Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Горлач) скачати онлайн-> 2. Типи ціннісних орієнтацій

2. Типи ціннісних орієнтацій


Виділяється три основних типи ціннісних орієнтацій, що створюють зміст життя. Ціннісні орієнтації в різні епохи і в різноманітних суб’єктів діяльності зумовлюються традиціями, що склалися, соціальними умовами і власним вибором: орієнтація на саму себе, орієнтація на суспільство і орієнтація на потойбічний світ.
Творче прагнення до мети, що уявляється саме для людини важливою як результат глибоко відчутих потреб, бажань і обдаровання, приносить щастя і успіх тому, що в такому випадку людина функціонує так, як і потрібно. Адже людина від природи істота постійно спрямована на якусь мету. І оскільки людина створена саме такою, вона не може бути щасливою, якщо не функціонує так, як їй визначено природою, тобто цілеспрямовано. Справжній успіх і істинне щастя не тільки йдуть пліч-о-пліч, але й доповнюють і посилюють одне одного.
Суворим, безжалісним вчителем може виявитися повсякденне життя. Киньте людину в воду, де глибоко, і жорстока необхідність змусить її пливти. Але той же самий експеримент може привести до того, що людина все-таки потоне. З багатьох молодих хлопців військова служба робить справжніх чоловіків, але й немале число серед них робить тяжкими невротиками. Вже давно визнано – успіх супроводжує успіху. Люди навчаються на власних успіхах і помилках в житті. Пам’ять про минулі вдачі відіграє роль банку інформації, що придає людині впевненість у власних силах і хисті при вирішенні чергового завдання або проблеми. Але звідки черпати спомини про успіхи, якщо в минулому суцільні невдачі? Така ситуація в якійсь мірі порівняна з становищем молодої людини, яка не може отримати роботу через відсутність досвіду, який молода людина не спроможна придбати, тому що не може отримати роботу. Доведено, що нервова система людини не спроможна відрізнити фактичну ситуацію від ситуації, яскраво і в деталях створеної уявою індивіда.
Важливо зміцнення певності в своїх силах, успіхах в професійній діяльності тощо. Для підвищення шахової майстерності, в закиданні м’яча в баскетбольний кошик, для вдосконалення ораторського мистецтва, подолання страху в будь-якій ситуації, а також успіхів взагалі в будь-якій мислимій життєвій ситуації, в якій успіх зв’язаний з накопичуванням досвіду. Змінивши уявлення про свою зовнішність, людина в усіх випадках змінює саму себе – індивідуальні якості поведінки, – а інколи навіть таланти і хист. Нові знання нерідко приходять з боку: не від фахівців, а від осіб, лише побічно зв’язаних з науковою сферою. Адже Луї Пастер не був доктором медицини, брати Райт не фахівці в аеронавтиці, а лише механіки по ремонту велосипедів. Якщо залишатися до кінця точним, то й Альберт Ейнштейн математик, а не фізик. Однак його відкриття в математиці зробили повний переворот в усіх теоріях, що найбільш завзято відстоювали фізики. Пані Кюрі – фізик, а не лікар, але принесла багато надзвичайно корисного медицині. Образ власного Я – ключ до особи і поведінки. Образ власного Я визначає і рамки можливостей людини – те, що людина спроможна або не спроможна зробити. Розсуваючи кордони образу, людина розширює для себе й сферу можливого. Вироблення адекватного, реалістичного уявлення про саму себе ніби наділяє людину підвищеним хистом, новими талантами, буквально перетворюючи невдачі в успіхи. Є незаперечні факти про наявність в житті так званих типів
людей, які досягають успіхів, і невдах, щасливих і нещасливих, здебільшого здорових і схильних до захворювань. Психологія образу власного Я кидає світло на концепцію позитивного мислення – і що ще важливіше, пояснює, чому позитивне мислення в одних випадках дає позитивний результат, а в інших ефект відсутній. Справа в тому, що позитивне мислення проявляється тільки тоді, коли співпадає з уявленнями людини про себе. Якщо такого збігу немає, потрібно змінити саме уявлення. Мозок людини, вся нервова система діють цілеспрямовано, за принципами здійснення особистої мети, функціонують як розкішний, «спрямований на задану мету механізм», як свого роду внутрішня автоматична система поведінки, що працює на людину, як «механізм успіху» або «механізм невдач», залежно від того, як людина управляє ним і що встановлює йому мету.
Образ власного Я змінюється, в кращу або гіршу сторону, не тільки шляхом міркувань або накопичення теоретичних знань, але, насамперед, в процесі накопичування практичного досвіду. Вільно або мимоволі формується власний образ під враженням переживання в ході минулої творчої діяльності. І людина може змінити його також. Здорова, щаслива, урівноважена людина виростає не з тієї дитини, якій розповідають про любов, а з тієї, що сама в повній мірі випробувала любов. Певність людини в собі, самовладання – результат особистого практичного досвіду, а не чистого знайомства з теорією. Оволодівши психологією образу власного Я, людина створює базу для самонавіяння. В процесі формування образу власного Я в тій або іншій мірі необхідно відтворювати таку життєву ситуацію: ніколи не критикувати себе, не висловлювати несхвалення, не займатися повчанням, ніколи не висловлювати ані найменшого здивування, слухаючи, як внутрішня людина зізнається в своїх страхах, явних пороках, недостойних вчинках або думках, відчутті вини. Тоді, мабуть, вперше в житті та внутрішня людина може дійсно відчувати себе звичайною людиною, відчує, що її власному Я притаманні певні цінності, гідність, починає розуміти саму себе, бачити себе в новому світлі. В сучасних умовах на рубежі XXI ст. викривлення істинних цінностей особливо помітно. В сучасних умовах користь розуміється як споживацтво, а в престижність перетворюється добро, яке твориться людиною, творчість вироджується в імітацію, моду, а свобода в свавілля. Суспільними цінностями людини стає престижне споживання (не гірше інших – мінімум, на заздрість всім – максимум). Така логіка ціннісних орієнтацій робить життя людини не тільки тяжким, але іноді й нестерпним.
В житті людини важливою цінністю є свобода, а в основі свободи – вибір, який стоїть на ґрунті розуму, а реалізується через діяльність. Людині завжди надзвичайно тяжко здійснити вибір. Але людина завжди вибирає: якщо людина соціальна вибирає професію, то людина духовна шукає сенс життя, систему культурних цінностей, творення і саме так утверджує власну свободу, свою індивідуальність. В різноманітних сферах життєдіяльності можливості вибору неоднакові. Є абстрактні і реальні можливості. Реальні можливості визначаються умовами їх реалізації. Безпідставні претензії особи на вибір в умовах абстрактних можливостей нерідко приводять до конфлікту. Людина повинна враховувати і враховує умови буття, свої риси характеру, життєвий досвід і сукупно з тим кожного разу підвищує рівень вибору з тим, щоб бути вільною. І не випадково, вибір духовних цінностей – складний, суперечливий процес, найбільш відповідальний, і навіть в житті людина керується духовністю – Розумом, почуттями, волею. Суперечливість вибору цінностей пояснюється тим, що поле духовності людини фактично необмежене, бо охоплює і фантазію, і мрію, і утопію, і віру, і реальні духовні основи людської життєдіяльності. Духовний вибір особи необмежений. Але завжди один з варіантів вибору ~ добро і зло, правда і неправда, чудове і потворне. Людству відомі варіанти духовного вибору: вибору Понтія Пілата – вирішити або вимити руки, альтернатива Сократа – рятувати життя або честь, Гамлета – бути або не бути, вибір Дон Кіхота, Обломова, Раскольникова тощо. Хто ж може обмежити або заборонити духовний вибір особи? Ніхто. Вибір духовних і культурних цінностей – це справа кожної особи, її совісті. Так і вибір системи цінностей не має певних факторів. Людина живе в суспільстві, поруч живуть, діють, народжують дітей люди, що також володіють суверенним правом вибору духовних цінностей.
Орієнтація на суспільство виникає у особи, Орієнтація людини в тих випадках, коли віра в автори- на суспільство тет світового fiyXy слабшає, а нестримний гедонізм – сенс життя, добро перетворюється в насолоду – демонструє всі принадності розкладу. В античну епоху вибір ціннісних орієнтацій – це стоїцизм – людина мужньо сприймає свою долю, якою б вона не була, а в XVIII-XIX стст. і пізніше – категоричний імператив, тобто вимога ставитись до людства як до мети, а не як до засобу, завжди ставити обов’язок вище особистих бажань, добро не бачиться, насамперед, в дотриманні обов’язку. Орієнтація на те, що людина розуміється або абстрактно як людина взагалі, представник роду людського, або стає функцією суспільства, то формується надія на сильний розум, сильний дух, здатний навести порядок. Орієнтація людей на потойбічний світ виникає в умовах, коли люди почувають себе слабкими і беззахисними перед таємничими силами світобудови, незадоволені своєю реальністю, поцейбічним життям, а з іншого боку – зазнають шанобливості перед величчю вічності, що відкривається, і нескінченності. Особа – захоплююче, привабливе, таємниче щось, яке легко побачити, але важко збагнути. її не можна отримати від когось – це внутрішній дар. Те, що називають особою – є зовнішнє свідчення унікальної творчої індивідуальності або вільне і повно виражене істинне людини, притягальне в будь-якій людині. Коли говоримо про когось, що це справжня особистість, то, звичайно, розуміємо, що людина зуміла вивільнити, розкріпачити притаманний їй творчий потенціал, вільний висловлювати свою суттєвість. Слабка особистість, загальмована особа – це людина, що не зуміла виявити свою творчу суть, стримує, сковує її. Боязкість, підвищена соромливість, нерішучість, непривітність, комплекс вини, роздратованість, невміння ладити з людьми – все це втрата ціннісних орієнтацій. Римський імператор Марк Аврелій говорив, що люди постійно шукають для себе який-небудь притулок: будиночок в сільській місцевості, на морському березі або в горах. Але людина спроможна при бажанні знайти притулок і в самій собі. Ніде людина не знайде притулку настільки непомітно і легко, як у власній душі, особливо якщо носить в собі образи, поглянувши на які миттєво здобуває повніший спокій, а спокій – не що інше, як належний порядок в думках. Так вважав Марк Аврелій. У кінці другої світової війни хтось спитав президента США Гаррі Трумена, чого він переносить тяготи і напруження, зв’язані з виконанням обов’язків президента, краще будь-якого зі своїх попередників і як трапилося, що на тяжкій посаді зберіг молодість, енергію, життєрадісність, якщо мати на увазі’ безліч проблем, з якими потрібно зустрічатися президенту? У відповідь Гаррі Трумен сказав, що у нього в голові є якесь сховище, куди періодично йде, щоб перепочити і відновити сили і де відгороджується від всяких хвилювань і турбот. Так, зрозуміло, що кожній людині, яка обирає ціннісні орієнтації потрібне сховище – тихий куточок всередині самої себе, схожий на глибини океану, що завжди непорушні навіть в сильніші шторми на поверхні. Не бийтеся з вітряками. Самовираження – це уміння виявити хист, таланти, привабливість тощо. Бій з тінями дозволяє тренуватися у відсутності гальмуючих факторів, що стримують.
Філософи Стародавньої Індії, які вчили про злиття індивідуальної і світової душ (атмана і брахмана), відходили від тиснучих умов кастового ладу і шанобливе почуття єднання з світом осягали в медитації. На одному полюсі їх подвоєної свідомості – забобонне плазування перед понадприродним, на іншому – причетність до святого. Тут-то і розмістилися ціннісні орієнтації. Коли сили людини, суспільства незрівнянно малі у порівнянні з природою, а людина ще не усвідомила себе особою, то в таких умовах ціннісні орієнтації зосереджуються на понадприродному. Такий стан характерний для розвитку людства від первісного суспільства до епохи Відродження. Виділення ж особи з суспільства і певний рівень рефлексу, тобто уміння піднятися над тим, що особа робить і як мислить, характерно в ситуаціях, коли реальне життя незадовільне, але є можливість піти від нього в свій внутрішній світ, відчути велич внутрішньої сут-тєвості світу, трактуючи її як Бога, абсолютну ідею та ін. Тлумачення потойбічний світ з позицій матеріалізму виявляється лише по ту сторону кінцевого рівня реальності, орієнтація на нього стає як орієнтація на святість, самоцінність єдності світу, відчуття себе людини мікрокосмом, складником світової природної і культурної єдності, поглянути на світ не тільки як на майстерню для людини, але й як на храм, де все святе саме по собі. Всередині кожної людини -величезний склад минулих образів і почуттів, пам’ять про невдачі і перемоги, подібно записам на магнітній стрічці, почуття і образи людини вигравірувані в мозку. Є тут історії зі щасливими і з нещасливими кінцями, і людина може вибрати з таких, що можуть знов «програти», перетворювати цінності.
В сучасних умовах це не тільки теоретична проблема. Майбутнє наступає навально. Бурхливий розвиток засобів транспорту, зв’язку і культурного спілкування, почастішали і поглибили людські контакти – між окремими людьми, країнами і континентами. Тенденції змінюють облік суспільства і можуть потягти за собою радикальну перебудову всієї системи людських цінностей. Цінності, будучи зумовлені соціальними відносинами, зв’язками також з природними нахилами людини, з її природою, з потребою в самозбереженні і самореалізації.
Моральний ідеал виникає в свідомості людини як результат оцінки життя, відбору з усіх життєвих вражень того, що близьке її інтересам, що сприяє досягненню мети. І людина не просто проявляє своє ставлення до життя, а визначає ступінь важливості, корисності, обов’язковості і привабливості тих якостей і властивостей людських відносин, що включаються в ідеал. В ідеал особи входять ті якості, що схвалюються людиною, викликають захоплення поведінкою, способом життя, характером іншої людини, бажанням бути схожою на неї, наслідувати її приклад, прагнути виробити такі якості в„с,обі. В щоденнику загиблого в експедиції в Саянах журналіста Віктора Головииського відображається шлях його морального розвитку, самовиховання за обраним ідеалом. Вперше журналіст ідеал намітив в шістнадцять років: ідеал – Джек Лондон, Михайло Лєрмонтов і Микола Островський. В Миколі Островському його привертають упевненість і відданість ідеалам, сила волі, і журналіст помічає: «хоча б частину його волі -вже щастя для людини». І тут же самооцінка: «перед ним я – убозтво». Виникає тривке прагнення, завдання виховання в собі необхідних, але поки відсутніх вольових якостей. Великий вплив па журналіста мав Джек Лондон. Достоїнства Мартіна їдена бачить в активному ставленні до життя, в прагненні виховати себе. І журналіст підсумовує: «Треба боротися, прагнути, перемагати, мучитися, страждати, трудитися, досягати успіхів, не заспокоюватися – тобто жити». Але згодом журналіст переоцінює «ідеальність» Мартіна їдена, виділяє головне у всьому образі привабливої, але егоїстичної людини, яка все в житті робить для себе, заради успіху, грошей, слави. І журналіст, розуміючи суть моральних відносин між людьми, робить висновок: «В людському житті найголовніше не свобода, головне – зв’язок з людьми, почуття потреби людям». А подивившись фільм «Олександр Матросов», журналіст записує: «Вразила більше всього доброта людини. От чого у мене немає». І журналіст багато міркує про любов до людей, як про важливу моральну якість особи. Любити людей – це означає уміти ставити себе на місце іншої людини, уміти жити її думками і болем, вибачити їй те, що вибачив би собі, допомогти їй так, як допоміг би собі, без благодійності, а, природно, всіма силами.
Мета життя і моральний ідеал допомагають формувати уявлення про бажаний спосіб життя. «Все, що робиш, роби добре». Це ідеал. Ідеали потрібні для того, щоб спонукати особу слідувати на практиці прийнятому зразку.
“Тут гіикористані лані і окремі факти статті В. Г. Іванова. Соціальна природа моральних цінностей. Ленінград, 1978.
Розумова досконалість, що спроектувалася в майбутнє, повинна стати метою діяльності, а ідеал стає обов’язковістю, робить всю систему поведінки людини надійнішою, дасть можливість прогнозувати її позицію в різноманітних ситуаціях і конфліктах. Дійсність може дуже сильно відрізнятися від ідеалів, в пій тяжко знайти можливості для їх реалізації, але це тільки посилює віру в необхідність перетворення життя. Згадуючи про ув’язнення в одній з найстрашніших, жахливих тюрем Німеччини – Моабіт, на дверях якої написано: «Залиш надію, всяк сюди входящий», Георгій Димитров писав, що йому допомогла вижити, вистояти віра в ідеал, і не можна жити без ідеалу. Моральні цінності – продукт і елемент людської культури; підносять людшгу над світом живої і неодухотворепої природи.
Цінності – це частина самої людини, щось надто близьке і безпосереднє, що переживається людьми, жодне визначення не передасть до кінця той зміст і те значення, що зв’язується зі словом цінності.
… На крутому повороті перекинувся в ставок переповнений автобус. Молодий міліціонер, який випадково був поруч, дванадцять разів поринав в крижану воду і врятував дев’ять пасажирів, кожного разу ризикуючи життям.
… Мчить поїзд, а два малюки, перелякані, утікають від нього, в розгубленості забувши збігти з рельсів. Матрос, який йшов вздовж лінії, встиг зіпхнути малюків з насипу, але сам одержав «дотичний» удар і на все життя залишився інвалідом.
… На машині, що стояла на території автобази, загорілись бочки. Молодий шофер встиг вивести машину і направити її в річку – відвернувши вибух і загибель багатьох людей.
– Про що думали?
– Думати було ніколи. Та й чого тут думати? Просто не міг інакше.
… Два поїзди – пасажирський і товарний – мчать назустріч один одному. Із-за дерев і повороту дороги машиністи помітили це занадто пізно… І все-таки вони до кіпця виконали свій обов’язок – завдяки екстреному гальмуванню удар стався послаблений. Загинуло тільки чотири людини: два машиніста та їх помічники своїм життям врятували пасажирів.
В усіх випадках – подвиг. І немає потреби доводити. Так стверджує звичайна людина, не спокушена в філософських премудростях. Але сучасний англійський філософ Альфред Айер пояснював: «У вчинку немає ані грана моральної цінності. У вчинку, як елементі діяльності, не знайдете моралі». Але кожний, хто бачив фільм «Лисички», мабуть, назавжди запам’ятав сцену смерті чоловіка героїні. Людина задихається: сердечний приступ. Випадково випускає склянку з нітрогліцерином. В ній – врятування. Але йому не дотягнуться до неї. А поруч – жінка спокійно стежить за агонією, чекає, коли все вже скінчиться, щоб покликати «па допомогу». Або ще. Озвірілий бешкетник, розлючений тим, що його намагаються вгамувати, хапає мисливську рушницю, вбиває наповал жінку, що умовляла його заспокоїтись, і юнака, що намагався відібрати у нього рушницю. Колишній солдат з автоматом Калашникова спокійно з даху університетського корпусу сіє смерть. Шістнадцять вбитих, багато поранених. Очевидно, в кожному випадку тут вчинено злочин. Але філософ заперечує: на якій підставі робити висновок. Адже у вчинку немає ні грана моральної .цінності. Отже, дія не підлягає оцінці ані позитивній, ані негативній. Можна лише констатувати факт. Але й факту не можна давати оцінку. В період Копфуція молодий селянин доніс на свого батька, що вчинив крадіжку. І начальник повіту наказав стратити злочинця. Філософ же засудив юнака: діти зобов’язані шанувати батьків. Отже, покрити злочин батька було б морально. Ще життєвий випадок, значно менш трагічний, але досить складна ситуація. Дівчина закохана, але людина, яку кохає, в тяжку для неї хвилину завагалася, захиталася. Тільки завагалася, захиталася. І вона, будучи ображена в почуттях, одружується «на відчай душі» з іншим. її чоловік виявився благородний, чуйний і глибоко покохав її. Але появляється жених, засуджує свої вагання, говорить, що не може жити без неї. Що їй варто робити? Піти або залишитися? І хто з трьох винний, а хто правий? В період окупації Франції юнак з Греноблю опинився перед вибором: його мати тяжко хвора, а він – її єдина опора. Але жити поблизу неї і допомагати їй можливо, лише співробітничаючії з фашистами. Друзі кличуть його в «маки», де він може битися за свободу Франції проти фашистів: він не зрадить батьківщині, але напевно втратить матір.
Мабуть, ані одному з випадків неможливо дати оцінку відразу, тим більш -довести безперечність оцінки. Адже це зовсім ще не найскладніші з колізій, в яких може опинитися людина, яка живе серед людей і разом з людьми. І люди примушені посилатися на деяке загальне становище. «Шануй батька свого». Зосередивши увагу на заповіді і по-коифуціапськи абсолютизуючи її, можна вважати вчинок молодого селянина безпутним. Але якщо ж «закон вищий любові до батька», то вчинок юнака – високоморальний. З позиції суспільної моралі, відзначав Жан-Поль Сартр, необхідність вирішального вибору приводить в будь-якому випадку до аморальності: або жорстокість у ставленні до матері, або зрадництво Батьківщині. Але всі випадки свідчать, що морально врятувати життя людині, а аморально – убити людину або дати їй загинути, не вживаючи спроб врятувати. Ось життєві випадки. Хлопчик, слабкий і забитий, бачить, як депь-у-день вітчим знущається з матері: б’є її, тягає за волосся. Хлопчик смертельно боїться і ненавидить вітчима. І під час чергового побиття хлопчик кухонним ножем убиває вітчима-садиста. Вибухає бомба – і кат Чехословаччиии Гейдріх падає мертвий. Пізніше в Мінську партизани страчують гаулейтера Краузе. І що ж? Всіх – ^ід хлопчика до чеських парашутистів і білоруських партизанів – звинуватити в аморальності? Адже заповідь «Не убий» засуджує всяке позбавлення життя. І хіба не виходить заповідь «Не убий» із твердження, що життя людини – найвища цінність? Хіба Павка Корчагін не говорить про це: «Найдорожче у людини -це життя. Життя дається їй один раз». І все-таки сама проста відповідь буденної свідомості: свідомість людини не визнає жалості до тих жертв, але зате співчуває хлопчику і юнаку, захоплюється подвигом чеських патріотів і білоруських партизанів. Отже, виходить: врятувати життя – подвиг, і позбавити життя – подвиг. Чи не парадокс? Але не можна ж говорити про життя взагалі, про людину взагалі. Важливо – який той, кого рятують або прирікають па смерть. Адже люблячий батько, дбайливий сім’янин, цінитель музики і кат – есесівець Ейхмаи. Вегетаріанець, митець-любитель і трохи артист Адольф Гітлер, який ие скривдив й мухи. Зрозуміло, не всі якості людини рівноцінні. Є щось визначальне, що неминуче забезпечує все інше. Чому в пам’яті народу живе Спартак, а не Красс, Степан Разін, а не «тишайший государ» Олександр Михайлович, Ян Гус, Джордано Бруно, а не священні отці церкви? Відповідь, здається, проста: герої – ті, що борються за щастя народне, ті, кого називають «світочами людства», ті, чия діяльність в тій або іншій формі виражає відповідну історичну епоху, інтереси мас, інтереси соціальних спільностей. Але й тут людина з позицій життєвої моралі, що має свою, яка здається їй єдино правильною моральною оцінкою людей і їх вчинків, зайде в тупик. Чи завжди людина, яка висловлювала інтереси тієї або іншої соціальної спільності, моральна з життєвої позиції. Але навіть «життєва» мораль на перевірку зовсім не єдина і незмінна.
З самого початку виникнення людського суспільства існує взаємна потреба людей одне в одному. Результатом виступає більш-менш осмислене прагнення до спілкування, потреба в спілкуванні. Потреба робить для індивіда значущим суспільство, причому настільки, що індивід неспроможний усвідомлено відокремити себе від роду, племені. Протягом тривалого періоду, поряд з справді корисними для роду звичаями і правилами, нормами, що складалися, як обмежено корисні і просто шкідливі звичаї. Ускладнення суспільних зв’язків, соціальної структури суспільства приводять до гаданого розірвання зв’язків між людьми.
Історичний парадокс сучасності полягає в тому, що, мабуть, ніколи раніше людство не мало потреби в кожному діяльному індивіді, тому що тепер виробничі відносини переходять до ринкової економіки. Конкретне суспільство ие може забезпечити зайнятість сотень тисяч здатних до діяльності індивідів, прирікаючи їх на змушене неробство, яке калічить їх духовно і фізично. Відомий філософ Бенедикт Спіноза говорить, що «найнеобхідніший і найкорисніший для людини об’єкт – це інша людина». І якщо Бенедикт Спіноза індивідуалістичний, то цей індивідуалізм, в якому, як і пізніше у Люд-віга Фейербаха, за «іншою людиною» просвічує «людське суспільство». Соціальна природа взаємозв’язку залишається, але може стати менш очевидною. Виявляється, що «людина – вища цінність», однаково як і «суспільство – вища цінність». Факт суспільної свідомості – є моральна цінність.
Сукупність моральних цінностей можна характеризувати як морально-позитивне, як добро. Міжлюдські відносини, що стихійно складаються, спочатку відображаються в суспільній свідомості, а згодом закріплюються в нормах і принципах. Таємниця цінності полягає в тому, що з індивідуальної свідомості цінність невиводима, а розуміння суспільної свідомості як відображення суспільного буття. Звідси, містифікація, наділення форм суспільної свідомості – мораль, релігія, мистецтво – незалежним від світу явищ буттям, конструювання особливого світу цінностей як ідеального і належного в протилежність реальному та існуючому. Вираження «цінність в моралі є суб’єктивне вираження соціального взаємозв’язку». Моральні цінності виявляються похідними, що відображають більш-менш повно, більш-менш адекватно те, що є необхідне в самому суспільному бутті, в житті самого суспільства. І в такому сенсі світ цінностей вторинний, похідний, несамостійний, залежить від суспільного буття, тобто виступає як суб’єктивне вираження соціального взаємозв’язку.
Чим же визначається цінність вчинку? Сам собою факт порятунку життя при всій очевидності не дає,підстав для його високої оцінки. Так, якщо засуджений до смерті в’язень намагається покінчити з собою, його рятують, поміщають в лікарню, виліковують, а після страчують. Така катівська практика відома і в царській Росії, і в фашистській Німеччині, і в Іспанії, і в ряді країн Латинської Америки тощо. Цінність акту врятування життя складна, залежить не тільки від загальнолюдської моральної норми, де стверджується, що «життя є добро»,
не тільки від абсолютного, не формального принципу, відповідного рівню абстрактного гуманізму: «людина завжди є мета, а не засіб» -але й від тієї конкретизації, яку така норма одержує в певній системі моралі. Свобода ж, виступаючи усвідомленою необхідністю, стосовно до сфери моралі означає не що інше як усвідомлення необхідності соціальних зв’язків, того, що суспільство потребує у всебічно і гармонійно розвиненій особі, а особа – в суспільстві. Поняття моральні цінності має різноманітний дміст для буденної свідомості і для філософського мислення. Аналіз людської поведінки, діяльності індивіда, особи дозволяє зрозуміти, що ані людина сама по собі, ані вчинок не є моральна цінність. Людина виступає носієм моральної цінності, а вчинок – реалізація моральної цінності. Сама ж моральна цінність є факт суспільної свідомості.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Горлач)