Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Горлач) скачати онлайн-> Глава 7. СВІТ ПОВСЯКДЕННОСТІ 1. Світ повсякденності: поняття, суть

Глава 7. СВІТ ПОВСЯКДЕННОСТІ 1. Світ повсякденності: поняття, суть


Що таке світ повсякденності?
Повсякденність, буденність – побут, побутове життя. Повсякденність – здійснюваний день у день, завжди постійний, безперервний процес буття, життєдіяльності людини. Світ же повсякденності – світ, де щодня і щогодини живе і діє, творить людина. В повсякденному світі народжуються люди, і в світі повсякденності, в побуті люди помирають. Тут же, в повсякденному світі, кожна людина “радується, а буває і плаче, тужить і сумує, журиться, переживає. Тур же, в повсякденному світі, люди конфліктують один з одним, сваряться і вирішують конфлікти, суперечки, миряться, творять та ін. Тут же, в повсякденності, кожний любить іншого і кожний іноді ненавидить іншого. І в плині подій і явищ: політичних, соціальних, духовних, люди і не помічають повсякденності.
Якщо людина задається питанням: в якому ж світі живуть люди – в світі проблем або їх розв’язання, суєти та надій, то палітра відповідей – строката. Так уже трапляється, що люди до всього підходять неоднозначно і в усьому навколишньому встигають помітити те, на що люди, які поруч, навіть уваги не звернуть. Задовольнити жадобу, прагнення людини – рівносильно позбавити її бажань. У відомій українській казці розповідається, як один бідняк все мріяв поїсти княжого блюда – вареників з сиром, хоча б трохи; нарешті, князь дав йому повну відерну макітру вареників з сиром і напрочуд – бідняку відразу ж розхотілось їсти вареники, що їх так нестерпно бажав. Ах, що за безрадісна річ – задоволене бажання! Отримаєш бажане – і випробуєш одне лише розчарування. Якщо коли-небудь захочете впоратись з будь-якою людиною (непокірною, примхливою або нехай капризною і безглуздою) -позбавте її бажань. Побачите – як стане така людина ручною. Перемога над нею набагато сильніша, ніж якщо б навіть впливати на неї фізично. О, це велика властивість людей. Така властивість виручає і рятує людей. Ах, якби їй бути завжди! Та природа, невичерпна в проявах, своєю витіюватістю, торкнулася людей ще й тим, що наділила людські єства невсипучою гостротою сприйняття зовнішнього предметного світу, природа тоді ж завуалювала їх чутливість один до одного, через що всі перемоги цивілізації над таємницями універсуму незрівнянні з поразками кожного, якщо не сказати усіх, і в міжособовому спілкуванні, і на полях побутових битв, і в індивідуальних війнах один з одним. Ось чому, мабуть, філософія століттями ігнорувала звичне побутове життя, віддаючи перевагу речам складнішим і проблематичним: Істині, Добру, Красоті, суттєвим визначенням буття. А між тим, тільки в межах звичного, досвідченого світу виникають і розквітають усі інші світи: світ мистецтва і науки, світ фантазії і мрії, загадкові хащі математики і сплячі хмари релігії. І тільки за всіх ілюзій безпосередньою вірогідністю володіє життєвий світ буття.
Буденне життя відбивається в образотворчому мистецтві і в історії. Відновлюючи хронологію подій і явищ в попередні періоди життя суспільства, історія описує і повсякденність: побут, традиції, право, звичаї, конкретний досвід, ту «плоть і кров», з якої формуються будь-які події: значущі і доленосні. Щоправда, та змістоутво-рююча активність мас, яка творить культуру в її історії, далеко не завжди потрапляла в сферу уваги істориків. У кінці 20-х – 30-х років створюється історична школа. її організаторами стали історики і психологи Марк Блок і Люс’єн Февро. Особливість історичної школи полягала в тому, що її представники вивчали свідомість не тільки видатних особистостей, які залишили слід в історії, але й масове, притаманне так званій «безмовній більшості», суспільства. Такі дослідження не самомета, а повне підпорядкування дослідження з’ясуванню важливої ролі масової свідомості в функціонуванні суспільної системи. Активна роль людини в створенні повсякденності і історії стала основним в дослідженнях прихильників історичної школи.
Багато хто з істориків, етнографів, соціологів, досліджуючи повсякденне життя людини, насамперед, зосереджували увагу на процесах формування культури повсякденності, побуту і творчості людей, звичаях, переконаннях, сподіваннях і звичках, страхах і ідеях людини. Так, в 40-х роках XX ст. та й пізніше, аналіз предметного світу повсякденності відображається в творах Френсіса Броделя, Аркадія Гуревича, Маргарет Мід і інше, які досліджували структуру повсякденності, побут, нрави, звичаї та ін., стосувались різноманітних етапів і періодів історії людства. Історики, етнографи, культурологи, досліджуючи повсякденний світ людини, прагнуть охопити в аналізі повсякденне життя у всьому обсязі і всебічності, зі всіма складнощами і хитросплетіннями, прагнуть вникати в усі деталі повсякденності, настанови і негласні латентні домовленості, існуючі між членами суспільства, і сприймаються ними як щось саме собою розуміюче.
Буденний світ – світ звичок, звичаїв, стереотипів мислення, житейських аксіом, в ньому велика сфера недомовленого, що не потребує пояснення і доводу та ін. Відомий етнограф і етнолог Маргарет Мід відзначає, що в світі повсякденності важливо виявити приховані мотиви переваг і переживань, не зрозумілі людині іншої культури. І історик, що не володіє можливістю прямого контакту з людьми досліджуваної епохи, прагне описати повсякденний світ такої або іншої культури, звичок, звичаїв, обрядів максимально об’єктивно, хоча його свідомість неминуче втручається в реконструкцію процесу, накладає своєрідний відбиток. Проблемами співвідношення свідомості дослідника і свідомості звичайних людей, що генерує щохвилини змістовні структури повсякденності, пише проф. Олена Золотухіна-Аболіна, зайнята феноменологічна соціологія, її цікавить, чи співпадає понятійний апарат звичайної соціології, що вивчає реалії повсякденності, з тими уявленнями, що характерні для масової свідомості. Зрозуміло, що історика і соціолога цікавлять різноманітні сторони того або іншого процесу, явища, подій та ін. Адже буденна свідомість і соціологія вкладають в одне і те ж поняття різноманітний сенс, розкриваючи різноманітні його сторони, і завдяки доповненню один одного, в підсумку одержують визначення суттєвості. Історія і культурологія разом з соціологією прагнуть дати максимально об’єктивну картину повсякденності, уявити життя в чітких визначеннях, придатних для використання практично. Феноменологічна соціологія, навпаки, прагне розвінчати уявлення про повсякденність як сферу чітких визначень, показує, що всі реалії буденного життя невпинно створюються і перетворюються. Очевидно і те, що можна простежити як саме відбувається повсякденне творіння тих або інших явищ, подій, понять, як формується саме буденна індивідуальна і масова свідомість, те або інше уявлення, що складає одне з реалій повсякденності. Складність становища соціолога полягає в тому, що немов-би намагається вийти за межі процесу творіння змістовних, розумових утворень, знайти позицію поза їх, зіграти роль стороннього спостерігача.
У вивченні повсякденної реальності особливе місце займає філософія. Але філософія не претендує на максимальну об’єктивність, не прагне повністю вирватися за межі рекомендацій повсякденної свідомості, а формулює свою версію, або, вірніше, різноманітні версії того людського світу, в якому існуємо. Різноманітні моделі повсякденного життя людини існують один з одним, доповнюють один одного, вступають в суперечність, утворюють синтез. Звертаючись до проблем сенсу і мети життя, значення смерті, важливості дружби, самих ритмів життя кожного індивіда та ін., сучасні філософи, ведучи вільно полеміку, знаходять взаєморозуміння в судженнях і визначеннях не тільки зі своїми сучасниками, але й відшукують джерела визначення тих або інших явищ світу повсякденності у філософів античності, Західної Європи, Китаю та ін. Філософ, як правило, не приховує своє особисте кредо, висловлюючи міркування про повсякденність і зв’язаних з ним явищ, подій та ін., не обмежується якимось окремим конкретним періодом історії, локальною культурою або вузьким пластом значень. Поле творчого пошуку філософа – вся історія культури цивілізації. І отут-то можливі найрізноманітніші порівняння, аналогії та ін. Міркування філософа про проблеми повсякденності мають узагальнюючий характер. Сфера інтересів філософів широка і багатоманітна. Філософи іноді далекі від звичайної дійсності, вивчаючи ті пласти реальності, що, так би мовити, піднесені над повсякденним життям. Так, онтологія – теорія буття, взятого в широкому розумінні. Гносеологія – теорія пізнання – зосереджує увагу на тонких механізмах осягнення світу і конструювання його образів. Методологія покликана обслуговувати теоретичне пізнання і зайнята емпіричними процедурами та ін. Логіка – частина філософського знання, з’ясовує специфіку законів мислення.
І філософи, що раніше і не думали досліджувати буденність подій і явищ, буття і побутового життя людей, в XX ст. зосереджують зусилля і увагу саме на повсякденності побутового життя. Вперше починає вивчення повсякденного життя людей, їх побуту німецький філософ Едмунд Гуссерль – людина, яка бажала знайти основи раціональної «чистої свідомості», відділеної від буття і свідомості конкретного індивіда (суб’єкта). Але вирішити проблему повсякденності світу Едмунду Гуссерлю не вдалося. її вирішення виявилося неможливо без звернення до повсякденної свідомості людини і соціальних спільностей. І Едмунд Гуссерль вводить поняття життєвий світ.
Поняття життєвий світ можливих або ДІЙСНИХ горизонтів досвіду
людського життя. Єдино реальний, даний в відчуттях життєвий світ протистоїть світу природно наукових і математичних абстракцій, що генетично зв’язані з «допредикативним» досвідом життєвого світу. Буденне життя протистоїть природнонауковим теоріям. Для дослідників сфера понять, категорій різноманітних теоретичних формулювань іноді виступає істиннішою, аніж суттєво зрозуміла дійсність. І сама реальність життя, сповнена випадковостями, іноді недосконалістю явищ і подій, форм і засобів реалізації різноманітних життєвих проблем, багатоманітної чуттєвої конкретики виступає менш значною, аніж наукова картина реальності. Вивчення життєвого світу є засобом поєднання наукової картини світу з потребами повсякденної людської діяльності. Сама буденність: щоб не замерзнути, люди одягаються; щоб мати притулок, пристанище і їжу, люди організуються, об’єднуються в колективи; щоб задовольнити потреби, люди організують виробництво, тобто на кожний запит буття, свого єства люди відповідають тим або іншим компенсаційним забезпеченням. У такому випадку, що ж таке розлад, протистояння людини людині? Хіба завойовувати планету легше, аніж знайти спільну мову, розгадати підступність чужих задумів, вистояти проти запущеної кимось інтриги, люті, сповненого в людині зла? Жодні природні катаклізми, будь то ураган або землетрус, повідь або пожежа, не здатні розладнати плани людей сильніше, аніж недобра або навіть просто неузгоджена воля однієї людини. Взаємодія людей, ззовні шляхетна і прекрасна, піднесена, чуйна, рідна, при зближенні, або навпаки, припиненні стосунків буває різко міняє стан, навколишнє соціальне середовище, м’якість раптом усвідомлює не як якась притаманна комусь властивість або становище, а як початок відчуження. Чому так трапляється, буває? На питання чому немає видимої відповіді. Пам’ятається відоме висловлювання Дениса Івановича Фонвізіна: «Такий сей світ, а чому він такий, того не відає ані розумний, ані дурень». Адже допитливість, жадібність до знань та цікавість – в крові людини. І чого тут судити-рядити. Закон забороненого інтересу непорушний, чого невільно, те й кортить: ніхто не виняток, обов’язково крадькома загляне в шпарину, з необхідністю, але кожний хоче знати «таємницю». Таке життя. Така буденність. Життєвий світ – сукупність інтерсубє’ктивно поділеного досвіду, повсякденного життя, що включає сприйняття природних об’єктів і людських єств, матеріальних і символічних продуктів людської діяльності. Наукова картина реальності бере початок ще з класичного раціоналізму, який вважав, що за неясністю, невиразністю, таємничістю потрібно побачити твердий каркас законів, зародження «станового хребта» досвідного процесу.
Ще в кінці XIX – на початку XX ст. дослідження філософів показали, що в сфері буденних уявлень і переживань, становища та настанов свідомості в повсякденному житті людей складаються пізнавальні інструментарії замість відображення суттєвості світу, формулюються різноманітні теорії, концепції, і часто повсякденність людей стає світом теорій, що виростає з повсякденного життя. Але й світ мрії та сподівань, марення, світ мистецтва і навіть світ потойбічний, що залежать від повсякденності, вплетені в досвідне мереживо життєвого світу. Людина не знає про методи гіпотетичного, тобто основаного на гіпотезі домислу, здогадки посмертного існування, навіть не може уявити про загробне, замогильне, потойбічне життя, та й взагалі, чи загробне життя є, то яке воно потойбічне життя, чи схоже на земне або нагадує переживання в умовах зміни свідомості та ін. У буденність, у світ твердих поділених предметів і чуттєвих відчуттів людина повертається, поки живе, від всяких своєрідних переживань. Повсякденність – джерело і вмістилище будь-яких варіантів реальності.
Повсякденне життя, виступаючи злитим процесом, що охоплює існування всіх інших відомих людині «світів», є єдиний універсум, що володіє своїми власними внутрішніми законами. Німецькі соціологи Альфред Шюц і Томас Лукман ґрунтовно розкривають особливості повсякденного світу, його відмінності від світу природи. Однією з важливих особливостей повсякденності є інтерсуб’єктивність. У спілкуванні, в постійно відновлюваному контакті, зв’язках людей виникає і формується дійсність, повсякденність. її провідні складові не предмети і процеси самі по собі, а людський зміст. Надані речам і стосункам значення складають суцільне полотно буденної дійсності. Соціальні ж предмети і їх значення залежать від сприйняття і розуміння їх суспільством, окремими соціальними спільностями, верствами, шарами і індивідами. Якщо ж взяти якість таких повсякденних соціальних явищ як порядність, злочинність, любов, політична влада, державна влада, то визначення їх суті залежать від того, яке значення і в яких контекстах їм надається. Соціолог Девід Уолш відмічає, що «природний світ не залежить від визнання або невизнання людиною його існування, навіть якщо людина аналізує його в термінах структури значень, що не притаманна йому за самою його природою. Навпаки, даний соціальний світ неминуче припиняє своє існування, якщо йому відмовлено в людському визнанні, тому що поза таким визнанням соціальний світ не володіє властивістю існування».
Повсякденність постійно і, мабуть, щодня інтерпретується і пе-реінтерпретується в комунікації. Все в повсякденності витлумачено, прочитується і перечитується, створюється безліч варіантів розуміння, приростає і зменшується зміст. Тому головною проблемою міжособистого спілкування, що виникає в процесі повсякденності, стає проблема розуміння. Розкриття сенсу, змісту повсякденності створює її складну внутрішню структуру, породжує безліч різноманітних реальностей, що переплітаються, борються, взаємодоповнюючи одна одну. Але повсякденність, буденність не є клубок спутаних ниток, скоріше, єдиний організм, що функціонує. Цільність буденності внутрішньо упорядкована, існує ряд тривких, звичайних, провідних тлумачень, що дадуть можливість визначити тип культури, тип ментальності та ін. В основі всіх випадкових відхилень лежить деяка кількість інваріантів, визначальні буденні стосунки, відносини, ставлення більшості населення суспільства до природи, до потойбічного світу, до можливостей їх власного життя, до праці, до родини, справедливості та ін. Такі варіанти створюють у людей якийсь загальний світогляд і схожу, подібну в основному картину світу.
Поняття буденний світ
Буденний світ – світ прагматизму, тобто дії. Люди, які живуть у повсякденності (а не в мареннях, мріях і не на висотах теорій і доктрин) піклуються про власне виживання, про якість життя, про збереження навколишнього соціального середовища. «Але світ повсякденності ще єдиний і тому, що в яку б сферу реальності не «пірнула» людина, будь то релігійно-містичний екстаз, теоретичне дослідження, солодке марення, мрійливість або естетична фантазія, людина незмінно повертається сюди ж, в наповнену клопотом, утіхами, сумом, труднощами звичайне життя. Інші світи виростають з буденності і живуть, лише будучи укорененими в її практичному, пухкому, усвідомленому ґрунті і доти, доки люди існують, живуть і з єднані з реальністю ^органами чуття». Повсякденність – світ людський і практичний. Його життєвий простір будується навколо самої людини. Буденна картина світу не охоплює позалюдський космос як простір, в якому об’єктивно розташовується Земля. Космічний простір значимий в повсякденному житті людини тільки тоді, коли корисно: якщо від розташування зірок залежать розливи Нілу, то неодмінно виникають астрономія і астрологія, призначені для земних практичних орієнтацій. Місяць потрібний, щоб світити закоханим та освітлювати шлях у темряві. Навіть мовні просторові характеристики ландшафту несуть на собі висловлену антропоцентричність: підніжжя гір, гірський хребет, гирло річки та ін. «Простір повсякденності відчутний і практично вимірюється людиною, тому що простір освоєний людиною: доглянуті поля і протоптані стежини на перевалах, море, що борозниться судами, світ предметів, зроблених людьми і для людей, незасвоєне, незнайоме бачиться людиною як вороже, чуже, потенційно небезпечне, нелюдське» (Олена Золотухіна-Аболіна).
З позицій суттєвого підходу кожна людина складається з декількох аналітично вичленених шарів. Головний і основний – пласт базового єства. Тут хоть і багато всього, але визначеність теж очевидна – тут накопичуються не стільки новації, скільки традиції, не стільки різне та тимчасове, скільки незмінне, вічне, не стільки коливальне і експериментальне, скільки перевірене, вивірене, тривко-стійке. Звертаючись до устоїв стабільних компонентів особи і виділяючи те, що міцніше каменя розпуття (пам’ятаєте: праворуч підеш – коня втратиш, наліво підеш – голови не знесеш, прямо підеш…), отримаємо підтверджуюче задоволення. Люди живуть у світі, де кожний є лише остільки, оскільки є не фізично, а соціально. Тільки суспільне визнання будь-якої належності або якоїсь потреби перетворює людину в громадянина і правоносія. Так, люди захоплені досягненням мети: втягненням в соціальний статус, дружбу, любов, визнання. У буденному світі – в світі повсякденності в найрізноманітніших сферах діяльності триває процес самореа-лізації особистості. І людина, живучи повсякденним життям, постійно в різноманітних ситуаціях і обставинах шукає і знаходить уже сталі норми, засоби, способи поведінки, найкоротший шлях, що веде до такої мети. Причому мета найрізноманітніша, майже до мети визволитись, позбутись бажань і потреб. Повсякденності властиві риси: стандартність, рецептурність, рекоменда-ційність буденної свідомості.
Визначаючи універсальність буденної свідомості кожного індивіда, проф. Олена Золотухіна-Аболіна підкреслює, що буденна свідомість, до якої причетний кожний: будь то академік або двірник, – весь конститутивний момент, що пронизує повсякденність світу (приписування знань і сенсу – власна і пряма функція свідомості). Буденна свідомість характеризується специфічними рисами, безпосередньо знайомими кожному, що різко відрізняються від тих, що наука подає як раціональні еталони. Насамперед, буденна свідомість включає велику безліч уявлень, що сприймаються людиною на віру (якщо намагатися перевіряти кожне, що констатує або рекомендує подання, з яким зустрічаємось в побуті і діяльності, то ніколи не зрушимо з місця). Саме найважливіша складова усвідомлення людиною реальності: загальні місця, очевидності. Так, реальність – це не тільки те, що є. Реальністю буває і те, що хочемо, щоб воно було. Реальністю стає і фантазія людини, сама в силу своїх власних підстав. Нічого не завбачується і не угадується. Люди здатні попереджати. Люди не попереджають, а обісторюють історію, ведучи ЇЇ за собою, а то і викликаючи на себе, коли стають її часткою. Мабуть, всяке всупереч здатне пе-респрямовувати подвійну вісь реальності, даючи вигадці простір факту.
Є закон безглуздості в розумінні: будь-які пропозиції люди розуміють інакше, аніж той, хто їх вносить. Адже в житті нерідко трапляється: бачать і схвалюють краще, а дотримуються гіршого. І якщо існує два або більше засобів зробити будь-що, причому використання одного з засобів веде до катастрофи, то хтось все ж обере саме такий засіб (Едвард Мерфі). Будь-яка неприємність, халепа, здатні трапитись, трапляються. Це закон Мерфі. Знання про світ, визначає Альфред Шюц, це набір типових конструкцій. Адже передумовою нормальної людської поведінки, органічного включення в певний соціум є віра в певний порядок влаштування світу, довіра до соціокультурних настанов, що склалися, рекомендацій, визнання фундаментальних допущень, що поділяються всіма. Все велике і відоме здатне дивувати і впливати на людей навіть після того, як його не стало. Життя підтверджує, що можуть піддаватися сумніву або запереченню істинності або справедливості якихось початково прийнятих сформульованих поглядів.
За принципом навколо суб’єкта і будується буденна свідомість, і тим-то свідомість докорінно відрізняється від науково-теоретичного пізнання, що бажає мати уявлення про об’єкт пізнання і, взагалі, розглядати будь-яке явище дійсності як об’єкт. Арсеналом обслуговування практики діяльності людини, буденної свідомості є норми і цінності, рекомендації і пропоновані формули, заклики і заборона. Найціннішою якістю людини є уміння викликати у людей ентузіазм і розвивати те, що є кращого, раціонального в людині з допомогою визнання її гідності і заохочення. Ніщо інше так сильноне б’є по честолюбності людини, як критика навколишніх. Маніпу ляція піднесення передбачає уміння поділитися всім позитивним з іншою людиною, але так, щоб їй здавалось, нібито вона одержує не подільчеське, а її, своє, все що їй недодано. Людська база засобу піднесення – поступове відчуття всіма, без винятку, людьми, їх неповноцінності. І що тут зробиш? Такі є люди. Від народження до смерті. І треба з цим рахуватися. Людина потребує суспільного визнання. Зауважимо, не особистого, а суспільного. Але саме такий елемент особливості людської натури і є якраз головний дефіцит в житті людини. Історія має безліч прикладів того, як навіть відомомі люди прагнули до визнання величності власної значимості. Джордж Вашингтон хотів, щоб його називали «Ваша світлість Президент Сполучених Штатів», а Христофор Колумб клопотав про титул «Адмірал океану і віце-король Індії». Катерина II не бажала відкривати листи, на яких відсутнє: «її імператорській Величності», а місіс Лінкольн, як тигриця накинулась у Білому будинку на місіс Грант з криком: «Як ви смієте сідати в моїй присутності, без мого запрошення!». Людина, яка на троні, не відіграє у вирішенні ЇЇ ділових справ такої ролі, яку відіграють люди, які оточують її. Челядь тронної особи показує, що бачить на троні саме її, а не когось там, що саме вона єдино заслужена людина. Саме неправдиве на Землі, мабуть, правда: всі знають її і всі невпевнені, що нею володіють.
Зрозуміло, не вірно вважати, що повсякденна свідомість людей складається тільки з завмерлих стереотипів, непорушних схем, рецептів, обмежуючи поведінку людей жорсткими рамками. І та складова буденної свідомості – здоровий сенс, дає можливість людям правильно оцінювати зміни в суспільстві, ситуацію, що складається, пристосовуватися, вести відповідно з обставинами, дотримуватися свого людського інтересу в усіх перепитіях життя, повсякденності. Саме це логіка соціальних норм, логіка досягнення мети.
Буденна свідомість не тільки компонент знання, але й пронизаний буденними уявленнями повсякденний світ – світ переживань. Для визначення світу переживань філософія і психологія користуються поняттями: емоції, почуття, високі почуття, пристрасті, стан, емоційний тон, радощі, захоплення, страх, смуток, печаль, здивування та ін. Ці поняття вживаються і в буденному вжитку, хоча над їх сенсом і змістом буденна свідомість спеціально не міркує. Переживання – істотний компонент буденного життя, емоційно забарвлений стан внутрішнього світу людини. Люди в переживанні злиті з переживаючим. Переживання виникає без відстороненості, без дистанції. Соціальні політичні, економічні, духовні дії викликають приємний або неприємний стан людини, оцо охоплюють те або інше почуття. Переживання виникають спонтанно (хоча викликаються і навмисно) і неможливо водночас переживати і чинити відповідні дії на власні почуття, тому що відповідні дії роблять переживання предметом аналізу, що перебуває в минулому, за межами актуального моменту. За змістом переживання найрізноманітніші: позитивні і негативні, короткочасні спалахи емоцій, настроїв та ін. Форму переживань набувають і всі види ціннісних відношень, стосунків.
Природно, життєвий світ, буденність, буденна свідомість, світ переживань та ін. не вичерпують уявлення про світ повсякденності. Для повнішого, всебічного обґрунтування визначення в повсякденному світі виділяються і його важливі риси: наявність базового знання, системи релевантностей, тобто зближення і поваги один одного, фонове чекання та ін., без яких неможливі погоджені дії.

В людському житті як цілісності, що об’єднає всі форми буття людини, в світі повсякденності, особа виявляється нібито полюсом пересікання, перехрещення усіх форм життєдіяльності, далеко не повністю (і не рівно) освоюючи і здійснюючи ці форми, що служать основою для формування індивідуальних стилів публічного (державного, політичного та ін.), приватного і особистого життя особи. Приватне життя – це життєвий простір особистості, що вона структуралізує і заповнює відповідними формами життєдіяльності, виходячи з своїх особистих і приватних інтересів. Це її спосіб буття у світі, де відбивається, в специфічній формі, загальна природа людини і її життєдіяльність, що відбувається в конкретно-історичних умовах.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Горлач)