Головна Головна -> Підручники -> Підручник Свавілля як проблема сучасної філософії (Конспект лекцій) скачати онлайн-> Свобода як передумова діалектичного подолання свавілля у філософії Г.В.Ф. Гегеля

Свобода як передумова діалектичного подолання свавілля у філософії Г.В.Ф. Гегеля


У філософському вченні Г.В.Ф. Гегеля теж чільне місце займає проблема свободи. Розвиваючи свої погляди на свободу, Г.В.Ф. Гегель, звичайно, не міг не торкнутися проблеми свавілля. Він навіть вважає, що філософи в XVII – XVIII ст. розглядали не свободу, а свавілля. Із цього приводу Г.В.Ф. Гегель зазначає, що у суперечці, яку вели переважно в епоху держави Вольфової метафізики, і яка зводилася до того, чи дійсно воля свободна, чи знання про її свободу слід вважати ілюзією, мова йшла, по суті, про свавілля. Не що інше, як “формальна самодіяльність” або свавілля є і у вченні І. Канта про свободу, вважає він.
За Г.В.Ф. Гегелем, свобода складає природу волі. Бо свобода, на його думку, є таке ж основне визначення волі, як вага – основне визначення тіла. Воля без свободи – порожнє слово, так само як
свобода дійсна лише як воля, як суб’єкт. Саму ж свободу він поділяє на формальну, суб’єктивну і об’єктивну або дійсну. Саме формальну чи суб’єктивну свободу він називає свавіллям, підкреслюючи, що вірогідність можна зрівняти тільки з суб’єктивною свободою, із свавіллям; тільки об’єктивна вірогідність істинна і відповідає дійсно свободі волі. Отже, свавілля і дійсна свобода є складовими частинами загального поняття свободи. Вони ж виступають і як властивості волі.
Від формальної свободи (свавілля) дійсна свобода відрізняється змістом. Якщо воля за свої цілі має суб’єктивні, своєкорисні інтереси, то це свавілля, а якщо загальний зміст, то це свобода. Г.В.Ф. Гегель вважає, що свобода це те і тоді, коли воля, окрім того, що своїми цілями має загальний зміст, ще піднімає себе до мислячої волі, це те, що наповнює волю своїм особистим поняттям, коли свобода є визначеністю, змістом, метою і наявним буттям волі. Вищим змістом свободи – є визначення розуму взагалі – проголошує Г.В.Ф. Гегель, зауважуючи, що це поняття – свобода – по суті, має значення тільки як мислення; шлях, яким воля перетворює себе в об’єктивний дух, полягає в тому, щоб підняти себе до мислячої волі, надати собі такий зміст, який вона може мати лише як сама себе мисляча.
Стосовно зв’язку мислення і волі Г.В.Ф. Гегель указує на те, що не слід уявляти собі, що людина, з одного боку, мисляча, а з іншого – воляща: просто воля є особливий спосіб мислення.
Найбільш усталене уявлення про свободу, підкреслює Г.В.Ф. Гегель, є уявлення про свавілля. Рефлексія зупиняється на півдорозі між волею, що визначається природними потягами, і в собі, і для себе свободною волею. Коли говорять, зазначає він, що свобода полягає взагалі в тому, щоб робити все, що завгодно, то подібне уявлення свідчить про повну відсутність культури думки, в якій немає й натяку на розуміння того, що є самі в собі і для себе свободна воля, право, мораль тощо.
Таким чином, можна було б говорити, що змістом свавілля є потяги, нахили, хтивість, але це все має і тварина, проте у тварини немає волі, і вона за необхідністю кориться потягу, якщо ніщо зовнішнє її від цього не стримує. Людина ж має здатність за допомогою розуму і волі піднестись над різними потягами і нахилами. Тому змістом свавілля, говорить Г.В.Ф. Гегель, є точка зору рефлексії на ті чи інші потяги, потреби, є те можливе, яке може або не може бути моїм. Вибираючи той чи інший зміст, людина може мати на те серйозну підставу і тому складається враження, що вона діє несвавільно, але сама ця підстава є дещо обмеженою, свавільною, оскільки вона співвідноситься з рефлексією певної людини, і вона може вважати її значимою, тільки якщо того захоче.
Із цього Г.В.Ф. Гегель робить висновок, що свавілля – це можливість визначати себе в тому чи іншому напрямку, можливість вибирати. Свобода волі, взята з боку цього визначення, є свавіллям, у якому містяться обидва ці моменти: вільна, абстрагована від усього рефлексія і залежність від зовнішньо чи внутрішньо даних змісту і матерії. Оскільки цей зміст в собі необхідний як мета, разом із тим визначений стосовно до цієї рефлексії як можливе, то свавілля є випадковість якою вона є в якості волі.
Отже, Г.В.Ф. Гегель доводить, що свавілля є випадковість у сфері волі, і все те, що свавільне, є випадковим. Логіка цих доводів полягає в наступному. Вибір, який має зробити індивід, характеризується тим, що він може зробити своїм те чи інше. Кожний конкретний зміст вибору тут не визначений. Ні те, ні інше не необхідне, але щось повинно бути. Це щось, що повинне бути, на думку Г.В.Ф. Гегеля, як окремий зміст не відповідає індивідові, відокремлене від нього і є тільки можливістю бути його, так само як і індивід є тільки можливість зімкнутися з ним. Таким чином, вибір залежить від невизначеності індивіда і від визначеності деякого змісту. Тому в свавіллі міститься те, що зміст визначається бути моїм не завдяки природі моєї волі, а завдяки випадковості.
Уже виходячи з цього Г.В.Ф. Гегель робить наступний висновок про те, що в свавіллі міститься причина несвободи людини. Він розмірковує так. Якщо людина хоче розумного, то вона вчиняє не як окремий індивід, а згідно з поняттям моралі взагалі. Здійснюючи щось негативне, нерозумне, хибне – людина тут більше виявляє свою окремість. Розумне, за Г.В.Ф. Гегелем, це шлях, по якому ходить кожний, на якому ніхто не виокремлюється. Він наводить приклад, що коли великі художники закінчують своє творіння, можна сказати: так, таким воно повинне бути; іншими словами, окремість художника зовсім зникла і в творі не виявляється яка-небудь манера. Але чим гірший художник, тим чіткіше ми бачимо його самого, його окремість і свавілля. Отже, робить підсумок Г.В.Ф. Гегель, якщо в розгляді свавілля зупинитися на тому, що людина може хотіти те чи інше, то це, правда, є її свобода; однак, якщо твердо пам’ятати, що зміст заданий, то людина визначається ним і саме в цьому вже не вільна.
Наділивши свавілля властивостями “випадковості” і “несвободи” і грунтуючись на цих поняттях, Г.В.Ф. Гегель приходить ще до одного висновку – свавілля є не воля в її істині, а воля як суперечливість, яка полягає в тому, що зміст волі може визначатися не завдяки волі індивіда (тобто визначенням розуму згідно з моральними законами), а тим чи іншим потягом чи нахилом, тобто випадковістю. Цей висновок Г.В.Ф. Гегеля має продовження і в нинішніх філософських поглядах на свавілля.
Із вчення Г.В.Ф. Гегеля витікає ще один важливий висновок про розвиток волі. Він указує, що розвиток волі здійснюється від формальної волі до волі самої себе мислячої (або в собі сущої волі), а відповідно, розвиток свободи – від формальної свободи (свавілля) до дійсної свободи. Отже, свавілля і свобода – не просто дві окремі частини, одна з яких негативна, а інша позитивна, а є діалектично зв’язаними частинами.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Свавілля як проблема сучасної філософії (Конспект лекцій)