Головна Головна -> Підручники -> Підручник Політологія (Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І. Хилько) скачати онлайн-> Типологія політичного лідерства

Типологія політичного лідерства


Розумінню проблеми політичного лідерства сприяє знання типологізації даного феномену. Складність і багатоманітність суспільно-політичного розвитку, політичних процесів і політичної діяльності зумовлюють багатоманітність типів лідерства. У науковій літературі існують типологізації політичного лідерства, які базуються на різних критеріях.
Одна з перших спроб типологізації лідерства належить М. Веберові, який здійснив її з урахуванням типів владарювання. На цій основі  Вебер виділив три основні типи політичного лідерства:
1. Традиційне лідерство, що ґрунтується на вірі як правлячих, так і підлеглих у те, що влада є законною, оскільки спирається на авторитет освячених і непорушних традицій та звичаїв наслідування її. Даний тип лідерства складає основу існування всякої монархічної влади.
2. Раціонально-легальне, або бюрократичне, лідерство, що ґрунтується на вірі в законність раціонально встановлених правил і процедур обирання лідера і в його ділову компетентність. Цей тип лідерства відповідає республіканським формам правління Нового і Новітнього часів. Його характерними ознаками є наявність легальних процедур обрання, відповідність особистості претендента бажаному наборові необхідних професійних якостей, конкурентність і періодичність змін лідера.
3. Харизматичне лідерство, що ґрунтується на ірраціональній вірі в надзвичайні, надприродні, недоступні для інших, богоявлені якості правителя, які надають йому можливість і неформальне право підкоряти собі маси (харизма — винятковий, містичний Божий дар, властивий людині). Харизматичне лідерство характеризується режимом необмеженої влади лідера, яка ґрунтується на ідеї служіння мас інтересам суспільства і держави, уособлених персоною лідера; повними особистими відданістю й довірою, зумовленими наявністю у лідера уявних якостей пророка, месії, вождя; некритичним ставленням мас як до лідера, так і до його політики. Як свідчить історія, умовою харизматичної влади є не лише фанатична відданість мас лідерові. “Харизма” досить часто в нинішніх умовах має формально-юридичну захищеність у вигляді процедур канонізації постаті вождя, президента, висування “батька нації та народів” єдиним кандидатом на виборах тощо.
Характеризуючи означені вище типи лідерства, Вебер підкреслював, що якщо перші два типи притаманні стабільним соціальним спільнотам, то харизматична влада завжди виникає на переломних етапах розвитку суспільства, пов´язаних із радикальною зміною соціально-економічних структур і культурно-ціннісних орієнтацій, з активізацією масового ентузіазму. Харизматичне лідерство несе в собі заперечення минулого державного досвіду, ідею революційності й месіонізму. Однак у процесі об´єктивної стабілізації воно може набувати рис традиційного (монархічного) та бюрократичного типів.
Для докладнішого аналізу проблем типології лідерства сучасна політологія застосовує такі критерії: функції і роль лідера в суспільстві, стиль та методи діяльності, ціннісні орієнтації, характер участі лідерів в організації політичної влади, масштаб і рівень їхньої діяльності тощо.
Застосовуючи критерій функцій і ролі політичного лідера в системі владних відносин, цікаву класифікацію політичних лідерів запропонував відомий західний політолог М. Герман. Він поділяє лідерів так:
а) лідер-“комівояжер” — сенс своєї діяльності він вбачає у вираженні й задоволенні інтересів своїх послідовників;
б) лідер-“пожежник” — його діяльність — це ланцюг реакцій на початкові умови ситуацій;
в) лідер-“маріонетка” — ним керують його прибічники.
Подібну типологію політичного лідерства застосовує Р. Такер, виділяючи лідерів “реальних” і “менеджерів”. Перші — це лідери-герої, революціонери, реформатори. Другі — ті, що майже не впливають на хід подій.
Проаналізувавши стиль політичної поведінки американських президентів, професор Дж. Фарбер запропонував чотири можливі стилі реалізацій лідерських обов´язків:
а) активно-позитивний стиль, зорієнтований переважно на продуктивну діяльність, раціональне розуміння лідером своїх обов´язків і здібностей, своїх можливостей;
б) активно-негативний стиль, зорієнтований на задоволення власних амбіцій, самолюбства, честолюбства;
в) пасивно-позитивний стиль, зорієнтований на збереження лідером своїх попередніх ціннісних орієнтирів, уявлень і кола прихильників, які змушують лідера приймати політичні рішення в межах існуючих традицій;
г) пасивно-негативний стиль передбачає мінімальне виконання лідером своїх обов´язків у межах існуючої системи думок і відносин.
Для такого лідера характерне або передоручення ведення справ своєму оточенню, або приймання імпульсивних, непродуманих рішень.
Використовуючи даний критерій, Л. Р. Стогділ виділяє такі типи політичного керівництва: авторитетний, переконувальний, демократичний, інтелектуальний, виконавчий.
Найбільш поширеною в політології класифікацією за стилем є поділ лідерства на авторитарний і демократичний типи.
Оскільки в лідерстві завжди проявляються певні ціннісні орієнтації, то його типологія часто здійснюється на основі ставлення лідера до панівних у суспільстві культурних та ідеологічних цінностей. За цим принципом лідерів поділяють на такі типи:
1. Лідер-консерватор, діяльність якого спрямована на відродження й збереження усталених цінностей і традицій, норм і правил соціальної поведінки. До них відносять переважно керівників консервативних, республіканських та християнсько-демократичних партій і рухів.
2. Лідер-ліберал (реформатор), який, не відкидаючи цінностей, які панують у суспільстві, прагне внести в них певні зміни відповідно до вимог часу і змін політичної ситуації. Це лідери партій ліберального і соціал-демократичного напряму.
3. Лідер-революціонер, діяльність якого спрямована на заперечення існуючих цінностей і утвердження нових. До цього типу належать керівники революційно-демократичних, комуністичних і анархічних партій.
4. Лідер-реакціонер, який відстоює застарілі, віджилі цінності й традиції. Це переважно вожді ультраправих і ультралівих партій, які тяжіють до тоталітаризму й диктатури і дуже часто породжують харизматичний тип лідера.
У теоретичній і практичній політології поширеним є поділ лідерства на формальне і неформальне за критерієм характеру участі лідерів в організації суспільно-політичного життя.
Формальне лідерство пов´язане з встановленими правилами висування і призначання лідера-керівника, неформальне виникає як результат особистих взаємин лідера з певною спільнотою завдяки завоюванню власного авторитету. На цій основі в політології розрізняються поняття “лідер” і “керівник”. Різниця між політичним керівником і лідером полягає в тому, що керівник найчастіше призначається “згори”, а лідер висувається стихійно “знизу”. Звичайно, в деяких випадках керівник може бути чи може стати і неформальним лідером. Проте керівник часто не володіє необхідними якостями лідера. Це здебільшого “номенклатурник”, слухняний рупор верхів.
Велике значення має здійснення типології за масштабом лідерства. Розрізняють лідерів загальнонаціонального, регіонального і місцевого рівнів, а також лідерів певних класів, груп і етнічних спільнот.
Одним із складних і важких аспектів, пов´язаних з типологізацією політичного лідерства, є проблема вождизму. Вождизм слід розглядати як різновид політичного лідерства, характерний для ідеологізованих, жорстко організованих (тоталітарних) суспільств, що проявляється певним типом владних відносин і ієрархії установ влади корпоративного характеру. Це тип владних відносин, які ґрунтуються на особистій відданості персоні вождя, що володіє нічим не обмеженою верховною владою. Характерними рисами вождизму є ірраціональне сприйняття політичних відносин носіями буденної свідомості, харизматизація й атрибутизація вождя. У сучасному світі зовнішніми формами прояву вождизму виступають месіанізм, теократизм, непотизм, трайбалізм та ін.
Завершуючи розгляд проблеми типологізації політичного лідерства, слід нагадати положення Вебера про те, що типів лідерства в чистому вигляді не існує. Вивчення різноманітних методик типології політичного лідерства виявило взаємоперепле-теність типів. Це вимагає застосування під час досліджування їх конкретно-історичних підходів. Однак і на цій основі неможливо знайти остаточних відповідей на безліч питань, пов´язаних з типологією політичного лідерства, із сутністю, функціями й тенденціями його розвитку, з пріоритетністю певних типів. Це зумовлюється тим, що, з одного боку, лідерство є творчим процесом і кожен лідер виступає творцем власного стилю, власної політичної програми і шляхів здійснення її, а з іншого — лідерство значною мірою залежить від рівня розвитку суспільства, його типу і політичного устрою, політичного режиму, рівня розвитку політичної культури і свідомості мас, від історичних і національних традицій та від інших чинників.
Серед сучасних політологів не існує єдиної позиції щодо пріоритетності певного типу лідерства в умовах сучасного світу. Одні, як, наприклад, американський учений Д. Белл, вважають, що умови сучасного технотронного, інформаційного, постіндустріального демократичного суспільства вимагають лідерів демократичного типу, лідерів-професіоналів, меритократів. А інші небезпідставно роблять висновок, що нинішня доба — це доба харизматичного лідерства. На думку багатьох фахівців, саме харизматичний лідер здатний вивести сучасну цивілізацію з кризового стану, подолати наступ бюрократизації й масовизації суспільних відносин, суспільну “атомізацію”, відчуженість мас від політики й держави.
Політичний лідер у будь-якому суспільстві покликаний виконувати певні функції, а саме: об´єднувати суспільство навколо загальних цілей; згуртовувати маси на реалізацію компетентних політичних рішень; створити в суспільстві злагоду, консенсус, взаєморозуміння.
Отже, проблема політичного лідерства є складною, багатогранною й багатовимірною. Тільки застосування комплексу різних методів дослідження дає змогу охопити всі грані політичного лідерства.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Політологія (Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І. Хилько)