Головна Головна -> Підручники -> Підручник Політологія (Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І. Хилько) скачати онлайн-> Поняття політичного лідерства

Поняття політичного лідерства


Спроби з´ясувати сутність і природу політичного лідерства, його роль в організації суспільного життя сягають сивої давнини і не припиняються й сьогодні. Свій початок вони беруть у культі героїв міфологічної свідомості. Цією проблемою займалися мислителі Стародавнього Сходу, античні історики і філософи, зокрема Геродот, Плутарх, Демокріт, Сократ, Платон і Арістотель, мислителі Середньовіччя, Нового і Новітнього часів.
Політичне лідерство стало одним із основних питань усіх елітарних теорій від Н. Макіавеллі до його сучасних послідовників і критиків. Ідеться про персоніфікацію влади, авторитет і вплив, панування й підпорядкування, підкорення, вираження й представництво спільних інтересів та ін.
Чільне місце у світовій політичній науці, зокрема щодо лідерства, належить українській політичній думці — від “Повчання Володимира Мономаха” до елітарних концепцій Д. Донцова і В. Липинського 20 ст. Усі етапи історії України персоніфіковані, пов´язані з видатними особистостями, лідерами в усіх сферах життя.
Проблема політичного лідерства особливо загострюється в кризові періоди історії у зв´язку з пошуками й утвердженням нових форм життя, посиленням політичної активності усіх верств суспільства, із зіткненням позицій, інтересів і воль. Виразити спільні інтереси, здійснити авторитетне керівництво у сфері політики — саме в цьому полягає сенс політичного лідерства.
Природа політичного лідерства складна і суперечлива. Вона стала об´єктом ґрунтовного дослідження різних соціальних наук. У сучасній політології існує широкий спектр концептуальних інтерпретацій даного феномену і причин його виникнення. Серед причин виникання політичного лідерства можна виділити такі. Найдавнішою й найпоширенішою концепцією лідерства є концепція особистих якостей, різновидами якої виступають волюнтаристська (Н. Макіавеллі, Т. Карлейль, Ф. Ніцше, Д. Донцов та ін.) й аристократична (Арістотель, Ортеґа-і-Ґассет, В. Липинський). В основі концепції особистих якостей лідера лежить уявлення про лідерство як про результат дії особливих якостей окремих осіб, якими вони володіють чи то від Бога, чи то від Природи, чи внаслідок самовдосконалення. При цьому вважається, що дані якості спрацьовують незалежно від обставин і бажань мас людей, поведінкою й діяльністю яких керують лідери.
Незважаючи на надзвичайну важливість для лідерства необхідних якостей, такий підхід до розуміння природи лідерства багато дослідників вважають однобічним. По-перше, він не враховує зумовленості лідерства об´єктивними обставинами, бажаннями, прагненнями і настроями мас. По-друге, завжди проблематичним лишається питання, які риси є найхарактернішими для політичного лідера. Це свідчить про те, що дана концепція не може достатньою мірою з´ясувати природу і суть лідерства.
Другою поширеною концепцією є функціональна концепція лідерства. Американський учений Р. Такер, наприклад, розглядає лідерство як здатність особи визначити проблемну ситуацію з погляду своєї позиції або власної передбачуваної діяльності.
Деякі дослідники, такі, як М. Герман, Т. Парсонс і Ю. Дженнінгс, вважають, що лідерство — це функція групи і що можливості лідера жорстко детерміновані інтересами групи, до якої він належить.
Своєрідне тлумачення лідерства дають класики марксизму, визначаючи лідера як особу, що має набір певних особистих якостей, таких, як уміння, знання, авторитет, організаторський талант, та є виразником інтересів і волі певного класу, зокрема пролетаріату.
Слабким місцем функціонального підходу до вирішення проблеми політичного лідерства цілком слушно вважається недооцінка його прибічниками активної ролі суб´єктивних чинників лідерства. Утім, практика суспільно-політичного життя показує, що політичне лідерство являє собою складний об´єктивно-суб´єктивний процес взаємодії суб´єкта й об´єкта політики, зумовлений характером певної епохи, конкретної ситуації, традиціями і менталітетом народу, рівнем розвитку політичної свідомості мас та іншими чинниками. Лідером здебільшого виступає той, хто не тільки найуспішніше орієнтується в ситуації, оволодіває нею, виражає спільний інтерес, скеровує і веде своїх послідовників, а й пристрасно прагне підкорити і вести за собою пасивні маси. Водночас лідерство характеризується і тим, що послідовники або ведені (маси) не просто підкоряються, йдучи за лідером, а й бажають іти за ним. Усі ці аспекти враховуються у філософсько-онтологічному підході до розуміння суті політичного лідерства, який найповніше розкриває його інтегральну природу і багатофункціональність.
Відправним пунктом для розуміння соціальної природи політичного лідерства є усвідомлення того, що лідерство являє собою процес складної взаємодії між людьми в соціальних системах і виростає із потреб їхньої спільної діяльності в організації і керівництві, що ґрунтуються на авторитетно-легітимному нав´язуванні волі та на підкоренні. Зміст поняття “лідерство” складають такі важливі ознаки: спільна солідарна діяльність людей, наявність спільних інтересів і загальної мети, перевага носія авторитету в якостях і повноваженнях.
Лідерство завжди пов´язане з ідентифікацією індивідуальних, групових і суспільних інтересів. Це результат персоніфікацій ідентифікованих групових і суспільних інтересів. Його сенс полягає в здійсненні авторитетного керівництва з організації суспільно-політичного життя. Видатний український політичний мислитель В. Липинський справедливо стверджував, що “тільки тоді, коли є загальновизнані громадські, церковні, воєнні, родинні і класові авторитети, на які може опертися влада, народжується на території даного громадянства його власна держава”.
Якщо спробувати коротко визначити політичне лідерство, то можна сказати , що воно являє собою персоніфікований спосіб самоорганізації суспільного життя, що ґрунтується на авторитеті і сутність якого становлять владні відносини впливу і послідовництва, панування й підкорення. Як уже зазначалося, політичне лідерство виникає і функціонує як об´єктивно-суб´єктивний процес. Об´єктивність лідерства зумовлена соціальними причинами його виникнення й розвитку, місцем і роллю в організації життя суспільства. Водночас лідерство нерозривно пов´язане з певним суб´єктом, власне з персоною лідера. Конкретна особа стає суб´єктом лідерства завдяки своїм особистим якостям, авторитетові (“харизмі”) і внаслідок добровільного визнання й підкорення з боку інших з метою реалізації спільного інтересу. Виходячи з цього, слід розрізняти поняття “політичне лідерство” і “політичний лідер”.
Сам термін “лідер” (від англ. leader) дослівно означає: провідник, керівник. За традиційним визначенням словників і енциклопедій, політичний лідер — це впливовий учасник політичного процесу, який незалежно від формального статусу намагається і здатний консолідувати зусилля людей, спрямувати їх на досягнення спільних цілей, які він висунув. Він може очолювати державу, велику соціальну чи соціально-етнічну спільноту, політичну партію, суспільно-політичний рух, громадсько-політичну організацію. Становище лідера зобов´язує багато до чого, адже його авторитет, політичні й особистісні якості строго оцінюються людьми і значною мірою зумовлюють успіх політичної діяльності.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Політологія (Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І. Хилько)