Головна Головна -> Підручники -> Підручник Свавілля як проблема сучасної філософії (Конспект лекцій) скачати онлайн-> Й.Г.Фіхте: свавілля іманентна властивість людського індивіда

Й.Г.Фіхте: свавілля іманентна властивість людського індивіда


Й. Г. Фіхте: свавілля іманентна властивість людського індивіда Розглядаючи проблему свавілля в німецькій класичній філософії, слід зупинитися також на деяких вагомих положеннях філософського вчення Й.Г. Фіхте.
Перш за все, потрібно відзначити, що він завершує формування накресленої Кантом-Гегелем системи свобода – свавілля з погляду класичної філософії: одне без іншого неможливе; свавілля є моментом свободи; їх зв’язок є діалектичним. Обгрунтування цих положень опосередковано витікає з методологічного принципу, що лежить в основі філософської системи Й.Г. Фіхте. Цей принцип проголошує, що, щоб відчути себе, потрібно наштовхнутися на межу; щоб відчути (усвідомити) межу, потрібно вийти за її” краї. Як підкреслює П. Гайденко, вчення Й.Г. Фіхте про свободу, яка вважається актом самообмеження, відтворює кантівський принцип автономії волі. Згідно з І. Кантом, воля свободна, якщо вона підкоряється певним законам нею для себе самої і установлених. Таким чином, ті чи інші закони воля спочатку повинна прийняти або установити для себе, а уже потім їх дотримуватися. А це здійснити неможливо, не виявивши своєї волі, тобто не вчинивши свавільно.
Й.Г. Фіхте вказує, що свавілля об’єктивно властиве людському індивіду, а природа цієї властивості міститься в усвідомленні індивідом самого себе, тобто в свободі. Він зазначає, що усередині мене є прагнення до безумовної, незалежної самодіяльності. Для мене немає нічого більш нестерпного, як існування в іншому, через інше, для іншого; я хочу бути чим-небудь для себе і через самого себе. Це прагнення я відчуваю тоді, як тільки я відчуваю самого себе; воно нерозривно зв’язане з усвідомленням мене самого себе.
На шляху до свободи Й.Г. Фіхте долає причинну обумовленість всього сущого Б. Спінози і робить це завдяки категорії свавілля. Він зокрема підкреслює, що людина вкладає не тільки необхідний порядок у речі, вона дає їм також і той, який вона свавільно вибрала. Причину цього Й.Г. Фіхте бачить так: я хочу вільно бажати згідно з вільно обраною метою; я хочу, щоб ця воля, як остання причина, тобто така, що не визначається ніякими іншими вищими причинами, могла б приводити в рух перш за все моє тіло, а через нього і все, що оточує мене, і робити в ньому зміни. Моя діяльна природна сила повинна знаходитися у владі волі і не приводитися в рух нічим іншим, крім неї. Я хочу бути володарем природи, а вона повинна служити мені. Я хочу мати на неї вплив, вона ж неповинна мати на мене ніякого впливу.
На цьому ж шляху до свободи Й.Г. Фіхте робить спробу розв’язати антиномію І. Канта. Він підтримує його в тому, що людина є чуттєва істота і одночасно розумна істота. Він заперечує Б. Спінозі, вказуючи, що розум не повинен знищуватися чуттєвістю. Він не згідний з Г.В.Ф. Гегегем, що шлях до свободи лежить через очищення розуму від усього емпіричного. Й.Г. Фіхте настоює на тому, що чуттєвість і Розум повинні існувати поруч один з одним. Але ці протилежності у И.Г. Фіхте не просто існують паралельно, не просто з’єднуються -вони проникають одна в одну, заміщають одна одну, а також обмежують одна одну.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Свавілля як проблема сучасної філософії (Конспект лекцій)