Головна Головна -> Підручники -> Підручник Політологія (Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І. Хилько) скачати онлайн-> Міжнародні відносини і міжнародна політика

Міжнародні відносини і міжнародна політика


Міжнародні відносини: сутність і визначення. Аналіз політики — цього складного і багатогранного явища, не можна вважати повним без висвітлення його на міжнародному рівні.
Але перш ніж повести мову про сутність такої політики, треба визначитися з питанням про сутність самих міжнародних відносин. Міжнародні відносини — це системна сукупність політичних, економічних, соціальних, правових, дипломатичних, військових і гуманітарних зв´язків і взаємин між суб´єктами світового співтовариства. Такими суб´єктами є народи, держави, громадські і політичні сили, рухи й організації. Міжнародні відносини — це сукупність інтеграційних зв´язків, які формують людське співтовариство. І це є провідною тенденцією сучасних міжнародних відносин.
З такої дефініції міжнародних відносин випливає висновок, що саме вони являють собою те середовище, де реалізуються принципи міжнародної політики. Як стверджує відомий французький соціолог Р. Арон, “міжнародні відносини — це відносини між політичними одиницями, зміст яких становлять відносини між державами — власне міжнародні відносини”.
Проте сьогодні вже неможливо не помічати об´єктивної тенденції розширення кола учасників міжнародних відносин. Тому, якщо Р. Арон зводить їх тільки до міждержавних, то американський соціолог Д. Капоразо вважає головними дійовими особами в міжнародному житті соціально-економічні групи й політичні сили, а його співвітчизник Дж. Розенау такими вважає конкретну особу, індивіда.
Але й такі підходи не вичерпують усієї сутності міжнародних відносин, адже вони залишають багатьох суб´єктів осторонь міжнародного життя.
Особливістю сучасних міжнародних відносин є їхня перехідність, плинність, що відображаються в тенденції становлення нового світового співтовариства на основі взаємних відносин співробітництва і водночас у вдосконаленні засобів насильства. Ці процеси іноді врівноважують, а іноді пересилюють один одного — залежно від того, збігаються чи не збігаються інтереси різних держав. Тобто поряд із процесами інтеграційного порядку, посилення взаємозв´язку в галузі міжнародних відносин продовжує панувати “плюралізм суверенітетів”, коли кожний учасник міжнародних відносин повинен враховувати в своїй поведінці непередбачуваність деяких учасників. Тому загальний напрям розвитку всієї системи міжнародних відносин в умовах цілісного, взаємозалежного світу базується на необхідності враховувати всю сукупність інтересів країн і народів при виробленні лінії поведінки.
Зумовленість провідної ролі політики в міжнародних відносинах. По-перше, політичні відносини включають у себе найпотужніші важелі управління як власне політичними, так і неполітичними міжнародними процесами.
До них належить діяльність ООН, зовнішньополітична діяльність суверенних держав, громадських об´єднань, союзів та угруповань.
По-друге, міжнародні політичні відносини якнайтісніше пов´язані з міжнародними економічними відносинами. Переконливим прикладом цього можуть слугувати міжнародні політичні й економічні відносини періоду “холодної війни”, коли з політичних мотивів над створенням засобів руйнування, а не творення, працювало більше як половина вчених і інтелігенції технічного профілю планети.
По-третє, міжнародні політичні відносини мають чітко виражену тенденцію до глобалізації, а це вимагає зовсім іншого механізму для врегулювання їх.
По-четверте, міжнародні політичні відносини суттєво впливають на формування міжнародного і світового порядку загалом. Йдеться про забезпечення нормального функціонування держав та інших міжнародних інститутів.
Увесь світ розмежований сьогодні на зони політичного впливу різних держав, блоків та угруповань, у складному процесі взаємодії яких і формується світовий політичний процес, обличчя сучасного світу. Взагалі центри соціально-політичного й економічного напруження привертають увагу всіх народів, а тому слід враховувати, що політичні події у будь-якій, навіть крихітній за розмірами, державі можуть призводити до зіткнення наймогутніших політичних сил планети.
Основні аспекти теорії міжнародних відносин. Існує безліч визначень поняття “міжнародні відносини”. Не заглиблюючись у тлумачення його, задовольнимося на цьому етапі найпоширенішим означенням міжнародних відносин — як системи зв´язків і взаємовідносин між державами, націями, міжнародними й громадськими організаціями та іншими суб´єктами міжнародного життя. Достатньо глибоко й аргументовано цей феномен проаналізував 3. П´єтрась.
Розглядаючи теорію міжнародних відносин, треба мати на увазі чотири аспекти: епістемологічний, онтологічний, аксіологічний і прогностичний.
Епістемологічний аспект розглядає основи теорії пізнання міжнародних відносин, категорії науки і функції. Наприклад, “база міжнародних відносин”, “тоталітарне панування”, “формула сил”, “групова безпека”, “інтеграція континентальна” тощо.
Серед функцій теорії міжнародних відносин виділяють п´ять основних:
1. Описова, що відповідає на запитання: як було або як є сьогодні? Описує міжнародну дійсність, але не пояснює цієї дійсності.
2. Експланасійна відповідає на запитання: чому мали місце певні факти, процеси, міжнародні явища? Відповідь вимагає з´ясування сутності об´єкта, що вивчається. Це є основна, домінуюча функція теорії міжнародних відносин.
3. Прогностична функція відповідає на запитання: як буде в майбутньому? Результатом відповіді є гіпотеза, детермінована системою вартостей і цілей діючих суб´єктів.
4. Функція інструментальна, інколи її називають радницько-експертизною, вона відповідає на запитання: як потрібно робити, щоб досягнути бажаних результатів?
5. Ідеологічна функція визначається часто як популяризаторська, або виховна. Вона відповідає на запитання: для чого потрібно діяти; чого ми прагнемо, яку систему політичних вартостей поширюємо? Результат — ідеологічні, пропагандистські настанови. Відповідне поєднання цих функцій дає змогу визначити функціональну модель міжнародних відносин.
Онтологічний аспект розглядає учасників (суб´єктів) міжнародних відносин, впливів діяльності. Такими є передовсім держави, міжнародні спільності, тисячі недержавних міжнародних організацій, партій, рухів і транснаціональних компаній.
Сучасні учасники міжнародних відносин використовують чотири форми міжнародних відносин: спеціальні дипломатичні місії, постійні дипломатичні представництва, міжнародні конференції і міжнародні організації. Основним змістом різноманітних форм міжнародних відносин є те, що вони служать для проведення переговорів. Саме переговори й укладання різних угод і є сутністю дипломатичної діяльності. Модель переговорів сформулював Т. Шеллінг. Схематично сутність моделі така: досягнення результату є завжди наслідком взаємних поступок сторін, які ведуть переговори. Угода може бути укладена тільки тоді, коли кожна із сторін не прагне до однобічної капітуляції іншої сторони. Звичайно, предметом дипломатії є намагання сторін, щоб бажану угоду було укладено якнайближче до власної позиції кожної із сторін. Що далі від вихідних позицій, то гостріше йде боротьба, тоді вихід один: або припинення переговорів, або компроміс у серединному пункті.
Зрозуміло, що ведення переговорів значно складніше від наведеної моделі. Бажаний результат залежить не тільки від об´єктивних чинників, а й, не меншою мірою, від таких невимірних явищ, як страх, надія, воля, відчай і витримка, акторство, творення міфів і фікцій. Зрозуміло, що більший шанс на успіх у переговорах має та сторона, в якої міцніша економіка, стабільніше політичне становище.
Аксіологічний аспект розглядає міжнародні відносини як вияв міжнародних інтересів, вартостей, норм і свідомості. Розрізняють такі види міжнародних інтересів:
1) світової системи міжнародних відносин;
2) головних міжнародних систем;
3) регіональні;
4) національних держав;
5) інших учасників міжнародних відносин.
У західній літературі проблема інтересу, особливо національного, займає панівні позиції. При цьому поняття “інтерес” позначається через поняття “power” — сила, влада (Г. Моргентау). Основні положення цієї теорії полягають у тому, що держави прагнуть реалізувати свої інтереси, що інтерес кожної держави полягає в розширенні сфер своїх міжнародних впливів, ЕІО держава використовує силу з метою реалізувати свої інтереси. Зрозуміло, що з поступовою нормалізацією міжнародних відносин ця теорія повинна втрачати своє значення.
Метою прогностичного аспекту у вивченні міжнародних відносин є передбачення основних тенденцій розвитку, з´ясування результату його еволюції, аналіз детермінант, формулювання гіпотез, побудова аналогій, визначення можливостей появи випадкових подій і явищ, і нарешті, створення моделі можливого розвитку подій. У міжнародних відносинах розрізняють стратегічні, тактичні й операційні прогнози, причому вважають, що ризик помилок при стратегічному плануванні становить 20—30 %, при тактичному — 10—20 %. Розрізняють кілька методів прогнозування: інтуїція, екстраполяція і комп´ютерне (компуторне) моделювання.
Співвідношення міжнародної й зовнішньої політики. “Міжнародна політика” й “зовнішня політика” не є синонімами. Зовнішня, або закордонна, політика — це діяльність певної держави за межами своїх національних кордонів. Вона виступає в ролі всезагального інтегратора державних інтересів і є логічним продовженням внутрішньої політики даної держави. Одночасно сама закордонна політика у багатьох випадках визначає внутрішню політику. На міжнародній арені виступають різні політичні, економічні й культурні організації, які мають метою свої власні інтереси, нав´язують свої контакти й відносини з різними закордонними партнерами. Крім цього, господарські кола держави ведуть жваву економічну діяльність за рубежем, розвивається туризм (як через державні організації, так і приватний) тощо. У зв´язку з цим стає зрозумілим, що крім зовнішньої політики на рівні держави існують й інші, тобто ціла система економічних і культурних зв´язків, які найчастіше доповнюють закордонну політику, але часом навіть суперечать окремим її декларованим цілям. Цю багатогранну діяльність, різноманітні відносини на різних рівнях нормує міжнародне право. Усе разом узяте можна розглядати як міжнародну практику, в яку включаються закордонна політика і різні групові, відомчі та інші зв´язки.
Отже, міжнародна політика знаменує собою розширення кола учасників, суб´єктів міжнародних відносин, коли поряд із державами дедалі активнішу роль у них відіграють міжурядові й неурядові організації, політичні партії та рухи. Зрозуміло, що в сучасних умовах зовнішня політика перетворюється на політику міжнародну, до підвалин якої належить віднести не тільки відносини між індивідами або державами, а й будь-який вид діяльності або взаємодії задля реалізації групових чи державних інтересів.
Діалектика внутрішньої й зовнішньої політики. Проблема залежності й підпорядкування зовнішньої і внутрішньої політики має принципове значення, оскільки дає змогу виявити характер їхнього взаємозв´язку, рівень залежності або незалежності однієї від іншої, з´ясувати питання про те, яка група розглядуваних відносин є первинною, а яка — вторинною, похідною. Головні наукові напрями, течії у сфері теорії міжнародної політики і зовнішніх відносин формуються залежно від вирішення цієї проблеми. У прямій залежності від неї трактуються інші проблеми теорії: питання про природу і предмет міжнародних відносин, їхні закономірності й типологію, про форми закордонної політики, проблеми війни і миру, питання безпеки. Тут слід враховувати три підходи. Перший полягає в тому, що за основу береться зовнішня політика як визначальна. Польсько-австрійський соціолог Л. Гумплович стверджував, що внутрішній розвиток держави визначається розвитком її зовнішніх сил: на долю першого випадає службова роль по відношенню до останнього; внутрішня історія є простим додатком зовнішньої, зумовлюється нею.
Інша точка зору пов´язана з виведенням зовнішньої політики з внутрішньої й базується на уявленні про те, що міжнародні відносини є простим продовженням внутрішньосуспільних, детермінованих економічним базисом та інтересами правлячих кіл. Така позиція характерна для ортодоксального марксизму й домінувала в нашій літературі до недавнього часу. Безумовно, в цьому трактуванні є певний сенс, адже цілі зовнішньої політики справді завжди випливали з внутрішньої політики держави, а не з її акцій на світовій арені. Але таке трактування відчутно спрощує, звужує взаємозв´язок між зовнішньою і внутрішньою політикою держави. Внутрішня політика може домінувати над зовнішньою, але при цьому не слід недооцінювати активності зовнішньої політики, її зворотного впливу. Досить згадати внутрішню політику держав колишньої “соціалістичної співдружності”, яка майже цілком визначалася їхньою зовнішньою орієнтацією на “великого брата” — Радянський Союз.
Тому найприйнятнішим можна вважати третій варіант трактування взаємозв´язку між внутрішньою й зовнішньою політикою. Він базується на визнанні їхньої рівноправності, аргументується саме тим, що в основі обох лежать єдині закони соціального буття. Теоретичною базою цього трактування стала концепція взаємозалежності, за якою найважливіші проблеми внутрішньосуспільних відносин набувають як внутрішніх, так і зовнішніх вимірів. Тобто йдеться про тісний взаємозв´язок і взаємодію зовнішніх і внутрішніх чинників розвитку держави, їхній вплив на формування як внутрішньої, так і зовнішньої політики диктується конкретними історичними обставинами. Відповідно до цього пріоритет може бути то за однією, то за іншою групою чинників. Саме такого погляду дотримується американський політолог Г. Моргентау: “Суть міжнародної політики ідентична внутрішній політиці. І внутрішня, і зовнішня політика є прагненням до сили, а тому вони тотожні”.
Специфіка закордонної політики. Умови закордонної (зовнішньої) діяльності держави відрізняються від внутрішніх умов. Це пояснюється насамперед тим, що закордонна діяльність суверенних держав не підпорядковується якійсь міжнародній владі. Тому головним у закордонній політиці є діяльність щодо узгоджування дій і співпраці з партнерами й потенційними супротивниками. Існує певна специфіка в самій закордонній діяльності.
1. Визначення й реалізація мети закордонних відносин, керуючись конкретною політичною ситуацією. У своїй діяльності держава вимушена враховувати діяльність і цілі інших суверенних держав.
2. Успіх закордонної політики даної держави залежить не лише від самої держави, а й від рівня погодженості або конфлікту інтересів панівних груп даної держави з інтересами й прагненнями панівних груп держави-партнера. Залежно від рівня узгодженості цих інтересів закордонна політика буде більш або менш успішною.
3. Закордонна політика має власні органи й інститути, завданням яких є аналізувати об´єктивні й суб´єктивні чинники закордонної політики інших держав, виробляти рекомендації для практичної діяльності уряду держави, реалізувати владні розпорядження уряду, збирати й аналізувати дані про політичні процеси в державах-партнерах. Дана специфіка забезпечує певну автономність суб´єктам закордонної політики.
Останнім часом тенденція до поширення впливу закордонної політики на внутрішню стає відчутнішою, це є наслідком відносної самостійності закордонної політики. Ця самостійність виявляється як у тому, що вона лише в кінцевому підсумку випливає з політики внутрішньої, з рівня економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу, політичного й морального стану суспільства, так і в тому, що вона залежить від безпосереднього впливу не тільки внутрішньої політики певної країни, а й зовнішньої політики інших держав і опосередкованого впливу їхньої внутрішньої політики.
Механізм реалізації закордонної політики. У реалізації зовнішньої політики будь-якої держави важливу роль відіграють форми, функції та засоби. Існує чотири форми закордонної політики.
1. Пасивна. Характерна для слаборозвинутих держав, які слугують об´єктом закордонної політики інших держав. Політично це означає відмову від частини власного суверенітету і пристосування внутрішньої політики цих держав до тиску міжнародного середовища.
2. Активна. Характеризується пошуком рівноваги між зовнішньою і внутрішньою політикою.
3. Консервативна. Характеризується значною політичною активністю щодо захисту досягнутого раніше балансу між внутрішньою і зовнішньою політикою.
4. Агресивна. Характеризується формуванням експансіоністських цілей, примусу до зміни зовнішньої і внутрішньої політики інших держав.
Закордонна політика виконує три основні функції.
1. Охоронна. Пов´язана з охороною прав та інтересів держави й її громадян за кордоном і полягає в заходах із відвернення різних загроз, можливих конфліктів, у запобіганні сепаратистським тенденціям, порушенням національного престижу тощо. З цією метою держава використовує такі специфічні органи, як розвідка і контррозвідка.
2. Репрезентативно-інформаційна. її місія полягає в представленні держави на міжнародній арені за допомогою дипломатичної служби та в якнайповнішому ознайомленні з державами-партнерами і супротивниками з метою зменшити помилки й уникнути неправильних підходів у власного суб´єкта закордонної політики.
3. Організаційно-переговорна. Покликана пожвавлювати ініціативу й організовувати та використовувати контакти і відносини держави з метою втілити в життя політичні концепції, доктрини та програми свого уряду.
З метою реалізації закордонної політики держави використовують чотири види засобів.
1. Інформаційно-пропагандистські (ідеологічні). Для формування певного зовнішнього іміджу даної держави, її міжнародного престижу витрачаються певні кошти на представництво, рекламу, поліпшення якості інформаційних матеріалів.
2. Політичні. Це, передусім, дипломатичні стосунки на різних рівнях — від консульських до зустрічей у верхах.
3. Економічні. Вони полягають у використанні економічного потенціалу держави для впливу на економіку й політику інших країн (ліцензії, квоти, торгівля тощо).
4. Військові засоби використовують для демонстрації сили, публічній демонстрації нових видів зброї, стратегічного зосередження військ на загрозливих напрямах, у різних миротворчих заходах під егідою ООН.
Специфіка приймання рішень у закордонній політиці полягає в тому, що Міністерству закордонних справ доводиться враховувати як власні національні державні інтереси, так і національні державні інтереси інших країн, норми міжнародного права й конкретну політичну ситуацію.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Політологія (Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І. Хилько)