Головна Головна -> Підручники -> Підручник Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А та ін.) скачати онлайн-> 11.3. Договори у сфері науково-технічної діяльності Загальна характеристика договорів у сфері науково-технічної діяльності

11.3. Договори у сфері науково-технічної діяльності Загальна характеристика договорів у сфері науково-технічної діяльності


Значення прискорення науково-технічного прогресу в сучасних умовах важко переоцінити. Образно кажучи, розвиток науки, літератури і мистецтва (гуманітарний прогрес) з одного боку, і науково-технічний прогрес, з другого боку — це ніби два потужних крила, які піднімають соціально-економічний прогрес будь-якого суспільства, в тому числі і України.
Прискорення науково-технічного прогресу можливе лише за умови безперервного створення і раціонального використання об’єктів промислової власності. Науково-технічна діяльність здійснюється переважно на договірних підставах. Адже переважна більшість об’єктів промислової власності створюється також на договірних засадах, тобто на підставі договорів замовлення. Переважна більшість об’єктів промислової власності знову-таки створюється в порядку виконання службових обов’язків їх авторами. Але ж створення об’єктів промислової власності в порядку виконання службових обов’язків — це і є створення об’єктів промислової власності на замовлення. На підставі якого договору створюються зазначені об’єкти — трудового чи цивільно-правового — це питання ще потребує свого дослідження. Але створення об’єкта промислової власності в порядку виконання службового обов’язку чи завдання все ж слід визнати створенням на замовлення.
Значно менша частина зазначених об’єктів створюється за ініціативою винахідників та авторів інших науково-технічних досягнень.
Отже, особливістю договірних відносин у сфері науково-технічної діяльності є те, що більшість об’єктів промислової власності створюється саме на основі договірних відносин. Твори науки, літератури і мистецтва в значній частині створюються за ініціативою авторів.
Використання об’єктів промислової власності, як і творів науки, літератури і мистецтва, можливе лише на підставі відповідних договорів. Проте договори на використання творів науки, літератури і мистецтва відрізняються від подібних договорів у сфері науково-технічної діяльності. Особливістю договірних відносин, змістом яких є використання зазначених об’єктів, є те, що договори на використання об’єктів промислової власності можуть укладатися лише за умови, що результати науково-технічної діяльності визнані в установленому порядку об’єктами промислової власності і, отже, об’єктами правової охорони. Іншими словами, предметом договору на використання того чи іншого об’єкта, може бути лише той об’єкт, на який є охоронний документ — патент чи свідоцтво.
Це не означає, що договір на використання будь-якого іншого результату науково-технічної творчості, не захищеного охоронним документом, укладатися не може. Предметом договору на використання може бути будь-який результат науково-технічної творчості — захищений і незахищений охоронним документом. Але при ньому слід мати на увазі, що не захищений результат науково-технічної творчості може використовуватися і без договору з патентовласником і без виплати йому належної винагороди. Такий результат правом не захищається, він захищається моральними засадами. Користувач, який поважає себе, не дозволить собі використовувати результат чужої творчої праці без згоди автора цього результату. Користувач, не обтяжений нормами моралі, може собі дозволити таке використання.
Все ж видається, що результат творчої діяльності, не захищений охоронним документом, є об’єктом права власності його творця. Використання цього результату без дозволу його власника буде порушенням цивільного права.
Відмінною ознакою договорів у сфері науково-технічної діяльності, на відміну від авторських договорів, є те, що вони обов’язково мають укладатися в письмовій формі. Але мова йде лише про договори на створення і використання об’єктів промислової власності. Чинне законодавство про промислову власність не містить вимог щодо нотаріального засвідчення зазначених договорів.
Особливістю договорів на створення і використання об’єктів промислової власності слід визнати ще одну відмінність цих договорів від авторських. Авторські договори в основному є договорами на створення і передачу творів для використання. Досить часто це може бути один і той же договір — договір на створення і передачу твору для використання. Подібні договори у сфері науково-технічної діяльності складаються, як правило, окремо — окремий договір на створення об’єкта промислової власності і окремий договір на використання цього об’єкта. Результат науково-технічної творчості не може стати предметом договору на використання до його відповідної кваліфікації належним державним органом. Як уже підкреслювалося, договір на використання повинен опиратися на охоронний документ.
Новим приписом чинного законодавства України про промислову власність є припис про визначення розміру, порядку обчислення та строків виплати винагороди за використання об’єкта промислової власності. За раніше чинним законодавством ці питання встановлювалися лише в нормативному порядку. Нормативні акти визначали як обчислювати розмір винагороди, за які об’єкти скільки платити, коли платити тощо. Чинне законодавство про промислову власність ці питання віддало на відкуп договірним сторонам. Вони самі мають визначати розмір винагороди, порядок її обчислення та строки виплати. Не можна стверджувати, що раніше існуючий порядок виплати винагороди був більш досконалий. Але не можна погодитися і з тим, що існуючий нині порядок більш простіший.
Накопичений досвід визначення розміру винагороди за використання об’єктів промислової власності в Україні ще малий. Правових підстав для цього також недостатньо. Тому важко в договорі визначити розмір винагороди. У момент укладення договору ще не відомо, який позитивний ефект принесе використання об’єкта промислової власності. А саме цей факт є визначальним для визначення розміру винагороди. Невідомо, якими будуть масштаби використання об’єкта та інші параметри використання. Тому, видається, для визначення розміру винагороди за використання об’єкта промислової власності мають бути вироблені певні критерії.
Варто звернути увагу й на те, що за загальним визнанням договори про створення і використання об’єктів промислової власності безперечно є цивільно-правовими. Проте з приводу того, до якого типу цивільно-правових договорів відносяться договори на створення і договори на використання об’єктів промислової власності, в спеціальній літературі до цього часу точиться дискусія. Одні їх розглядають як підрядні, другі — як авторські, треті — як ліцензійні, а деякі — як абсолютно новий тип договорів. Не вникаючи в цю дискусію, все ж слід визнати, що договори на створення об’єкта промислової власності та супутні їм договори за своєю юридичною природою не є ліцензійними, так як і договори на використання цих об’єктів не є підрядними.
До особливостей договорів на створення об’єкта промислової власності слід віднести й те, що цим договорам передують інші договори, які є необхідною передумовою укладення договорів на створення об’єкта промислової власності. До них слід віднести, наприклад, договір на інформаційне забезпечення науково-технічної діяльності та деякі інші. До договорів на створення об’єкта промислової власності близько примикають договори на виконання науково-дослідних та проектних робіт.

Договори на створення об’єктів промислової власності

Договори на інформаційне забезпечення науково-технічної діяльності. Жоден розробник будь-якої науково-технічної проблеми, яку йому доручено розробити за договором чи за службовим завданням, не розпочне виконання цього завдання, поки не буде мати належної інформації, що стосується даної проблеми. Мова, звичайно, йде не лише про одного розробника, а й про групу чи цілий колектив. Якщо ж виконання такого завдання почнеться без належного інформаційного забезпечення, то результатом може бути винайдення велосипедного колеса. Тому кожен розробник ніколи не розпочинає роботу на голому місці, він у першу чергу має ознайомитися з тим, що було зроблено до нього в цій сфері, які досягнення вже є і чим вони не задовольняють замовника. Адже замовник на створення об’єкта промислової власності видає виконавцю завдання, в якому мають бути сформульовані сутність завдання, параметри, яким має відповідати майбутній об’єкт, визначаються основні техніко-економічні характеристики об’єкта, очікувані результати від його використання, область і масштаби застосування тощо.
Від якості розробки такого техніко-економічного завдання залежить успіх розробників, які мають чітко уявляти чого від них чекають.
Виходячи із поставлених перед розробниками завдань, необхідно сформулювати цілі інформаційного забезпечення. Вони можуть бути різні — виявлення дійсного стану, технічного рівня, ефективності від використання, недоліків тощо; які науково-технічні досягнення в цій галузі захищені патентами чи іншими охоронними документами. Інформаційне забезпечення може мати своїм завданням й інші цілі. Головне в тому, щоб інформація повністю задовольняла розробника.
Інформаційне забезпечення даної науково-технічної розробки може здійснюватися силами самого розробника. Проте в більшості випадків такі роботи виконуються за договором із спеціальними установами. Інформаційне забезпечення на договірній основі регулюється спеціальним Законом України “Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 р. Сторонами в договорі на інформаційне забезпечення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які виступають як виконавцями, так і замовниками-споживачами. На боці виконавця можуть бути фізичні та юридичні особи як творці і накопичувачі науково-технічної інформації, виробники, власники, зберігачі. На боці замовника — споживачі (фізичні та юридичні особи) і посередники.
Об’єктом договору на інформаційне забезпечення є документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація. Поняття науково-технічної інформації охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення. Особливість науково-технічної інформації полягає в тому, що вона, з одного боку, є результатом науково-технічної творчої діяльності, а з другого боку, забезпечує ту ж саму науково-технічну творчу діяльність необхідними відомостями, даними. Складається постійно діючий процес самовідтворення.
Науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства є об’єктом права власності. Підставою виникнення права власності на науково-технічну інформацію є створення науково-технічної інформації своїми силами і за свій рахунок; виконання договору про створення науково-технічної інформації; виконання будь-якого договору, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.
Право власності на науково-технічну інформацію, створену на кошти державного бюджету, визначається державою як прийняттям загальних рішень, так і встановленням форм договорів між фінансуючим державним органом і виконавцем робіт по створенню науково-технічної інформації. Науково-технічна інформація, що є об’єктом права приватної власності або інших форм власності, може переходити в державну власність у разі передачі її до відповідних державних банків даних, фондів або архівів на договірній основі.
Споживач науково-технічної інформації за договором несе відповідальність за дотримання прав власника цієї інформації. Він не має права передачі одержаної науково-технічної інформації третій особі, якщо це не обумовлено договором між власником і споживачем науково-технічної інформації.
Якщо науково-технічна інформація не відповідає визначеним договором параметрам, технічному рівню або якості, споживач має право вимагати від власника або посередника безплатного усунення недоліків у погоджений строк.
До договору на інформаційне забезпечення розробників об’єктів промислової власності близько примикають договори на здійснення патентного пошуку. Латентний пошук — це дослідження патентів чи інших охоронних документів, виданих до даного часу у тій чи іншій сфері. Цей пошук має охопити патенти, видані в усьому світі. Зрозуміло, що такий пошук є досить складною і тривалою роботою, яка здійснюється на договірній основі і за визначену винагороду. Сторонами в такому договорі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Виконавцями за таким договором можуть бути як окремі висококваліфіковані фахівці, так і спеціалізовані установи.
Патентний пошук також є необхідною стадією або навіть передумовою створення об’єкта промислової власності. Без патентного пошуку починати розробку будь-якої науково-технічної проблеми також неприпустимо. Адже без такого пошуку можна не просто винайти уже запатентований об’єкт промислової власності, а й порушити чужі патентні права, що тягне за собою негативні наслідки. Тому, не дивлячись на дороговизну та тривалість зазначеного пошуку, обійтися без нього ніяк не можна.
Об’єктом даного договору є не тільки патенти та інші охоронні документи, а й інші джерела інформації, які можуть містити в собі відомості про той чи інший об’єкт. Це численні джерела — наукова та спеціальна література, дисертації, матеріали наукових конференцій, виставки тощо.
Замовник патентного пошуку в договорі має визначити глибину цього пошуку, адже патенти мають досліджуватися не за весь час існування патентної охорони об’єктів промислової власності. Такі дослідження мають бути здійснені тільки за визначений замовником період від дати укладення договору і 20—30 чи більше років назад. При цьому слід мати на увазі, що об’єкти промислової власності морально старіють дуже швидко — їх вік становить 7—10 років. Тому враховуючи досить високу ціну договору, період, який має бути охоплений патентним пошуком, не може бути невиправдано тривалим.
Ціна договору визначається угодою сторін. Сторони несуть відповідальність за порушення умов договору відповідно до норм цивільного законодавства.
Патентний пошук обов’язковий і при проведенні експертизи заявок по суті на об’єкти промислової власності. Як відомо, кваліфікаційна експертиза заявок здійснюється на прохання заявника чи іншої заінтересованої особи і за їх рахунок.
Патентний пошук необхідний також при здійсненні будь-яких науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших подібних робіт.
Слід відзначити, що подібні договірні відносини ще мало досліджені.
За Законом України “Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності” від 21 грудня 2000 р. до зазначених законів внесені зміни, що стосуються експертизи заявок на об’єкти промислової власності по суті. Так, за цим Законом заклад експертизи — уповноважений Установою державний заклад (підприємство, організація) для розгляду і проведення експертизи заявок.
Слід підкреслити, що заклад експертизи має своєю функцією не тільки проведення експертизи заявок по суті, а розгляд заявок взагалі.
Заклад експертизи може входити до складу Установи, це може бути будь-яке підприємство чи організація, яка за своїм профілем діяльності близька до науково-технічної діяльності. Отже, якщо цей заклад експертизи не входить до складу Установи, то для проведення експертизи заявок остання з ним має укласти договір на здійснення розгляду та експертизи заявки. Таким закладом можуть бути різні державні підприємства і організації. Засад договірних відносин з ними поки що не розроблено. Але зрозуміло, що договірні відносини між Установою і закладом експертизи — це цивільно-правові відносини. Тому на них поширюються правила цивільно-правових договорів.
Сторонами в цьому договорі є Установа і заклад експертизи, яким може бути будь-яке державне підприємство чи організація.
Об’єктом договору є заявка на будь-який об’єкт промислової власності, її розгляд та експертиза. Безперечно, цей договір є платним. Він має бути виконаним у визначені договором строки. Сторони несуть цивільно-правову відповідальність за порушення умов договору. Особливістю зазначених договорів є те, що рішення, прийняте закладом експертизи, набуває чинності лише за умови затвердження його Установою у встановленому порядку.
Отже, за якість розгляду заявок та проведення експертизи перед заявниками відповідальність несе Установа, а не заклад експертизи.

Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт

Зазначені договори регулюють відносини між замовником і виконавцем науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт. Результати цих робіт часто бувають такі, які виконані на рівні винаходів чи інших об’єктів промислової власності і тому вони стають об’єктами правової охорони. Одночасно договори на виконання зазначених робіт є також необхідною передумовою створення об’єктів промислової власності, а також формою своєрідного замовлення на створення об’єкта промислової власності.
Зазначені договори безперечно за своєю юридичншо природою є цивільно-правовими. Вони близькі до підрядних договорів, але між ними є істотні відмінності. Так, наприклад, предметом договору підряду завжди є звичайні господарські, виробничі і тому подібні роботи. Іншими словами, виконання обумовлених договором підряду робіт належить за своїм характером до основного виду виробничої діяльності підрядчика. Він виконує лише ті роботи, для виконання яких створено дану підрядну організацію. Це має значення для чіткого визначення умов договору підряду, оскільки протягом тривалого часу вироблені певні стандарти щодо того чи іншого виду робіт, які постійно повторюються. У підрядних договорах про виконання звичайної роботи завжди мають бути чітко передбачені конкретні результати цих робіт, чого не може бути в договорах на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських, технологічних робіт та інших подібних робіт, результати яких не завжди можна передбачити. Якщо в договорах на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт цей результат можна ще певним чином передбачити, то в договорах на виконання науково-дослідних робіт напевне визначити, який результат можна очікувати внаслідок їх здійснення, сказати важко. Цей результат може бути абсолютно протилежний очікуваному. Але негативний результат також вважається виконанням договору, за що треба платити. Якщо за договором підряду наприклад, буде збудовано будинок, проживання в якому, небезпечне для життя, то договір не можна вважати виконаним, бо не виконано умов договору.
Отже, в договорі на виконання науково-дослідних чи інших науково-технічних робіт предметом договору є творчий пошук, результат якого заздалегідь передбачити неможливо. Безумовно, сторони у зазначених договорах можуть і зобов’язані чітко формулювати основні вимоги, яким має відповідати наукова розробка, зразки чи технологія, що створюються відповідно до укладених договорів. Проте виконавці зазначених робіт напевне не можуть гарантувати досягнення очікуваних результатів. Як уже зазначалося, одержання в результаті здійснення обумовлених договором робіт не того результату, який був запрограмований, не є порушенням договору. Цей негативний результат має розглядатися як один із можливих варіантів виконання договору.
Наведені фактори зумовлюють різний зміст прав та обов’язків цих двох типів договорів, а також різну відповідальність сторін. У договорах на виконання науково-дослідних робіт ризик неможливості одержати очікуваний результат лежить на замовникові. У підрядних договорах ризик випадкової неможливості передати замовникові готовий результат роботи лежить на підрядчикові — немає результату, немає оплати.
Ще одна досить важлива особливість договорів на виконання науково-технічних робіт полягає в тому, що в процесі виконання цих робіт можуть бути одержані результати, які мають розробники об’єктів інтелектуальної власності. Це можуть бути наукові твори (об’єкти авторського права), винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо (об’єкти промислової власності), умови використання яких визначаються законодавством, а не договорами. Таких результатів одержати внаслідок виконання підрядних договорів не можна. Усі наведені особливості договорів на виконання науково-технічних робіт дають підставу визнати їх самостійним типом договорів.
Істотні і умови договору на виконання науково-технічних робіт. Такими умовами є предмет, сторони, ціна та строки. Безперечно, сторони можуть передбачати й інші умови аби лише вони не суперечили чинному законодавству. Такі умови можуть бути найрізноманітнішими, але вони головним чином зумовлюються характером науково-технічних робіт. Так, у договорах на виконання дослідно-конструкторських робіт мають бути передбачені технічні параметри, яким має відповідати та чи інша розробка.
Великі за обсягом роботи можуть виконуватися поетапно, що також має бути передбачено у договорі.
Предметом договорів на виконання науково-технічних робіт є не сам процес роботи, а її результат. Мета зазначених договорів — досягти саме бажаного результату і передати його замовникові. Варто мати на увазі, що серед дослідників з цього приводу немає одностайної думки, все ж більшість схиляється до визнання предметом договору саме результату, а не роботи.
Результатами виконання науково-технічних робіт є також звіти про виконання наукових досліджень, зразки нового виробу, нової техніки, конструкторська документація до них, створення нової технології та інші науково-технічні досягнення.
Сторони в договорі на виконання науково-технічних робіт. Ними, як уже зазначалося, є замовник і виконавець. Замовником може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Виконавцем також може бути будь-яка фізична чи юридична особа. За загальним правилом виконавцями виступають науково-дослідні, проектно-конструкторські, конструкторські і технологічні організації, наукові центри, навчальні заклади, академічні наукові установи. Виконавцями можуть бути також будь-які підприємства будь-якої форми власності, які мають у своєму складі наукові, конструкторські та інші подібні підрозділи.
Однією з істотних умов договору на виконання науково-технічних робіт є його ціна, яка визначається угодою сторін. Найчастіше ціна встановлюється шляхом складання кошторису, який, за загальним правилом, розробляє виконавець. Кошторис має передбачати всі витрати виконавця на здійснення робіт (придбання матеріалів, устаткування, інструментів та інших засобів, необхідних для виконання договору), належну виконавцеві винагороду, передбачені чинним законодавством обов’язкові платежі та інші необхідні витрати.
Крім того, в ціну мають бути включені певні суми у вигляді прибутку (доходу). Розмір цих сум може передбачатися у договорі в залежності від розміру економічного (чи будь-якого іншого) ефекту, який може одержати замовник при використанні результату виконаної роботи. Ціна в договорі визначається точно або приблизно, враховуючи невизначеність витрат при виконанні договору. Звідси й різні наслідки необхідності підвищення ціни у процесі виконання. Якщо виникла потреба істотно підвищити ціну у процесі виконання договору за умови її приблизного визначення, то виконавець зобов’язаний негайно сповістити про це замовника. Останній має право погодитися з новою ціною або відмовитися від договору. У такому випадку замовник зобов’язаний оплатити виконану частину роботи.
Договір може передбачати підвищення ціни, якщо буде одержано кращий ефект від використання результату роботи, та винагороду за якісне чи дострокове (вчасне) виконання роботи або зменшення ціни в разі неякісного або несвоєчасного виконання робіт.
Важливим є положення, яке передбачає обов’язок замовника оплатити вартість робіт у разі неможливості досягти передбачуваного результату. Якщо в процесі науково-дослідних робіт виявляється неможливість досягти результату через обставини, що не залежать від виконавця, замовник зобов’язаний оплатити вартість робіт, виконаних до виявлення неможливості отримати очікувані результати. Однак оплата не може перевищувати відповідну частину ціни, передбаченої договором.
Дещо інша норма щодо дослідно-конструкторських і технологічних робіт. Якщо в процесі виконання зазначених робіт виявляється неможливість досягти передбачуваного договором результату, що настала не з вини виконавця, замовник зобов’язаний оплатити лише витрати виконавця.
Строки виконання робіт. Строки у договорах на виконання науково-технічних робіт мають бути чітко визначені. Вони визначаються угодою сторін залежно від обсягу, складності, матеріального та фінансового забезпечення та інших факторів. У договорі, як правило, встановлюються початкові і кінцеві строки виконання робіт. Проте, якщо договором передбачені окремі етапи виконання робіт, то в такому разі мають бути визначені конкретні строки виконання окремих етапів робіт. Взагалі на виконання договору складається календарний план виконання окремих етапів та елементів роботи, який є невід’ємним додатком до договору.
За загальним правилом виконавцеві надається право дострокового виконання договору.
Форма договору на виконання науково-технічних робіт. Проста письмова форма для зазначених договорів є обов’язковою. Договір має відповідати загальним вимогам. У ньому мають бути необхідні реквізити — адреси сторін, банківські рахунки тощо. Грамотно скласти договір на виконання науково-технічних робіт — справа далеко не проста. Ускладнюється вона тим, що часто предмет договору не можна конкретно визначити, невідомі очікувані результати, не завжди можуть бути чітко визначені витрати, є можливість появи непередбачуваних втрат тощо. Тому в договорі мають бути визначені лише наслідки настання можливих факторів у процесі його виконання.
За договором на виконання науково-технічної роботи виконавець зобов’язаний виконати відповідно до технічного завдання замовника наукові дослідження або розробити зразок нового виробу (нової техніки) та конструкторську документацію до нього, або нову технологію виробництва, або іншу науково-технічну розробку і передати одержаний результат замовникові, який зобов’язаний прийняти виконану роботу і оплатити її.
Як уже зазначалося, поняття “договори на виконання науково-технічних робіт” об’єднує в собі два види договорів — договір на виконання науково-дослідних робіт і договори на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт. Ці два договори близькі між собою. Обидва вони мають творчий характер.
Варто відзначити, що результатом науково-технічної діяльності є різноманітна науково-технічна продукція, види якої зумовлюються численними потребами суспільного виробництва. Різноманітність цієї продукції, різні залежно від форм власності джерела фінансування зазначених робіт, різний правовий режим одержаних результатів та ряд інших факторів зумовлюють у свою чергу численність цивільно-правових засобів, які регулюють ці суспільні відносини. Більшість з них можна звести до одного типу договорів — договору на виконання науково-технічних робіт, який складається із двох договорів, про що йшлося вище.
Уже зазначалося, що між цими договорами багато спільного, але є й істотні відмінності. Так, за договором на виконання науково-дослідних робіт, за загальним правилом, виконавець не може залучати до виконання договору третіх осіб, якщо це не передбачено договором. У договорі на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт виконавець має право, якщо інше не передбачено договором, залучати до їх виконання третіх осіб як субвиконавців.
У зазначених договорах настають різні правові наслідки у разі неможливості досягти передбачуваного результату. У договорах на виконання науково-дослідних робіт у такому разі виконана частина роботи підлягає оплаті. У договорах на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт за такої ситуації замовник зобов’язаний оплатити лише витрати виконавця, але не частину виконаної роботи. Не збігаються у зазначених договорах їх предмети, про що йшлося раніше. Проте те спільне, що є між ними, дає підставу розглядати ці договори як однотипні.
Обов’язки виконавця робіт. Основним обов’язком виконавця робіт у договорах на виконання науково-технічних робіт є виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт відповідно до погодженого сторонами технічного завдання і передача одержаних результатів замовникові в обумовлений строк. У договорі повинні бути досить чітко визначені обов’язки виконавця. Так, виконавець зобов’язаний виконати роботу відповідно до погодженої із замовником програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовникові результат в обумовлений договором строк. Якщо в процесі виконання роботи буде створено об’єкти промислової власності або використано об’єкти, права на які належать третім особам, виконавець зобов’язаний додержуватися вимог чинного законодавства.
У договорах на виконання науково-технічних робіт має передбачатися обов’язок виконавця утримуватися від публікації відомостей про одержані в процесі виконання робіт науково-технічні досягнення без згоди замовника. Водночас виконавець зобов’язаний негайно вжити необхідних заходів для правової охорони одержаних результатів, які можуть бути визнані об’єктами права інтелектуальної власності і підпадати під охорону законодавства про інтелектуальну власність, а також повідомити про це замовника. Разом з тим у договорі має бути обов’язково передбачений правовий статус цих результатів — право інтелектуальної власності на зазначені результати має належати стороні, визначеній угодою сторін. Якщо договором передбачено, що право інтелектуальної власності на ці результати належатиме виконавцеві, то він зобов’язаний видати замовнику ліцензію на право використання зазначених науково-технічних результатів.
Виконавець в процесі виконання договорів на виконання науково-технічних робіт має суворо дотримуватися виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності третіх осіб. Іншими словами, виконавець не має права використовувати об’єкти права інтелектуальної власності, права на які належать іншим особам, без їх дозволу. Виконавець зобов’язаний забезпечити патентну чистоту одержаних результатів, тобто щоб ці результати не порушували патентних прав третіх осіб. Іноді необхідно здійснити навіть експертизу створеної виконавцем науково-технічної продукції на патентну чистоту.
Проте часом складається ситуація, коли для досягнення більшої ефективності очікуваного результату виникає потреба використати запатентований об’єкт промислової власності, право на який належить третій особі. У такому разі замовник має забезпечити право на використання цього об’єкта, уклавши ліцензійний договір з власником зазначеного об’єкта.
Виконання науково-технічних робіт не завжди буває бездоганним. Воно може мати певні недоліки, недоробки, відхилення від визначених параметрів тощо. У такому разі виконавець зобов’язаний своїми силами та своїм коштом усувати допущені з його вини недоліки як у самій розробці, так і в технічній документації, які можуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника. Проте такий обов’язок виконавця виникає лише за умови, коли зазначені недоліки, прорахун-ки та інші помилки сталися саме з вини виконавця.
Слід мати на увазі, що вина виконавця презумується, тобто виконавець вважається винним, поки не доведе, що його вини немає. Тому якщо він (виконавець) доведе, що недоліки в роботі зумовлені діями самого замовника, зокрема поданням неякісного технічного завдання, його прорахунками або передачею неточної чи неповної інформації, необхідної для виконання робіт, то питання про усунення недоліків у роботі має розв’язуватися за погодженням сторін.
Якщо виявиться, що неможливо досягти очікуваного результату через об’єктивні обставини, виконавець зобов’язаний негайно повідомити замовника про це і про недоцільність подальшого продовження робіт. Із змісту цього положення випливає, що виконавець має припинити роботи до одержання від замовника відповідних вказівок. Тому в договорі бажано зазначити конкретний строк, необхідний для відповіді. Законодавець у таких випадках має виходити з того, що виконавець, розв’язуючи поставлене перед ним науково-технічне завдання, повинен на повну силу використати свій творчий потенціал, наукову кваліфікацію та інші ділові якості, необхідні для успішного виконання договору. Виконавець зобов’язаний виконувати взяті на себе обов’язки сумлінно, якісно і в обумовлений строк. Водночас він не може гарантувати одержання очікуваного результату. За таких умов договір вважається виконаним і тоді, коли буде теоретично чи експериментально доведено неможливість одержання передбаченого договором результату, тобто коли буде одержано негативний результат.
Права виконавця. Виконавець передусім має право вимагати від замовника прийняти виконану роботу та оплатити її. У договорах на виконання науково-дослідних робіт виконавець має право залучати до виконання третіх осіб тільки з дозволу замовника. Якщо в договорі це право не застережено, то виконавець зобов’язаний виконати роботу особисто. У договорах на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт навпаки, виконавець має право залучати до виконання договору третіх осіб, але за умови, що в договорі це право йому не заборонено. Але якщо до виконання робіт залучаються треті особи, то за недоліки в роботі перед замовником несе відповідальність сам виконавець.
За загальним правилом, одержані в процесі виконання договору результати належать замовникові, у чому б ці результати не виражались (маються на увазі такі, що можуть бути визнані об’єктами права інтелектуальної власності). Але якщо договір не містить прямої заборони, то виконавець може використати результати для своїх потреб. Договір може також передбачати право виконавця реалізувати одержані результати третім особам. За згодою замовника виконавець має право патентувати результати робіт, які можуть бути визнані об’єктами інтелектуальної власності. Проте поки що залишається відкритим питання, на чиє ім’я має бути запатентований даний результат. Оскільки за загальним правилом патентування зазначених результатів провадиться за згодою замовника, то звідси випливає, що мова йде про патентування на ім’я виконавця, тобто безпосереднього творця цього результату.
Обов ‘язки замовника. Передусім замовник зобов’язаний забезпечити виконавця роботи необхідною, достовірною і повною інформацією. У першу чергу це має бути вихідна інформація, якою замовник повинен забезпечити виконавця ще до початку роботи. Вона може стосуватися характеру виконуваних робіт, обсягу, умов використання тощо. Але обов’язок замовника забезпечувати виконавця необхідною інформацією на цьому не припиняється. Він зобов’язаний надавати інформацію виконавцю робіт протягом усього часу виконання роботи. Це може бути будь-яка інформація, яка стала відома замовникові і яка має значення чи може вплинути на роботу виконавця. Кажуть, що той, хто володіє інформацією, той володіє ситуацією. Отже, від інформованості виконавця багато в чому залежить результат роботи. Тому в договорі на виконання науково-технічних робіт має бути чітко визначено обсяг, характер, строки і форми інформації, яку має надавати замовник. При цьому інформація має бути достовірною і достатньо повною для виконання роботи. За достовірність інформації відповідає замовник.
Іншим важливим обов’язком замовника є підготовка технічного завдання, яке він має передати виконавцеві в обумовлений договором строк. Водночас із виконавцем має бути погоджена програма (техніко-економічні показники), яка має відповідати очікуваному результату роботи. Якщо йдеться про виконання науково-дослідних робіт, то у завданні чітко визначається їх тематика.
Технічне завдання, як правило, розробляється і підписується ще до підписання договору, воно має містити визначення основних параметрів очікуваних результатів. Погоджене з виконавцем технічне завдання стає невід’ємною частиною договору на виконання роботи. Підготовка технічного завдання може бути покладена і на виконавця. У такому разі його розглядає і схвалює замовник.
Безумовним обов’язком замовника є оплата роботи. Уже відзначалося, що оплата роботи виконавця проводиться за обумовленою договором ціною.
Замовник зобов’язаний прийняти роботу і оплатити її вартість. Здавання і прийняття роботи проводяться за спеціально виробленою і погодженою сторонами процедурою. Виконавець повідомляє замовника про виконані окремі етапи чи повністю роботу і подає йому акт здачі — прийняття з доданням до нього інших передбачених договором додатків, зокрема звіту про виконану роботу, комплекту наукової, технічної, технологічної та іншої документації, протоколу комісії з прийняття дослідних зразків нових виробів (нової техніки) тощо.
До прийняття виконаної роботи замовник формує спеціальну комісію або уповноважує на це спеціально виділеного фахівця. Після прийняття виконаної роботи замовник розглядає подані йому звітні документи і за результатами розгляду цих документів підписує акт здачі—приймання або відхиляє його. У разі відмови прийняти закінчену роботу замовник повинен аргументовано мотивувати свою відмову. Сторони складають двосторонній акт з переліком недоліків, що підлягають усуненню, з визначенням конкретного строку.
Якщо виконана робота підлягає спеціальним випробовуванням, то для цього також створюється спеціальна комісія, яка їх проводить. Випробовують дослідні зразки нових виробів, нової техніки, нові технології та інші виробничі засоби.
Якщо замовник з тих чи інших причин ухиляється від прийняття виконаної роботи без достатніх для цього підстав, настають наслідки, передбачені чинним законодавством. У такому разі виконавець письмово повідомляє замовника про необхідність прийняти роботу і через два місяці після цього попередження має право продати результат виконаної роботи будь-якій третій особі, а одержаний виторг, за вирахування усіх належних виконавцеві платежів, внести на депозит нотаріальної контори на ім’я замовника. Крім того, виконавець має право замість продажу зазначеного результату скористатися правом на його угримання або стягнути із замовника завдані збитки.
Прийняття виконаної роботи має завершитися її оплатою, яку здійснює замовник. Оплата роботи провадиться відповідно до погодженого кошторису, до якого добавляються схвалені замовником непередбачені договором витрати. В оплату входять встановлені сторонами надбавки (знижки) за дострокове (прострочене) виконання робіт, поліпшення техніко-економічних показників, проведення виконавцем варіантних дослідів та інші передбачені договором умови.
Права замовника. Замовник передусім має право вимагати пере-дання йому виконаної роботи. Він також має право вимагати усунення недоліків роботи, які були допущені з вини виконавця. Якщо в договорі було передбачено визнання за замовником права інтелектуальної власності на результати виконаної роботи, якщо ці результати можуть стати її об’єктами, то замовник має право на них. Інакше кажучи, замовник має право вимагати виконання усіх обов’язків, які договором покладені на виконавця.
Сторони можуть визначити в договорі будь-які інші права та обов’язки, аби вони не суперечили чинному законодавству. Так, в договорі можуть бути розподілені обов’язки сторін із забезпечення виконання необхідними матеріалами, устаткуванням, зразками тощо. Замовник може взяти на себе обов’язок будь-яким чином сприяти успішному виконанню договору, надавати додаткову інформацію, що стала відома замовникові після укладення договору тощо. У свою чергу виконавець може бути зобов’язаний надавати допомогу заявникові у впровадженні зразків нових виробів у виробництво, освоєнні нових технологій і матеріалів, нової техніки, надавати необхідне обслуговування під час використання зазначених об’єктів і т. п.
Важливим питанням, яке потребує чіткого визначення в договорі, є правовий статус одержаного в процесі виконання договору результату, особливо коли таким результатом можуть стати об’єкти права інтелектуальної власності.
Слід мати на увазі, що коли об’єкт інтелектуальної власності створює особа, яка перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, питання розв’язується відповідно до законодавства про інтелектуальну власність. Договори, які ми розглядаємо, породжують не трудові, а цивільно-правові відносини, тому загальні правила законодавства про інтелектуальну власність до них застосовуватися не можуть. Отже, питання про те, кому належить право на об’єкт інтелектуальної власності, створений у процесі виконання договору на науково-технічні роботи, залишається відкритим. Немає прямої відповіді на нього і в проекті Цивільного кодексу України. Правда, п. 4 ст. 953 Проекту містить норму, за якою виконавець має право здійснювати патентування результатів робіт, одержаних за договорами на виконання науково-технічних робіт, лише за згодою замовника.
Проблема досить складна, оскільки має місце колізія між інтересами сторін. Виконавець має право претендувати на результати, оскільки він є творцем цих результатів. У замовника також є підстави для визнання за ним права на ці самі результати, оскільки вони створені на його кошти. Тому найкращий вихід із цієї ситуації — взаємний розподіл прав та обов’язків з використання і розпорядження зазначеними результатами.
Відповідно до цієї ж статті Проекту замовник має право використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, передбачених договором. Виконавець також має право використовувати ці результати для себе. Зазначена стаття не розкриває, що означає “для себе”. Більше того, в договорі може передбачатися право виконавця реалізувати ці результати третім особам. Проте в усіх цих випадках не йдеться про результати робіт — об’єкти права інтелектуальної власності.
Беручи до уваги наведене, найкраще було б у договорі передбачити правовий статус результатів робіт, які можуть бути визнані об’єктами права інтелектуальної власності, виходячи із збалансованих інтересів сторін договору.
Одним із важливих обов’язків сторін при використанні будь-яких результатів виконаних робіт є збереження їх конфіденційності. Так, відповідно до ст. 952 Проекту сторони зобов’язані забезпечити конфіденційність відомостей щодо предмету договору, ходу його виконання та змісту одержаних результатів. Обсяг відомостей, що визнаються конфіденційними, визначається в договорі. У цьому ж договорі можуть бути передбачені й інші умови конфіденційності стосовно договору.
Відповідальність виконавця за порушення договору. Стаття 957 проекту Цивільного кодексу України встановлює відповідальність виконавця, оскільки замовник несе відповідальність за порушення договору за загальними правилами. Виконавець відповідає перед замовником за невиконання та неналежне виконання договору на науково-технічні роботи, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.
З цієї норми випливає два важливих висновки. По-перше, виконавець несе відповідальність за порушення умов договору тільки за наявності в цьому його вини. Це означає виняток із загального правила про те, що особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином при здійсненні підприємницької діяльності, несе відповідальність і за відсутності своєї вини (ст. 639 проекту Цивільного кодексу України).
По-друге, відповідальність виконавця за обсягом обмежена, якщо інше не передбачено договором, оскільки він зобов’язаний відшкодувати замовникові лише реальну шкоду, а не втрачену вигоду. Реальна шкода визначається вартістю робіт, у яких виявлено недоліки (ст. 957, п. 2). Більше того, у договорі може бути передбачено, що реальне шкода підлягає відшкодуванню лише у межах загальної вартості робіт за договором.
Слід підкреслити, що наведені договори на виконання науково-технічних робіт є найбільш поширеним способом створення об’єктів промислової власності.
Договори на створення об’єктів промислової власності. Чинне законодавство про промислову власність не передбачає таких спеціальних договорів. Вважається, що достатньо договорів на виконання науково-технічних робіт, які мають своєю метою саме створення таких об’єктів. Не було розроблено і будь-яких типових чи зразкових договорів на створення об’єктів промислової власності. Між тим такі договори в практиці існують і вони потребують свого правового опосередкування.
Договори на виконання науково-технічних робіт не можуть замінити чи поглинути договори на створення об’єктів промислової власності. Ці два договори істотно відрізняються один від одного передусім своїм предметом. Якщо в договорі на виконання науково-технічних робіт його предметом є будь-які результати, одержані в процесі виконання зазначених робіт, то в договорі на створення об’єктів промислової власності його предметом є не будь-який результат, а тільки об’єкт промислової власності. Не буде такого об’єкта — договір не виконаний.
Чинне законодавство про промислову власність у цьому плані нечітке і неоднозначне. У ньому в основному мова йде про права роботодавця та про договори на використання зазначених об’єктів. Так, наприклад, Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” зазначає лише, що службовим визнається винахід чи корисна модель, створені за дорученням роботодавця, яке має бути оформлене у письмовій формі. Безперечно, доручення роботодавця підлеглому працівникові ніяк не можна розглядати як цивільно-правовий договір про створення винаходу-чи корисної моделі. Такі ж приблизно норми містять і Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” та інші закони про промислову власність.
Оригінальну позицію займає Закон України “Про охорону прав на сорти рослин”. Цей Закон у ст. 17 містить припис, за яким право на одержання патенту має роботодавець, якщо сорт створено працівником — автором сорту при виконанні ним службових обов’язків, конкретного завдання, одержаного працівником від роботодавця. Між зазначеним працівником та роботодавцем повинен бути укладений письмовий договір, що передбачає передачу прав роботодавцю на одержання патенту. У цьому випадку автор сорту має право на винагороду, яка визначається умовами договору.
Якщо між автором сорту і роботодавцем не укладено письмового договору про передачу права на одержання патенту або роботодавець порушив суттєві умови договору, то право на одержання патенту залишаються за автором.
Постає питання, що це за договір між роботодавцем і працівником? Оскільки мова йде про передачу працівником права на одержання патенту на сорт рослини за певну винагороду, то його можна розглядати як цивільно-правовий договір — договір купівлі-продажу. Але, видається, його не можна розглядати як договір на створення сорту рослини, оскільки в ньому мова йде про передачу права на сорт уже вирощеної рослини.
Із наведених норм можна зробити кілька цікавих висновків. По-перше, Закон України “Про охорону прав на сорт рослин” на відміну від інших законів України про інтелектуальну власність визнає право автора на сорт незалежно від умов його виведення — в порядку виконання службових обов’язків чи за власною ініціативою. Автор сорту передає (продає) роботодавцеві право на одержання патенту за певну винагороду.
По-друге, у разі відсутності такого письмового договору право на одержання патенту належить авторові сорту. Отже, якщо авторові сорту належить право на одержання патенту, то йому ж належить і право на сорт, хоча й вирощений у порядку виконання службових обов’язків. Це принципово нова позиція цього Закону. Вона істотно відрізняється від позиції інших законів України про інтелектуальну власність щодо правового статусу роботодавця.
По-третє, Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” чітко підкреслює, якщо не будуть дотримані ті умови, за яких роботодавець має право на одержання патенту, то право на одержання патенту залишається за автором (підкреслено автором). Отже, Закон з самого початку наділяє автора правом на сорт рослини незалежно від умов його виведення.
Отже, загальний висновок зводиться до того, що чинне законодавство України про інтелектуальну власність не передбачає спеціальних договорів на створення об’єктів промислової власності. Але ж, як уже наголошувалося, такі договори існують.
Сторонами в договорі на створення того чи іншого об’єкта промислової власності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи незалежно від форм власності. Як замовником, так і виконавцем може бути будь-яка особа, яка має бажання на одержання такого об’єкта чи має змогу такий об’єкт створити. Індивідуальний підприємець для належного здійснення своєї підприємницької діяльності може потребувати того чи іншого технічного засобу, пристрою тощо. Отже, він може виступати замовником на створення такого об’єкта на рівні винаходу чи корисної моделі. Замовник може також просити виконавця розробити форму промислового виробу чи знак для товарів і послуг.
Виконавцем договору на створення об’єкта промислової власності може також виступати будь-яка фізична чи юридична особа. Як правило, виконавцями таких договорів виступають спеціалізовані організації будь-якої форми власності. Але виконавцями можуть виступати і окремі фізичні особи чи групи фізичних осіб. Безперечно, вони можуть виконувати договори на створення або окремих елементів, вузлів, складових тощо до більш масштабних об’єктів, або на створення маломасштабних об’єктів. До цього слід додати, що невеликі за своїм складом групи конструкторів, технологів тощо більш оперативні, мобільні, за рахунок чого виконання обходиться значно дешевше, що далеко не маловажно в умовах ринкової економіки.
Предметом договору в принципі можуть бути ті ж самі результати, які одержують у процесі виконання науково-технічних робіт. Але результати, одержані в процесі виконання договору на створення об’єктів промислової власності, мають істотно відрізнятися від результатів, одержаних у процесі виконання науково-технічних робіт. Результати, одержані в процесі виконання договору на створення об’єктів промислової власності, мають бути саме такими результатами — бути об’єктами промислової власності. Якщо такого результату не буде одержано, договір слід вважати невиконаним.
Ризик випадкової неможливості виконання договору на створення об’єкта промислової власності повинен лежати на замовникові, який має оплатити виконану роботу, якщо не одержано очікуваного результату з причин, які не залежали від виконавця. Іншими словами, відповідальність виконавця за невиконання або неналежне виконання договору настає тільки за наявності вини виконавця.
Права і обов’язки сторін за договором на створення об’єкта промислової власності визначаються таким же чином, як і в договорі на виконання науково-технічних робіт. Виконавець зобов’язаний виконати обумовлену договором роботу в установлений строк і передати її замовникові. Безперечно, створений об’єкт промислової власності має відповідати визначеним в договорі параметрам, які у свою чергу мають бути чітко визначені в техніко-економічному завданні. Робота має бути виконана вчасно і до неї має бути додана вся необхідна документація. Якщо договором передбачено виготовлення зразків об’єкта промислової власності, то вони також мають бути передані замовнику. При цьому в договорі слід визначити правовий статус зазначеного об’єкта — хто буде власником — виконавець чи замовник. Обидві сторони мають права на створений об’єкт — один створив, другий фінансував.
Виконавець має право вимагати від замовника забезпечення його необхідною інформацією, матеріалами, устаткуванням, фінансуванням. При,цьому постає важливе питання, яке має знайти відповідне відображення в договорі на здійснення патентного пошуку. Останній вкрай необхідний при здійсненні такого роду робіт, адже жоден розробник будь-якої науково-технічної проблеми не приступить до роботи, поки не буде мати достовірної інформації про стан справ у даній сфері. Розробник повинен знати усі патенти, які доступні на даний момент у цій галузі.
Патентний пошук, як уже відзначалося вище, досить тривалий і дорогий процес, який вимагає затрати значних зусиль і енергії. Тому в договорі має бути чітко визначено, яким коштом мають бути виконані зазначені роботи.
Створений об’єкт промислової власності має бути забезпечений необхідною технічною документацією. Зрозуміло, що зазначену документацію має виготовити виконавець договору. Але в договорі має бути також визначений правовий статус цієї документації. Очевидно, він має бути таким же, як і правовий статус самого створеного об’єкта.
Відповідно до вимог договору виконавець має право вимагати від замовника виконаної роботи прийняття об’єкта промислової власності. Прострочка прийняття замовником об’єкта промислової власності може мати негативні для замовника наслідки — ризик випадкової загибелі об’єкта, витрати на утримання і зберігання та інші витрати.
Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки та порядок виплати також мають бути чітко визначені в договорі. Визначення розміру винагороди може супроводжуватися умовою про його збільшення чи зменшення за наявності певних факторів.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А та ін.)