Політичні еліти


Поряд з політичними лідерами найвпливовішими і найактивнішими суб´єктами політики і влади виступають політичні еліти. Феномени політичного лідерства та елітизму тісно пов´язані між собою і взаємно переплетені, як і теорії, що їх відображають. Цей взаємозв´язок ґрунтується на їхній спільній природі. Очевидно, саме тому в західній політології досить часто лідерство розглядається як “демократичне формування” того самого рівня, що й еліта. Водночас під елітою мається на увазі група лідерів. Як засвідчує американський політолог Г. Ласвел, термін “еліта” вживається в описовій політичній науці для того, щоб окреслити соціальний прошарок, з якого “вербуються лідери”.
Термін “еліта” (від франц. elite) означає найкращий, добірний, обраний. Починаючи із 17 ст., цей термін вживається стосовно товарів підвищеної якості і тільки згодом — стосовно найкращих людей у суспільстві. Понятійного статусу у сфері суспільно-політичних наук даний термін набуває лише наприкінці 19 ст. — на початку 20 ст. З цього часу елітою вважаються найвидатніші, найкращі представники суспільства чи будь-якої його частини — верстви, групи людей, які мають такі особисті людські й професійні якості, що виділяють їх з оточення, роблять обраними, а це дає їм право володарювати. У політиці це означає, що розвиток суспільства здійснюється значною мірою завдяки владі правлячої меншості, тобто політичної еліти. Основний постулат елітизму — це поділ суспільства на вибрану активну меншість (еліту) і пасивну більшість (масу). Цей поділ здійснюється на основі різних критеріїв, основними з яких є теократичний, генократичнии та ціннісний. Очевидно, що людське суспільство ієрархізоване і впорядковане, що через природні й соціальні відмінності, які існують між людьми, кожен виконує свою роль в організації суспільно-політичного життя, зокрема і в керівництві, в управлінні суспільними процесами. Зі зростанням суспільної активності людей, з розвитком державної організації та з поділом праці виділяється певна група людей, що за своїми психобіологічними і соціальними якостями найбільше здатна саме до керівної, управлінської діяльності, а отже, і до здійснення політичної влади в суспільстві. У політиці це означає, що розвиток суспільства здійснюється під владою меншості, тобто під владою політичної еліти.
Незважаючи на очевидність і раціональну обґрунтованість, елітистська проблематика тривалий час розглядалася радянським суспільствознавством як псевдонаукова, буржуазна й антидемократична. Така позиція випливає з марксистсько-ленінського трактування політики як концентрованого вираження економіки і класових інтересів. На відміну від марксизму, прихильники теорії еліт заперечують безпосередню детермінованість політики і політичної влади відносинами власності і класовим інтересом. Вони розглядають політику як відносно самостійну і досить впливову сферу розвитку суспільства, більше того, саме в політичній владі вони вбачають одну з головних причин соціального розмежування. Згідно з цим розумінням терміна “політичні еліти” від початку його застосування в політичній науці, теоретики елітарних концепцій вживають його на позначення людей, які уособлюють носіїв політичної влади. У сучасній політології політична еліта зазвичай трактується як вища, відносно самостійна і привілейована група людей, які займають провідне становище в політичному житті суспільства, зокрема в підготовці, прийнятті й реалізації політичних рішень, при цьому багато хто з сучасних політологів справедливо вважає, що не слід ототожнювати політичну еліту з правлячою. Адже окрім правлячої еліти об´єктами вивчення політичної науки є й опозиційна еліта, або контреліта, комунікаційна, ідеологічна та інші активні суб´єкти політичної діяльності. Концепції елітизму, як і лідерства, досить різноманітні. Вони ґрунтуються на соціально-політичних уявленнях, сформованих у глибоку давнину. Ще в період розпаду родового устрою з´являються ідеї поділу суспільства на вищих і нижчих, благородних і ницих, аристократів і простий люд. Найбільш системно ці ідеї було розвинуто у вченнях Конфуція, Платона, Арістотеля, Макіавеллі, Ніцше та інших мислителів. Однак серйозного теоретичного обґрунтування і практичного застосування вони ще й досі не набули.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Політологія (Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І. Хилько)