Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальні технології (Конспект лекцій) скачати онлайн-> §1. Ідеологія

§1. Ідеологія


Надзвичайно важливим комунікативним фактором, що впливає на поведінку людини, завжди була й залишається ідеологія.
Значну частину людської історії складають оповіді про переслідування та знищення людей з ідеологічних мотивів.
Найбільші конфлікти декількох останніх століть мали кінцевими причинами глибокі ідеологічні розходження. Ідейна ворожнеча відігравала значну роль в історії американської, французької та більшовицької революцій, відлуння цієї ворожнечі виявляється, хай приховано, і в сучасних економічних та політичних протиріччях.
Донині повною мірою зберігається влада ідеології. В XX столітті ідеологічні конфлікти були головним джерелом воєнних та економічних зіткнень, служили виправданням широкомасштабного регіонального та міжнародного застосування сили.
Ідеологія не знає національних кордонів. Прикладом є короткий розквіт ідеології комунізму. Карл Маркс, теорії якого стали джерелом натхнення для російської, китайської та камбоджійської революцій, був німецьким ученим, який працював переважно у Великобританії.
За детальнішого розгляду зазвичай виявляється: навіть національно-культурні конфлікти мають коріння в ідеологічних переконаннях. «Залізна завіса» між ліберально-демократичними та колишніми комуністичними країнами впала, але колишні кордони, як з’ясовується, були за природою своєю не так національними чи культурними, як психологічними або ідеологічними.
Ідеологічні переконання колись розділили народ і культуру Німеччини. Труднощі об’єднання Німеччини свідчать про глибокий вплив ідеологічних розходжень, які подолали навіть велич традиційної культурної єдності нації.
Саме тому можна з упевненістю говорити про те, що ідеологія являє собою могутнє і не досить вивчене психологічне явище, яке виявляється в стосунках між: людьми і яке необхідно враховувати при аналізі соціологічних, політичних і міжнародних відносин.
Вплив ідеології виявляється на кількох рівнях — у індивідуальних віруваннях і переконаннях, у структурі та динаміці малих груп, в інвестиційних рішеннях підприємств, у політичних пріоритетах національних політичних партій, у позиціях на міжнародних торгових переговорах, у війнах і терористичних акціях.
Світ переповнений жертвами ідеологій. Терористи виправдовують свої дії посиланням на реальні чи уявні історичні, політичні або економічні причини, але в підґрунті насильства лежать глибоко ірраціальні психологічні сили, які віднаходять виправдання в ідеологічних схемах.
Люди по-різному уявляють собі світ, що їх оточує, мають індивідуальні думки про життєво важливі цінності і про те, які події бажані, а які — ні. Нас спрямовують припципово різні ідеології.
Слова «переконання», «цінності», «настанови» та «ідеології» часто використовують як взаємозамінювані. Але вони не є синонімами. Між ними є важливі, хоч дуже тонкі відмінності.
Переконання, вірування — це уявлення, які здаються раціональними, про те, що таке «істинне» і «хибне». Переконання «екзистенційні» в тому розумінні, що вони визначають, що є для нас «реальними» фактами або такими, «які мають місце». Переконання не потребують оцінок.
Цінності споріднені з емоційним уявленням про «добре» чи «погане». Але істинне і хибне — це не те саме, що добре чи погане. Цінності передбачають можливість зіставлення. Переконання можуть бути більш чи менш нейтральними, але цінності — аж ніяк. Цінності завжди відносні.
Настанови, відносини — це згода чи схвалення (або, навпаки, незгода і несхвалення) певних зовнішніх явищ, фактів чи можливостей. Я можу вірити, що Місяць виготовлено із зеленого сиру, я можу цінувати своє родинне життя, а моє ставлення до свободи імміграції китайців із Гонконгу може бути позитивним чи негативним.
Але все це не витворює ідеології. Ідеологія являє собою всеохопну систему, яка організує життя людей і надає йому осмисленості. Це систематичне вчення про життя; ідеологія визначає напрямок (кінцеву мету) і відповідну поведінку (засоби) для досягнення цієї мети.
Ідеологія — не набір думок, переконань, цінностей чи настанов, а організоване вчення (доктрина), яке формує спрямованість, структуру, відтак і сам сенс життя. Вона може бути пронизана ціннісними орієнтирами та емоціями, але її власна привабливість має духовну і трансцендентну природу. Ідеологія визначає мету, і не має значення ступінь її досяжності. Вона веде нас до конечної долі, наслідку боротьби, «кінця історії», «тисячолітнього царства» і т. ін. Спрямовуючи нас до певної мети, ідеологія дає нам практичну підмогу до щоденних дій.
Вона і утопічна, оскільки спрямовує нас до кінцевої мети, і технологічна, бо дає приписи для досягнення цієї мети. Ідеологія ніби говорить: «Ось мета і ось яким чином її досягти».
Вона завжди відображає перспективи колективного досвіду і переважно є основною зброєю в боротьбі за владу. Вона нарощується навколо певного життєвого досвіду, а результатом систематизації цього досвіду виявляються внутрішньо узгоджені вчення або доктрини. Отже, усвідомлення існування соціальних класів, які характеризуються різним ступенем доступу до влади, у поєднанні із заздрістю до «верхів» або почуттям провини перед «низами» допомагає визначити природу вчення про колективізм.
У цьому полягає причина того, що ідеології не знають національних кордонів, — досвід прилучення до влади чи відчуження від неї універсальний і позанаціональний. Ідеологія не ідентична і не зводиться до проблем культури, раси, статі чи соціального класу. Християнство і марксизм значно поширились по всьому світові.
Суть ідеологій полягає в політичних та релігійних вченнях. Вони подають такі визначення реальності, які справляють значний вплив на особисте і соціальне життя. Тому доктрини та догми християнства, ісламу і марксизму, які мають витоком власні утопічні ідеї та уявлення, викликають в їхніх послідовників значно більшу відданість і вірність, ніж, наприклад, ідеологія гуманізму чи ліберально-демократичного суспільства.
Що повніше і очевидніше визначені «цілі» та «засоби» на соціально-політичному рівні, то більш доктринерський, догматичний та «ідеологічний» характер має ця система вірувань і переконань. І навпаки: що розмитіше й невизначеніше сформульовані цілі і засоби, то менш доктринерською, догматичною чи ідеологічною є система.
Те саме, mutatis mutandis, можна сказати про прихильників ідеології: що суворіше дотримується людина правил сформульованого (чи не сформульованого) вчення, то більш доктринерською, догматичною та ідеологізованою є її поведінка.
Вихід за межі ідеологічних кордонів нерідко вартує людині життя — у прямому чи переносному розумінні. Наочним прикладом цього донедавна був «берлінський мур».
З погляду психології, ідеологія діє одночасно на рівнях свідомості й підсвідомості. Що ближче ідеологія підходить до неусвідомлюваних духовних сфер особистого життя, то глибшає її вплив. Істотним моментом харизматичного лідерства є здатність ототожнювати себе з колективною ідеологією. Той, хто здатний ясно й дохідливо сформулювати реальність цієї ідеології, висвічує відтак глибинні ірраціональні шари психіки й здобуває послідовників. Ідеологія дає нам «колективну оптику» для сприйняття реальності, але, як і всяка оптика, вона по-своєму забарвлює й викривлює реальність.
Напевне, варто зазначити, що є певний внутрішній зв’язок між ідеологією та особистістю, який особливо помітний у межових ситуаціях. Дві людини, які належать до протилежних полюсів ідеологічного спектра, можуть бути прихильниками принципово різних соціальних програм, але водночас самі особистості та програми дивовижним чином подібні.
Перш ніж стати ворогами, Йосип Сталін й Адольф Гітлер були союзниками. Вони трималися на ідеологічно супротивних позиціях — по краях лівого та правого флангів. Але обидва були архітекторами й будівельниками тоталітарних систем, які протистояли одна одній. Особисті властивості обох вождів були надзвичайно схожими. Це відображено на схемі 1.
Британський вчений Ганс Айзенк запропонував двофакторну теорію ідеології, яка враховує політичні та психологічні аспекти. Різні типи особистості розміщуються вздовж параболи, яка визначається цими двома факторами. Сталін і Гітлер перебували на протилежних позиціях політичної осі, але належали до однакового типу особистості — обидва непохитні й непоступливі (авторитарні, деспотичні й колективістські). За своїми характеристиками вони протилежні тим, хто був ближче до ідеологічного центру (м’якші, індивідуалістичніші, терпиміші й поміркованіші).
Ті, хто тримається ідеологічно крайніх позицій, схильні до постійного нерозуміння тих, хто тяжіє до центру. Радикальні лідери звичайно недооцінюють ліберально-демократичні політичні системи та їхніх лідерів. Політично помірковані люди й нації здаються «м’якшими»
порівняно з такими людьми, як Сталін або Гітлер (нацистська Німеччина й Радянська Росія), але вони аж ніяк не є людьми безхарактерними або цілковито м’якими.
Франклін Рузвельт і Джон Кенеді — чудові приклади людей, що вирізнялися політичною та психологічною поміркованістю, котрих не сприймали всерйоз і недооцінювали їхні вороги. За наявності зовнішньої загрози помірковані нації та їхні політичні лідери знаходять у собі сили для мобілізації й протистояння ворогам. Так було у Другій світовій війні. Так було і в період війни у Перській затоці, але зі значно меншим ризиком.
Під час громадянських війн та революцій ідеологічні помилки караються смертю. У повсякденному житті ліберальних демократій така поведінка карається м’якше. Те, що на поверхні може здатися «звичайною політикою», часто стає проявом глибоких ідеологічних розходжень. Поляризація американських виборців має передусім ідеологічний характер і випливає з «політично правильного» мислення. Запитання, які час від часу заполонюють уяву публіки і привертають увагу країни, є тією чи іншою комбінацією проблем раси, статі й насильства. Чудовими прикладами можуть бути процес звинувачення в убивстві боксера О. Дж. Симпсона та сенатські слухання кандидата в члени Верховного суду Кларенса Томаса.
Негр Кларенс Томас був звинувачений своєю колишньою колегою Анітою Хіл у сексуальних домаганнях. Напад був суто ідеологічним. Лівоцентристська коаліція феміністок і представників расових меншин накинулася на Томаса не тому, що той був чоловіком або чорним і аж ніяк не через імовірну сексуальну нестриманість, а тому, що його ідеологія не вкладалася в «політично правильні» рамки — від чорного американського мужчини не очікують консервативних переконань.
«Політична праведність» не є чимось новим або специфічно американським, хоча й американці коли-не-коли демонструють крайній ентузіазм щодо таких речей. Політична праведність — це просто сучасна назва старого й глибшого ідеологічного розколу між лівими й правими, що характерний практично для кожної значної політичної системи останнього століття.
В континентальній Європі йому відповідає розкол між соціал-демократами і християнськими демократами, у Великобританії — між лейбористами та консерваторами, у США — між демократами та республіканцями.
Є досить підстав для того, щоб стверджувати: йдеться про владу, й ідеологія є просто підставою, яка використовується для досягнення, зміцнення та утвердження владних повноважень. Це твердження частково відповідає істині, але воно передбачає, що ідеологія є інструментом, який використовується й цинічно, й раціонально. Важко повірити, що ідеологія являє собою винятково чи навіть переважно раціональне явище.
Коріння ідеології в ірраціональних та підсвідомих шарах психіки. Це фундаментальна організуюча сила, яка відповідає нашим духовним потребам у пошукові сенсу. Саме сповідувана і переважно нераціональна віра в ідею згуртовує послідовників і робить її організуючою силою, з якою доводиться рахуватися. Не так важливе питання про те, чи обдурені в такому разі прихильники ідеології чи ні. Важливіша наявність більшості, яка «вірить» і діє відповідно.
Отже, ідеологія не є такою собі помилкою. Це компас, який дозволяє людям орієнтуватися у світі. Глибока потреба людини в сенсі життя є гарантією того, що ідеології ніколи не зникнуть. Будь-яка конкретна ідеологія може втратити адекватність, і тоді вона почне слабшати і врешті-решт щезне. Але на зміну їй швидко прийде інша ідеологія, яка виявиться адекватнішою щодо зовнішньої та внутрішньої реальності.
Уявімо, що сучасні політичні ідеології різняться внутрішньою систематичністю, інакше кажучи, вони не є випадковим набором вірувань, настанов чи цінностей, а є цілісним ученням про мету і засоби. Але що лежить у підґрунті цих уявлень про цілі та засоби?
В одній праці американських учених була зроблена спроба дослідити основи ідеологій, принаймні, для ліберально-демократичних суспільств. Учасникам дослідження було запропоновано відповісти на дуже ідеологізовані запитання (наприклад, згодні ви чи ні з таким твердженням: «Смертна кара — це варварство і мусить бути відмінена», «Президент Рейган у кінцевому підсумку робить потрібну справу», «Аборт — це убивство ненароджених людей», «Білим чоловікам у США належить занадто багато влади», «Наявні інтелектуальні відмінності зумовлені різницею в статі та расі, що зрештою можна пояснити генетично» тощо).
Аналіз підсумку опитування показав: відповіді групуються залежно від політичної орієнтації респондентів, а тому ліві і праві практично за всіма пунктами зайняли діаметрально протилежні позиції.
Для лівих відправним організуючим елементом, що методично позначається на відповідях на питання, є принципи рівності та соціальної справедливості, для правих — закону та порядку. І це зрозуміло. Ліві споконвіку вважали себе партією «прогресу» і прагнули до зміни статус-кво та до зруйнування ієрархічної структури влади і багатства. Праві, навпаки, дотримувалися «консервативної» орієнтації й прагнули підтримувати порядок, зберігати соціальну й політичну стабільність.
Політична думка значною мірою пронизана боротьбою цих двох напрямків — прагненням лівих до змін і спробами правих запобігти змінам. У кожному таборі своїх супроти вн и ків вважають надто «заідеологізованими».
Якщо провести докладний аналіз цих факторів, з’ясовується: вони являють собою різні аспекти ідеї справедливості. Багатовікові історичні дебати про справедливість виходять за рамки цього параграфа, тому зазначимо тільки, що ці два боки загального поняття — законність та доброчесність — знову й знову випливають як у класичній філософії моралі, так і в перипетіях повсякденності, вони є джерелом більшості ідеологічних конфліктів.
І Платон, і Арістотель вважали справедливість однією із основних чеснот. Арістотель твердив, що в ній поєднуються два різних, але взаємопов’язаних елементи — підпорядкованість законам і доброчесність.
У сучасній політичній філософії обидва аспекти справедливості з певною педантичністю визначаються як «справедливе покарання» та «справедливий розподіл».
Перше розуміється як неупереджене здійснення правосуддя. Це закони та покарання за їх порушення. Коли когось викривають у порушенні закону, його слід покарати відповідно до закону і незалежно від його (чи її) походження, колишніх заслуг чи страждань. Це давнішній корінь «консервативного» ідеологічного мислення.
Що стосується лівих, то питання про рівність було ґрунтовно розвинене Джоном Роулсом. У своїй книзі «Теорія правосуддя» він покликається на впливову традицію суспільного договору, сформульовану у працях Гобса, Лока і Русо, та гіпотетичну ситуацію рівності.
Ван ден Хааг висловлює жаль, що «Роулс не зупиняється на питаннях відплати (покарання), а розглядає переважно проблеми розподільчої справедливості, що стала модною серед філософів, тоді як першу сприймають за застарілу». Щоб уявити цей вислів у належному ідеологічному світлі, досить замінити в ньому слово «модне» на «прогресивне», а «застаріле» — на «консервативне». Це аж ніяк не різновид суперечок між втаємниченими про абстрактні проблеми справедливості та правосуддя. Саме тут — корінь сучасних ідеологічних конфліктів.
Два види справедливості — судової та соціальної — жодним чином не виключають одна одну. Але в буденній свідомості і на сьогоднішній політичній сцені проблеми «рівності та справедливості», а також «закону і порядку» часто розглядаються як полярно протилежні та несумісні. Вже давно праві й ліві розібрали на частини це єдине поняття.
В суперечках нерідко втрачається розуміння взаємозумовленості антагоністичних аспектів. Уся наша цивілізація вже не бачить небезпеки в їхній розмежованості. Розкол між «законом і порядком» та «рівністю й справедливістю», певно ж, так і залишиться основним джерелом напруженості між «заможними» та «незаможними» як на політичній арені нашої країни, так і в міжнародних стосунках суверенних держав, і в договірних процесах між профспілками та працедавцями. «Заможні» прагнутимуть зберегти стабільність і статус-кво, а «незаможні» — рухатися в напрямку більшої рівності.
Бізнес живе в ідеологічному світі великого суспільства. Для бізнесу й суспільства не байдуже, наприклад, чи ввійдуть знову Росія і Китай в становище диктатури і громадянської війни, чи вибухне ісламський світ або ж зуміє мирно вбудуватися в розвиток світової політичної та економічної системи, і чи триватимуть переговори, які проходять під егідою Всесвітньої торгової організації.
У розв’язанні всіх цих проблем значну роль відіграють ідеологічні міркування. Але роль ідеологічних розходжень не зводиться до створення зовнішнього бізнесового середовища. Ідеологічна розбіжність проймає також організаційні процеси, спрямовані на прийняття рішень.
Багато керівників і старші менеджери корпорацій нечітко усвідомлюють, що «цінності» важливі і що для розвитку корпорації вона потребує «бачення». Вони, хай і непрямо, визнають фундаментальне значення ідеології й часто намагаються визначити й запровадити корпоративну ідеологію (цінності та бачення), досягаючи неоднозначних результатів.
Ця неоднозначність має єдину причину: справжня ідеологія діє в затінку, без участі свідомості. Несвідома ідеологія часто є істинною причиною рішень — кого прийняти на роботу, а кому відмовити, кого підвищити, а кого зігнорувати, кому дати тюремний строк, а кого виправдати.
Ідеологія заснована на розбіжностях, які й становлять саму суть соціальної структури і процесу прийняття рішень. Усвідомлення ролі ідеології має практичне значення для менеджерів: допомагає їм зрозуміти, якою мірою групи, організації та й ми самі підлягаємо впливові ірраціональних мотивів.
Ясна річ, і самі менеджери не вільні від ідеологічних впливів. Вони мають такі самі особистісні характеристики, і останні так само впливають на характер ухвалюваних рішень: що екстремальніший характер особистості, то жорсткіші ідеологічні рамки; що догматичніша
й цілеспрямованіша настанова того, хто приймає рішення, то безкомпромісніше саме рішення. І тут не має значення, чи йдеться про звільнення персоналу, чи про етнічну чистку.
Є доктринери-соціалісти і доктринери-капіталісти. Мірою нашого догматизму є ступінь нашої одержимості ірраціональними аспектами тієї чи іншої ідеології.
Більшість із нас працюють в організаціях приватного чи державного сектора, які займаються або виробництвом, або перерозподілом багатства. І приватні, і державні організації підпорядковані власним імперативам; і ті, й інші схильні не брати до уваги, що в житті є інші критерії, а не тільки ті, що пов’язані з мікроекономікою чи з виборчими кампаніями.
Коли людина приймає як символ віри, що тільки вільна ринкова економіка (чи державна регульована) спроможна зробити життя кращим, вона так чи інакше опиниться в лапах ідеології. Ні абсолютно вільний ринок, ні тотальний державний контроль не здатні створити справедливе суспільство.
Консервативна економічна теорія веде зазвичай до концентрації капіталу в руках порівняно багатих інвесторів, старших менеджерів і значних консультативних фірм; соціалістична вимога радикальної рівності має зазвичай призводити до однакового зубожіння робітників і середнього класу, умертвіння ініціативи і зосередження всієї влади в руках невеликої групи державної еліти.
Коли ми уникаємо ясного й чіткого визначення власних позицій і не усвідомлюємо всіх наслідків нашої власної ідеології, то цим шкодимо собі. Тоді ми маємо справу із значною напругою і конфліктами між організаціями, які належать до різних секторів — приватного і державного, — і стаємо неспроможними збагнути, звідки ці конфлікти і що з ними робити. Якщо ми не хочемо опинитися жертвами ідеології, нам потрібне розуміння того, як вона спрямовує наші дії в ділових організаціях.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальні технології (Конспект лекцій)