Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальні технології (Конспект лекцій) скачати онлайн-> §2. Комунікації — складова суспільства.

§2. Комунікації — складова суспільства.


Ми живемо в світі комунікації. 70% свого часу людина витрачає саме на комунікацію. Без ефективного ведення зв’язку зупинилося б чимало виробничих процесів.
Саме комунікація забезпечує існування соціальної пам’яті, зберігання й передачу інформації — в межах одного покоління, а також від однієї генерації до іншої. Суспільство не може існувати в режимі тільки індивідуальної пам’яті: людина перебуває в ситуації, що безнастанно змінюється.
Тому для її фіксації постає потреба в динамічній структурі. Індивідуальна пам’ять унеможливлює передачу й збереження інформації в обсягах, достатніх для функціонування суспільства. Комунікація відповідає тим завданням, що їх ставить перед нею суспільство. Приміром, якщо суспільство змінилося за якісними та кількісними показниками, воно переходить від використання усної мови до усної плюс писемної.
Усна комунікація обмежена щодо передачі в часі та просторі: усно ми не можемо транслювати щось у майбутнє чи розмовляти з віддаленим співрозмовником.
Писемність дозволила зняти ці обмеження. Розвиток техніки створив передумови для функціонування усної комунікації в новому режимі: магнітна стрічка може донести голос із минулого в майбутнє, за допомогою телефонного чи радіозв’язку ми можемо спілкуватися з іншими містами.
Отже, винайдені альтернативні системи дозволили вирішувати нерозв’язувані раніше завдання.
Однак писемність донині залишається найдешевшим і найпростішим засобом комунікації. Завдяки їй знання нагромаджуються не лише в голові людини, яка, відомо, не може надійно і тривало зберігати необхідну кількість інформації, оскільки їй притаманні забудькуватість і здатність помилятися тощо. Крім того, є обмеження стосовно обсягу тієї інформації, яку здатна запам’ятати людина.
Писемність дозволила людині швидше входити в систему знань. Нині не потрібно самому доходити до їхніх джерел, а можна вільно використовувати надбання попередніх поколінь.
В усі часи існування суспільство контролювало процес передачі знань. У минулому був чіткий персональний добір тих, кому передбачалася передача відповідної інформації (наприклад, серед шаманів, чаклунів тощо). Ці знання обов’язково передавалися; прикметно — тяглість майже ніколи не порушувалася, кожен носій інформації перед своєю смертю готував своїх послідовників.
У пізніші часи функцію контролю перебрала на себе цензура (реальна чи опосередкована). Влада досить ретельно контролювала писемну комунікацію. Навіть навчання письма перетворювалося на священний акт: так було в Давньому Єгипті, Китаї, де лише особливі «касти» мали доступ до писемних текстів.
Друкована комунікація знову виникає як відповідь на суспільні проблеми. Для Західної Європи це була, головним чином, проблема ідеологічна — уніфікація при розмноженні текстів Біблії. Необхідно було виготовити достатню кількість текстів, але текстів ідентичних, без помилок переписувачів. Перші університети також, до слова, виникають як відповідь на ідеологічні проблеми уніфікації освіти, тобто проблеми чіткого контролю над передачею знань.
Згодом друкована комунікація вирішує ці завдання — ідентичності та масовості — в усіх галузях. Виникає навіть нова форма суспільного обговорення інформації — газета. Вона стала цікавою формою організації суспільної інформації, тому що постійно вела мову про ті самі об’єкти, тобто описувала розвиток подій. Завдяки цьому, інакше кажучи, розчистився інформаційний простір людини, зникли розмови про «єдинорогів» та подібні до цього речі, оскільки постійна мова про ті самі об’єкти не давала ходу фальсифікаціям, свідомим чи випадковим.
До того ж, виникає кілька газет, що дало можливість описувати ті самі події з різних позицій.
Загалом комунікація дозволяє синхронізувати життя суспільства в часі й просторі. Це перехід від чогось, що нагадує броунівський рух, до постійних форм існування. Без прогнозування людської поведінки суспільство неможливе. Нині й школа, наприклад, це також підготовка маленької людини до постійних форм поведінки, коли дитина вчиться сидіти тривалий час, не заважати іншим, слухатися тощо.
Комунікація дозволяє створювати елементи єдиного організму з індивідуальних ситуацій. Вона постійно відповідає рівневі розвитку суспільства. До прикладу, газети колись виходили з регулярністю, що відповідала розкладові руху поштових екіпажів.
Нині кожен може спілкуватися по телефону з людиною, яка перебуває на іншому континенті. Коли рослинний і тваринний світи синхронізували своє життя відповідно до природних ритмів (день — ніч, весна — літо — осінь — зима), то людині також необхідно узгодити свої синхронізації водночас із природними.
Перші газети переросли в розгалужену систему масових комунікацій, без якої важко уявити сучасне суспільство. Однак новини, що подаються ними, оцінюються по-різному.
Тепер розглянемо питання про те, з якими характеристиками комунікацій ми маємо справу.
Комунікація може бути вербальною або невербальною. Вербальна комунікація — це наше звичне використання мови. До невербальної комунікації відносять міміку, жести, позу, тип одягу (наприклад, коли людина готується виступити на вечорі ветеранів, то вона одягнеться не так, як одяглася б на зустріч із молоддю), зачіска, а також інтонація, тембр голосу тощо.
Так, у США низький голос завжди був ознакою мужності, тому чимало людей спеціально зривали свій голос, намагаючись зробити його низьким. Сюди ж віднесемо також імітацію голосу видатних людей, популярних співаків чи акторів.
Людина краще керує вербальною інформацією, частіше залишаючи поза увагою комунікацію невербальну. І це зраджує її. Бо за тембром голосу можна визначити, говорить людина правду чи ні. В переговорах за допомогою невербальної інформації можна довідатися, до якої межі здатна дійти супротивна сторона, а потім використовувати цю інформацію для продовження переговорів.
Вербальна комунікація має системніший, структурованіший характер. Невербальна комунікація не є такою чіткою, хоча й вона несе в собі досить інформації.
Комунікація може бути усною, письмовою або друкованою. Усна комунікація дає можливість швидкого реагування, передає всі нюанси розмови. Тому, наприклад, допит для слідчого цікавіший в усній формі.
Письмової комунікації потребують від людини, приміром, державні установи. Ми розписуємося, пишемо, підписуємося, таким чином фіксуючи, що саме нами написано той чи інший документ.
А як було в минулому, коли не було писемності? Тоді роль усного слова була значно важливішою, слово було вагомішим. Важко уявити обставини, за яких людина могла б його порушити.
Аби ще ускладнити цей процес, у ньому брали участь свідки. Продавалася земля, і свідки запам’ятовували, що саме так це й було. А щоб сила слова була вагомішою, використовували грудку землі. Або ж іноді свідків тягли за вуха. Нині свідки також збереглися, наприклад, у ситуації весільної церемонії.
Друковану комунікацію, на додаток до письмової, запропонував використовувати представник Празької лінгвістичної школи І. Вахек. Справді, збільшуючи кількість адресатів, ми вже не можемо докладно передавати особливості адресанта, того, хто пише. Ми уніфікуємо письмо, роблячи його друкованим. Однак, надсилаючи привітання, ми прагнемо власноруч написати його на листівці.
Комунікація може бути формальною або неформальною. До першої відносять офіційні ситуації, які значно сильніше контролюються їхніми учасниками. Неформальні ситуації відображають невимушений характер розмови. В даному разі ми використовуємо не раніше заготовлені тексти, а створюємо їх під час розмови. І той, а також інший варіант є досить поширеними на практиці.
Можемо побудувати класифікації щодо обліку кількості співрозмовників:
1 — внутрішня -комунікація, коли людина розмовляє сама з собою;
2 — міжособистісна комунікація;
3 — 5 — комунікація в малих групах;
20—30 і більше — пуфіінна комунікація. Наприклад, виступ перед аудиторією. Тут уже наявний функціональний розподіл: активний оратор і пасивна аудиторія;
100 й більше — організаційна комунікація. Коли люди працюють в одній організації, вони пов’язані багатьма комунікаційними ситуаціями, які, загалом, і формують клімат фірми, заводу і т. ін. Так з’являється ієрархічна комунікація: від вищих до нижчих. Може виникнути розходження між формальним (тобто призначеним) і справжнім лідерами.
1000 й більше — масова комунікація, зокрема газети, телебачення, журнали, радіо.
Це все різновиди комунікації в межах однієї мови і однієї культури, але, оскільки в світі близько 3 500 мов, то, навіть користуючись англійською мовою, латиноамериканець і європеєць — як співрозмовники — можуть почуватись некомфортно, оскільки вони звикли розмовляти в різних манерах. Відтак можемо назвати такі різновиди комунікації, як міжнародна та міжкультурна, і оволодівання ними також потребує особливих навичок.
Таким чином, комунікація — це складний процес, кожна модель якого може взяти з нього певні особливості. Дж. Фіске взагалі поділяє всі теорії (моделі) комунікації на два класи.
В одному випадку комунікація розглядається як передача повідомлень, і її завданням є якомога точніше передати сигнал від джерела до одержувача. Відповідно, роль цього адресата досить пасивна, він може одержувати тільки те, що передав йому адресант.
Інша школа стверджує, що комунікація є виробництвом і обміном значеннями. Тут вивчаються тексти й культури. Повідомлення в цьому разі буде не просто передаватися в незмінному вигляді, а, певніш за все, виникати з одержаного самим адресатом. Ми, своєю чергою, можемо назвати це фізичними або гуманітарними моделями.
Ще на початку XX століття виникла суперечка про причину різниці між природними й гуманітарними науками. Російський філософ С. Л. Франк писав, що дослідник мурашника не є частиною мурашника, а дослідник суспільних процесів сам є частиною цих процесів. Тобто, коли біолог вивчає клітини, він як суб’єкт відокремлений від клітини — об’єкта. У ситуації з мовою суб’єкт і об’єкт існують зрощено.
Додайте до цього ще таке спостереження: гуманітарний дослідник може працювати, охопивши 100 % своїх об’єктів, наприклад, дослідник творчості Т. Г. Шевченка може аналізувати всі його твори. Водночас неможливо уявити біолога, який вивчав би всі, що існують, клітини.
Таким чином, учені дійшли висновку: є суттєва різниця між природничими та гуманітарними науками. І в майбутньому можна очікувати створення якогось варіанта «гуманітарної математики», що була б здатна описувати явища, пов’язані зі свідомістю.
Відомо, що вже нині почали з’являтися відповідні наукові праці.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальні технології (Конспект лекцій)