7.3. Заявники


Суб’єктами права інтелектуальної власності безперечно є заявники. У переважній більшості заявники стають суб’єктами власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється як об’єкт інтелектуальної власності. Але вони залишаються суб’єктами правовідносин у сфері інтелектуальної діяльності і в тих випадках, коли з тих чи інших причин суб’єктами права власності (чи виключного права на використання) вони не стали.
Суб’єкт права на заявку свого творіння вступає в різні правовідносини з іншими суб’єктами, в тому числі і в цивільно-правові.
Заявник як суб’єкт творчих відносин також фігура нова в чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, хоча заявники як такі існували в усі часи. Проте сучасне законодавство про інтелектуальну власність більш чітко визначило правовий статус заявника, що, безперечно, слід визнати доцільним і справедливим.
Заявником може бути фізична і юридична особа. Заявниками за певних умов можуть бути фізичні особи — громадяни України, громадяни зарубіжних країн і особи без громадянства. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства неповнолітні віком від 15 до 18 років мають право здійснювати свої авторські і патентні права. З наведеного випливає, що зазначені особи можуть бути заявниками на будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності. Але варто підкреслити й те, що визнання права на будь-який твір у галузі науки, літератури і мистецтва не потребує виконання будь-яких формальних вимог. Право на твір визнається самим фактом його створення і надання йому об’єктивної форми.
Отже, для визнання права на твір науки, літератури і мистецтва не треба подавати будь-якої заявки в будь-який орган державної влади чи управління. Проте автори, які цього бажають, мають право певним чином зафіксувати свої права на створений ними твір.
Закон України “Про авторське право і суміжні права” в ст. 11 проголошує, що для виникнення і здійснення прав на твір, передбачених чинним законодавством, не вимагається виконання будь-яких формальностей. Але особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак у вигляді латинської літери С в колі — ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору, — поміщається на кожному примірнику твору.
Особи, які мають авторське право або яку-небудь виключну правомочність на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору мають право зареєструвати ці відомості в офіційних державних реєстрах. Можуть бути таким чином зареєстровані авторські договори, які стосуються права автора на твір. Зазначена реєстрація може бути здійснена в будь-який час у межах чинності строку охорони авторського права.
Державна реєстрація здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності (Установою) відповідно до встановленого порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій. Факт реєстрації посвідчується свідоцтвом. У разі виникнення спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку її не буде спростовано.
Ніхто не має права перешкоджати реєстрації твору в офіційних реєстрах.
Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р.№ 1756.
Державну реєстрацію прав на твори науки, літератури і мистецтва мають право здійснювати автори творів незалежно від громадянства та постійного місця проживання, а також фізичні і юридичні особи, що мають авторське право, роботодавець на замовлення і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений представник автора або особа, що має авторське право. Право на реєстрацію мають також організації, яким автор доручив управляти своїми майновими правами.
Для державної реєстрації до Установи заявники зобов’язані подати:
– заявку, складену за встановленою формою;
– один примірник твору в машинописній формі (опублікованого чи неопублікованого), фонограми та інші документи і матеріали для депонування;
– платіжний документ про сплату реєстраційного збору.
Документи і матеріали, що подаються до Установи, оформляються способом, придатним для їх репродукування.
Зазначений порядок досить детально визначає здійснення державної реєстрації прав на твори науки, літератури і мистецтва.
Право на подання заявки на об’єкт промислової власності також мають право як фізичні, так і юридичні особи. До фізичних осіб Закон відносить громадян України, громадян іноземних держав та осіб без громадянства. При цьому Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” прямо підкреслює, що іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України. Чинність зазначених договорів у межах України настає лише зі згоди Верховної Ради України. Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), зареєстрованих відповідно до чинного законодавства.
Патентні повірені, як випливає із п. 2 ст. 5 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, представляють також і іноземних юридичних осіб, якщо їх місцеперебування знаходиться за межами України. Патентні повірені здійснюють свою діяльність на підставі Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. із змінами і доповненнями від 10 жовтня 1994 р. та від 27 серпня 1997 р.
Дане Положення розроблене і прийняте на основі Законів України “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки” і “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”. Його назва не зовсім відповідає змісту, адже представник у справах інтелектуальної власності і патентний повірений — це не одна і та ж особа. Тому в дужках після слів “представників у справах інтелектуальної власності” уточнюється — “патентних повірених”.
Назване Положення визначає досить суворі вимоги до патентних повірених і досить жорстко регламентує їх діяльність. Це Положення відповідно до законів України у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності визначає правовий статус патентних повірених і регулює відносини, пов’язані з набуттям, реалізацією і припиненням права займатися діяльністю патентного повіреного. Основним обов’язком патентного повіреного є надання допомоги і послуг фізичним і юридичним особам, які він представляє, у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності, представляє інтереси зазначених осіб в Державному департаменті Інтелектуальної власності і установах, що відносяться до сфери його управління. Патентні повірені виконують свої представницькі функції також у судових органах, кредитних установах, а також у відносинах з іншими фізичними і юридичними особами.
Положення містить досить суворі вимоги до особи патентного повіреного. Ним має бути тільки громадянин України, який постійно проживає в Україні, має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту в сфері охорони інтелектуальної власності, має не менш як п’ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної власності. Патентний повірений для заняття цієї посади має скласти кваліфікаційні екзамени, пройти атестацію і одержати свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного.
Патентними повіреними не можуть бути працівники Державного департаменту інтелектуальної власності та установ, що входять до його складу, а також особи, які не можуть посідати посаду патентного повіреного відповідно до чинного законодавства.
Державний департамент інтелектуальної власності веде спеціальний реєстр патентних повірених. Після занесення імені патентного повіреного до цього реєстру йому присвоюється реєстраційний номер. Особи, не внесені до цього реєстру, не мають права називати себе патентними повіреними і, отже, займатися їх діяльністю.
Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Таке доручення оформляється в письмовій формі договором, довіреністю або іншим документом, який підтверджує його повноваження відповідно до чинного законодавства.
Повноваження.патентного повіреного можуть бути підтверджені також шляхом вказівки його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об’єкт промислової власності, якщо заявка підписана самим заявником.
Положення чітко визначає права і обов’язки патентного повіреного, порядок набуття і припинення права займатися діяльністю патентного повіреного.
Відповідно до Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” права на сорт набуваються шляхом подання до Установи заявки, експертизи заявки та державної реєстрації прав.
Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та власників сортів у відносинах, врегульованих цим Законом, можуть виступати їх представники, зокрема представники з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України. В такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявниками та власниками прав.
Право на подання заявки на сорт рослин належить автору сорту (селекціонеру), якщо інше не передбачено цим Законом. Якщо сорт створили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові права на подання заявки, якщо інше не передбачено угодою між ними. Відмова одного чи кількох з них від прав на сорт не поширюється на інших авторів.
У разі перегляду умов угоди стосовно складу авторів сорту Установа за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як автори, а також авторів, не зазначених у заявці, вносить зміни до відповідних документів у встановленому порядку.
Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, яке є особистим немайновим правом і охороняється безстроково.
Якщо сорт створено селекціонером у зв’язку з виконанням службових обов’язків або за дорученням роботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця, то у разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить роботодавцю. За цих умов автор сорту подає роботодавцю письмове повідомлення про одержаний ним сорт з достатньо повним описом.
Роботодавець повинен протягом 60 днів від дати отримання повідомлення автора сорту подати до Установи заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження відомостей про сорт як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому справедливої винагороди відповідно до економічної цінності сорту та іншої вигоди роботодавця.
Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки зазначеної винагороди та порядок їх індексації.
Якщо роботодавець (правонаступник роботодавця) не виконає вищезазначених вимог у встановлений строк чи не використовуватиме сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію більше чотирьох років від дати одержання повідомлення автора сорту, то право на подання заявки і одержання патенту переходить до автора сорту, а за роботодавцем залишається переважне право на придбання невиключної ліцензії на використання сорту.
Право на подання заявки і одержання патенту на сорт рослин має відповідно правонаступник автора або роботодавця.
Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” не точно визначає особу заявника. Стаття 6 цього Закону визначає, що право на реєстрацію має автор або його правонаступники, а також роботодавець та його правонаступники (ст. 7 цього ж Закону). Розділ III цього Закону називається “Право на реєстрацію топографії ІМС”, до якого входять зазначені статті. В цьому розділі про заявника інших норм немає. Отже, інші фізичні і юридичні особи в цьому розділі не згадуються. Але вже в ст. 9 наступного IV розділу “Про порядок реєстрації топографії ІМС” говориться дещо інше. Ця стаття проголошує: “Особа, яка бажає зареєструвати топографію ІМС і має на це право, подає до Установи заявку на реєстрацію. Заявка, до речі, може бути подана і через патентного повіреного.
Отже, заявником на реєстрацію топографії інтегральних мікросхем може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має на це право.
Має деякі особливості заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару. Відповідно до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” заявниками можуть бути особа або група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов’язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.
Особливістю Закону “Про охорону прав на зазначення походження товарів” є також й те, що заявниками можуть бути особи, які бажають скористатися уже зареєстрованою назвою місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару. Право на використання такого уже зареєстрованого зазначення мають виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.
Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки: на одержання охоронного документа України заявниками можуть бути творці об’єктів інтелектуальної власності, створених їх творчою працею. Заявниками також можуть бути будь-які інші фізичні і юридичні особи, до яких право на подання заявки перейшло в силу закону чи договору. Заявниками можуть бути також представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Іноземні заявники та особи без громадянства ведуть свої справи з Установою лише через патентного повіреного. Вітчизняні заявники можуть вести такі справи через патентного повіреного, але не зобов’язані.
Отже, фактично заявником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має намір одержати правову охорону об’єкта промислової власності за умови, що зазначена особа має право на одержання охоронного документа.
Щодо підприємств, організацій і установ різних форм власності, то вони можуть бути заявниками лише за умови, що вони наділені правами юридичної особи.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А та ін.)