Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Горлач) скачати онлайн-> 3. Історичні колізії культури

3. Історичні колізії культури


Розуміння культури як способу самореалізації і самотворення особистості, світу символів у різних сферах суспільного життя дозволяє диференціювати історичні форми культури, охарактеризувати конкретні типи, визначити їх місце і роль в історії. В умовах існування суспільних антагонізмів єдність людини і культури умовна. Тут усе обертається на свою протилежність, міняється місцями: історія, яка могла бути історією існування людини, перетворюється на самостійну надлюдську субстанцію, засоби стають метою (бо мета виправдовує засоби), а мета виступає у ролі простих засобів; людина втрачає людське єство, а мірою її багатства, замість дійсних якостей, стає обсяг приватної власності. Людина, яка може отримати насолоду від спілкування з культурою, створеною її руками і розумом, вимушена витримувати її тиск. У такому випадку культура стає чужою, іншою, відчуженою. У такій системі загальна ситуація визначається категорією відчуження. Людинотворча суть культури набуває відчужених форм. Культура втрачає гуманістичний характер і тактично перетворюється на антикультуру, і замість того, щоб турбуватися про людей, вона підноситься над ними чужою і ворожою силою.
Термін антикультура включає такі суспільні
Виявити у суспільних явищах ан-тикультурний зміст легко і в той же час надзвичайно складно. Наркоманії, алкоголізму, пияцтву та обману усі народи дають однозначну оцінку – негативну, тобто класифікують як антицінність, антикультуру. Антикультурою людство затаврувало сталінський геноцид проти малих народів і ворогів народу, фашистську політику і практику Гітлера, політичний геноцид і різні форми расизму. Антикультура – прояв і результат дегуманізації людських стосунків, відхід від загальнолюдських цінностей і пріоритетів, втрата глибинних моральних орієнтирів, які ґрунтуються на розумі, вірі, істинній любові до людей. Відділити культуру від антикультури іноді буває нелегко. Істина відкривається людству не відразу, одночасно і повністю. Розуміння змісту речей і процесів не завжди може відповідати їх дійсному змісту.
Культурологічна література оперує ще одним терміном для позначення явищ і процесів, які не потрапляють під однозначне визначення культури – контркультура. Під контркультурою розуміють сукупність політичних, соціальних, ідеологічних рухів, дій та ідей західноєвропейської спрямованості. Вона виникла на початку 60-х років і досягла кульмінації в часи травневої революції 1968 р. у Парижі. Контркультура протистоїть культурі не негативним або ворожим, а просто іншим соціальним явищем. Теоретики контркультури американський філософ Герберт Маркузе, французький філософ Жан Поль Сартр, австрійський психолог Вільгельм Райх та ін. розглядали існуючу культуру як організоване насилля над особистістю, таке соціальне явище, яке викорінює з людських душ творчі поривання, прагнення до насолоди життям, ототожнювали контркультуру з бездушним технократизмом, який не уособлює соціум, дегуманізує соціальні відносини, руйнує індивідуальність. Існуюча культура, писав Герберт Маркузе, перетворюється на антикультуру. Від неї необхідно відмовитися, точніше, замінити новими формами спілкування – контркультурою. Теоретики контркультури ставили завдання підірвати культуру зсередини ідейною і психологічною переорієнтацією, революцією у свідомості, здатною розкріпачити підсвідоме, емоційну сферу психіки, сексуальні потяги, людську чуттєвість за допомогою музики, танців, тілесного контакту та ін. Прибічники контркультури відкидають методи класової боротьби, не визнають дисципліни, освіти в масах. Найбільш ефективним засобом подолання культурного протистояння БОНИ вважають безпосередню дію, яка поєднується з шокуючими публіку порушеннями громадянських прав, норм поведінки, супроводжується неподобствами: «Вся влада уяві!», «Рай – негайно!», «Будьте реалістами – вимагайте неможливого!» – такі заклики відігравали у контркультурі роль свого роду психологічного стимулу і свідчили про зв’язок історичної творчості та уявлення з естетичними критеріями прекрасного.
На початку 70-х років XX ст. рух контркультури почав стихати. Очевидно, інакше і не могло бути, оскільки рух не мав чітко сформульованої мети, не містив загальнолюдських ідеалів, не відображував інтересів і потреб значних організованих сил. За свідченням західної преси, більшість рядових представників руху потім стала підтримувати консервативні або ліберальні програми, частина вступила до лав комуністів або робітничих партій. Інші еволюціонізували до тоталітаризму тощо. Історичний досвід людства засвідчує, що повернення культури до її людинотворчої суті неможливе без ліквідації відчужених форм соціальності, побудови соціально справедливого суспільства, виключення експлуатації та пригнічення людини людиною.
Загальнолюдські основи сучасної цивілізації
Поняття цивілізація (громадянський) з’явилося в середині XVIII ст. у зв’язку з поняттям культури. Ним активно користувалися французькі просвітителі, називаючи соціально справедливим (тобто цивілізованим) суспільство, яке ґрунтувалося на принципах розуму, гуманізму і справедливості. Потім уже інші мислителі терміном цивілізація стали позначати високий рівень розвитку матеріальної і духовної культури західноєвропейських народів. Карл Маркс і Фрід-ріх Енгельс зв’язували з поняттям цивілізація технологічні та організаційні завоювання суспільства. Ясно, що рівень таких досягнень у різні історичні епохи різний. Виходячи з розрізнення умов розвитку культури, Фрідріх Енгельс виділяв фази розвитку історії: дикунство, варварство, цивілізація. У сучасній світовій літературі поняття цивілізація має різний зміст. Широко користуються таким словотворенням: антична цивілізація, цивілізація майя, буржуазна цивілізація та ін. Англійський історик і соціолог Арнольд Тойнбі обґрунтував концепцію кругообігу локальних цивілізацій. На його думку, рушійною силою кругообігу виступає творча меншість -носій життєвого пориву. Світ нараховує 21 локальну цивілізацію. Пізніше дослідник зменшує їх кількість до 13. Інший філософ Джордж Неф вважає, що поняття цивілізації охоплює лише матеріальні і технічні цінності і блага, а зміст духовних цінностей відображує поняття культури.
В інтерпретації поняття цивілізація спостерігаються два основних підходи: позначення певного рівня розвитку суспільства і характеристика його матеріально-технічних досягнень у порівнянні з духовними надбаннями. У практиці наукового дослідження обидва підходи часто переплітаються між собою і доповнюють один одного, хоча і характеризують суспільно-історичний розвиток по-різному. Суперечлива єдність підходів дає можливість виділити ще один аспект змісту поняття цивілізація, який зв’язаний з відповідністю предмета (ідеї, процесу, суспільства) найбільш прогресивним, виробленим на основі загальнолюдських надбань людства уявленням про нього. У такому аспекті поняття цивілізація корелює з поняттями сучасне, передове, прогресивне, нове у певних сферах суспільного життя (праця, побут, політика) і в суспільстві. Існують широко вживані словотворення: цивілізація праці і споживання, цивілізація побуту, цивілізація автомобіля та ін. Головним критерієм якості речі (предмета, відношень властивостей, ідей) є її завершеність, сучасність, відповідність світовим стандартам.
Суспільство можна вважати цивілізованим, якщо на сучасному рівні розвиваються всі сфери життєдіяльності людей: виробництво і споживання, наука і освіта, мистецтво і політика, мораль та ін. Поняття сучасний рівень означає відповідність світовим зразкам, досягненням загальнолюдської культури. Називаючи суспільство цивілізованим, мало що можна сказати про стан людини, про розвиток її духовних якостей. В оточенні сучасних речей та ідей людина може не знайти себе, втратити, почувати дискомфортно, тобто перебувати у стані відчуження. Цивілізація може не влаштовувати людину, бути чужою їй. Особистість вимушена бігти від безлічі суперсучасних речей, цивілізацій, від самої себе. Низький рівень культури заважає цивілізованому суспільству забезпечити добробут і щастя людини, тобто такий взаємозв’язок суб’єкта з предметом, за якого існування речі повністю підпорядковується розвитку суттєвих сил людини, її розвитку. Цивілізація, вказував Микола Бердяев, повинна мати високий культурний рівень, тобто базуватися на високих духовних надбаннях. Будь-який відхід від гуманістичних загальнолюдських пріоритетів деформує обличчя суспільства, спрямовує його розвиток в антицивілізоване русло.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Горлач)