Головна Головна -> Підручники -> Підручник Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А та ін.) скачати онлайн-> 7.2. Автори — творці об’єктів права інтелектуальної власності

7.2. Автори — творці об’єктів права інтелектуальної власності


Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У даному контексті термін “автори” буде вживатися в широкому розумінні цього слова, тобто творці будь-яких об’єктів інтелектуальної власності.
Автором може бути тільки людина, що свідомо створює той чи інший об’єкт інтелектуальної власності. Перерахувати авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте в такому перерахуванні і потреби немає. Авторська дієздатність не співпадає із загальною цивільною правоздатністю. Цивільною дієздатністю визнається здатність фізичної особи до вчинення певних юридичних дій. Така здатність у фізичної особи виникає тоді, коли вона здатна правильно розуміти значення своїх дій та може керувати ними. За цивільним законодавством України така здатність настає з досягненням фізичною особою вісімнадцятирічного віку. Проте слід мати на увазі, що на дієздатність фізичних осіб може впливати наявність душевної хвороби.
Змістом дієздатності фізичних осіб є їх здатність набувати цивільних прав і створювати цивільні обов’язки (правонабувальна дієздатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов’язки (правоздійснювальна дієздатність або правовико-навча дієздатність); здатність особи своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча дієздатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність).
Цей перелік видів дієздатності наведений для того, щоб підкреслити невідповідність загальної цивільної дієздатності до здатності людини до творчої діяльності, яку ми будемо називати авторською або творчою дієздатністю. Авторською її можна називати тому, що це здатність бути автором якогось творіння. Ось саме ця здатність бути автором будь-якого результату інтелектуальної творчої діяльності не залежить від віку і, отже, від чіткого усвідомлення значення своїх творчих дій. Автором, творцем може бути неповнолітня фізична особа. Історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки відомо немало випадків, коли авторами тих чи інших досить серйозних результатів інтелектуальної діяльності були і є діти — малолітні за віком.
Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об’єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише у осіб віком від 15 до 18 років. Діти віком до 15 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники. За проектом Цивільного кодексу 1999 р. особи віком від 14 до 18 років будуть мати право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об’єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.
Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто своєю власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився в творі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.
Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті в створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності.
Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:
а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще в більшій мірі властиве науково-технічній творчості;
б) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину — роздільне співавторство.
Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, що брали участь у створенні творчого результату, необхідні певні умови:
1. Творчий результат, створений спільною творчою працею співав торів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, танець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого самостійного значення, але в такому разі не буде співавторства.
2. Спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує — це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу — креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо.
3. Має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов’язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною.
4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому.
5. Співавторство має бути добровільним.
6. При нероздільному співавторстві об’єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об’єкт промислової власності, належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотання осіб, зазначених у заявці, як співавтори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь в розробці цього об’єкта.
7. Винагорода за використання об’єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.
Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об’єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.
Співавторство досить складний інститут, який містить у собі немало дискусійних положень, які в спеціальній літературі викликають різні думки і погляди, адже не завжди така спільна творчість відповідає умовам співавторства.
Дія Закону “Про авторське право і суміжні права” поширюється також на авторів, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання. Іноземні громадяни, твори яких вперше опубліковані, випущені в світ іншим чином або перебувають у будь-якій об’єктивній формі на території іноземної держави, визнаються авторами з усіма наслідками, що з цього випливають, відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.
Суб’єктами авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані “інші особи”, яким належить право на будь-який об’єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про роботодавців. Цей термін новий для нашого законодавства по формі, але він не є новим за своєю сутністю, адже мова йде про так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не можна визнавати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб’єктом цього права незалежно від волі автора.
За радянським авторським правом право на твір науки, літератури і мистецтва, виконаний у порядку виконання службового завдання, належало державі в особі тієї юридичної особи, службове завдання якої виконував автор. За винахідницьким правом переважна більшість об’єктів промислової власності створювалися в порядку виконання службового завдання і також належали державі.
За чинним законодавством України про інтелектуальну власність також переважна більшість творчих результатів створюються в порядку виконання службового завдання. Але в сучасних умовах право на зазначені результати належать не тільки державним організаціям, а будь-яким підприємствам, організаціям і установам різних форм власності. Проте правовий режим роботодавців стосовно об’єктів інтелектуальної власності різними законами України про інтелектуальну власність визначається по-різному і не досить чітко.
Закон про авторське право проголошує, що твір належить роботодавцю лише за умови, що автор перебуває в трудових відносинах з ним (ст. 16 “Авторське право на службові твори” Закону “Про авторське право і суміжні права”). Закон “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” більш ґрунтовно визначає правовий режим роботодавця (ст. 9). Закон визначає умови, за яких за роботодавцем визнається право на службовий винахід чи корисну модель. Роботодавцеві належить об’єкт промислової власності лише за умови, що він створений автором, який знаходиться в трудових відносинах з ним і з винахідником укладений письмовий договір щодо розгляду та умови виплати йому (його правонаступнику) відповідної винагороди.
Подібне визначення правового режиму роботодавця дане в Законі України “Про охорону прав на сорти рослин”. Цей Закон визначає, що право на одержання патенту на сорт має роботодавець за умови, що сорт створено в порядку виконання автором службових обов’язків, конкретного завдання, що належним чином оформлено роботодавцем. При цьому відносини між роботодавцем і автором сорту повинні бути оформлені спеціальним договором про створення сорту. Цей договір має передбачати передачу прав на сорт роботодавцеві. Якщо ж між автором сорту і роботодавцем такого договору не було укладено в письмовій формі або роботодавець порушив суттєві умови цього договору, право на одержання патенту (право на сорт) залишається за автором.
З визначень правового режиму роботодавця випливає одне — об’єкт інтелектуальної творчої діяльності, якщо він створений у порядку виконання службових обов’язків, належить роботодавцеві. Такий висновок не в інтересах творця. Тому видається найбільш вдалим є визначення правового режиму роботодавця, яке містить проект Цивільного кодексу України 1999 р.
Відповідно до ст. 488 Проекту роботодавцеві належить право на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, якщо винахідник або автор промислового зразка передав йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і автором науково-технічного досягнення у письмовій формі. Стороною в цьому договорі може бути і правонаступник роботодавця.
Право на одержання патенту роботодавець має за таких умов.
Винахідник (автор промислового зразка) в письмовій формі повідомляє роботодавця про створений ним винахід, корисну модель чи промисловий зразок з описанням, яке розкриває суть винаходу, корисної моделі чи промислового зразка досить ясно і повно. Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання повідомлення не подасть заявки, то право на одержання патенту переходить до винахідника чи автора промислового зразка.
Якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок створені у зв’язку з виконанням службових обов’язків, наданням фінансової чи іншої матеріальної допомоги автору на основі знань, досвіду та інформації роботодавця та іншого сприяння створенню винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, останньому належить право виключного використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом трьох років від дня подання заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок.
Використання винаходу, корисної моделі і промислового зразка в такому разі здійснюється на умовах угоди, укладеної між роботодавцем і автором.
Невикористання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом трьох років відповідно дає право винахідникові чи авторові промислового зразка використати останній на свій розсуд. У такому разі роботодавець зберігає право використати в майбутньому цей винахід, корисну модель чи промисловий зразок на умовах безплатної невиключної діцензії.
При цьому особисті немайнові права автора будь-якого досягнення інтелектуальної діяльності в усіх випадках належить автору цього досягнення, адже ці права невідчужувані.
Проте визначення правового режиму роботодавця стосовно об’єктів інтелектуальної власності, створених у порядку виконання службових обов’язків, залишається нечітким. Передусім слід визнати, що цей режим має бути однаковим для всіх роботодавців, для яких створюються об’єкти інтелектуальної власності. У відносинах роботодавця і творців різних видів творчої діяльності не повинно бути ніякої різниці. Правила гри мають бути однаковими.
В усіх випадках право власності на результат інтелектуальної діяльності має належати його творцю, а не роботодавцеві. Останньому має належати виключне право на використання зазначеного об’єкта на певний, визначений законом строк. У зв’язку з цим слід висловити одне зауваження до проекту Цивільного кодексу. Справа в тому, що ст. 9 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” надає право роботодавцеві прийняти щодо створеного службового винаходу рішення про збереження його як конфіденційної інформації протягом чотирьох років. Отже, роботодавець має право протягом зазначеного строку не подавати заявку на цей винахід і не використовувати його протягом цього ж строку. Видається, що така норма суперечить суспільним інтересам, оскільки вона надає право роботодавцеві протягом чотирьох років тримати цінний винахід “під сукном” замість впровадження його у виробництво якнайшвидше. Крім того, наведена норма суперечить нормі проекту Цивільного кодексу України. В тій же ст. 488 Проекту (п. 5) йдеться про те, що невикористання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом трьох років дає право винахідникові чи авторові промислового зразка використати зазначені об’єкти на свій розсуд. Наведені положення явно суперечать одне другому і тому мають бути приведені в належну відповідність.
Виключне право на використання об’єкта інтелектуальної власності охоплює всі майнові права творця цього об’єкта. За чинним законодавством усі вони належать роботодавцю за таких умов:
– творець об’єкта інтелектуальної власності знаходиться в трудових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;
– договір найму визначає коло службових обов’язків творця, до числа яких входить обов’язок створювати об’єкти інтелектуальної власності;
– об’єкт інтелектуальної власності створено саме в порядку виконання службових обов’язків;
– об’єкт інтелектуальної власності слід визнавати службовим і за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві в процесі створення зазначеного об’єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об’єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;
– договір повинен бути укладений тільки в письмовій формі;
– у договорі обов’язково має бути визначений розмір винагороди за використання об’єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати.
При будь-якому використанні об’єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.
Крім договору найму не виключається за чинним законодавством укладення і спеціального договору між роботодавцем і творцем об’єкта інтелектуальної власності, в якому визначаються права і обов’язки сторін. Це досить складні договори, оскільки в нас ще немає належного досвіду їх укладання. У таких договорах важко визначити вартість створеного об’єкта інтелектуальної власності без попереднього його випробовування.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А та ін.)