Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Щерба) скачати онлайн-> XI. МАТЕРІЯ 1. Становлення й еволюція уявлень про матерію

XI. МАТЕРІЯ 1. Становлення й еволюція уявлень про матерію


Як уже йшлося вище, категорія буття, будучи гранично-абстрактною, охоплює за ознаками існування найрізноманітніші предмети, процеси і явища матеріального й духовного світу. У своїй сукупності вони утворюють світ. Основні форми буття (природа, суспільство, мислення), процеси, події, явища, які існують у межах цих форм, об’єднані єдиною спільною основою.
Ідея єдності світу знайшла своє відображення у філософській категорії “субстанція” (BuwaT.substantia—те, що лежить в основі). В ній фіксується внутрішня єдність речей, явищ, подій, процесів, через них вона й сама проявляється. Проте субстанцію розуміють по-різному, оскільки вона може визнаватися як матеріальне або духовне начало. Філософію, яка визнає першоосновою світу єдину субстанцію, називають моністичною (від грец. monos — один, єдиний). Монізм може бути матеріалістичним (Геракліт, Демокріт, Спіноза, Фейербах та інші) або ідеалістичним (Пла-тон, Берклі, Гегель). Можливе йдуалістичне (відлат. dualis—двоїстий) трактування цього питання, згідно з яким в основі світу водночас знаходяться два начала (матеріальне й ідеальне). Такою, наприклад, була позиція Р. Декарта.
Марксистська філософія розглядає світ з позицій матеріалістичного монізму, визнає і доводить його матеріальну єдність. Свідомість же розуміється не як субстанція всього сущого, а як особлива властивість матерії, притаманна лише її вищим формам організації. Рух, простір, час, структурність виступають атрибутивними характеристиками матерії, без яких матерія не існує і які без неї теж неможливі. Світ, в якому ми живемо, є матеріальним. Він складається з різних предметів, процесів, які то з’являються, то зникають, перетворюючись одне в інше. Вони відображаються нашою свідомістю, існуючи незалежно від неї. Кожен предмет є частиною матеріального світу, а всі вони у своїй багатоманітності, вкл ючаючи й їх зв’язки, становлять матеріальну єдність.
В домарксистському матеріалізмі матерія часто розумілась як щось існуюче поряд з речами (праматерія, тілесність), з якої виникають і в якій зникають усі речі. Наукова філософія, розглядаючи матерію як субстанцію, вказує на багатоманітність і нескінченність матеріального світу. Матерія існує лише в багатоманітності конкретних речей, через них.
Становлення наукових і філософських уявлень про світ пройшло важкий і суперечливий шлях. У стародавній Індії і Китаї, наприклад, існував погляд, згідно з яким основу всього сущого становлять декілька “елементів”, або “стихій”. До них відносили землю, воду, повітря, дерево, метал тощо. Досягненням китайських філософів того часу було те, що вони дійшли думки, що всі об’єкти матеріального світу мають одну й ту саму основу (субстанцію) і позначили її категорією “ці”. І хоч вони не знали, що вона собою являє, все ж це була глибока догадка, згідно з якою в основі світу знаходиться субстанція, яка розвивається за своїми закономірностями (дао).
Філософи старогрецької стихійно-матеріалістичної Мі-летської школи теж обґрунтовували думку про те, що в основі світу лежить щось одне: або вода (Фалес) або повітря (Ана-ксімен), або апейрон (Анаксімандр). Апейрон мисли вся як щось “безмежне”, як матеріальне першоначало, з якого виникає вся різноманітність речей. Геракліт же за першооснову всього сущого брав вогонь, який, на його думку, знаходиться в постійному русі, хоч і в своїх змінах підпорядковується логосу (певній закономірності). Наступний крок у розвитку уявлень про матерію був зроблений Демокрітом і його послідовниками — ЕпікуромтаЛукрецієм Каром. Вони розуміли матерію як сукупність численної кількості атомів (неподільних частинок), які постійно рухаються в порожнечі. Ця сукупність утворює речі і цілі світи, які існують доти, доки атоми, з яких вони складаються, не роз’єднаються.
У XVII — XVIII століттях вчення про неподільні атоми було успадковане й розвинуте метафізичним матеріалізмом, хоч і не всі його поділяли. Матеріалісти розглядали матерію як субстанцію, якій притаманний ряд абсолютних (незмінних) властивостей: протяжність, непроникливість, інертність, незмінність маси і т.д. Виходячи з уявлень ньютонівської класичної фізики, вони вважали, що матерія рухається в просторі й часі, які є обмеженими певними параметрами. Матерія як об’єктивна реальність ототожнювалася з речовиною. Форми руху зводилися до найпростішої (механічної). Проте і в.той період висловлювалися глибокі діалектичні здогадки. Так, Дж. Толанд (1670—1722), французькі матеріалісти XVIII ст. визнавали рух іманентним (внутрішньо притаманним) матерії.
У XIX столітті ряд великих відкриттів підготував перехід до діалектико-матеріалістичного світогляду. Серед них: закон збереження і перетворення енергії (М.В.Ломоносов), еволюційне вчення Ч. Дарвіна, відкриття клітини як елементарної структурної одиниці живих організмів. Сюди слід додати й періодичний закон Д.І.Менделєєва, досягнення геології, палеонтології, антропології та інших наук. І хоч у середині XIX століття К.Марксом і Ф.Енгельсом був створений діалектичний матеріалізм, в який було включене нове розуміння матерії й руху, все ж метафізичні і механічні погляди на матерію, рух, простір і час залишалися панівними аждо кінця XIX століття. Здавалося, що картина світу, в основному з’ясована, однак насправді це було не так.
У кінці XIX століття були здійснені великі відкриття, які знаменували собою революцію в природознавстві: виявлено явище радіоактивності, установлена подільність атома, відкрито електрон, а пізніше й інші елементарні частинки, яким притаманні раніше невідомі властивості, введено поняття поля як особливого “неречовинного виду матерії”, що не має маси спокою, відкритий взаємозв’язок маси й енергії, створені теорія відносності, квантова механіка та ін. “Абсолютні” властивості матерії виявилися відносними. Особливості елементарних частинок, їх рух не могли бути адекватно представлені у вигляді звичних для фізиків наочних моделей, хоч і могли бути описані математичними засобами.
Нові відкриття показали обмеженість метафізичних і механістичних уявлень про матерію. Проте ряд фізиків і філософів так і не зміг перейти на шлях діалектичного мислення та світорозуміння. Вони зробили висновки в контексті суб’єктивного ідеалізму: матерії як об’єктивної реальності не існує, є лише сукупність чуттєвих даних, “фактів досвіду”, показ приладів, які певним чином описуються, упорядковуються за допомогою математичних рівнянь і т.д. Це призвело до “кризи в фізиці”, котра, за словами В.І.Леніна, полягала в запереченні матерії як об’єктивної реальності, яка (матерія) дана нам у відчуттях, включаючи й “сприймання” показань приладів.
Суб’єктивно-ідеалістичні висновки, зроблені на основі найважливіших відкриттів природодослідників того часу, мали глибокі гносеологічні корені. За висловом В.І.Леніна, це маіілософії тематизація фізики, особливо тих її розділів, де йдеться про об’єкти, недоступні нашим відчуттям, ломка старих уявлень, яка при незнанні діалектики закономірно призвела до релятивізму. Нові форми суб’єктивного ідеалізму, виникнення яких пояснюється складністю і труднощами наукового пізнання, мали також і соціально-класові корені. Представники суб’єктивного ідеалізму (як і ідеалізму в цілому), як ідеологи панівних класів були зацікавлені у пропаганді й поширенні ідеалістичних ідей у суспільстві.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Щерба)