Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Щерба) скачати онлайн-> 3. Основне питання і проблема методу в філософії. Матеріалізм і ідеалізм

3. Основне питання і проблема методу в філософії. Матеріалізм і ідеалізм


Як уже підкреслювалося, світогляд, а отже й філософія як його теоретична серцевина, завжди звертаються до проблеми “людина — світ”. Однак від світу, від природи людина суттєво відрізняється, і в першу чергу тим, що їй притаманна свідомість. Ця властивість обумовлена її активним, діяльно перетворюючим ставленням до світу і, в свою чергу, служить передумовою такого ставлення.
Свідомість – це не просто властивість матерії, а щось відносно протилежне їй. Сутність свідомості — її ідеальне відображення матеріального світу в мозку людини. Завдяки свідомості світ починає існувати “для себе”. Активність свідомості, яка реалізується в практичній діяльності людини, стає дедалі більш значним фактором саморозвитку матерії, і вплив його не знає принципових меж.
Матерія і свідомість — об’єктивне й суб’єктивне — це най-ширша єдність протилежностей, якою коли-небудь оперувала філософія.
У процесі розвитку філософії, відокремлення від неї конкретно-наукового знання, визначення нею свого предмета, питання про відношення свідомості і матерії оформилось як основне її питання. Його зміст чітко визначив у свій час Ф.Енгельс у праці “Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії”: “Велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії є питання про відношення мислення до буття…”.
Сьогодні деякими філософами, особливо ідеалістами, це визначення все більше ставиться під сумнів. Вони по-різному формулюють основне питання філософії, проте, здається, що вони поступаються сформульованому Енгельсом.
Основним питанням філософії має бути саме людина в її ставленні до природи й до інших людей, тобто відношення “суб’єкт — об’єкт”. Розв’язання цього питання і визначає тип та характер світогляду, відношення до природної і соціальної дійсності, життєві орієнтації. Воно пронизує постановку і розв’язання всіх світоглядних питань — про сутність руху, простору й часу, про причинність, співвідношення необхідності й свободи тощо.
В межах свого основного питання філософія виділяє дві взаємопов’язані між собою сторони.
Перша сторона: що саме – матерія чи свідомість, дух є первинним, має самобуття і що є вторинним, залежним у своєму бутті? 11ю сторону називають онтологічною.
Друга сторона: чи може людина пізнавати світ, зокрема його сутність, чи існують якісь нездоланні перепони на цьому шляху? Цю проблему називають гносеологічною.
Залежно від розв’язання першої сторони виділяються філософські напрями — матеріалізм і ідеалізм.
Ті, хто за первинне вважав природу, приєднались до різних шкіл матеріалізму. Останній у своєму розвитку пройшов три основні історичні форми, які обумовлені як соціальними, так і гносеологічними причинами:
Наївний матеріалізм стародавнього світу (рабовласницький лад), нерідко поєднаний з такою ж наївною (стихійною) діалектикою. Метафізичний матеріалізм філософії Нового часу (в основному XVII-XVIII ст.). Діалектичний матеріалізм (ХІХ-ХХ ст.), в якому матеріалізм і діалектика органічно поєднані. Ті, хто стверджував, що дух існував до природи і в кінцевому рахунку визнавав створення світу, становили ідеалістичний напрям. Ідеалізм має дві основні форми: об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивний ідеалізм – це вчення про первинність якогось позалюдського духовного начала (думка, воля, “світовий розум”, “абсолютна ідея”), яке начебто має самобуття, субстанціональність.
Суб’єктивний ідеалізм визнає єдино існуючою свідомість суб’єкта, “Я” і заперечує об’єктивне існування матеріального світу. Речі, явища розглядаються ним як комплекси відчуттів, уявлень, ідей суб’єкта. Послідовне проведення суб’єктивно-ідеалістичної лінії приводить до соліпсизму, тобто такого розуміння, ніби існує лише “Я”, а навколишній світ, інші люди — це продукт моєї свідомості. Та слід відмітити, що й самі суб’єктивні ідеалісти прагнуть уникати такого висновку.
Усі форми ідеалізму об’єднує визнання первинності духовного начала.
Матеріалізм історично і по суті пов’язаний з наукою, оскільки прагне осягнути світ таким, яким він є, без будь-яких сторонніх доповнень Ідеалізм, у свою чергу, переплітається з релігією, оскільки їх поєднує вчення про первинність духу стосовно матерії, природи, заперечення самобуття матеріального світу. Не будучи тотожним релігії, філософський ідеалізм все ж немовби є її те-оретичним підґрунтям.
Друга сторона основного питання філософії — проблема пізнаваності світу (гносеологічна) теж розв’язувалася різними філософами по-різному.
Всі послідовні матеріалісти визнавали й визнають пізнаваність світу. Складніше визначити позицію ідеалістів з цього питання. Частина з них вирішують це питання позитивно, хоч і сутність пізнання тлумачать невірно. Наприклад, для об’єктивних ідеалістів пізнання світу є пізнанням людиною в речах і явищах якоїсь надприродної ідеї (“духу”, “розуму”), яка втілена в них. Та й сама людина зі своїм людським розумом розглядається ними як втілення цього ж духовного начала.
Для суб’єктивних ідеалістів пізнання — це відображення суб’єктом своєї власної свідомості, встановлення зв’язків між елементами її змісту.
Таким чином, кожна форма ідеалізму заперечує в пізнанні саме те, що з матеріалістичної точки зору є головним: відображення в свідомості людини існуючої незалежно від неї матеріальної дійсності.
Інші представники ідеалістичного напряму заперечували пізнаваність світу, або вважали обмеженими можливості його пізнання. Таке вчення одержало назву агностицизму (від грец. — а — частка, яка виражає заперечення, і гносіс — знання).
Агностицизм являє собою ідеалістичне розв’язання другої сторони основного питання філософії, оскільки відриває свідомість від матерії і протиставляє її цій останній. В окремих випадках данину агностицизму віддавали й непослідовні (“сором’язливі” та ін.) матеріалісти.
Матеріалізм і ідеалізм мають свої власні корені (причини, умови виникнення й розвитку). Розрізняють корені соціальні (включаючи й класові) та гносеологічні.
Завжди вважалось і вважається, що матеріалізм був зацікавлений в істинному пізнанні природи й суспільства, а ідеалізм — не спроможний на це, хоч протиставляти їх абсолютно і не варто. На формування цих напрямків великий вплив справляли соціально-економічні, політичні, духовні та культурно-історичні фактори..
Важливою соціальною передумовою виникнення ідеалізму було відокремлення розумової праці від фізичної при переході від первісного до класового суспільства, панування людей, що монополізували розумову, духовну працю, над людьми, справою яких була фізична й виконавська праця. Це породжувало в представників панівного класу переконання, що духовна діяльність, думкає щось важливіше, ніждіяльність матеріальна, і тому дух передує матерії, породжує її.
Це питання було й залишається складним, оскільки свідомість не тільки є властивістю високоорганізованої матерії (залежна від неї), але й має відносну самостійність, і тому передує фізичній діяльності людини (не тільки відображає світ, а й творить його).
Гносеологічні корені ідеалізму В.І.Ленін характеризує у “Філософських зошитах” — зокрема у фрагменті “До питання про діалектику”. Він пише, що “Філософський ідеалізм є тільки нісенітницею з точки зору матеріалізму грубого, простого, метафізичного. Навпаки, з точки зору діалектичного матеріалізму філософський ідеалізм є односторонній, перебільшений… розвиток (роздування, розпухання) однієї з рисочок, сторін, граней пізнання в абсолют, відірваний від матерії… Прямолінійність і однобокість… суб’єктивізм…foila]… гносеологічне коріння ідеалізму”2.
Таким чином, гносеологічна передумова ідеалізму криється в самій складності й суперечливості процесу пізнання, в тих моментах суб’єктивності, які в ньому присутні. До ідеалізму приводить невиправданий відрив будь-якої ланки або сторони пізнання від інших його сторін і від практики: перебільшення, роздування, абсолютизація цієї окремо взятої сторони. Так відчуття — це необхідне начало пізнання, його джерело. Проте, якщо його розглядати як “єдине дане”, як те, за межі якого вийти принципово неможливо, то це призводить до агностицизму або суб’єктивного ідеалізму.
Абсолютизація (перебільшення) загальних, абстрактних понять, їх надіндивідуальність характеру, відрив від практики, в процесі якої вони формуються, веде до об’єктивного ідеалізму, тобто до такого стану, коли поняттям, ідеям починають приписувати самостійне, надлюдське існування.
Ланцюг таких коренів (гносеологічних, соціальних) можна було б продовжити. Та при цьому ясно одне, що найбільш повно, глибоко може пізнати, осмислити світ лише той, хто користується діалектико-матеріалістичним підходом.
Крім основного світоглядного питання, в історії філософії значне місце займає й інша проблема: чи пов’язані між собою різноманітні речі, явища, процеси, що становлять світ; чи є світ єдине ціле? Чи перебуває він у процесі зміни, розвитку, чи є незмінним?
Те чи інше вирішення цієї проблеми теж має світоглядне (який світ?) і методологічне (як потрібно пізнавати світ і діяти в ньому?) значення.
Протилежні розв’язання цієї проблеми і виступають у формі діалектики й метафізики (в розумінні антидіалектики), боротьба між якими проходить крізь всю історію філософської думки, як і боротьба матеріалізму та ідеалізму.
І хоч про ці вчення й методи буде йти мова далі, все ж коротко зупинимося на них і тут.
Метафізика, як філософський метод дослідження, визнає речі, явища, процеси відособленими один від одного, а зв’язки між ними лише зовнішніми і тому вони, а також поняття, які їх відображають, розглядаються відокремленими один від одного.
Діалектика, навпаки, обґрунтовує, що всі речі, явища, процеси, а також поняття, які їх відображають, взаємопов’язані і зовнішньо і внутрішньо. Оскільки світ, при всій його різноманітності, є одним цілим, тому й діалектичний метод вимагає, щоб усе, що стає предметом нашого дослідження, розглядалося з урахуванням внутрішніх і зовнішніх зв’язків. Конкретизацією цієї вимоги є системний і комплексний підходи, які мають важливе значення для сучасної науки й практики.
Метафізика визнає речі, явища незмінними. Метафізичний метод полягає в тому, що вони розглядаються поза процесом розвитку. Якщо розвиток ними і не заперечується, то він зводиться лише до кількісних змін або розуміється як повторення одних і тих же циклів. Тому з метафізичної точки зору неможливо пояснити, чому і як виникає нове.
Діалектика, навпаки, обґрунтовує, що все у світі перебуває в процесі розвитку, вічного оновлення; завжди щось відмирає, а щось народжується, зміни мають не просто кількісний, а й кількісно-якісний характер.
Діалектичний метод орієнтує на те, щоб кожен предмет, систему розглядати в розвитку, вивчати, як цей предмет виник, які етапи в своїй еволюції пройшов, які тенденції його подальшого розвитку, перетворення в щось інше.
Метафізика заперечує будь-які внутрішні протиріччя в речах, розглядає речі як самототожні. З метафізичної точки зору суперечності трапляються лише міжрізними речами (зовнішні), а такожу мисленні (коли мислення здійснюється неправильно).
Згідно з принципами діалектики всі предмети, явища внутрішньо суперечливі. “Боротьба” внутрішніх сторін, тенденцій становить сутність речей і служить джерелом, рушійною силою їх саморозвитку, причиноюякіснихзмін, перетворення в щось інше.
Діалектичний метод орієнтує на те, щоб виявити і дослідити протиріччя, які дають ключ до розуміння тенденцій і закономірностей розвитку.
Звідси випливає, що для глибокого і правильного осягнення світу наші поняття повинні бути взаємопов’язаними, розвиватися; потрібно вміти “схопити” і відобразити в нашій думці притаманні речам протиріччя, вміти розуміти протилежності в єдності і взаємопереходах — відповідно до об’єктивної реал ьності.
Діалектика й метафізика (як матеріалізм та ідеалізм) — це одночасно і форми світорозуміння, і методи пізнання. Причини переважання в науці й філософії в ту чи іншу історичну епоху діалектичного чи метафізичного методів мали своє соціальне обумовлення. Прогресивні сили завжди тяжіли до діалектичного методу, інші — навпаки.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Щерба)