Головна Головна -> Підручники -> Підручник Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А та ін.) скачати онлайн-> 12.3. Договір про патентну кооперацію

12.3. Договір про патентну кооперацію


За загальним правилом, про що уже йшла мова, об’єкт промислової власності може одержати правову охорону в зарубіжних країнах лише за умови запатентування цього об’єкта в цій же країні. Коли ж мова заходить про об’єкт промислової власності, попит на який може виявитися в ряді країн, то тоді постає питання про патентування цього об’єкта у кожній із цих країн.
Така ситуація набагато ускладнює патентування об’єкта в зарубіжних країнах. У кожну із країн, в якій заявник побажає одержати правову охорону свого об’єкта, має бути подана заявка на мові цієї країни, сплачені встановлені мита і збори і т. ін. Істотно підвищуються фінансові витрати на патентування, подовжується тривалість патентування, виникає ще ряд труднощів, пов’язаних з патентуванням.
Тому фахівці-патентознавці уже давно почали пошук способів певного спрощення і полегшення процедури патентування об’єкта промислової власності в кількох зарубіжних країнах одночасно. Цей пошук завершився успішно. Компетентний виконавчий орган Паризького союзу з охорони промислової власності провів відповідну роботу і підготував текст міжнародного договору, який був прийнятий Дипломатичною конференцією у червні 1970 р. під назвою Договір про патентну кооперацію або РСТ. Договір набрав чинності з 1 червня 1978 р. За станом на 1 січня 2001 р. цей Договір об’єднував 108 країн світу. Україна також є членом цієї спілки. Головною метою РСТ є спрощення і полегшення способів звертання заявників до кількох країн про патентну охорону винаходів.
Отже, Договір про патентну кооперацію (РСТ) є угодою про міжнародне співробітництво у сфері патентування в кількох країнах одночасно. Його вважають чи не найбільшим досягненням у сфері патентної охорони винаходів після Паризької конвенції. Проте він стосується тільки процедури патентування — подання заявки, патентного пошуку та проведення експертизи заявки, а також поширення технічної інформації, що міститься в заявках.
Зазначений Договір стосується лише процедури розгляду заявок на винаходи, він не передбачає видачі міжнародних патентів. Заявка, яка подається за процедурою Договору про патентну кооперацію, називається міжнародною заявкою. Вона подається до національного патентного відомства, в Україні — до Установи. Проте РСТ передбачає можливість подання міжнародної заявки безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ, яке в таких випадках виступає як приймаюче відомство. Міжнародна заявка діє як національна заявка від дати міжнародного подання в тих Договірних державах РСТ, які зазначені заявником у його заявці.
Міжнародна заявка повинна відповідати певним встановленим стандартам. За підготовку і подання міжнародної заявки встановлений єдиний збір, який сплачується в єдиній валюті і до одного відомства (одержуюче відомство). Зазначений збір складається із збору за пересилання — для покриття витрат одержуючого відомства; збору за пошук — для покриття витрат міжнародного пошукового органу; міжнародного збору для покриття витрат Міжнародного бюро.
Мовою міжнародної заявки є державна мова тієї країни, відомство якої є одержуючим відомством.
Таким чином, міжнародну заявку на винахід можна подати до національного патентного відомства, в Україні — до Установи; до Європейського патентного відомства — для Західної Європи і до Міжнародного бюро ВОІВ. Зазначені організації виступають як одержуючі відомства.
Одержуюче відомство передусім перевіряє відповідність матеріалів міжнародної заявки встановленим вимогам, визначає дату надходження заявки. Один примірник заявки це відомство пересилає Міжнародному бюро ВОІВ для реєстрації (реєстраційний примірник). Ще один примірник — до Міжнародного пошукового органу — (“копія для пошуку”). Третій примірник залишається у одержуючого відомства.
Наступним етапом у роботі з міжнародною заявкою є здійснення міжнародного пошуку — тобто пошуку усіх джерел інформації, що в тій чи іншій мірі стосується міжнародної заявки. Зазначений міжнародний пошук здійснюється Міжнародними пошуковими органами, до яких відносяться Австралійське патентне відомство, Австрійське патентне відомство, Відомство США з патентів і товарних знаків, Європейське патентне відомство, Іспанське відомство з патентів і товарних знаків, Китайське патентне відомство, Російське патентне відомство, Шведське патентне відомство і Японське патентне відомство.
Міжнародний пошук по заявці завершується звітом, який передається заявникові протягом чотирьох—п’яти місяців від дати подання міжнародної заявки. Відомості про технічний рівень у сфері, про яку йдеться в міжнародній заявці, надає можливість заявникові правильно оцінити свої шанси на одержання патенту в країнах, в яких заявник бажає одержати правову охорону на свій винахід. Високий кваліфікаційний рівень міжнародного пошуку дає можливість заявникові уникнути безпідставного оспорювання виданого на його підставі патенту.
Міжнародний пошук по заявці дозволяє заявникові вирішити питання у світлі наведених відомостей про доцільність патентування свого об’єкта чи продовжити пошуки більш раціонального вирішення технічної проблеми, заявленої як винахід. Міжнародний пошуковий орган висилає звіт про здійснений міжнародний пошук заявнику і Міжнародному бюро. Міжнародне бюро включає звіт про пошук до міжнародної публікації міжнародних заявок і висилає по примірнику до зазначених відомств.
Договір про патентну кооперацію містить також положення про надання допомоги національним патентним відомствам стосовно обробки заявок і видання національних патентів. Зазначений Договір виявив свою практичну доцільність, що засвідчується стрімким зростанням країн, що приєдналися до нього — з 18 країн, що підписали Договір, до 108.
На підставі звіту про міжнародний пошук заявник має вирішити питання про проведення попередньої експертизи заявки. За Договором така попередня експертиза не є обов’язковою для країн, що приєдналися до цього Договору. Не є вона обов’язковою і для заявника. Попередня експертиза може провадитися лише на прохання заявника.
Для проведення попередньої експертизи міжнародної заявки призначаються Міжнародні органи попередньої експертизи. Результати цієї попередньої експертизи повідомляються заявникові і вони визначають рівень патентоздатності заявленої пропозиції. Результати Міжнародної попередньої експертизи не можуть бути підставою для видачі патенту, але вони є основою для вирішення заявником питання про свої шанси на одержання патенту.
Результати Міжнародної попередньої експертизи мають важливе значення і для країн, де експертиза заявок по суті не провадиться, а патенти видаються під відповідальність заявника. Такі результати, оскільки вони мають вагу і авторитет Міжнародної попередньої експертизи, служать основою для заінтересованих осіб для вирішення питань визначення юридичної чинності таких патентів. Одна справа, коли патент виданий під відповідальність заявника, і зовсім інша справа, коли міжнародна заявка дістала таку високу оцінку з боку Міжнародної попередньої експертизи. Це має особливе значення для укладення ліцензійних договорів.
Якщо на підставі міжнародного пошуку та результатів міжнародної попередньої експертизи заявник прийде до висновку про недоцільність домагатися видачі патенту на заявлену пропозицію, він може відізвати свою міжнародну заявку або не вживати ніяких дій взагалі. У такому разі міжнародна заявка втрачає дію національної заявки і процедура автоматично припиняється. За таких обставин заявник уникає зайвих витрат коштів.
Незручність закордонного патентування проявляється особливо яскраво у випадку патентування одного і того же об’єкта промислової власності у кількох країнах відразу. Тому фахівці патентного права давно уже прагнули створити патент, виданий в одній державі, який мав би чинність хоча б у кількох державах. Цього вдалося досягти деяким європейським державам. Кількома європейськими країнами була підписана Конвенція про видачу європейських патентів (Європейська патентна конвенція від 5 жовтня 1973 p., з поправками, внесеними Рішенням Адміністративної Ради Європейської Патентної Організації від 21 грудня 1978 p.).
Патенти, видані цією Організацією, називаються Європейськими патентами. Європейські патенти мають чинність у тій країні, що є членом цієї Організації і для якої виданий патент, нарівні з національним патентом цієї країни, якщо Конвенцією не передбачається інше. Зазначені патенти видаються на будь-які винаходи, що придатні для використання у промисловості, є новими і означають винахідницький крок вперед.
Конвенція не визнає об’єктами винаходів відкриття, наукові теорії та математичні методи; естетичні твори; схеми, правила і методи для виконання розумових операцій, спортивних або розважальних ігор, або занять бізнесом, і програм для комп’ютерів; надання інформації. Методи обробки тіл людей або тварин хірургічними або терапевтичними і діагностичними методами, що практикуються на тілах людей або тварин, не повинні вважатися винаходами.
Не допускається видача Європейських патентів на винаходи, публікації або використання яких могли б суперечити громадському порядку або моралі, за умов, що використання не повинно визнаватися таким тому, що воно заборонено законом або правилами в кількох або у всіх державах, що підписали Конвенцію. Європейські патенти не видаються також на різновидності рослин або тварин або на суттєві біолологічні процеси для розмножування рослин або тварин. Проте зазначені умови не стосуються мікробіологічних процесів або їх продуктів.
Винахід вважається новим, якщо він не є частиною відомого оригінального виробу, що є творчим результатом. Творчий результат повинен бути таким, який має творчий характер, досягнутий правомірним для держави способом, має усний або письмовий опис способу використання або іншим чином зафіксований перед датою заяви на Європейський патент. Проте зазначена фіксація не повинна мати місця більше як за 6 місяців до оформлення заявки на Європейський патент.
Винахід вважається таким, що має винахідницький рівень, якщо він є творчим результатом і не є очевидним для особи, кваліфікованої у даній сфері технічної творчості.
Винахід вважається придатним для використання в промисловості, якщо він може бути використаний у будь-якій галузі промисловості, включаючи сільське господарство.
Право на одержання Європейського патенту має будь-яка фізична або юридична особа. Заявка на Європейський патент може бути оформлена і від кількох осіб, у тому числі і від тих, які представляють різні договірні держави.
Право на Європейський патент належить винахідникові або його правонаступникові (спадкоємцеві). Право на Європейський патент за розробку винаходу у порядку виконання службових обов’язків повинно визначатися відповідно до законодавства тієї країни, в якій винахідник в основному працює.
Якщо заявка на видачу Європейського патенту буде подана від двох осіб, які створили цей винахід незалежно один від одного, право на Європейський патент має той заявник, заявка якого має більш ранню дату оформлення. Проте ця норма стосується тих заявок, що були опубліковані.
Винахідник має право вимагати, щоб його ім’я було вказано як автора винаходу у Європейському патентному бюро.
Чинність Європейського патенту визначається строком 20 років від дати оформлення заявки. Проте кожна із договірних держав має право визначити чинність Європейського патенту, який виданий їй, більш тривалим строком відповідно до свого національного законодавства.
Права, що випливають з Європейського патенту, починають свою чинність від дати публікації відомостей про його видачу в кожній договірній державі, в якій він видається. Обсяг прав визначається за національним законодавством тих країн, на території яких має чинність патент. Якщо об’єктом Європейського патенту є процес, чинність патенту поширюється також на продукти, що виробляються за цим процесом. Будь-яке порушення Європейського патенту має розглядатися в межах національного закону.
Заявка на видачу Європейського патенту має бути опублікована після 18 місяців від дати оформлення або, якщо заявляється конвенційний пріоритет, від дати конвенційного пріоритету. На прохання заявника така публікація може бути здійснена раніше зазначеного строку. Вона може бути опублікована також разом з публікацією опису Європейського патенту.
Публікація повинна містити опис, вимоги, креслення, як оформлені, так і додаткові, Європейську попередню експертизу і короткий огляд.
Європейське патентне бюро здійснює експертизу заявки по суті у відповідності до письмової заяви заявника і з’ясовує, чи відповідає вимогам Конвенції заявка на Європейський патент і винахід, що її стосується. Заява про проведення експертизи заявки по суті повинна бути подана протягом шести місяців від дати публікації Європейського звіту у Європейському патентному бюлетені. За проведення експертизи стягується встановлений збір. Не допускається відкликання заяви про проведення експертизи заявки. Проте Адміністративна Рада може подовжити пропущені строки.
Інформація про видачу Європейського патенту публікується в офіційному Патентному бюлетені. Водночас Європейське патентне бюро публікує опис Європейського патенту на заявлений винахід, що містить його зображення, вимоги і креслення.
Протягом 9 місяців від дати публікації інформації про видачу Європейського патенту будь-яка особа може надіслати до Європейського патентного бюро заперечення проти видачі патенту. Заперечення повинно бути оформлене в письмовій формі і містити обґрунтування заперечення. Оформлене заперечення розглядається лише за умови сплати встановленого збору за подання заперечення.
Зазначене заперечення стосується Європейського патенту в усіх країнах, яким він виданий.
Підставами для заперечення проти видачі Європейського патенту можуть бути:
– об’єкт, який заявлений на видачу Європейського патенту, є непатентоздатним;
– Європейський патент не розкриває винаходу способом, достатньо ясним і повним для того, щоб його міг реалізувати фахівець у даній галузі;
– заявлений об’єкт виходить за межі змісту оформленої заявки.
На підставі розгляду заперечення проти видачі Європейського патенту відділ заперечень Європейського патентного бюро може прийняти рішення про відхилення заперечення чи анулювання Європейського патенту. Заперечення відхиляється, якщо його мотиви не обґрунтовані. Європейський патент анулюється, якщо заперечення проти його видачі достатнього обґрунтоване.
Для України має значення патентування об’єктів промислової власності не тільки в країнах далекого зарубіжжя, айв країнах близького зарубіжжя. З розпадом колишнього СРСР постало питання про створення власної національної системи охорони інтелектуальної власності, а також про створення умов для полегшеного патентування об’єктів промислової власності в країнах СНД. Уже відразу після набуття незалежності почалися пошуки для створення спільної системи охорони інтелектуальної власності. Першим кроком у цьому напрямі було підписання 25—27 грудня 1991 р. Тимчасової угоди про охорону промислової власності, яку підписали Білорусь, Вірменія, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан і Україна. Зазначена Угода передбачала розробку і прийняття спеціальної Конвенції про охорону промислової власності. До прийняття цієї Конвенції набула чинності згадана Угода.
Тимчасова Угода про охорону промислової власності передбачала створення Міждержавної організації по охороні промислової власності, яка мала складатися із Адміністративної ради, Патентного відомства і Патентного суду. Адміністративна рада складається із представників усіх заінтересованих країн СНД і має стати органом колегіального керівництва Організації. Патентне відомство приймає і розглядає заявки на винаходи, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, проводить їх експертизу і видає міждержавні охоронні документи, які мають чинність на території держав-учас-ниць, веде відповідні реєстри тощо.
Угода була відкрита для підписання всіма державами, які цього забажають.
Для розгляду і розв’язання спорів про видачу і дійсність міждержавних охоронних документів створювався Патентний суд.
Ряд об’єктивних причин перешкодили реалізувати сформульовані у Тимчасовій угоді принципові положення. Проте ідея створення міждержавної системи охорони промислові власності на території колишнього СРСР з порядку денного не була знята. Спільними зусиллями фахівців країн СНД було розроблено і прийнято Угоду про заходи щодо охорони промислової власності і створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності. Угода була підписана 12 березня 1993 р. її підписали 9 країн СНД — Білорусь, Вірменія, Молдова, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Узбекистан і Україна.
Уже на першому засіданні Міждержавної ради в травні 1993 р. були сформульовані і визначені цілі такої форми співробітництва, яка б дозволила:
– сформувати міждержавну систему правової охорони винаходів, промислових зразків, знаків для товарів і послуг;
– гармонізувати національні законодавства країн-учасниць Міждержавної ради у сфері охорони промислової власності;
– розробити і узгодити принципи створення довгострокової міжрегіональної угоди (конвенції) відкритого типу, яка б сприяла розвитку національних систем охорони промислової власності країн-учасниць і їх взаємодії в розв’язанні спільних проблем.
Головою зазначеної Міждержавної ради був обраний голова Держпатенту України, який у 1996 р. був переобраний на новий строк. Було також прийнято рішення, що Секретаріат Міждержавної ради мав створюватися на базі патентного відомства тієї держави, звідки був обраний Голова.
За станом на грудень 1997 р. до складу Міждержавної ради з питань охорони промислової власності країн СНД входили представництва таких держав: Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменії, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, України.
Все ж принципи створення Міждержавної ради і завдання, які ставилися перед нею з питань охорони промислової власності країн СНД, складалися по інерції на засадах командно-адміністративного методу господарювання. Вони не відповідали вимогам ринкової економіки, тому в основу патентної конвенції вони не могли бути покладені. Міждержавна рада з питань охорони промислової власності розробила максимально наближені до вимог ринкової економіки принципи, які повинні стати основою патентної конвенції. Не всі вони були покладені в основу патентної конвенції, але вже у вересні 1993 р. в Ужгороді був одностайно схвалений проект Євразійської патентної конвенції.
У вересні 1994 р. в Москві відбулося офіційне підписання Євразійської патентної конвенції. Конвенцію підписали глави урядів Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану і України. Конвенція набуває чинності після ратифікації її парламентами країн, що її підписали.
Основною метою Євразійської конвенції є розвиток співробітництва у сфері охорони об’єктів промислової власності і створення міждержавної (регіональної) системи одержання правової охорони на основі єдиного патенту, який має чинність на території кожної держави-учасниці. На основі Євразійської патентної конвенції створена Євразійська патентна організація (ЄАПО), яка виконує адміністративні функції, пов’язані з діяльністю цієї організації і видачею євразійських патентів на винаходи.
Держави-учасниці, які підписали Євразійську конвенцію і ратифікували її, зберігають повний суверенітет у національній системі охорони промислової власності, вони також мають право видавати свої національні патенти, брати участь у будь-якій іншій міжнародній організації тощо. Євразійську патентну конвенцію ратифікували Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдовія, Росія, Таджикистан і Туркменистан. Україна цієї Конвенції не ратифікувала.
Приблизно в той же час — 30 червня 1993 р. між Урядом України і Урядом Російської Федерації було укладено Угоду про співробітництво у сфері охорони промислової власності. За цією Угодою заявники на видачу охоронних документів на об’єкти промислової власності обох сторін мають право на свій вибір подавати заявки безпосередньо до патентного відомства будь-якої сторони. Зазначені патентні відомства проводять необхідні експертизи та інші дії, що стосуються заявочних матеріалів і в разі позитивних результатів видають охоронні документи.
За Угодою сторони визнають на своїх територіях чинність раніше виданих охоронних документів колишнього СРСР на об’єкти промислової власності на умовах, визначених національним законодавством кожної сторони. В Угоді передбачена можливість обміну охоронних документів СРСР на відповідні охоронні документи кожної сторони.
Угода надає можливість будь-яким фізичним і юридичним особам кожної сторони користуватися патентними фондами, бібліотеками, банками даних, що стосуються об’єктів промислової власності на території другої сторони на тих же умовах, що існують для власних фізичних та юридичних осіб.
В Угоді зберігається право попереднього користування, але з досить цікавим застереженням. Першокористувач має виплатити авторам об’єктів промислової власності винагороду відповідно до національного законодавства тієї сторони, де мало місце попереднє користування.
За Угодою сторони зобов’язані виплачувати винагороду авторам за використання винаходів та інших об’єктів промислової власності, що охороняються авторськими свідоцтвами (свідоцтвами) колишнього СРСР.
Як відомо, патентування знаків для товарів і послуг не провадиться. Здійснюється лише їх державна реєстрація. Сучасний обіг товарів між державами обумовив необхідність реєстрації знаків для товарів і послуг в іноземних державах. Відповідно до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” будь-яка особа має право зареєструвати знак в іноземних державах. Якщо реєстрація знака в іноземній державі здійснюється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, заявка на таку реєстрацію подається через Установу України. Витрати, пов’язані з реєстрацією знака в іноземній державі, несе заявник чи за його згодою будь-яка інша особа.
Чинність свідоцтва на знак для товарів і послуг обмежується територією тієї держави, яка видала це свідоцтво. Отже, для одержання правової охорони знака у кількох країнах його треба зареєструвати в кожній із цих країн. Процедура складна і дорога, крім того, у кожній країні своя. У кожній країні за реєстрацію знака потрібно платити встановлені збори. Це ускладнює реєстрацію знака, а, отже, і його правову охорону. Тому уже давно почалися пошуки способів реєстрації знаків у кількох державах одночасно. Ще в 1891 р. була прийнята Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків. Україна приєдналася до цієї Угоди.
Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію знаків у Міжнародному бюро ВОІВ, у Женеві. Така реєстрація має чинність у ряді країн за бажанням заявника, а потенційно — в усіх країнах-учасницях цієї Угоди.
Повідомлення про міжнародну реєстрацію знака публікується Міжнародним бюро. Така реєстрація надає власнику (володільцю) знака ряд переваг. Для одержання правової охорони знака в кількох країнах заявнику не потрібно подавати заявку до патентного відомства кожної із них, до того ж різними мовами, і в кожній із них сплачувати мито. Заявник після реєстрації знака в країні його походження подає лише одну заявку і тільки французькою мовою. Він зобов’язаний сплатити мито в один орган (Міжнародне бюро). У разі необхідності подовження чинності реєстрації знака зазначені пільги зберігаються, а чинність реєстрації знака подовжується щоразу на 20 років.
Подібна процедура реєстрації вигідна і для національних патентних відомств, оскільки позбавляє їх значної частини копіткої роботи.
Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків був підписаний в 1989 р. Зазначений Протокол був прийнятий з метою введення в систему міжнародної реєстрації знаків деяких нових елементів. Ці елементи усувають труднощі, які заважають приєднатися окремим країнам до Мадридської угоди. В Україні протокол ще не набрав чинності.
Протокол встановлює зв’язок із майбутньою системою товарних знаків Європейського союзу. Більш докладно про новації, які вводяться Протоколом до Мадридської угоди, буде сказано у підрозділі 15.4.
Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. дозволяє реєструвати кваліфіковане зазначення походження товару в іноземних державах. Стаття 16 цього Закону проголошує, що заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазначення походження товару, пов’язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.
Для полегшення реєстрації кваліфікованого зазначення походження товарів варто скористатися Лісабонською угодою про охорону найменувань місць походження і міжнародної реєстрації (1958 p.). Зазначена Угода має своєю метою забезпечити охорону місць походження, тобто “географічної назви країни, району або місцевості, яке служить для позначення виробу, що походить із даної країни, району або місцевості, і якість та властивості якого пояснюються виключно або головним чином географічним середовищем, включаючи природні і людські фактори” (ст. 2 Угоди).
За заявкою компетентного органу держави-учасниці Угоди таке найменування реєструється Міжнародним бюро ВОІВ. Міжнародне бюро сповіщає про реєстрацію інші держави-учасниці Угоди. Усі зазначені заявкою держави-учасниці Угоди зобов’язані охороняти зареєстроване в міжнародному порядку найменування протягом того часу, протягом якого це найменування охороняється в країні його походження. Проте кожна із зазначених держав може протягом одного року від дати реєстрації заявити, що вона не може з тих чи інших причин надати охорону такому зареєстрованому в міжнародному порядку найменуванню місця походження.

Питання для контролю
1. Патентування об’єктів промислової власності в іноземних державах.
2. Умови патентування об’єктів промислової власності в іноземних державах.
3. Договір на патентну кооперацію.
4. Реєстрація знаків для товарів і послуг в іноземних державах.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А та ін.)