гарний вчинок – той, який приносить більше насолод, відповідно, поганий той, який приносить більше страждань. Чесність і порок, на думку стародавньоіндійських матеріалістів, суть лише вимисел Священного писання, а, отже, не мають великої цінності. Такі твердження не могли не займати релігійних почуттів благочестивих індійців. У ході критики емпіризму старо-давньоіндійського матеріалізму відточувалася логіка індійської філософської думки, через розуміння природи безпосереднього сприйняття поглиблювалося усвідомлення життєвого досвіду як основи філософської рефлексії.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Горлач)