Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Горлач) скачати онлайн-> 2. Людинотворча суть культури

2. Людинотворча суть культури


У філософії культура виступає не окремою сферою суспільного життя, а суспільством, якщо розглядати людину як суб’єкта діяльності, проявом її властивостей і обдарувань. Культура уособлює творчу діяльність у предметах, необхідних для життєдіяльності людини, виступає втіленням створених людьми матеріальних і духовних цінностей. Культура – певна суть людини. Міра розвитку культури визначається мірою розвитку життєдіяльності людини. Життєдіяльність людини втілюється, насамперед, у безлічі створюваних матеріальних і духовних речей: у нових засобах праці, нових продуктах харчування, нових елементах матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, нових наукових ідей, політичних та ідеологічних концепцій, релігійних вірувань, моральних регуляторах.
У процесі творчої людської життєдіяльності розвивається весь комплекс соціально-політичного буття людини: складаються нові соціальні спільності і стосунки між ними, ефективніші форми урядування і самоврядування у суспільстві, нові інститулізовані структури духовного виробництва, зв’язки між різними народами і державами, нові інформаційні канали та ін. У результаті активної людської життєдіяльності розвиваються, збагачуються усі суспільні форми життя, прогресує суспільство як складний соціальний організм. Отже, культура є вираженням досягнутого людиною рівня історичного прогресу. І навпаки, за словами Йоганна Гете, мірою культурного світу є тріумф виключно людського, усе має значення лише остільки, оскільки носить гуманний характер. Інтеграл культури – людина і людяність. Людина існує, функціонує, творить, виступаючи суб’єктом перетворення природи. У створюючій життєдіяльності людина виробляє, створює не тільки зовнішні предмети, ідеї, соціальні явища, але й змінює соціальний світ своєї життєдіяльності, а, отже, і себе. Так що, у людській життєдіяльності присутні два різні потоки: в одному виробляються форми спільності, а в другому – людина. Життєдіяльність людини – це цілісний потік, що становить два рівні, нерозривно взаємозв’язаних і опосередковуючих один одного: перетворення суспільних форм і розвиток суспільної людини. Культура – це культ людського буття, творення людини з наявного буття. Створюючи людину, культура створює і себе. Культура завжди є самотворчгстю.
Людино-творча, гуманістична суть культури розкривається через пізнання соціальних функцій. Основні соціальні функції культури: пізнавальна, комунікативна, прогностична, регулятивна, ціннісно-орієнтована. Усі вони органічно взаємопов’язані. Культура – цілісне явище. Цілісність виявляється у єдності всіх елементів, що створюють її структуру, а також функціонально. Функціональна єдність зумовлена людинотворчою суттю, що дозволяє говорити про інтегративну і генералізуючу функції культури. У такій якості виступає людинотворча функція. До людинотворчої суті культури філософи прийшли не відразу. Є багато підстав стверджувати, що першим став Марк Туллій Ціцерон. Розглядаючи ораторське мистецтво як найбільш повний прояв культури, видатний римський філософ побачив спосіб піднесення, самоствердження особи. Ораторське мистецтво надихає особу. Культура розвиває особу, і в цьому, гадав Ціцерон, полягає її головна функція. Подібні погляди мали^Вергі-лій, філософи епохи Відродження, мислителі Томас Гоббс, Иоганн Гердер, Франсуа Вольтер, Жан-Жак Руссо, французькі матеріалісти XVIII ст. Людинотворчу суть культури відзначали філософи Імма-нуїл Кант і Георг Гегель. У їх працях ідея органічної єдності людини і культури набула найширшого обґрунтування, що знайшло розвиток вже на матеріалістичному ґрунті у Карла Маркса. У його працях простежується глибоке розуміння внутрішньої гуманістичної суті культури, спрямованості на розвиток особи, єдності культури і особистості, праці і виховання та ін.
«Символи — ключ до природи людини», -Символи культури міркував неокантіанець Ернст Касирер. На його думку, культуру можна визначити через здатність людини створювати символи, жити у світі символів. Культура є павутиною значень, зіткана людьми у безкінечних актах соціальної взаємодії. Відповідно до такої точки зору, не існує розподілу на символи і несимволи, тобто предмети самі по собі. Людина занурена у світ символів. Все навколо неї означає – має значення. Неможливо відділити значиме від утилітарно функціонуючого. Таке розуміння культури іноді називають ідеалістичним. Вказують на те, що дуже мало речей людина виробляє і використовує за прямим призначенням, без будь-якого зв’язку з символічним контекстом. Так, житло і одяг служать їй для захисту тіла від несприятливих впливів зовнішнього середовища. Те ж саме можна сказати і про інші предмети матеріальної культури. Тому обговорюване визначення критики вважають вузьким. Будь-яке визначення вузьке. З дрібних камінців складається велике панно, з окремих штрихів – малюнок, а з вузьких визначень вимальовується ідея культури, таке визначення схоплює одну з її сторін. Людина дійсно унікальна істота, яка наповнює світ значеннями. Предмети, речі – субстанціальна основа життя. Але людина не робить життя власне людським життям. Є житло, а є архітектура, є одяг, а є мода. Існують правила, що і коли одягати. Правила управляють поведінкою людини з такою ж необхідністю, як і закони матеріального світу. Чи у захисті тіла справа, якщо у спеку, йдучи в одне місце, людина одягає футболку, а в інше – смокінг? Чи важливе матеріальне існування для людини, готової згоріти заживо, але не підкоритися правилу хреститися трьома перстами, а не двома? У світі принципу самозбереження люди – дивні істоти. Деякі з них готові втратити життя, але зберегти честь.
Треба навчитися ставити подібні питання і розглядати подібні ситуації, щоб не підпасти під утилітарно-прагматичний світогляд, який спрощує людське життя. Культурну розвиненість людського суспільства слід ставити в залежність від розвиненості процедур, які переводять біологічні форми поведінки у символічний план і замінюють, зокрема, фізичні перешкоди на символічні заборони. Перед в’їздом до лісу можна вирити рів, а можна поставити знак, який забороняє рух. І одне, і друге – перешкода: одна фізична, друга культурна. Рів адресований будь-якій тілесній істоті, знак – тільки символічній, тобто здатний продукувати знаки і розуміти їх. На світанку капіталізму незадоволений робітник розбивав машини. Пізніше робітник просто припиняв роботу, виражав незадоволення, працюючи з нарукавною пов’язкою. Розвинене людське суспільство за своєю суттю комунікативне, символічна діяльність займає провідне місце. Через символи людина усвідомлює свою соціальну природу. Соціальність означає спільність або множинність, але скріплена комунікативною взаємодією. У символічному акті вбачається духовність як абстрагування від фізичної необхідності. Культура починається не з питання «бути чи не бути?», а з питання «як бути?».
У цьому також є множинність, різноманітність. В одному співтоваристві на могилу покладають червоні троянди, а в другому — білі. І тут же є символічність культурного акту: може мати різний зміст. Між тим дія, фізично визначена, не має значення, бо однозначна. У символічності культурного акту – свобода, непередбаченість, різноманітність. І тут є творча суть людини.
Тут джерело діяльності, активного ставлення до реальності. Між тим сама здібність поділяти на суще і належне вказує на наявність свідомості. Тільки та істота, що має таку здібність, має і свідомість. Поняття цінність такого ж масштабу, що і поняття матерії. Якщо матерія – загальна властивість природних тіл, то цінність – загальна властивість культурних об’єктів. Маючи справу з буттям, намагаємося відповісти на питання «що є?». Цікавлячись людським ставленням до того, що існує, переходимо у сферу цінностей. Мова йде про стосунки, що ґрунтуються на бінарних позиціях: правильне – неправильне, моральне – неморальне, красиве – потворне, розумне – нерозумне, корисне – шкідливе, гарне – погане та ін. Культура охоплює певний набір цінностей. Щоб виявити їх, треба довідатися, що шанується людьми, «перед чим людина хоче вклонитися» (Федір Достоєвський), що людина засуджує, до чого прагне, у що вірить, чому навчає дітей. Конкретними дослідженнями такого роду займаються культурологи і соціологи. Виявлені головні цінності американської культури – особистий успіх, активність і наполеглива праця, ефективність і корисність, віра в прогрес, повага до науки і техніки, прагнення до оволодіння багатьма різноманітними речами. Цінності історично мінливі. Особливо різка їх зміна відбувається у періоди таких соціальних катаклізмів, як революції. Це не означає, що за короткий час одні цінності повністю змінюються іншими. Певна система цінностей проголошується соціальною спільністю, яка здійснила революцію, як така, що відповідає духові сучасності. Створюються умови для укорінення їх у суспільній свідомості. Звичайно, успіх можливий тільки за наявності соціального очікування. Ніякими зусиллями неможливо впровадити цінності, які не відповідають духові народу. Українське суспільство переживає щось подібне. Цінності, що проголошені у свій час комуністами, відходять на другий план. Посилено рекламуються ліберальні цінності: незалежність і самостійність особи, ініціативність і відповідальність, уміння багато робити добровільно і не втручатися у справи сусіда, терпимість до людей дивних, не схожих на інших, повага до традицій і здорова підозра у ставленні до влади. Повільний розвиток суспільства також тягне’за собою культурні конфлікти. Це, наприклад, вічна проблема батьків і дітей. Для західного світу кінець XX ст. – період серйозних роздумів над традиційними цінностями техногенної цивілізації. Чи здатна планета витримати прес технічного прогресу? Чи не пора звернутися до філософії і практики самообмеження? Чи не викличе надмірність у матеріальному споживанні глобальну кризу людства?
Культура і норми
Система цінностей подає модель або спосіб життя, а також потрібний політичний устрій суспільства. Щоб реалізувати ідеали, або хоча б підтримати досягнутий стан, цінності повинні функціонувати у вигляді стереотипів поведінки, набувати інструментального характеру. Норми – це технічне втілення цінностей. Норми суть цінності у дії. Єдність норм і цінностей, або імперативів і ідеалів, конституює культуру. У ставленні до співтовариства культура – те ж саме, що характер у ставленні до індивіда. В окремої людини складаються специфічні особливості поведінки або звички — те, що можна назвати манерою життя і співтовариство виробляє загальні стереотипи. Дослідження культури просувається ланцюгом: поведінка – норми – цінності. Спочатку емпірично фіксуються акти індивідуальної поведінки або соціальної взаємодії. Прагнення пояснити їх характерні властивості приводить до виявлення норм як культурних регулятивів. Нарешті, питання, чому діють дані норми, що захищають і зберігають, призводять до винайдення відповідних цінностей. Людині корисно іноді впізнавати те, що впевнено вважала порядком речей, тобто об’єктивними причиново-наслідковими зв’язками, нормативним порядком.
Норми конвенціональні (умовні). Норми конвенціональні є результатом адаптації людей один до одного. У них виражаються угоди і компроміси, що природно складаються в умовах співробітництва і конфліктів. Умовою усвідомлення соціального характеру тих методів практичної діяльності, що традиційно уявлялися такими, що випливають з природи речей, виступає різке розширення культурних контактів. Людське походження таких методів виявляється завдяки їх різноманітності, культурної варіабельності. Це стосується також і стереотипів поведінки, і взагалі соціальних порядків. Поза культурними контактами люди настільки зживаються з ними, що вважають їх встановленими самою природою. І тільки після знайомства з іншою культурою люди виявляють відносний та історично випадковий характер стереотипів і соціальних порядків. Люди отримують можливість подивитися на себе з боку. Для справжнього розуміння необхідне «позаперебування» того, хто розуміє (Михайло Бахтін). Норми не мали б сенсу, якби їх не порушували. Тоді норми перетворилися б у природні закони. Але й існують норми як стійкі регулятори тому, що їх все-таки дотримуються. Це забезпечують механізми мотивів. Цінності захищаються нормами. Таку ж роль, але відносно норм, виконують санкції. Санкції стежать за певною дією, якою виражається ставлення до норми: якщо норма порушується, то призначається негативна санкція – покарання, дотримання норми, а точніше підвищення її у бік ідеалу, тягне позитивну санкцію – нагороду. Звичайно, вибір санкції визначається принципом.
Щоб виявити найбільш важливі цінності співтовариства, слід вивчити прийняте у ньому законодавство як систему правових норм.
Знайомлячись з типовим кримінальним кодексом, знаходимо, що сформульовані у кодексі норми захищають цінності: життя, здоров’я, гідність і честь людини, її власність, участь у формуванні державної влади та ін. Можна будувати ієрархію цінностей у межах культури, тобто оцінити самі цінності – розставити їх у ряд за значимістю. І виявиться, що для західної культури найвищою цінністю, до якої зводяться майже всі інші, є свобода. Будь-який злочин, зафіксований у типовому кримінальному кодексі, виявляється прямим або непрямим замахом на свободу людини. Визнання того, що норми регулюють поведінку людини, не означає визнання автоматизму. Людина не просто виконує явно сформульовані рекомендації. Наявність норм не виключає проблеми вибору і пов’язаних з ним мук творчості. Головне – діяти в напрямку цінностей. А як” це робити – кожного разу проблема. І розв’язується проблема творчо. Справа полягає в тому, щоб, не виходячи за рамки норми, тобто дійсно виконуючи рекомендації і ніби відповідаючи на питання, знаходити рішення, адекватні унікальним ситуаціям. А це ніякою нормою в деталях не передбачено. Вчинок творчої особи завжди оригінальний, хоча залишається соціально прийнятим.
Людині, вихованій у дусі матеріалізму, важко визнати всепрони-каючий характер норм, наповненість ними усього соціального життя, їй здається, що поведінка складається з природних актів і деяких умовностей, які треба усвідомлено засвоїти. їй невдогад, що так звані природні акти – сидіти, ходити, їсти та ін. – є складні нормативно організовані процеси, визначені культурою.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Горлач)