Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Горлач) скачати онлайн-> 1. Сучасні теорії політичної системи

1. Сучасні теорії політичної системи


Суть політичної системи
Політичні системи – це складова невід’ємна частина соціальної системи суспільства з її елементами і взаємозв’язками, з іншими соціальними системами та ін. Саме поняття, суть політичної системи допомагає розкрити цілісність, динамізм і структуру політичного життя, визначити місце і роль самої політики в суспільстві. Соціолог Макс Вебер підкреслював, що політика охоплює всі види діяльності в суспільстві: владу, управління державою та ін. Багатомір-ність – характерна риса і особливість будь-якої співдружності людей. Різні галузі знань вивчають різні аспекти суспільної взаємодії – екопомічної, соціальної, юридичної, культурної. Особливість соціальної філософії полягає в тому, що соціальна філософія вивчає політичні процеси і політичну систему суспільства, на зміст якої опосередковано впливають соціальні, економічні та духовні реальності життя суспільства. Поняття система допускає взаємозалежність в середині єдиного організму існуючих в суспільстві структур {політичних і соціальних інститутів) і дій {поведінка людей, різних соціальних спільностей, колективів в процесі вироблення, прийняття і реалізації політичних рішень та ін.). Поняття політична система відображає політичну діяльність, підкреслює системність політичного життя.
Система – сукупність взаємозв’язаних компонентів, що утворюють стійку цілісність, яка має певні інтегративні властивості, особливості і внутрішні закономірності. Будучи однією з форм соціального руху матерії, політична система тісно зв’язана з особливою формою діяльності людей – політикою. Система політична – складна розгалужена сукупність різних політичних інститутів, соціально-політичних спільностей, форм взаємодії та взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада, регулюються взаємовідносини соціальних спільностей, верств, класів, націй, держав і забезпечується існування суспільства за певним соціальним порядком, стабільністю. Політична система, відрізняючись від інших систем суспільного життя, бере активну участь у вирішенні загально-соціальних завдань: інтеграція суспільства, розподіл матеріальних і духовних цінностей; здійснює монополію на примус в межах суспільства і використання з такою метою соціального апарату та ін. Введення поняття політична система в філософію і широке розповсюдження в середині XX ст. стало реакцією на емпіризм і незрівнянність політичної картини світу.
Тоді ж поява таких підходів і методів аналізу політики, політичних відносин, політичних процесів, визначення політичної системи і її суті викликало своєрідний протест філософів, соціологів, політологів в США і ряді країн Європи. З позиції біхевіоризму вважалось: політика – дія людей в політичному житті, а не різні види політичних інститутів і владних структур, через які діють люди, і, по-перше, розглядалась політична поведінка особи, соціальних спільностей — основний об’єкт політики; по-друге, для розкриття суті і змісту політичної діяльності особи, соціальної спільності широко використовувались статистичні і кількісні формулювання, і, по-третє, розроблялись теорії, що здатні з’ясувати політичні події, явища, розкрити їх зміст, спрямованість тощо. Для дослідження політики, політичних відносин, визначення і розкриття суті поняття політична система в межах підходу з позицій політичної поведінки людини широко використовується системний і структурно функціональний методи. В соціальну філософію системний аналіз введений американським соціологом Толкоттом Пар-сонсом, який, запозичуючи ідею системи з біології, теоретично розробляє соціальну систему, визначаючи її чотири основні функціональні елементи, що забезпечують збереження і виживання будь-якої системи. По-перше, адаптацію – специфічну різновидність взаємодії політичних суб’єктів з середовищем, в результаті і в ході якого відбувається пристосування його вимог до навколишньої обстановки відповідно з умовами здійснення його політичних функцій. Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують і економічні відносини. По-друге, досягнення мети. Функцію досягнення мети забезпечують політика, політичні відносини. По-третє, інтеграція, тобто об’єднання окремих розрізнених, різноманітних компонентів, наявність упорядкованості безконфліктних відносин між соціальними діячами-ін-дивідами, соціальними спільностями, організаціями, об’єднаннями, державами та ін. Функцію інтеграції забезпечують правові інститути, владні структури, норми права і звичаї. По-четверте, підтримання моделі соціальної системи. Функція підтримання моделі забезпечується системою вірувань, мораллю, органами соціалізації (сім’я, інститути освіти, здобутки духовної і матеріальної культури тощо). Звичайно ж, підтримання моделі соціальної системи розглядається відповідно з діями функцій.
Системний аналіз дає можливість встановити, що будь-яка система, в тому числі і політична, визначається тим, що, по-перше, ділиться на багато окремих компонентів, ланки, сфери; по-друге, елементи, ланки, сфери становлять єдине ціле; по-третє, система має межі, кордони. Політичне життя є функціонуюча система, тобто між багатоманітними аспектами політики і політичними явищами існує відносно стабільний зв’язок. Системна теорія ділить процеси взаємодії суб’єктів політичних відносин на три цикли: вхід, конверсія (перетворення) і вихід. Межі системи рухомі: то розширюються, то звужуються. В суспільстві – індивіди, соціальні спільності – суб’єкти ряду систем і їх компонентів, сфер. Тому-то, суб’єкти фактично виконують різноманітні ролі в багатоманітних системах, з якими зв’язані: політичні, економічні, соціальні, духовні, релігійні та ін. В політичній системі індивідууми, соціальні спільності і верстви – це, насамперед, громадяни, класи, піддані, виборці та ін. В Періоди компаній межі політичної системи розсуваються, тому що люди втягуються в політичну сферу, беруть участь в різних формах політичної діяльності. Адже політична влада тісно зв’язана з інтересами населення країни, певних соціальних спільностей, верств, причетних до управління суспільством і займають певні позиції в економічній сфері.
Існування в сучасній соціальній філософії різних підходів до визначення влади і політики не сприяють формуванню універсального визначення і самої політичної системи. Але є щось загальне для всіх визначень політичної системи: політична система подібна узаконеним фізичним примусом в суспільстві, має призначення формувати, об’єднувати різні влади і соціальні інститути і структури з метою регулювання політичних процесів, явищ, економічних, соціальних і духовних відносин.
Теорія
політичної системи Девіда Істона
На початку 50-х років XIX ст. канадський політолог Девід Істон вперше застосовує в соціальній філософії системний підхід -досить переконливо розкриває можливість і необхідність існування загальної теорії політичної системи в соціальній філософії, в науці про політику, розробляє концептуальну структуру теорії політичного життя суспільства, виділяє основні категорії і поняття теорії, пропонує методи і способи реалізації структури концепцій політичного життя.
Метод політичного аналізу, пропонований Девідом Істоном, має дві переваги. По-перше, показує, що політична система – не просто система взаємодії її структур, постійно змінюється, функціонує, динамічно розвивається. Девід Істон аналізує процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства, розкриває, по-друге, роль структур політичної системи в підтриманні безперервного її функціонування. Девід Істон визначає політичну систему як взаємодію владних структур, політичних інститутів, з допомогою яких в суспільстві авторитетно розподіляються цінності (матеріальні, духовні) і на такій основі попереджаються конфлікти між соціальними спільностями та індивідуумами – членами суспільства. Розглядаючи будь-яку політичну систему з позиції функціонування, Девід Істон виділяє дві основні функції політичної системи: політична система має бути спроможною розподіляти цінності в суспільстві; політична система має переконати членів суспільства прийняти розподіл цінностей, матеріальних і духовних, як необхідний, обов’язковий. Відштовхуючись від схеми фундаментального процесу дії будь-якої системи, Девід Істон пропонує модель політичної системи: вхід, конверсія і вихід. На вході політичної системи зосереджуються запити і потреби, тобто вимоги громадян суспільства, а на виході політичної системи – конкретні політичні дії та рішення, що мають статус обов’язковості. Це і є призначенням політичної системи: обов’язковість подання, розподілу і забезпечення цінностей та пріоритетів (відображених через тривогу та підтримку). Вимоги – форма відображення думки про правомірність обов’язковості розподілу цінностей матеріальних і духовних суб’єктів влади. Вимоги поділяються на зовнішні, що йдуть з навколишнього середовища індивіда, соціальної спільності та внутрішні, що йдуть від самої політичної системи. Вимоги бувають специфічно прості, по суті, прямо відображають обурення, образу, незадоволення конкретними діями або явищами. Іноді вихідні фактори політичних рішень або зміст конкретної політики підміняються оцінкою і сприйняттям їх наслідків і результатів. Тоді вірніше говорити про формування нових вимог і змін ситуації з підтримкою, що постійно корегуються, оновлюються і знову надходять на вхід політичної системи, надаючи їй циклічний і безперервний процес. Девід Істон поділяє можливі вимоги, що ставляться перед політичною системою, на розподільчі (питання організації та оплати праці, проблеми охорони здоров’я, освіти та соціального забезпечення), регулятивні (громадська безпека, боротьба зі злочинністю, контроль за виробництвом і розподілом) і комунікативні (володіння інформацією, реалізація політичних прав і свобод та ін.). Різні політичні системи по-різному ставляться уже до самої природи вимог і підтримки як умови функціонування політичної системи. Тоталітарні режими схильні придушувати вихідні імпульси, свідомо маніпулюючи ними. Але ефективність дій залишається обов’язковою умовою існування і такої системи, досягається, як правило, політикою максимально зрівняльного розподілу благ та послуг, що спроможний забезпечити хоча і невисокий рівень добробуту, але стабільну підтримку населення.
Основний імпульс на вході в політичну систему є реалізація вимог і підтримка. Зміст та інтенсивність вхідних вимог вказує не тільки на реальні потреби та інтереси людей, які одночасно виступають і індикатором того, наскільки система спроможна реалізувати потреби суспільства, урахувати можливе незадоволення і незгоду людей та ін. Підтримка системи з боку громадян посилюється, якщо система спроможна адекватно урахувати вхідні імпульси. Інакше політична система послаблюється і може привести до послаблення сили механізму політичної системи і навіть до повного її краху. Так, зростання злочинності або корупції в країні може викликати вимоги громадян посилення з боку влади держави боротьби зі злочинністю, корупцією та ін. Вимоги поділяються на вимоги, що стосуються розподілу благ та послуг; вимоги, зв’язані з регулюванням поведінки та ін. і вимоги в сфері комунікації та інформації. Ось чому для збереження політичної системи і постійної її дії крім вимог необхідна саме підтримка її з боку суб’єктів і об’єктів політичного життя, політичного процесу. Підтримка зв’язує маси з політичною системою, її структурами і інститутами влади.
Форма підтримки людьми політичних процесів і дій владних структур різноманітна: матеріальна і регулярна стаття податків та інших платежів, дотримання законів та директив, участь в інформації і владі та ін. Виділяється три об’єкти підтримки: по-перше, єдність і згуртованість політичного суспільства – соціальні спільності людей, зв’язаних один з одним в одній структурі; по-друге, через різні інтереси в політиці діють відповідно законам, що встановлені в суспільстві політичним режимом; по-третє, основні компоненти – цінності, мета, принципи поділяються більшістю суспільства, норми і структури владних органів правління діють в інтересах членів суспільства, соціальні інститути і владні структури ділять потреби і вимоги членів суспільства. Недостатність зворотного зв’язку з допомогою вимог і підтримки веде до порушення нормального функціонування політичної системи, відірваності від реальних процесів в суспільстві. І надмірна перевантаженість вимогами і скаргами приводить політичну систему до кризи і стагнації. Перетворюючи вхідні фактори у вихідні, політична система забезпечує засоби мобілізації суспільних ресурсів на досягнення мети та координацію зусиль членів суспільства в реалізації мети і вирішенні політичних, соціально-економічних та культурних проблем. Перетворення запитів, потреб, вимог членів суспільства з допомогою владних структур та соціальних, політичних інститутів політичної системи в реальність, вирішення і дії, здійснення мети – це не особливість політичної системи, або навіть іншого типу систем, а постійний фактор, властивий усім системам, в тому числі і політичній.
У моделі політичної системи Девіда Істона способами реагування на навколишнє середовище виступають вихідні фактори — рішення, дії та ін., впливаючи побічно на саме навколишнє середовище, видозмінюючи, часто успішно, і вхідні фактори: запити, потреби, вимоги та ін., а також саму підтримку мас, перетворюючи запити і потреби в реальності, в дії. Тим-то, вихідні фактори – не остаточний результат перетворення запитів, потреб в реальність, дії, а лише фрагмент безперервного циклу дій, названий Девідом Істоном петлею зворотного зв’язку. Поняття петля зворотного зв’язку означає повернення інформації та способи використання її переваг. Тут Девід Істон має на увазі два процеси, що утворюють замкнутий цикл: пристосування влади соціальних інститутів до певних ситуацій і пошук зворотних зв’язків політичної системи, політичного режиму, процесів, що відбуваються в суспільстві і наслідки реагування владних структур. Саме основним механізмом усунення напруженості, нестабільності в суспільстві і є зворотний зв’язок (потік зібраних відомостей про становище системи та ін.). Але виконує таку функцію зворотний зв’язок лише завдяки здатності своєчасно і розумно реагувати на імпульси, що надходять в систему. Якщо ж влада байдужа, індентеферентна до запитів і потреб членів суспільства і надає увагу тільки своїм власним вимогам та ідеям, то її рішення і дії ніколи не знайдуть підтримки громадськості. Якщо ж влада прагне не тільки зберігати свої позиції, але й забезпечити мінімальну підтримку з боку суспільства і шукає нову базу підтримки або намагається створити інший політичний режим, то важливо ураховувати запити і потреби населення, своєчасно реагувати на громадську думку. Зміни, пристосування, самозбереження, переорієнтація зусиль, зміна мети -все це засоби, з допомогою яких можна справитись з напруженістю або стресами в політичній системі.
Суть структурно-функціонального підходу полягає в виділенні елементів соціальної взаємодії, що належить досліджувати, і визначенні їх місця і значення функції. В усіх соціальних концепціях, де суспільство розглядається системно, в тому чи іншому вигляді присутній і структурно-функціональний підхід. Елементи структурно-функціонального підходу до явищ, подій політичного життя суспільства є в працях Платона, Арістотеля, Гоббса, Спінози, Руссо, а також Дюркгейма, Малиновського. Радкліфф-Брауна, але й в сучасній системній формі структурно-функціональний метод використовується соціологічною школою (Парсонс, Мертон та ін.). Якщо ж структурний елемент підходу належить до будь-якої організації людського співжиття: сім’ї, громадських об’єднань, суду, різноманітних комісій, законодавчих органів та ін., то функціональний співвідноситься з діяльністю організацій і зовнішнім ефектом його впливу.
Для структурно-функціонального підходу визначення політичної системи суспільства важливішим, фундаментальним є встановлення місця та значення функціональних вимог до політичної системи. Існує певна мета, вибрана з обмеженої кількості альтернатив і необхідних для життя суспільства. Привести мету в конкретні дії, реалізувати її, можливо тільки за здійсненням політичною системою певних функцій, тобто діяльність має бути доцільною. Якщо ж в філософії діяльність – специфічно-людський спосіб ставлення до світу стає процес, в ході якого людина відтворює і творчо перетворює природу, стає тим самим діяльним суб’єктом, а освоювані нею явища природи -об’єктом своєї діяльності, то в соціальній філософії – поняття діяльність характеризує функцію індивіду в процесі його взаємодії з навколишнім світом. Специфічною особливістю вищої діяльності людини є свідоме перетворення навколишнього. Діяльність людини має суспільний характер і визначається суспільними формами, умовами життя. Доцільність політичної діяльності визначається межами політичної системи. Функції, що спрямовані і мають мету, називаються явними. Інші функції не є явними, а називаються прихованими, і також ураховуються при з’ясуванні дій та структур. Саме усвідомленню важливості функцій, особливо прихованих, що реалізуються політичними лідерами і управлінськими верствами і групами, сприяє структурно-функціональний метод. Вхідні і вихідні фактори політичної системи аналізуються Габріелем Алмондом з метою з’ясування їх місця і значимості, закладених в надрах політичної системи. Американський соціолог Габріель Алмонд
одель одним з перших застосував функціональний політичної системи штод дослідження ПОЛІТИКИ. Політичну сис-Габріеля Алмонда тему Габріель Алмонд визначає як існуючу в усіх самостійних суспільствах систему взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування (всередині суспільства, поза ним і між суспільствами) з допомогою застосування або загрози застосування більш або менш законних фізичних примусів. Політична система є законною, що підтримує порядок і багатоманітність перетворень в суспільстві.
Політична система – узаконена сила, що пронизує всі вхідні і вихідні фактори суспільства і надає тому особливі властивості і зміст, забезпечуючи його згуртованість. Всі системи виконують два базових набори функцій: функції входу і функції виходу. Функція входу здійснює політичну соціалізацію і залучення до участі в політичному житті більшість населення, реалізує, артикуляцію інтересів, тобто формування вимог, що сприяють реальним або фіктивним інтересам; агрегування інтересів, тобто об’єднання інтересів, політичні комунікації. Функція виходу здійснює формування норм, застосування норм і контроль за додержанням норм. Функція входу реалізується неурядовими формуваннями: групи тиску, політичні партії, незалежна преса та ін. Функція виходу – прерогатива урядова. Функція входу – політична соціалізація і політична комунікація передбачають наявність і ефективність сфери політичної діяльності. Погляди та ідеї про політичну систему належать індивідуумам, які в ній беруть участь. Але Габріеля Алмонда, на відміну від Девіда Істона, цікавить не стільки аналіз процесів, що відбуваються, скільки визначальне значення стійких структур політичної системи. Поняття структури Габріель Алмонд визначає як доступну спостереженню діяльність, яка формує політичну систему. Конкретна частина діяльності людей, які беруть участь у політичному процесі, називається роллю. Роль – одиниця з якої комплектуються всі соціальні, в тому числі і політична система. Одним же з основних компонентів політичної системи є політична роль. Сукупність взаємозв’язаних ролей і становлять структури (суддя – роль, а суд – структура ролей, міліціонер – роль, а міліція – структура ролей та ін.).
Наукова значимість і користь розроблених Девідом Істоном і Габріелем Алмондом моделей систем, в тому числі і політичних систем суспільства; полягає в тому, що їх можна використати як джерело концепцій і робочих моделей різних систем та ін. Природно, у визначенні політичної системи виділяється два підходи: теоретичний і реально-функціональний. Якщо теоретичний підхід визначає політичну систему як теоретичний, ідеальний компонент політичної сфери суспільства, що дає можливість з’ясувати і розкрити суть системних особливостей різних політичних явищ, подій, то реально-функціональний підхід визначає політичну систему як реальний складний механізм формування і функціонування владних відносин в суспільстві. Якщо політична система розглядається не як відображення політичної дійсності, а як засіб системного аналізу політики, то механізм формування і функціонування владних відносин в суспільстві розкриває суть політичної діяльності і політичних відносин між різними політичними суб’єктами, політичними організаціями суспільства.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Горлач)