Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Горлач) скачати онлайн-> 3. Методологія наукового пізнання

3. Методологія наукового пізнання


Термін метод (від грецького metodos) у широкому розумінні -шлях до чогось, тобто спосіб соціальної діяльності. Поняття методологія у філософії має два значення: перше – система способів, заходів і операцій, що застосовують у науці та інших сферах діяльності; друге – вчення про систему, теорія методу. Методологія -метанаукове дослідження, спрямоване не на об’єкт, а на знання про об’єкт, тобто на методи і засоби, за допомогою яких здобуте. Основне призначення методології – здійснювати критичні функції у ставленні до науки. Така традиція закладена німецьким філософом Ім-мануїлом Кантом. На думку Іммануїла Канта, перед методологією стоїть завдання не просто описувати пізнавальний процес, а визначати можливості здобуття нового знання. Іммануїл Кант сформулював питання, що мають методологічне значення і в сучасних умовах «як можливе теоретичне природознавство?»; «як можливе загальне і необхідне знання?»; «які умови реалізації спадкоємності у пізнанні?». Така суть методологічного підходу до пізнання. Методологія тому не може бути дескриптивною (описувальною) або нормативною (пропонованою), її завдання полягає в тому, щоб з позицій минулого досвіду наукового знання, його історії аналізувати сучасний стан наукового пізнання, і на цій підставі прогнозувати дальший розвиток, усвідомлюючи, що будь-яке таке прогнозування має сугубо ймовірний і евристичний характер.
У сучасній філософії проблеми методу і методології обговорюються у філософії науки, системному підході, синергетиці, феноменології, структуралізмі та ін. Питання соціальної методології досліджуються також у герменевтиці (Ганс Гадамер, Генріх Ріккерт та ін.). Сучасна методологія уникає крайніх оцінок методологічних програм або абсолютизації будь-якої з них, що мало місце у минулому. Багатьма дослідниками обґрунтовується методологічний плюралізм (тобто різні методологічні підходи). В сучасній науці склалася багаторівнева концепція методологічної теорії, що включає діалектику (від грецького веду розмову, сперечаюсь) – вчення про загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання, метафізику (те, що йде після фізики); на відміну від старої метафізики, нова визнає загальний зв’язок явищ і займається пошуками оптимальних засобів тлумачення розвитку. В арсеналі сучасної методології також є принцип соціальної обумовленості пізнання, соціокультурний детермінізм, тобто наука розглядається як підсистема культури, ураховуються суб’єктивні параметри пізнавального процесу, редукціонізм (відсовування назад), еволюціонізм, синергетика та ін. Провідні ідеї синергетики: системність, цілісність світу і наукового знання про світ, спільність закономірностей розвитку матеріальної і духовної організації, нелі-нійність (багатоваріантність і необоротність), глибинні взаємозв’язки хаосу і порядку, новий образ світу, безперервно виникаючого та ін.
У науці XX ст. широке розповсюдження одержали загальнонауко-ві методи: системний (досліджує об’єкти як системи); структурно-функціональний (пізнає об’єкти структурно як роздроблені цілісні, де елементи структури заповнюють певні функції; кібернетичний, імовірний, моделювання та ін.). У науці є приватнонаукові методи, що розробляються у галузях знання і представляють систему способів, принципів пізнання, процедур, заходів, за допомогою яких осягається істина: методи хімії, фізики, біології, гуманітарних наук та ін. Розрізнюють також методи міжгалузевого дослідження, які становлять ряд синергетичних, інтегративних способів і виникли в результаті сполучення елементів рівнів методології (біохімічні, фізикохімічні та ін.). У науковому дослідженні використовують такі загальнологічні методи і заходи наукового мислення, як аналіз і синтез.
Аналіз – метод мислення, коли відбувається розклад дослідного об’єкта на складові частини і блоки, а синтез – коли раніш виділені частини з’єднуються. Абстрагування – процес уявного вироблення властивостей, що цікавлять вченого, або відносин конкретної речі. Ідеалізація – уявна процедура, результатом якої стає поняття: точка, пряма в геометрії, матеріальна точка в механіці, абсолютно чорне тіло в фізиці та ін. Індукція – рух думки від одиничного до загального, дедукція – підіймання процесу пізнання від загального до одиничного. Аналогія – коли на основі подібності об’єктів за певними властивостями і відносинами речі висувають припущення про подібність в інших відносинах. Моделювання – метод дослідження, за яким об’єкт, що цікавить дослідника, замінюється іншим об’єктом, що знаходиться у відносинах подоби до першого об’єкта. Існує предметне і знакове моделювання. Науковими методами емпіричного дослідження є: спостереження — цілеспрямоване вивчення речей, їх властивостей і відносин; порівняння і експеримент, де пізнання відбувається при активному втручанні суб’єкта; вимір – процес визначення відносин однієї вимірюваної величини, властивій об’єкту, до другої однорідної величини, припущеної за одиницю. До методів теоретичного дослідження належить формалізація – відображення знання в знаковій формі (формалізованій мові), аксіоматизація – спосіб побудови наукової теорії, за яким в основу теорії кладуть аксіоми, а решту висновків роблять логічним шляхом, гіпотетико-дедуктивний метод, застосований при створенні дедуктивно пов’язаних між собою гіпотез, з яких виводяться ствердження про емпіричні факти.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Горлач)