Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальні технології (Конспект лекцій) скачати онлайн-> §4. Середовище соціалізації.

§4. Середовище соціалізації.


Життя — подія, а побут — лише вічне повторення, зміцнення, збереження подій у відлитій нерухомості, нерухомій формі. Побут — кристалізація життя. Це образне визначення побуту, яке дала поетеса Зінаїда Гіппіус, показує його велике значення в набутті людиною соціального досвіду. А якщо дивитися на це питання ширше, то можна побачити, що на соціалізацію впливає ціла гама різних факторів: регіон, де живе той або інший індивідуум, засоби масової комунікації, субкультура і т. ін. І всі вони значущі, і всі мають враховуватися.
Аналіз середовища почнемо з такого важливого поняття, як регіон.
Регіон — частина країни, що являє собою цілісну соціально-економічну систему, володіє спільністю економічного, політичного і духовного життя, спільним історичним минулим, культурною і соціальною своєрідністю.
Регіон — це простір, на якому відбувається соціалізація людини, формування, збереження і трансляція норм способу життя, збереження і розвиток (або навпаки) природних і культурних багатств.
Кожна країна і об’єктивно, природно-географічно, і суб’єктивно, в свідомості її жителів, являє собою сукупність територій-регіонів, що різняться між собою. Вплив регіональних умов на соціалізацію різноманітний і визначається низкою характерних особливостей регіону.
Природно-географічні особливості регіону (ландшафт, клімат, корисні копалини і т. ін.) багато в чому визначають ступінь його урбанізованості, характер економіки, кількість і міру стабільності населення, тобто опосередковано впливають на багато аспектів соціалізації життя. Клімат може справляти й безпосередній вплив на людину, на її здоров’я, працездатність, психічний стан, тривалість життя.
Соціально-географічні особливості регіону включають у себе густоту населення, характер поселень (міра урбанізованості), традиційні заняття жителів, а також близькість — віддаленість від інших регіонів і засоби сполучення всередині регіону і з іншими регіонами. Ці особливості впливають на соціалізацію, в основному, побічно, бо від них багато в чому залежить стиль життя, мобільність, джерела інформування населення, що відповідним чином позначається на розвиткові дітей, підлітків, юнаків.
Клімат і економіка визначають ступінь і характер урбанізованості регіону, а вона, в свою чергу, впливає на створення умов для соціального і культурного розвитку і самоорганізації людей, що його населяють, визначає мобільність жителів у різних аспектах (соціальному, територіальному, професійному та ін.).
Соціально-економічні особливості регіону — це типи і характер виробництва на його території, перспективи розвитку регіону, професійний склад жителів і їх рівень життя, економічні зв’язки з іншими регіонами (а часом і з іншими країнами).
Соціально-демографічні особливості регіону — це національний склад населення, його статевовікова структура, типи сімей (повні — неповні, однолітні — багатодітні і т. ін.), міграційні процеси.
Регіони розрізняються за етнічним складом населення. В одних переважає моноетнічний склад. В інших — відносно рівномірно поєднуються два-три етноси. В третіх — утворився етнічний коктейль.
Багато значить і ступінь стабільності населення. Нестабільний склад населення, з одного боку, сприяє взаємозбагаченню людей, які приїхали з інших регіонів, а з другого — формує тип «перелітних птахів», є причиною неукорінення великих груп населення, їх відриву від культурно-історичних традицій.
А стабільність населення, сприяючи збереженню традицій, може в той же час відігравати консервативну роль, перешкоджаючи процесам розвитку.
Історичні і культурологічні регіональні відмінності проявляються у властивих населенню характерах, стилі життя, звичаях, прикметах, традиціях, народних святах та іграх, у фольклорі, архітектурі та інтер’єрі осель. Нерідко специфічна мова жителів — від використання окремих особливих слів і виразів, незначних нюансів у вимові (наприклад, суржик харківсько-сумського регіону) до діалекту, що суттєво відрізняється від основної мови (наприклад, жителів гірських районів Івано-Франківщини).
Все вищесказане впливає на стихійну соціалізацію населення в регіоні, а також на те, в якому напрямі і як відбувається самозмінювання його жителів. Про це свідчать відмінності в ціннісних орієнтаціях у професійній сфері, в масових ідеологічних настановах (це показують віддання переваги тій або іншій партії на виборах), у сімейних стосунках і т. ін. Це підтверджує і відмінність у рівні економічної активності населення, міра його пристосовності до умов, що змінюються. Нарешті, про це говорять і відмінності в рівні й характері протиправного поводження і злочинності населення взагалі і неповнолітніх зокрема.
Об’єктивні характеристики регіону і умови, що в ньому склалися, можна розглядати і як передумови відносно спрямовуваної соціалізації.
Вплив на відносно спрямовувану соціалізацію в масштабах регіону передбачає, що законодавча і виконавча гілки влади, як мінімум, цілеспрямовано вирішують декілька завдань.
По-перше, здійснюють аналіз актуального стану справ у регіоні, а також довгострокової і середньострокової соціокультурної і господарсько-економічної перспектив регіону, основних видів наявної і перспективної виробничої діяльності, інвестиційних проектів; оцінку динаміки ринку праці і сфери споживання послуг різного характеру (тобто попит на кадри і рівень їх кваліфікації). Інакше кажучи, вони знають умови соціалізації в регіоні і перспективи їх зміни.
По-друге, аналізують стан справ у галузях і секторах життєдіяльності регіону, що більш або менш безпосередньо впливають на соціалізацію (охорони здоров’я, правоохорони, соціального захисту, культури, науки та ін.), на основі чого розробляють програми їх розвитку у взаємодії однієї з одною в аспекті соціалізації.
По-третє, проводять діагностику систем управління в регіоні і здійснюють заходи з їх вдосконалення з огляду впливу на процеси соціалізації.
Тисячу років тому людина володіла чотирма засобами комунікації — усною мовою, музикою, живописом і писемністю. Потім, наростаючи за темпами, відбувається процес «розмноження» засобів комунікації. В XV ст. з’являється друкована книжка, в XVIІ — газети і журнали. В XIX ст. починається новий, революційний етап — винайдені радіо, телефон, кіно, грамзапис. У XX ст. темпи «розмноження» зростають лавиноподібно — надзвичайного поширення набувають телебачення, магнітозапис, відео, комп’ютерні системи, оперативна поліграфія (ксерокс і т. ін.), космічний зв’язок. Причому до кінця щойно минулого століття на перше місце вийшли електронні засоби масової комунікації, значно потіснивши письмові.
Дальші тенденції розвитку ЗМК можна простежити в постіндустріальних суспільствах, де формується цілком нова їх структура. Так, у США створюється телебачення, яке запропонує кожній сім’ї до 500 каналів і надасть можливість взаємодії глядачів з телестанціями і між собою. Це телебачення дістало назву інтерактивного (тобто телебачення взаємодії).
Розглядаючи ЗМК як фактор соціалізації, треба мати на увазі, що безпосереднім об’єктом впливу їх незчисленних повідомлень є не стільки окремий індивід (хоча і він теж), скільки свідомість і поведінка великих груп людей, що складають аудиторію того чи іншого конкретного засобу масової комунікації — читачів однієї газети, слухачів певної радіостанції, глядачів тих або інших телеканалів, користувачів тих або інших комп’ютерних мереж. Відтак питання про те, до якої групи факторів соціалізації належить ЗМК, не має однозначної відповіді.
Такі телекомпанії, як CNN, що передають свої програми на весь світ, можна розглядати як майже мега-фактор. УТ-1, «Останкино», ТЕТ, деякі центральні газети, аудиторією яких тією чи іншою мірою є вся Україна, можна зарахувати до макрофакторів. Стрімке «розмноження» місцевих студій кабельного телебачення, численних сільських і районних радіостудій і газет, «прихід» відео і комп’ютерів у сім’ю і т. ін. — все це дозволяє розглядати ЗМК як мікрофактор соціалізації.
Розглядати ЗМК головним чином як мезофактор соціалізації дозволяють матеріали масових опитувань, які свідчать про підвищення рівня вибіркового споживання інформації. Телеперегляд, читання газет і радіо-слухання стають сферами щораз ретельнішого вибору. А оскільки основну масу населення цікавлять, у першу чергу, обставини її повсякденного життя, остільки цей вибір здійснюється на користь регіональних ЗМК, по яких іде відповідна інформація.
Вплив ЗМК на стихійну соціалізацію визначається декількома обставинами. Вони виконують, насамперед, рекреативну роль, оскільки багато в чому визначають дозвільне проведення часу людей, як групове, так й індивідуальне. Ця роль реалізується стосовно всіх людей, відпочинок на дозвіллі з книжкою, в кіно, перед телевізором, з комп’ютером відвертає їх від повсякденних турбот і обов’язків.
З рекреативною тісно пов’язана релаксаційна роль ЗМК. Людина, перебуваючи одна в квартирі, вмикає магнітофон, телевізор, відео, комп’ютер для того, щоб зняти відчуття самотності.
Велику роль відіграють ЗМК у розвитку людини. Хоча цей погляд теж ніяк не беззаперечний. Поява кожного кардинально нового виду комунікації викликала суперечки про те, на добро вони чи на шкоду людині. Так, ще в давнину Платон пов’язував занепадання творчих здібностей людини з появою писемності, яка дозволяє засвоювати знання «по чужосторонніх знаках», через що люди «здаватимуться багатознаючими, залишаючись у більшості невігласами», і «стануть позірно мудрими замість мудрих».
З появою кіно, радіо, а потому телебачення і відео завжди пов’язували занепад інтересу до читання. Це справді мало і має місце, але треба розуміти, що слухають радіо, дивляться кінофільми і телепередачі Величезні маси людей, які зовсім не обов’язково стали б читачами.
Дослідження показують, що вплив ЗМК на розвиток людини хоча й неоднозначний, але в цілому позитивний. Так, американські вчені Шрам, Лайл і Паркер у 1961 р. дійшли висновку про те, що перегляд телебачення прискорює розвиток дитини майже на цілий рік, особливо до того часу, як вона йде в школу, бо вчить її розмірковувати, дає знання, розширює кругозір. Дослідження, які проводилися у Франції, показали, що перегляд телебачення значно впливає на уявлення і кругозір малоосвічених верств населення.
ЗМК як один із соціальних інститутів тією чи іншою мірою виконують замовлення суспільства і окремих соціальних груп (які здебільшого мають політичну або економічну владу) на певний вплив на населення в цілому і, в тому числі, на окремі вікові і соціальні верстви. Це й дозволяє вважати, що ЗМК тією чи іншою мірою спричиняють відносно спрямовуваний вплив на соціалізацію. Назвемо лише два аспекти цього впливу.
По-перше, ЗМК вельми суттєво впливають на засвоєння людьми різного віку широкого спектру соціальних норм і на формування в них ціннісних орієнтацій у сфері політики, економіки, ідеології, права і т. ін.
По-друге, засоби масової комунікації фактично являють собою систему неформальної освіти різних верств населення. їх якнайінтенсивніше використовують люди як джерело інформації та освіти.
Самозмінювання людини в процесі соціалізації під впливом ЗМК іде в різних аспектах і має як позитивний, так і негативний вектори.
Відтак особливо слід відзначити те, що останнім часом набирає силу тенденція перетворення ЗМК у сферу самореалізації людини. До листування читачів з газетами і журналами, яке існує давно, додалися передачі радіо і телебачення з прямою участю слухачів і глядачів. Розвиток електронних систем породив цілком новий вид комунікації і самореалізації — взаємодію людини з певними партнерами, які цікавлять її з тих або інших причин, що дозволяє знайти їй однодумців і виразити себе в спілкуванні з ними. Так, наприклад, уже сьогодні до мережі Internet підключено мільйони абонентів — від вчених до кінофанатів. Серед них групи екологістів, фанатів та інших електронних кланів, які виникають у новому електронному середовищі.
Крім цього, в людини, яка перебуває в комп’ютерній віртуальній реальності, складається враження, що вона безпосередньо бере участь у нею ж породжених подіях. Більше того, саме вона головний учасник подій. Це створює зовсім нові можливості для самореалізації і самоствердження.
Одним з важливих факторів соціалізації є субкультура.
Субкультура (від лат. sub — під і культура) — сукупність специфічних соціально-психологічних ознак (норм, цінностей, стереотипів, смаків і т. ін.), що впливають на стиль життя і мислення певних номінальних і реальних груп людей і дозволяють їм усвідомити і утвердити себе як «ми», відмінно від «вони» (решти представників соціуму).
Субкультура — це автономне, відносно цілісне утворення. Вона включає й себе низку більш або менш яскраво виражених ознак: специфічний набір ціннісних орієнтацій, норм поведінки, взаємодії і взаємостосунків її носіїв, а також статусну структуру; набір джерел інформації, яким надається перевага; своєрідні захоплення, смаки і способи для розваг; жаргон, фольклор та ін.
Міра оформленості субкультури в цілому і вияв її окремих ознак пов’язані з віком і ступенем екстремальності умов життя її носіїв (наприклад, юнацькі субкультури набагато «опукліші», ніж дорослі; у моряків і сексуальних меншин умови життя екстремальніші, ніж у вчителів або робітників).
Соціальною базою формування тієї або іншої субкультури можуть бути вікові, соціальні і професійні верстви населення, а також контактні групи всередині них, релігійні секти, об’єднання сексуальних меншин, масові неформальні течії (хіпі, феміністки, екологісти), злочинні групи і організації, об’єднання за родом занять (мисливці, філателісти, шанувальники карт, більярду, комп’ютерники і т. ін.).
Ціннісні орієнтації носіїв тієї або іншої субкультури визначаються цінностями і соціальною практикою суспільства, інтерпретованими і трансформованими відповідно до характеру субкультури (просоціальністю, асоціальністю, антисоціальністю), віковими та іншими специфічними потребами, прагненнями і проблемами її носіїв.
Мова йде не тільки про фундаментальні, а й про значно простіші цінності. Наприклад, є загальновизнані духовні цінності, але є й такі, які одні вважають цінностями, а інші ставляться до них інакше. Буває, що дещо, значуще для юнаків, дорослими оцінюється як «дрібничка» (наприклад, захоплення музикою, технікою або спортом).
У номінальних, а частіше в реальних групах носіїв субкультури важливу роль відіграє сукупність забобонів, які вони поділяють і що можуть бути як досить безневинними, так і явно антисоціальними (наприклад, расизм у бритоголових скінхедів). Забобони, з одного боку, відображають властиві субкультурі ціннісні орієнтації, а з другого — самі можуть розглядатися як різновид субкультурних цінностей.
Норми поведінки, взаємодії і взаємостосунків, властиві субкультурам, суттєво відрізняються за змістом, сферами і мірою їх регулятивного впливу.
Норми в просоціальних субкультурах змістовно в основному не суперечать суспільним нормам, а доповнюють і (або) трансформують їх, відображаючи специфічні умови життя і ціннісні орієнтації носіїв субкультури. В антисоціальних субкультурах норми прямо протипоставлені суспільним. Тут залежно від умов життя і ціннісних орієнтацій їх носіїв наявні більш або менш трансформовані й частково антисуспільні норми, а також норми, характерні для конкретної субкультури (наприклад, у взаємодії із «своїми» і «чужими»).
В антисоціальних, як правило, досить закритих субкультурах нормативна регуляція — досить жорстка і охоплює практично все життя дітей. У багатьох асоціальних субкультурах і в деяких просоціальних регуляція може охоплювати лише ті сфери життя, які констатують дану субкультуру (захоплення музичним стилем і т. ін.), а міра імперативності регуляції залежить від ступеня відособленості груп її носіїв.
У контактних субкультурних групах існує більш або менш жорстка статусна структура. Статус у даному випадку — становище людини в системі міжособистісних стосунків тієї або іншої групи, зумовлене її досягненнями в значущій для неї життєдіяльності, репутацією, авторитетом, престижем, впливом.
Ступінь жорсткості статусної структури в групах пов’язаний з характером субкультури, з властивими її носіям ціннісними орієнтаціями і нормами. У закритих субкультурах статусна структура набуває крайнього ступеня жорсткості, визначаючи не тільки становище в ній людей, але багато в чому і їх життя, і долю загалом.
Неформальні групи, що мають антисоціальну спрямованість, створюють для своїх членів лише ілюзію добровільності і свободи. Насправді ними зазвичай керують лідери яскраво вираженого авторитарного складу, які прагнуть придушити решту членів. Така група своїми нормами, змістом життєдіяльності і стилем взаємин перетворює своїх членів в абсолютних маріонеток, позбавляючи їх права на вибір, на інакомислення та «інакороблення», а часто-густо — і права виходу з групи.
Джерела інформації, яким віддають перевагу носії субкультури, зазвичай мають за своєю значущістю таку ієрархію: канали міжособистісної комунікації; газети, журнали, передачі радіо, TV, розраховані на носіїв даної субкультури; здебільшого певні програми або передачі радіо і телебачення, конкретні рубрики газет і журналів. Інформація, отримувана з цих джерел, відібрана, трансформована і сприйнята відповідно до характерних для субкультури ціннісних орієнтацій, визначає багато в чому зміст спілкування її носіїв.
Естетичні вподобання. В кожній субкультурі можна виявити більш або менш яскраво виражені спільні для ЇЇ носіїв захоплення, смаки, способи вільного проведення часу, які визначаються їхніми віковими і соціокультурними особливостями, умовами життя і наявними можливостями, а також модою.
Мода легко поширюється від однієї соціальної групи до другої, зазнаючи водночас більш або менш значних трансформацій, які залежать від характеру того середовища, в якому мода функціонує (статевовікового і соціокультурного складу, ціннісних орієнтацій, умов життя і т. ін.). Відтак можна говорити про особливості моди тих або інших субкультур.
Наслідування моди — найважливіша конституювальна ознака підлітково-юнацьких субкультур. Якнайвиразніше це проявляється в костюмі, оформленні зовнішності (зачіска, макіяж, татуювання і т. ін.), танцях, манері поводження, розмові, музичних та інших естетичних вподобаннях, побутових виробах.
Так, наприклад, мода в одязі і в оформленні зовнішності в цілому мас, умовно кажучи, загальний характер. Але в молодіжній субкультурі прийнято дотримуватись її особливо скрупульозно. Вона має майже однакову значущість для обох статей. У той же час мода може більше або менше трансформуватися залежно від віку, соціально-культурної належності, а також мати деякі регіональні відмінності.
Мода визначає й іншу характерну рису субкультури — музичні вподобання. Захоплення тими або іншими напрямами і групами мають вікові, соціально-культурні, групові і регіональні особливості.
Однією з найочевидніших ознак субкультури є жаргон — своєрідний діалект, що відрізняє її носіїв.
Жаргон — багатошарове явище, яке включає в себе низку груп слів і виразів. Так, у підлітково-юнацькому жаргоні можна вирізнити чотири лексичні групи. Перша — загальновживані слова і вирази, що набули в жаргоні іншого змістового значення («капуста», «зелень» —долари, «предки» — батьки, «напакований вище даху» — дуже багатий). Друга — загальновживані слова і вирази, яким у жаргоні надається багатозначне експресивне забарвлення, що дозволяє вживати їх у значно більшій кількості випадків, ніж це прийнято мовними нормами («залізно», «крутий»). Третя — слова і вирази, вживані лише в жаргоні («бакси», «салага», «кльовий», «прикид» — англіцизми, слова з блатної лексики). Четверта — слова і вирази, вживані тільки в окремих регіонах, зокрема й ті, що мають корені в обласних діалектах.
У кожній субкультурі народжується й побутує свій фольклор — комплекс словесних, музичних, ігрових, образотворчих видів творчості.
Словесний вид творчості включає в себе різні перекази з історії суспільства носіїв субкультури, про життя і «діяння» її легендарних представників, специфічні за змістом, віршовані і прозові твори, анекдоти.
Музичний фольклор — це переважно пісні, що виражають певне світосприйняття і ставлення до навколишнього, почуття і устремління, особливості стилю життя і мислення, що відображають і пропагують цінності і норми субкультури, розповідають про якісь реальні або міфічні події в житті її носіїв.
Серед образотворчих видів фольклору слід вирізнити графіті Термін «графіті» походить від італійського «graffito» й означає «креслити лінії», «писати карлючками», «видряпувати». Він позначає всілякий недозволений напис, знак, зроблені будь-яким способом (крейдою, ручками і олівцями, маркерами, фарбою, видряпані або викарбувані) на об’єктах суспільної і приватної власності (стінах будинків, парканах, лавах, у транспорті, в туалетах, ліфтах, на сходах, на партах і столах і навіть на пам’ятках культури). Графіті містять у собі різноманітні повідомлення, лайки, вислови, рисунки, символи. Графіті — засіб утвердження групової ідентичності носіїв субкультури (написання імен рок-ідолів, назв спорткоманд і т. ін.), протест проти соціальних і культурних норм (зображення табуйованих слів і символів, відповідні сентенції й заклики і т. ін.), відображення агресивних реакцій на ту або іншу дію чи подію.
У середовищі соціалізації особливо слід вирізнити проблеми, пов’язані з місцем проживання людини. Незважаючи на багато десятиліть міграції сільських жителів у міста, більше чверті населення нашої країни живе в сільській місцевості (що набагато більше, ніж у розвинутих країнах).
Особливості сільського способу життя пов’язані з особливостями праці й побуту жителів: підпорядкованістю праці ритмам і циклам року; важчими, ніж зазвичай у місті, умовами праці; малими можливостями для трудомісткої праці в домашньому і підсобному господарствах (так, праця на присадибних ділянках, у саду, на городі займає буквально півжиття сільських жителів — у середньому 181 день на рік); набір занять на дозвіллі досить обмежений.
У життєвому укладі сільських поселень збереглися елементи традиційної сусідської общини. В них доволі стабільний склад жителів, слабка його соціально-професійна і культурна диференціація, типові тісні родинні і сусідські зв’язки.
Загалом сучасні села зберігають багато традиційних рис сільського способу життя. Ритм його розмірений, неквапливий, зберігає елементи природовідповідності. Час зовсім не завжди розглядається сільським жителем, як скороминущий, як соціальна цінність.
Для села характерна «відкритість» спілкування. Відсутність великих соціальних і культурних відмінностей між жителями, нечисленність реальних і можливих контактів роблять спілкування селян доволі тісним і таким, що охоплює всі сторони життя. Дружба і приятелювання диференціюються слабко, а тому емоційна глибина і інтенсивність спілкування з різними партнерами рідко мають серйозні відмінності.
Чим менше село, тим всеохопніше спілкування його жителів.
Звичайна річ, усе, про що йшла мова, може мати більш або менш суттєві відмінності залежно від «індивідуальних» сільських особливостей.
Села і селища як тип поселення впливають на соціалізацію людей майже синкретично (нерозчленовано). Практично неможливо відстежити їхній вплив у процесі стихійної, відносно спрямовуваної і відносно соціально контрольованої соціалізації.
Багато в чому це пов’язано з тим, що в сільських поселеннях дуже сильний соціальний контроль поведінки людини. Оскільки жителів небагато, зв’язки між ними досить тісні, остільки всі знають усіх і про всіх, анонімне існування людини практично неможливе, кожен епізод її життя може стати об’єктом оцінки з боку оточення.
Особливу роль у соціалізації сільських жителів відіграє вплив міста на село, який невпинно зростає. Він робить певну переорієнтацію життєвих цінностей між реальними, доступними в умовах села і такими, які властиві місту і можуть бути для сільського жителя лише еталоном, мрією.
На відміну від села для міського типу поселення характерні такі показники: концентрація великої кількості жителів і висока густота населення на обмеженій території; високий ступінь різноманітності людської життєдіяльності (як у трудовій, так і в позавиробничій сферах); диференційовані соціально-професійна і, нерідко, етнічна структури населення.
Міста розрізняються між собою за декількома параметрами.
За величиною: малі (до 50 тис. жителів), середні (до 350 — 400 тис), великі (до 1 млн.), гіганти (понад 1 млн.).
За переважними функціями: промислові адміністративно-індустріальні; адміністративно-культурно-індустріальні; портові з розвиненою промисловою, культурною і адміністративною сферами; спеціалізовані; курортні; «наукогради».
За регіональною належністю.
За часом існування: давні (понад 500 років); старі (понад 100 років); нові (менше 100 років).
За складом жителів (за співвідношенням статево-вікових, соціально-професійних і етнічних груп населення): «молоді», «старі», соціально диференційовані більшою мірою й слабко диференційовані, моноетнічні, з двома-трьома етнічними групами, які переважають, поліетнічні.
За стабільністю населення: за співвідношенням корінних городян і мігрантів із села, інших міст і регіонів.
Місто (середнє, велике, гігант) має декілька характеристик, які створюють специфічні умови соціалізації його жителів, особливо поколінь, що підростають.
Сучасне місто об’єктивно — осереддя культури: матеріальної (архітектура, промисловість, транспорт, пам’ятки матеріальної культури), духовної (освіченість жителів, установи культури, навчальні заклади, пам’ятки духовної культури та ін.).
Завдяки цьому, а також кількості та розмаїттю верств і груп населення, місто — осереддя інформації, потенційно доступної його жителям.
У той же час місто — осереддя криміногенних факторів, кримінальних структур і груп, а також усіх видів збоченої поведінки. В місті велика кількість неблагополучних сімей з криміногенним потенціалом; є досить велика кількість споживачів наркотичних і токсичних засобів (особливо серед молоді); є неформальні групи і об’єднання з антисоціальним спрямуванням; поширене захоплення азартними іграми; спостерігається більш або менш масове залучання різних груп жителів до дрібної комерції, реально або потенційно криміналізованої; існують усталені злочинні угруповання, які втягують до свого складу і в сферу свого впливу молодь і підлітків.
Місту притаманний також міський спосіб життя, що склався історично і включає в себе такі основні ознаки (вони мають певну специфіку залежно від тих або інших параметрів конкретного міста):
— перевага анонімних, ділових, короткочасних, часткових і поверхових контактів у міжособистісному спілкуванні; але разом з тим висока міра виборності в емоційних прихильностях;
— невелика значущість територіальних спільностей жителів, в основному слабо розвинуті, виборні і, як правило, функціонально обумовлені сусідські зв’язки (кооперація сімей з маленькими дітьми або людьми похилого віку по догляду за ними, «автомобільні» зв’язки і таке інше);
— висока суб’єктивно-емоційна значущість сім’ї для її членів, але разом з тим — поширеність інтенсивного позасімейного спілкування;
— розмаїття стилів життя, культурних стереотипів, ціннісних орієнтацій;
— несталість соціального статусу городянина, велика соціальна мобільність;
— слабкий соціальний контроль за поведінкою людини і значна роль самоконтролю внаслідок наявності різноманітних соціальних зв’язків і анонімності.
Названі вище характеристики роблять місто потужним фактором соціалізації людини, бо створюють умови для здійснення вибору і прояву мобільності.
Мобільність у даному випадку розуміється як реакція людини на різноманітність стимулів, які містить у собі місто, як готовність (але не обов’язково як підготовленість і прагнення) до змін у своєму житті.
Місто створює умови для мобільності своїх жителів у різних аспектах їхньої життєдіяльності. Найелементарніший з них — територіальна мобільність. Характеризуючи її, слід зауважити таке.
По-перше, з віком у людини розширюється життєвий простір, який сприймається, пізнається і освоюється. Це розширення йде від двора в дошкільників через вулицю, квартал у молодших школярів, мікрорайон у підлітків до інших частин міста і навіть міста в цілому (якщо воно не гігант) в юності. (З віком цей простір може звужуватися залежно від роду занять і інтересів людини аж до обмеження його знову кварталом, двором — наприклад, у старих).
По-друге, з віком з’являється орієнтація на проведення частини часу в громадських місцях (у центрі міста, в установах культури, в центрах дозвілля і т. ін.), інтенсивність якої, як правило, сягає піку в юності, а потому, також — як правило, йде на спад.
По-третє, в юнацькому віці в багатьох городян з’являються суб’єктивно значущі й інтимно значущі райони і місця, з якими пов’язані найважливіші сфери життя, а пізніше — спогади.
По-четверте, городяни мають потенційні можливості для переміни місця проживання в межах міста.
Для соціалізації городянина основне значення має те, що створює умови для соціальної мобільності як горизонтальної (зміни видів занять і груп членства в рамках однієї соціальної верстви), так і вертикальної (переходи з однієї соціальної верстви в іншу — вгору або вниз по соціальній скалі).
Все це багато в чому визначає готовність, підготовленість і прагнення людей до здійснення вибору.
Кожному з нас доводиться протягом життя робити свій вибір не один раз, проявляючи свої суб’єктність і суб’єктивність, більш або менш усвідомлено оцінюючи наявні альтернативи і самовизначаючись у ставленні до них.
Місто як осереддя культури, а також просоціальних, асоціальних і антисоціальних явищ, міський спосіб життя в цілому дають кожному своєму жителю цілу низку найрізноманітніших альтернатив. Це створює потенційні можливості для індивідуального вибору в різних сферах життєдіяльності. Назвемо лише деякі з них, найсуттєвіші для соціалізації.
По-перше, місто дає величезні можливості вибору, будучи своєрідним «вузлом» інформації та інформаційним полем. І справа не тільки в тому, що в ньому зосереджені культурно-просвітницькі, комерційні і інформаційні організації. Носіями інформації є і архітектура, і планування міста, і транспорт, і реклама, і потік людей, і окремі люди.
Так, городянин протягом дня стикається з великою кількістю людей. (Якщо в селі за день може бути декілька десятків зустрічей, то у великому місті число контактів сягає десятьох тисяч).
По-друге, в місті людина взаємодіє і спілкується з великою кількістю реальних партнерів, а також має можливість шукати взаємодію, приятелів, друзів, коханих серед ще більшої кількості потенційних партнерів. У сучасному місті людина послідовно і одночасно є членом багатьох колективів і груп, до того ж територіально між собою часто не зв’язаних: місця проживання, навчання, роботи, проведення дозвілля, занять улюбленою справою можуть бути віддаленими одне від одного.
По-третє, в місті суттєво диференційовані взаємодії і взаємостосунки. Тут суттєво розрізняється схвалювана й не схвалювана поведінка, наприклад, дорослих і молоді, чоловіків і жінок і т. ін.
По-четверте, соціально-культурна диференціація міського населення, з одного боку, а з другого — доволі тісне територіальне сусідство представників різних соціальних і професійних верств призводять до того, що городянин не тільки бачить і знає різні стилі життя й ціннісні устремління, але й має можливість «примірювати» їх на себе. Фактично він може одночасно брати участь мовби в декількох «соціальних світах». У кожному із цих «світів» складається свій кодекс вимог, свої стандарти життя і спілкування. Все це значно розширює його загальнокультурний і соціальний кругозір і зовсім необов’язково в позитивному напрямі.
Мале місто, суттєво відрізняючись від великих міст, створює специфічні умови для соціалізації своїх жителів, тому воно й виокремлено для спеціального розгляду.
Основними ознаками малого міста як фактора соціалізації можна вважати: кількість жителів (до 50 тис); наявність історичного минулого, яке перевищує столітній мінімум; зайнятість населення в несільськогосподарських сферах; специфічний соціально-психологічний клімат.
Зазвичай мале місто на відміну від середніх, великих та ін. має одну або дві економічні функції, що переважають: промислову, транспортну, агропромислову, рекреаційну, обслуговування великих міст і міст-гігантів (мегаполісів). Робота на присадибних і садових ділянках зазвичай лише доповнює основний вид занять жителів.
У малому місті населення професійно диференційоване, що пов’язано з наявністю в ньому кількох організацій різного типу — промислових, транспортних, зв’язку, виховних, культурних, рекреаційних, медичних, адміністративних, торговельних та ін.
Соціально-психологічний клімат має ряд особливостей порівняно з більшими містами, з одного боку, і з селом — з другого.
Сучасні малі міста зберігають у життєвому укладі багато чого від традиційної сусідської общини, в якій всі знають усіх і про всіх, в якій практично неможлива анонімність. Жителі малого міста зазвичай тримаються міцними родинними і сусідськими кланами, вечорами і у вихідні дні пораються на присадибних і садових ділянках, весілля справляють і в армію проводжають по-сільському.
Стиль життя, культурні стереотипи, ціннісні орієнтації тут мають на собі відбиток сільського способу життя. Інформація поширюється миттєво. Єдність думок майже завжди забезпечена. Забезпечені як підтримка і допомога один одному, так і терпимість до помилок, прорахунків. І ще одна важлива особливість: стабільність, усталеність, незмінність тут цінуються набагато вище, ніж успіх; схильність до інерції сильніша, ніж до розвитку. Обмаль розлучень, у сім’ях багато дітей, з міста від’їжджають вельми рідко.
Проте в цілому стиль життя орієнтується на міський. Це проявляється:
— у прагненні дати дітям певний рівень освіти або престижну (як правило, це синонім вигідної) професію;
— у наявності певної виборності у спілкуванні, диференціації його з різними партнерами за інтенсивністю та інтелектуальною значущістю, а також за змістом;
— у певній диференціації норм очікуваної поведінки і норм взаємин у зв’язку з віком і статтю жителів;
— у більш або менш поширеному самоствердженні в антисоціальних та кримінальних формах.
Вплив малого міста на соціалізацію, обумовлений його історією, функціями і соціально-психологічним кліматом, також відрізняється від впливів села та більших міст.
У малому місті порівняно з селом більше можливостей для:
— освітнього і професійного вибору;
— різноманітності занять на дозвіллі;
— використання духовних цінностей;
— соціальної творчості, самореалізації, самоствердження.
Порівняно з більшими містами в малому місті менше стимулів, які впливають на мобільність його жителів, а, отже, і менше варіантів для здійснення вибору в різних сферах.
У той же час, як показують численні дослідження, сьогодні нема принципових відмінностей між домаганнями в сферах кар’єри, заробітку, багатства (квартира, дача, машина) молодих людей, які живуть у столиці, в обласному центрі або навіть у райцентрі за умови, що вони мають повну середню освіту. їх об’єднує спільний інформаційний і «товарний» простір, спільний або близький зміст освіти, спільна відданість вибору довгочасної освітньої стратегії.
Все це, однак, не виключає певного «запізнювання» змін, що відбуваються в малих містах порівняно з більшими.
Наступний тип — це селище. Селище — абсолютно або відносно територіально обмежена концентрована форма розселення людей: а) емансипованих від сільського способу життя; б) не укорінених у міському способі життя; в) позбавлених опертя на історичні традиції, властивого жителям малого міста.
Це загальне визначення охоплює різні типи селищ:
— курортні селища;
— робітничі — при добувних або переробних підприємствах, а також великих залізничних станціях;
— переселенські, до яких «позвозили» жителів сіл із зон затоплення під час будівництва ГЕС і водосховищ, а також територій закритих зон, які створювалися;
— приміські селища, жителі яких переважно працюють у місті;
— селища всередині ве


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальні технології (Конспект лекцій)