Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Щерба) скачати онлайн-> 3. Форми буття та їх специфіка

3. Форми буття та їх специфіка


Хоча категорія буття охоплює універсальні зв’язки у світі, все ж форми буття різні. Це пояснюється тим, шо Всесвіт включає в себе нескінченну кількість систем, об’єктів, процесів, станів, структур, соціальних спільностей, людських індивідів тощо. Визначеність кожного з них характеризується місцем у системі буття, є унікальним, неповторним. І хоч це так, практика й пізнання постійно вимагають їх узагальнень. Тому філософія об’єднує їх у певні групи. Серед них виділяють такі:
буття речей, процесів, станів природи (втому числі й друга природа);
буття людини серед інших речей світу;
буття соціального (індивідуальне і суспільне буття);
буття ідеального (духовного).
а) Буття “навколишнього” світу
Зупинимося спочатку на з’ясуванні поняття “навколишній світ”. Відомо, що основою людської діяльності була й залишається природа, яка існувала до людини і існує незалежно від неї. В результаті впливу людини на природу виникла “друга природа”, тобто олюднена її частина.
Осмислюючи проблеми існування природи як особливої реальності, людина мислить її таку, що існувало до і незалежно від неї, і здійснює це не лише на основі суспільно-історичного досвіду, а й на основі теоретичних висновків природознавства та філософії.
Перша природа об’єктивна і первинна в тому розумінні, шо людина та її дух з’являються пізніше від неї. Вона об’єктивно реальна, первинна і в тому розумінні, що без неї неможливе життя і діяльність людини. Без неї не могли б бути створені і предмети “другої природи”, оскільки остання повністю залежить від першої і подібної до неї. Поняття “предмети” (“речі”), виготовлені людьми, включаються в поняття “навколишній світ” і є частиною його змісту.
“Друга природа” продукується й вдосконалюється людьми. В предметах “другої природи” втілені (“опредметнені”) праця й знання людини, її “соціальна душа” (Г.Гегель, К.Маркс). Вони виготовлені для використання певних функцій, підпорядкованих задоволенню людських потреб. Предмети “другої природи” іноді виготовляються з матеріалу, який уже є предметом “другої природи”. Для того шоб користуватися цими матеріалами (предметами), потрібно хоч би частково розуміти, які знання в них втілені, секрети їх конструкцій і призначення (уміти “розпредметнювати”). Важливо знати й такі ідеальні компоненти процесу створення потрібних для людини предметів, як ціле покладання, створення проекту, плану дії, технології їх виготовлення та ін.
Особливості буття предметів і процесів “другої природи” полягають у тому, що вони становлять нерозривну єдність природного матеріалу, опредметненого духовного, опредметненої діяльності конкретних індивідів, соціального призначення і їх функцій. Вони створені у вигляді особливої, наперед заданої реальності і підпорядковані актам людської праці, пізнання, творчості.
Людина постійно розробляє свої плани, проекти, виходячи з властивостей конкретного матеріалу. Проте предмети “другої природи” завжди відрізняються від предметів першої природи. Це предметно-духовно-соціальна реальність, єдиний і надзвичайно багатоманітний світ (міста, села, промисловість, транспорт, школи, театри, книги, картини і т. д.).
Відмінність предметів “другої природи” від предметів першої не лише в тому, що предмети другої природи створені штучно, а предмети першої — ні. Головне в тому, шо предмети “другої природи” водночас є і природними, і соціальними, і історичними, тобто мають цивілізаційне буття.
Якщо буття речей першої природи пов’язане з вічним буттям світу, то речі “другої природи” — лише часом існування людини. Перша і “друга” природи переплітаються, взаємодоповнюють одна одну. Проте в “другій природі”, яка теж існує незалежно від людей, все ж опредметнені людські цілі, ідеї і тому вона не може повністю вважатися незалежною від свідомості людини і людства. Речі “другої природи” знаходяться, так би мовити, між першою природою і людиною. Це особлива реальність стосовно природи і людей. І хоч предмети першої і “другої природи” належать до єдиного світу як цілого, проте між ними можуть виникати конфлікти у вигляді екологічних, енергетичних та інших проблем. Для регулювання взаємодії цих індивідів цілісного буття світу необхідні специфічні підходи.
б) Буття людини
Щодо буття людини, то воно унікальне. Щоправда, є щось і таке, що притаманне іншим речам. Тому в розумінні старого матеріалізму, людина виступає як річ серед речей. Таке твердження має рацію лише в тому розумінні, що первинною передумовою існування людини є функціонування її тіла. Останнє є частиною природи, і це зумовлює спільність його з природними речами. Наявність тіла робить людину минущою (смертною), підвладною об’єктивним законам. Проте людина — це не лише фізичне тіло, а й жива істота, включена в процес еволюції живої природи, продукт антропосоціогенезу. Тіло людини функціонує в світі неживої і живої природи. З цим і пов’язані потреби людини в їжі, захисті від холоду, самозбереженні, продовженні роду і т.д. Без цього неможливе її існування. Цим і зумовлена актуальність проблеми збереження життя людей, виживання людства в цілому. Без цього не може бути реалізації можливостей і задоволення потреб людини.
Філософія постійно досліджує зв’язок між тілом і психікою (душею) людини. Буття кожноїлюдини — це безпосередня єдність її тіла і духу. Функціонування людського тіла пов’язане з роботою мозку, нервовою системою, а через них — і з духовним життям індивіда. Психічна діяльність людини певним чином залежить від її здоров’я, як і навпаки.
Кожна людина виступає для себе не лише першою, а й другою природою. В останньому випадку її думки, емоції є невід’ємною стороною її цілісного буття.
Від тварин людина відрізняється тим, що вона є не тільки біологічною, але й практично діючою, соціальною істотою.
Люди свідомо виробляють предмети, необхідні для задоволення своїх потреб. Вони спілкуються між собою, користуючись членороздільною мовою. Саме на основі практичної діяльності і спілкування формуються такі “надприродні” якості людини, як “душа” і “дух”.
Специфіка буття людини полягає в поєднанні, взаємодії трьох буттєвих вимірів. Першим з них є те, що кожна людина існує як відчуваюча і мисляча “річ” (тіло). По-друге, кожна людина є індивідуальним представником виду Homo Sapiens, результатом біологічної еволюції. По-третє, людина існує як соціально-історична сутність, що виражається в її особистості. Все це в єдності складає вихідні характеристики людського буття.
Незважаючи на те, що буття кожного індивіда має тимчасовий характер, він (як член роду) займає своє місце на гігантському “гносеологічному дереві” людства, що бере свій початок від тваринних предків і еволюціонує до сьогодення. Кожне таке тимчасове існування органічно включене в цілісний процес еволюційного розвитку природного і людського буття, становить лише окрему ланку загального ланцюга соціально-історичного буття.
Людське буття об’єктивне. Проте це не означає, що воно абсолютно незалежне від свідомості людини. Людське буття є унікальною єдністю природного й соціального, індивідуального й родового, особистісного й суспільного, внутрішнього й зовнішнього і т.д. Кожен людський індивід виступає для самого себе реальністю, разом з якою існує і його свідомість.
Місце і значення буття людини дуже важливе в цілісному бутті, оскільки воно включене в унікальний “людський експеримент”. Люди не просто існують у світі, а можуть активно впливати на нього і на самих себе. Вони осмислюють буття, виражають тривогу за “долю буття”, людської цивілізації. Тому людина повинна серйозно осмислити свою роль у системі буття, гідно й відповідно її виконувати.
б) Буття духовного
В цьому контексті слід осмислити й роль духовного як особливої форми буття. Духовне в широкому розумінні — це сукупність усіх проявів свідомості, включаючи й знання, які втілюються у формах природних мов та знаково-символічних систем. Сюди відносяться й норми та принципи людського спілкування й поведінки (право, мораль, художня творчість і т.д.). Духовне можна поділити на два підвиди — духовне, яке невіддільне від конкретної життєдіяльності індивіда і те, що існує поза ним (об’єктивоване духовне). Перше включає свідомість індивіда, з допомогою якої він орієнтується у світі. Воно існує як невидимий, незворотний потік швидкоплинних збуджень, вражень, почуттів, переживань, думок людини, як сукупність її ідей, переконань, цінностей, установок і т.д. Цей різновид духовного “прихований” від людського ока і зовнішнього спостереження. Його можна прослідкувати лише за умови індикації індивіда про зміни в його свідомості, та й то лише окремі фрагменти, які проявляються як суб’єктивні враження або як об’єктивно значущі результати.
У процесі життя люди слідкують за тим, що відбувається з їх свідомістю, повідомляють про це іншим і обговорюють з ними її стан. На цьому грунтуються людське спілкування й культура в цілому, оскільки вони повернуті до внутрішнього досвіду людини.
Філософію більше всього цікавить проблема способу існування свідомості. І хоч остання невіддільна від діяльності мозку й нервової системи індивіда, все ж її прояви до них не зводяться.
Важливою є проблема самосвідомості. Остання не існує поза свідомістю, а швидше є її епіцентром, оскільки нерозривно пов’язана з людським “Я” .
Індивідуалізоване духовне включає в себе й несвідоме. Сьогодні більшість вчених і філософів дотримуються саме такої точки зору. Несвідоме має декілька різних рівнів. До першого відносять несвідомий психічний контроль людини за функціонуванням свого тіла, задоволенням своїх біологічних і фізіологічних потреб тощо. Цей контроль здійснюється несвідомо, автоматично.
До другого рівня відносяться ідеальні процеси, які близькі до свідомості людини. Вони проявляються в стані її бадьорості. Будучи взагалі неусвідомленими, вони з часом можуть бути переміщені в поле свідомості. Це той стан, коли можна зафіксувати факт народження думки. Сюди відносяться і переживання, які витісняються із свідомості, інші враження тощо.
Третій рівень проявляється в деяких процесах наукової, філософської, художньої та інших видів інтуїції, що визрівають у психіці людини. Це несвідоме тісно переплітається зі свідомим, творчістю людини. В повсякденному життя нам з’являються лише фрагменти несвідомого, “схоплені” свідомістю.
Аналізуючи індивідуалізоване духовне як особливу форму буття, філософи розглядають його у зв’язку з буттям людини і буттям світу. З одного боку, це частина світу, а з другого, — воно має пріоритет над усіма формами людського існування, хоч без природи, виникнення життя, людського тіла воно не існувало б. Людина живе в нормі доти, доки розвивається її свідомість, вся сукупність її індивідуалізованого духовного.
Буття індивідуалізованоїсвідомості, підсвідомого, несвідомого — лише відносно самостійна форма буття. Воно не відірвано від еволюції буття як цілого, не існує окремо і від сукупноїдіяльності індивіда. У свідомості індивіда немає іншого “місця буття”, крім самого індивіда, хоч він обумовлений і буттям суспільства, розвитком всієї людської історії. Тому індивідуалізоване і позаіндивідуалізоване духовне переплітаються, здатні переходити одне в інше. Результати діяльності свідомості людини можуть відділятися від неї, утворювати духовне іншого типу — об’єктивне духовне. Є й такі форми матеріалізації духовного, які народжуються влоні людської культури і належать до позаіндивідуалізованих форм її буття. Найу-ніверсальніші з них є природні і штучні, знаково-символічні форми існування (втілення) духовного. Прикладом такої єдності індивідуалізованого і об’єктивованого духовного є мова. Зв’язок її зі свідомістю, думками безсумнівний. Мова є безпосередньою дійсністю й транслятором думки, матеріальною формою свідомості. Разом з тим букви (звуки), слова, речення, тексти та ін. є реальністю, відокремленою від свідомості окремих індивідів і людських поколінь. Ця реальність дана як особливий світ, зафіксований у “пам’яті” культури людства. Мовна пам’ять людства — складне утворення актуальної пам’яті конкретних людей, які спілкуються однією мовою. Дякуючи цьому, мова живе й збагачується.
Ще в давні часи виникали ідеї, які потім матеріалізувались і продовжували існувати разом з розвитком конкретних індивідів, цілих поколіньлюдей, для яких вони були своєрідними правилами дії. Ці ідеї потім відбиралися, змінювалися, створюючи духовне багатство людської культури. Виник особливий спосіб буття об’єктивованого духовного. Воно втілювалось у мовних звуках, знаках, словах тощо. Його реальними носіями є матеріальні цінності суспільства (книги, картини, проекти, фільми, пам’ятники і т.д.). Сьогодні соціальна пам’ять дедалі більше фіксується сучасними машинами, що сприяє поглибленому дослідженню проблем свідомості й самосвідомості.
Об’єктивація ідей відбувається і в інших формах. Ніякі “чисті” ідеї самі по собі не існують, хоч і функціонуюють в узагальнених ідеях краси, добра, честі тощо. Ці ідеї викристалізовуються, створюючи духовні багатства. Світ ідей збагачується, і тим більшого значення набуває їх відносне самостійне духовне буття, включене в цілісне буття світу. Об’єктивоване духовне буття має здатність зберігатися, вдосконалюватися, перемішуватися в соціальному просторі й історичному часі. Місцем буття об’єктивованого духовного є духовна сфера життя суспільства, його духовна культура.
Важливу роль у духовному відіграють духовно-матеріальні принципи, норми, ідеї, цінності. Вони існують як в індивідуалізованому, такі в об’єктивованому духовному. В першому випадку мова йде про складний комплекс мотивів, цілей, які визначають духовну структуру особистості, в другому — про втілення в науці, культурі, масовій свідомості, суспільних ідеалах, нормах тощо.
По-іншому тлумачать проблему духовного буття об’єктивні і суб’єктивні ідеалісти. Вони проголошують духовне “справжнім”, “вищим” буттям, протиставляючи його природним потребам, спонукам людини як “несправжньому”, “нижчому” буттю. Однак, слід погодитися з тим, що і в їх концепціях є раціональні ідеї.
Суперечливість поглядів на цю проблему свідчить, як про те, наскільки вона складна і важлива, так і про те, що збереження нею своєї актуальності вимагає інтеграції зусиль різно-галузевих вчених і філософів з метою подальшого комплексного її дослідження, глибокого й всебічного осмислення.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Щерба)