Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальні технології (Конспект лекцій) скачати онлайн-> §1. Людина як об’єкт впливу комунікацій.

§1. Людина як об’єкт впливу комунікацій.


У живій природі людина — якісно нове явище. Вона володіє розумом, здатним на абстрактне мислення, мовленням, мовою. Мова і мислення — значні складні системи, на які можна впливати з метою програмування поведінки людини. Вона, відомо, мас неоднозначну психіку, важливою частиною якої є уява. І вона розвинена настільки, що ми фактично живемо водночас у двох вимірах, у двох «реальностях» — справжній та уявній. Уявлюваний світ значною мірою (а в багатьох — у першу чергу) визначає нашу поведінку. Але людина гнучка й податлива, на неї можна впливати зовні таким чином, шо це буде абсолютно непомітно.
Загалом людина живе не лише у фізичному світі, що об’єктивно існує, а й у штучно створеній нею так званій ноосфері — світі, який зобов’язаний існуванням свідомій діяльності людського роду. Поняття ноосфери незалежно один від одного ввели французький антрополог єзуїт Тейяр де Шарден і наш великий природознавець та філософ В.І.Вернадський. Звужуючи поняття, можна сказати, що людина живе в штучно створеному світі культури.
Відтак, усі живі істоти впливають на поведінку тих, із ким вони співіснують у своїй екологічній ніші, використовуючи природні об’єкти і записані природою у вигляді інстинктів програми. Але людина водночас впливає на поведінку інших людей, виявляючи себе у сфері культури.
Людина — істота соціальна. Як мовив Арістотель, лише боги та звірі можуть жити поза суспільством. Індивідуум — це абстракція, ідеальне уявлення про ізольовану людину, яке склалося в XVII столітті на час виникнення сучасного західного суспільства. Власне, латинське слово «індивідуум» — це переклад грецького слова «атом», що означає «неподільний». У реальності міф про індивідуум нездійсненний, людина виникає й існує тільки у взаємодії з іншими людьми та під їхнім впливом. Дитина, яку виховали дикі звірі (такі випадки траплялися й вивчалися), не стає красенем Мауглі. Вона — не людина і вижити не може. Не стає людиною навіть дитина, ізольована матір’ю від інших людей.
Отже, закладеної в нас біологічної програми поведінки замало для того, щоб ми були людьми. Вона доповнюється програмою, що записана знаками культури. І ця програма — колективнй твір. Відтак наша поведінка завжди перебуває під впливом інших людей, і захистити себе від нього певним жорстким бар’єром ми, зрештою, не можемо. Ось так і виникає таке важливе поняття, як маніпуляція.
Який же різновид впливу на нашу поведінку ми визначимо як маніпуляцію?
Так склалося, що саме це слово має негативне забарвлення. Ним ми позначаємо той вплив, яким незадоволені, який спонукав нас здійснити такі вчинки, що зрештою привели нас до програшу, або пошили в дурні. Коли приятель на іподромі вмовив вас поставити на коня, який прийшов першим, то, отримуючи виграш у касі, ви не скажете: «Він маніпулював мною». Ні, він дав вам добру пораду.
З другого боку, не кожний вплив, внаслідок якого ви програли, ви назвете маніпуляцією. Якщо в темному завулку вам погрожують ножем і шепочуть: «Гроші й годинник, швиденько», — то ваша поведінка дуже ефективно програмується. Але назвати незнайомця маніпулятором не спаде на думку. Тож який зміст ми вкладаємо в це поняття?
Власне корінь слова «маніпуляція» походить від латинського слова manus — рука (manipulus — пригорща, від manus і pie — наповнювати). В словниках європейських мов це слово тлумачиться як дія, спрямована на об’єкти з певними намірами, цілями (наприклад, ручне керування, огляд пацієнта лікарем за допомогою рук тощо). Мається на увазі, що для таких дій потрібні спритність і вправність.
У техніці такі прилади для керування механізмами, що є ніби продовженням рук (важелі, рукоятки), також називаються маніпуляторами. А той, хто працював із радіоактивними матеріалами, знає про маніпулятори, які просто імітують людську руку.
Звідси походить і сучасне переносне значення слова — спритне поводження з людьми як із об’єктами, речами.
Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як «акт впливу на людей або керування ними зі спритністю, особливо із зневажливим підтекстом, як приховане керування або вплив».
Таким чином, термін «маніпуляція» є метафорою і вживається в переносному розумінні: спритність рук у поводженні з речами перенесена в цій метафорі на спритне керування людьми (і, звичайно, вже не руками, а спеціальними «маніпуляторами»). Завважимо, що з самого початку це поняття обмежує трактований як маніпуляція набір способів керування: ним позначається лише керування зі спритністю і навіть приховане керування.
Метафора маніпуляції складалася поступово. Психологи вважають, що важливим етапом в її розвиткові було позначення цим словом фокусників, які працюють без складних пристроїв, руками («фокусник-маніпулятор»). Мистецтво цих артистів, що керуються гаслом «спритність рук і ніякого обману», засноване на особливостях людського сприйняття і уваги — на знанні психології людини. Своїх ефектів фокусник-маніпулятор досягає, використовуючи психологічні стереотипи глядачів, відвертаючи, переміщуючи і концентруючи їхню увагу, впливаючи на уяву — відтак створюється ілюзія сприйняття. Коли артист володіє майстерністю, то помітити маніпуляцію дуже важко, хоча дійшлі скептики дивляться широко розкривши очі.
Саме тоді, коли ці принципи ввійшли в технологію керування поведінкою людей, виникла метафора маніпуляції в її сучасному розумінні — програмування думок і прагнень мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечити таку їхню поведінку, яка конче потрібна власникам засобів маніпуляції.
Коли виписати ті визначення, які дають авторитетні зарубіжні дослідники явищам маніпуляції, то можна вирізнити головні, родові ознаки маніпуляції.
По-перше, це — різновид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство чи загроза насильства). Метою дій маніпулятора є дух, психічні структури людської особистості.
Однією з перших книг, безпосередньо присвячених маніпуляції свідомістю, була книга соціолога з ФРН Герберта Франке «Маніпульована людина» (1964). Він дає таке визначення: «Під мапіпуляцією переважно треба розуміти психічний вплив, який здійснюється таємно, відтак, на шкоду тим особам, на котрих він спрямований. Найпростішим прикладом цього може бути реклама».
Отже, по-друге, маніпуляція — це прихований вплив, факт якого має залишитися непоміченим об’єктом маніпуляції. Як зазначає один із провідних фахівців щодо американських ЗМІ, професор Каліфорнійського університету Г. Шіллер, «для досягнення успіху маніпуляція має залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить: усе, що відбувається, природне і неминуче. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність буде непоміченою».
Якщо спроба маніпуляції викривається і про викриття стає надто відомо, акція звичайно згортається, оскільки розкритий факт такої спроби прирікає маніпулятора на неуспіх. Ще старанніше приховується головна мета — так, щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляції не призвело до вияснення справжніх намірів. Тому втаємничення, приховування інформації — обов’язкова ознака маніпуляції, хоча деякі її прийоми включають також «граничне саморозкриття», гру в щирість, коли політик рве сорочку на грудях і пускає по щоці скупу чоловічу сльозу.
По-третє, маніпуляція — це вплив, який вимагає значної майстерності й знань. Зустрічаються, звичайно, талановиті самоуки з могутньою інтуїцією, здатні на маніпуляцію свідомістю за допомогою доморослих засобів. Але сфера їхнього впливу незначна, вона обмежена особистим оточенням — сім’єю, бригадою, ротою чи бандою.
Коли ж ідеться про суспільну свідомість, про політику, навіть місцевого значення, то, зазвичай, до розробки акції залучаються фахівці або хоча б спеціальні знання, видобуті з літератури чи інструкцій. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю стала технологією, з’явилися професіонали, що володіють цією технологією (або ЇЇ певними характеристиками). Виникла система підготовки кадрів, наукові заклади, наукова та науково-популярна література.
Ще одна важлива, хоча й не надто очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об’єктів, різновиду речей. Маніпуляція — це складова технології влади, а не просто вплив на поведінку друга чи партнера.
Закохана жінка може вдаватися до дуже тонкої гри, щоб розбудити відповідні почуття, — впливає на психіку також поведінка чоловіка, яким вона захоплена. Коли вона розумна і терпляча, то до певного моменту провадить свої маневри приховано, і її наміри залишаються таємницею для «жертви». Це — ритуал любовних стосунків, конкретний образ якого передбачений у будь-якій культурі. Коли ж ідеться про щире кохання, ми не назвемо його маніпуляцією. Інша справа — якщо хитра бестія вирішила обкрутити простачка. Біда тільки, що розрізнити ці два випадки нелегко.
Не включаємо ми в поняття маніпуляції також етикет — вплив на поведінку оточення за допомогою умовчання та алегорій, мови знаків, що прийнятні лише в даній культурі. Коли людина розуміє знак, то для неї очевидне те, що за ним стоїть, як і намір того, хто «впливає на його поведінку». Якщо англієць запитує знайомого англійця «How do you do?» («Як ся маєте?»), той відповідає таким самим запитанням, і вони переходять до справи. А ми ж, як жартують англійці, у відповідь на це привітання-запитання починаємо розповідати, що дружина захворіла, син-ледащо почав погано вчитися і т. ін.
Ми ж, своєю чергою, не ликом шиті і сміємося з того, що іноземці не розуміють найпростіших речей. Усім відомий жарт про те, як в Америці емігрантку з Одеси привели до суду:
— Ви звинувачуєтеся в тому, що вкрали курку.
— Треба мені ваша курка.
(Перекладач — судді: «Вона каже, що курка їй була дуже потрібна»).
— У такому разі заплатіть власникові два долари.
— Здрастуйте, я ваша тьотя!
— Перекладач — судді: «Вона вас вітає і каже, що ви доводитеся їй небожем»).
Коли людина звертається до іншої, застосовуючи прийоми етикету підвищеного рангу (наприклад, витончено ввічливо), вона, звичайно, намагається вплинути на поведінку партнера на свою користь. Але це — не маніпуляція, оскільки тут не приховуються ні факт впливу, ні наміри. Навпаки, знакова мова має бути зрозумілою, інакше спроба впливу і не може бути вдалою.
Без етикету і умовностей, пов’язаних із обманом, жити в суспільстві неможливо. Але, вдаючись до правил етикету, ми зовсім не поводимося з людиною як із річчю, ми поважаємо її як особистість. Цей різновид «обману, що підносить нас» ми в поняття маніпуляції не включаємо.
Зрештою, звичайний обман як один із важливих прийомів в усій технології маніпуляції сам собою справити маніпулятивного впливу не може. Лисиця, що виманює сир у Ворони, не може бути названа обманщицею. Вона ж не говорить: «Кинь мені сир, а я кину тобі сиров’ялену ковбасу». Вона просить її заспівати.
Неправдива інформація, діючи на поведінку людини, ніскільки не зачіпає її дух, її наміри та настанови. Є. Л. Доценко в книзі «Психологія маніпуляції» пояснює: «Наприклад, хтось запитує у нас дорогу на Мінськ, а ми його, обманюючи, спрямовуємо на Пінськ — це є тільки обман. Маніпуляція має місце тоді, коли той,
Коли в Китаї на дорозі зустрічалися процесії двох мандаринів, вони мали відбути довгу й складну церемонію привітання. Коли часу на це не було, то вперед посилалися представники обох сторін, і вони за взаємною згодою домовлялися: обидва почти робили вигляд, що не помічають один одного. Процесії з ношами розминалися на вузенькій доріжці, а сановні особи прикривали обличчя віялами.
Тому, наприклад, поняття маніпуляції не можна застосувати до немовлят, оскільки вони не можуть вдаватися до самостійних рішень і відчувати себе відповідальним суб’єктом.
У згадуваній книзі «Маніпульована людина» підкреслюється ця особливість маніпуляції як психологічний вплив: «Він не лише спонукає людину, яка перебуває під таким впливом, чинити те, чого хочуть інші, він змушує її прагнути це зробити».
Відтак стає зрозумілою доволі неприємна суть справи. Будь-яка маніпуляція свідомістю є взаємодія. Жертвою маніпуляції людина може стати тільки в тому разі, коли вона є її співавтором, співучасником. Лише коли людина під впливом одержаних сигналів перебудовує свій світогляд, думку, настрій, мету і починає діяти за новою програмою, — маніпуляція відбулася. А коли вона засумнівалася, вперлася, захистила свою духовну програму, то жертвою тоді не стає.
Маніпуляція — це не насильство, а спокуса. Кожній людині надана свобода духу та свобода волі. Отже, в неї є можливість — вистояти, не піти за спокусою. Одна з незаперечних ознак того, що в певний момент здійснюється значна програма маніпуляції свідомістю, полягає в тому, що люди перестають прислухатися до розумних аргументів, — вони ніби бажають бути обдуреними. Вже О. І. Герцен дивувався з того, «як мало можна взяти логікою, коли людина не хоче пересвідчитися».
Як ми виявили, маніпуляція — це спосіб панування духовного впливу на людей через програмування їхньої поведінки. Цей вплив спрямований на психічні структури людини, здійснюється приховано і має за завдання змінити думки, спонуки й мету людей у напрямку, потрібному владі.
Вже з цього дуже короткого визначення стає зрозумілим, що маніпуляція як засіб влади виникає тільки в громадянському суспільстві зі встановленням політичного порядку, заснованого на представницькій демократії.
В політичному порядку західної демократії сувереном, тобто тим, хто володіє всією повнотою влади, оголошується сукупність громадян (тобто тих, хто має громадянські права). Ці громадяни — індивідууми, теоретично наділені рівними частками влади у вигляді голосу. Надана кожному частка влади реалізується під час періодичних виборів через опускання бюлетеня до урни. Рівність у цій демократії гарантується принципом «одна людина — один голос». Ніхто, крім індивідуумів, не володіє голосом, не «віднімає» їхньої частки влади — ні колектив, ні вождь, ні мудрець, ні партія.
Але, як відомо, «рівність перед Законом не означає рівності перед фактом». Це популярно пояснили вже якобінці, відіславши на гільйотину тих, хто вимагав економічної рівності на підставі гасла про «свободу, рівність і братертво».
В майновому сенсі рівні в політичному розумінні громадяни — не рівні. І навіть обов’язково повинні бути не рівними — саме страх перед бідними згуртовує благополучну частину в громадянське суспільство, перетворюючи їх на «свідомих та активних громадян». На цьому тримається вся конструкція демократії — «суспільства двох третин»1.
Майнова нерівність створює в суспільстві «різницю потенціалів» — значну нерівновагу, що може підтримуватися лише за домопогою політичної влади. Великий мораліст і засновник політекономії Адам Сміт так і визначив головну роль держави в громадянському суспільстві: «Придбання значної власності можливе тільки при становленні громадянського уряду. Тією мірою, якою він постає для захисту власності, він стає реальним захистом багатих від бідних, захистом тих, хто володіє власністю, від тих, хто ніякої власності не має».
Йдеться саме про громадянський уряд, тобто про уряд в умовах громадянського суспільства. До цього, за «старого режиму», влада не розподілялася частками між громадянами, а концентрувалася в руках у монарха, що володів безсумнівним правом на панування (і на його головний інститут — насильство). Яків будь-якій державі, влада монарха (чи, приміром, генсека) потребувала легітимації — набуття авторитету в масовій свідомості. Але вона не потребувала маніпуляції свідомістю. Стосунки держави за такого владарювання були засновані на «відкритому, без маскування, імперативному впливові — від насильства, пригнічення, панування до накидання, переконання, наказу — з використанням грубого простого примусу». Інакше кажучи, тиран наказує, а не маніпулює.
Цей факт підкреслюють усі дослідники маніпуляції суспільною свідомістю, розрізняючи способи впливу на маси в демократичних і авторитарних, або тоталітарних режимах. Ось свідчення визначних американських учених.
Фахівець у сфері засобів масової інформаії 3. Фрейре: «До пробудження народу немає маніпуляції, а є тоталітарне пригноблення. Допоки пригноблені повністю придушені дійсністю, немає потреби маніпулювати ними».
Провідні американські соціологи П. Лазарсфельд і Р. Мертон: «Ті, що контролюють погляди й переконання в нашому суспільстві, менше вдаються до фізичного насильства й більше до масового навіяння. Радіопрограмами та рекламою Замінюються залякування і насильство».
Відомий фахівець у галузі управління С. Паркінсон дав таке визначення: «В динамічному суспільстві мистецтво управління зводиться до вміння спрямовувати в потрібному напрямку людські бажання. Ті, хто досконало оволодів цим мистецтвом, зможуть досягти нечуваних успіхів».
Хоча ідеологія, ця заміна релігії для громадянського суспільства, виникла як продукт наукової революції та просвітництва у Європі, головним творцем концепції й технології маніпуляції масовою свідомістю від самих початків стали США. Втім, вони — породження Європи (як мовилося вже у XVITI столітті, США — більше Європа, ніж сама Європа).
Тут, на просторах, вільних від традиції старих станових культур, виник індивідуалізм у щонайповнішому та найчистішому вияві. У «батьків нації» та заможних верств Сполучених Штатів з’явилася гостра потреба контролювати величезний натовп вільних індивідів, не застосовуючи державного насильства (воно було неможливим і суперечило самим ідейним підвалинам американського індивідуалізму).
Водночас не було можливості покликатися на такі етичні норми, як повага до авторитетів, — оскільки СІЛА заселяли дисиденти Європи, які відкидали авторитет. Відтак виник новий в історії тип соціального керування, заснований на навіюванні. Письменник Гор Відал сказав, що «американська політична еліта від самих початків була позначена винятковим умінням переконувати людей голосувати всупереч їхнім власним переконанням».
Загалом уже згадуваний професор Каліфорнійського університету Г. Шіллер дає таке визначення: «Сполучені Штати цілком слушно можна охарактеризувати як розділене суспільство, де маніпуляція є одним із головних інструментів керування, що перебуває в руках незначної правлячої групи корпоративних і урядових босів… З колоніальних часів зверхники ефективно маніпулювали білою більшістю і пригноблювали кольорову меншину».
Можна стверджувати, що американці здійснили науковий та інтелектуальний подвиг. Чи не жарт — створити за найкоротший термін новаторську технологію керування суспільством. Те, що в інших суспільствах складалося протягом тисячоліть, те, що в європейській культурі ґрунтувалося на узагальнених філософських працях (таких, як «Політика» Арістотеля і «Республіка» Платона), у США було сконструйовано на порожньому місці, по-новому, цілком науковим та інженерним чином.
Герберт Маркузе писав про цю новацію так: «Сьогодні підкорення людини увічнюється і розширюється не тільки за допомогою технології, але як технологія, і це створює ще більше підстав для повної легітимації політичної влади та її експансії, яка охоплює всі сфери культури».
Підкорення не завдяки технології, а як технологія! Тиран не міг створити технології, він лише підкоряв людей за и допомогою, до того ж застосовуючи досить примітивні системи (сокира і плаха — вже технологія).
У США створювалася саме технологія, і на це працював і працює численний загін професійних інтелектуалів. Г. Шіллер зазначає: «Там, де маніпуляція є основним засобом соціального контролю, як, наприклад, у Сполучених Штатах, розробка і вдосконалення методів маніпулювання цінуються набагато більше, ніж решта видів інтелектуальної діяльності».
Можна сказати, що в справі маніпуляції фахівці США досягли досконалості — вони знову спрямовують на службу до кола зверхників навіть ті суспільні рухи, які, здавалося б, якраз перебувають в опозиції до влади цих кіл. Відомий американський учений Ноам Хомський у книзі «Необхідні ілюзії: контроль над свідомістю у демократичних суспільствах» пише: протягом 80-х років урядам Рейгана та Буша у США вдавалося провадити цілком праву соціальну та мілітаристську політику навіть за обставин, коли в суспільній думці простежувався сильний зсув у бік соціал-демократичних принципів. При опитуванні переважна більшість підтримала введення державних гарантій повної зайнятості, державне медичне обслуговування та будівництво дитячих садків, а співвідношення прихильників і супротивників військових витрат складало 3:1. Майже половина населення СІЛА була впевнена, що фраза «від кожного за здібностями, кожному за потребами» — стаття Конституції США, а не гасло з «Комуністичного маніфесту» Маркса1.
Філософи Адарно і Хоркхаймер у книзі «Діалектика просвітництва» подали організацію всього життя в США як «індустрію культури, яка є, напевне, найхимер-нішою і злоякісною формою тоталітаризму». Відтак мовиться, коли до того йде, не про вибір між демократією і тоталітаризмом.
Люди, незалежно від їхньої ідеології та політичних уподобань, поділяються на два типи. Одні вважають, що, в принципі, людина — це велика дитина і маніпуляція її свідомістю (зрозуміло, заради її власного добра) освіченим і мудрим правителем — не тільки припустимий, але й бажаний, «прогресивний» засіб. Наприклад, чимало фахівців і філософів (та й не лише вони) вважають, що перехід від примусу, тим паче із застосуванням насильства, до маніпуляції свідомістю — значний крок у розвиткові людства. Інші переконані, шо свобода волі, яка передбачає володіння незамутненим розумом і дозволяє робити відповідальний вибір (нехай і помилковий) — величезна цінність. Ця категорія людей відкидає законність і моральне виправдання маніпуляцій свідомістю і вважає фізичне насильство менш руйнівним (якщо не /иія індувідуума, то для роду людського), ніж «зомбування», роботизація людей.
Ці дві позиції визначаються цінностями, ідеалами людини. Отже, сперечатися про те, яка з них правильніша і краща, — даремно. Це майже те саме, якби сперечалися про те, що важливіше — душа чи тіло. Можна тільки поміркувати, які наслідки для суспільства та особистості потягнуть за собою перетворення тієї чи іншої ідеальної позиції в політичну доктрину, чи впливає на людське житти втілення цієї доктрини лінійно — чи цей вплив мас гранично межові рівні. Тобто чи прийнятна «маніпуляція в розумних межах», або визнання її як виправданого засобу керування означає перехід до якісно нового суспільства.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальні технології (Конспект лекцій)