Головна Головна -> Підручники -> Підручник Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А та ін.) скачати онлайн-> 15.2. Оцінка вартості інтелектуальної власності

15.2. Оцінка вартості інтелектуальної власності


Потреба в оцінці вартості інтелектуальної власності виникає у зв’язку з:
– визначенням бази оподаткування в процесі придбання та продажу об’єктів інтелектуальної власності;
– здійсненням корпоративних операцій, пов’язаних з емісією (ремісією) статутних фондів господарських товариств;
– визначенням вартості виключних прав, які передаються на підставі договору купівлі-продажу об’єктів інтелектуальної власності чи ліцензійних договорів на право використання таких об’єктів;
– визначенням розміру компенсації (розміру відшкодування), яку потрібно сплатити відповідно до діючого законодавства власнику інтелектуальної власності за порушення його виключних прав;
– внесенням об’єктів інтелектуальної власності при здійсненні інноваційних чи інвестиційних проектів;
– поширенням ринків збуту (шляхом надання франшизи (межі відхилення кількості поставленого товару від зазначеного в договорі) та ін.);
– організацією страхування;
– передачею інтелектуальної власності під заставу з метою отримання кредитів;
– визначенням збитків, які отримані неправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності;
– банкрутством підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позивів кредиторів;
– проведенням приватизації (відчуження) державного майна.
За своєю сутністю об’єкти інтелектуальної власності не мають не-уречевленої форми, тому їх вартість не визначається з використанням традиційних показників, які застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об’єктів. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як в практичному, так і в теоретичному плані. Ймовірність та суб’єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних об’єктів більш удосконаленого методичного інструментарію.
При цьому слід зазначити, що розрахунки вартості об’єктів інтелектуальної власності здійснюються для певних цілей і не можуть бути використані для інших.
Методика оцінки вартості інтелектуальної власності розробляється для відповідного об’єкта під конкретного замовника, оскільки потреба у такій оцінці виникає, як правило, у зв’язку з відчуженням відповідних виключних або невиключних прав.
З прийняттям Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 р. № 2658-ІП визначені правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання їх результатів.
Законом передбачено, що оцінка майна, майнових прав — це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, яка передбачена в положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.
Положення (національні стандарти) оцінки майна, які сьогодні розробляються, повинні містити визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей проведення оцінки відповідного майна залежно від мети оцінки, вимоги до змісту звіту про оцінку та порядок його рецензування.
Майном, яке може оцінюватися, вважаються об’єкти в матеріальній формі, у тому числі земельні ділянки, будівлі та споруди (включаючи їх невід’ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.
Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.
Законом передбачено, що професійно-оціночна діяльність — це діяльність оцінювачів (які мають кваліфікаційне свідоцтво оцінювача) та суб’єктів оціночної діяльності (які мають сертифікат суб’єкта оціночної діяльності), яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.
До суб’єктів оціночної діяльності належать суб’єкти господарювання — зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності відповідний до зазначеного Закону.
До суб’єктів оціночної діяльності відносяться також органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.
Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб’єктами оціночної діяльності — суб’єктом господарювання та замовником оцінки на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.
Договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім.
Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є:
– зазначення майна, що підлягає оцінці;
– мета, за якою проводиться оцінка;
– вид вартості майна, що підлягає визначенню;
– дата оцінки;
– строк виконання робіт з оцінки майна;
– розмір і порядок оплати робіт;
– права та обов’язки сторін договору;
– умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання;
– відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;
– порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.
Законодавством або за згодою сторін договору в ньому можуть бути передбачені інші істотні умови.
Не допускається встановлення у договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна, що підлягає оцінці.
Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб’єкта оціночної діяльності.
Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб’єктом оціночної діяльності — органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
При здійсненні розрахунків вартості об’єктів інтелектуальної власності світова практика напрацювала ряд загальних теоретичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринковий. Кожний з них має свої методи та методологію.
Доходний підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання того чи іншого об’єкта нематеріального характеру, якщо такий же доход можна отримати будь-яким іншим способом.
Методологія цього підходу базується на встановленні причинного зв’язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними та ін.) властивостями об’єкта інтелектуальної власності, що використовується у конкретному об’єкті техніки (технології), та майбутніми доходами від його використання. Головною передумовою такого підходу є те, що економічна цінність кожного конкретного об’єкта в даний момент зумовлена очікуванням отримання в майбутньому доходів від його використання.
На практиці в кожному об’єкті техніки (технології), як правило, одночасно використовуються декілька об’єктів інтелектуальної власності (винаходи, ноу-хау та інші рішення). На кожний об’єкт припадає лише відповідна частка вартості прав на весь об’єкт техніки (технології) в цілому. Тому, використовуючи доходний підхід, перш за все необхідно визначити розмір частки участі кожного конкретного суб’єкта інтелектуальної вартості в загальному прибутку (доході).
Основними методами, які реалізують цей методологічний напрям, є методи дисконтування та капіталізації.
В основу методу дисконтування покладено один з головних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішні гроші коштують дорожче, ніж завтрашні.
Співвідношення між поточною та майбутньою вартістю об’єкта інтелектуальної вартості описують шляхом збільшення ставки дисконтування майбутніх грошових потоків за методом складного відсотка, в результаті чого оцінюються майбутні грошові потоки, визначається ставка дисконтування і розраховується сумарна поточна вартість майбутніх грошових потоків.
Під капіталізацією зазвичай розуміють процес переведення доходів від якого-небудь майна в його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.
Метод прямої капіталізації використовується в основному як екс-прес-метод для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об’єкта (іноді для оцінки об’єктів, термін життя яких практично необмежений) і включає: виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного об’єкта як частки від ділення щорічного доходу (чистого прибутку після податків, чистого операційного доходу), який отримано від комерційного використання об’єкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації.
Витратний підхід заснований на припущенні, що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об’єкт у складі нематеріальних активів тієї ж корисності. Передбачається визначення витрат на відтворення первісної вартості об’єкта інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його подальших поліпшень чи його заміни за вирахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за період використання оцінюваного об’єкта з метою встановлення його реальної вартості. Для об’єктів нематеріального характеру властивий строковий і моральний знос.
Основними методами, які реалізують витратний підхід, є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення та метод відновлюваної вартості. Вартість інтелектуальної власності, що визначається за методом визначення початкових витрат, має назву історичної, оскільки вона передусім базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за декілька років.
При оцінці інтелектуальної вартості за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, згідно з яким максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити при купівлі об’єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу вартість.
Метод відновлюваної вартості є найбільш прийнятним для розрахунку вартості прав на унікальні об’єкти інтелектуальної власності. Відновлювана вартість об’єкта інтелектуальної власності визначається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної копії оцінюваного об’єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії, комплектуючі витрати тощо.
Ринковий підхід до оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає використання методу порівняльних продаж. Суть цього методу полягає в прямому порівнянні оцінюваного об’єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і корисністю, які були продані в порівняний час на аналогічному ринку. Основними умовами застосування цього методу є:
– наявність відомостей про факти продажу інтелектуальної власності подібного призначення і корисності (об’єктів-аналогів);
– уміння оцінити вплив відмітних особливостей таких об’єктів та їх вартість;
– доступність та достовірність інформації про ціни і умови угод за об’єктами-аналогами.
У цьому випадку ринкова вартість оцінюваного об’єкта визначається ціною, яку може сплатити покупець типовому продавцю інтелектуальної власності на дату оцінки за аналогічний за якістю, призначенням і корисністю об’єкт на даному ринку з урахуванням відповідних коригувань, які враховують відмінності між оцінюваним об’єктом і його аналогом.
Після аналізу всіх даних про інтелектуальну власність, яку потрібно оцінити, і узгодження показників вартості, отриманих із застосуванням усіх трьох названих підходів, здійснюють остаточний розрахунок вартості оцінюваного об’єкта.
При визначенні ринкової вартості інтелектуальної власності враховують не лише витрати продавця, а й ефект, очікуваний покупцем від використання придбаваємого об’єкта, його конкурентні характеристики та можливих користувачів.
При цьому важливо врахувати всі правові обмеження, визначаючи не тільки ступінь правового захисту (патенти, свідоцтва, авторські права) об’єкта оцінки, але і масштаб його використання. Тим паче, що ступінь правової захищеності кожного об’єкта знаходиться у прямій залежності від строку його конкретного використання.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А та ін.)