Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальні технології (Конспект лекцій) скачати онлайн-> §2. Проведення дослідження та аналізу у фокусних групах

§2. Проведення дослідження та аналізу у фокусних групах


У цьому параграфі ми розглянемо питання, пов’язані з проведенням дослідження фокусних груп: самого вивчення, аналізу і складання звітності. Розглядаючи ці питання, ми відштовхнемося від опитування-інтерв’ю, проведеного Мертоном, що дозволить плавно перейти від фази планування до фази проведення дослідження.
Мертон запропонував чотири широких критерії ефективного проведення інтерв’ю у фокусних групах. На його думку, воно повинно:
— охоплювати максимальну кількість актуальних тем;
— надавати якнайточніші та специфічні дані;
— сприяти встановленню взаємозв’язку, який дає змогу краще вивчити почуття учасників;
— враховувати особистісний аспект, яким керуються учасники при викладенні своїх думок стосовно певної теми.
Узагальнено це можна подати як: діапазон, враховування специфічних даних, глибина та особистісний контакт.
Під категорією діапазону Мертон визначає весь об’єм актуальних висловлювань з боку учасників. Вдалі групи розглядають діапазон тем, до якого входять не лише запитання, винесені дослідником, але й ті, які він не передбачив.
Наприклад, при вивченні проблеми серцевого нападу у фокусних групах дослідники свідомо уникали використання терміна «фактор ризику», а потім перевірили весь діапазон висловлювань з боку учасників проти стандартних медичних списків цих факторів. Не підказуючи цієї ідеї, вони мали можливість скористатися ситуацією, щоб перевірити розглянутий діапазон питань і простежити, в якій мірі їхні власні погляди (на те, що викликає серцеві напади та що запобігає їм) відрізняються від ухвалених медичних стандартів.
У свою чергу Мертон розглядає врахування специфічних даних як таке, за допомогою якого проводиться керування дискусіями у фокусних групах для одержання чіткого і докладного звіту про життєвий досвід учасників. Коли стосунки і погляди визначені, важливо встановити специфічну підставу для цих узагальнень. Однією з причин, через яку команда Мертона надавала особливого значення врахуванню специфічних даних, була необхідність виконання одного з поставлених завдань, що полягало у проведенні оцінки фільмів та іншої продукції засобів масової інформації. Одне слово, потрібно було вивчити прямі джерела позитивних та негативних вражень.
Далі, акцент на поглиблене вивчення життєвого досвіду дозволяє дослідникам застосувати принцип урахування специфічних даних у фокусних групах, які функціонують без зовнішніх стимулів. За відсутності зовнішніх стимулів керування дискусією збільшується імовірність виникнення такої ситуації, коли учасники відхилятимуться від теми, збиваючись на узагальнення. Але ця тенденція може бути нейтралізована за допомогою постійного нагадування про необхідність вивчення особистого досвіду учасників чи життєвого досвіду інших людей.
Мертон підкреслював також важливість поняття глибини, тому що це дає можливість пересвідчитися у ступені заглиблення учасників у суть обговорюваної теми. Глибина проявляється в тих дискусіях, які основані на зовнішніх стимулах, і Мертон розглядає цілий ряд методів, що дозволяють формувати висловлювання достатньої глибини.
Загалом їхня суть зводиться до наступного. Висловлювання учасників про свій особистий досвід визначають рівень глибини, який переходить від окремих учасників до цілої групи.
Остаточним критерієм для досліджень, запропонованим Мертоном, була увага до особистісного контакту, з якого виникають висловлювання окремих учасників (що саме змушує окремого учасника дивитись на речі й сприймати їх саме так?). Таку думку було наведено раніше під категорією перспективи.
Метою тут є отримання дослідницьких результатів, які давали б дослідникові можливість розуміння перспектив учасників стосовно даної теми. Цей особистісний контакт може ґрунтуватися на соціальних категоріях і тих ролях, які грає учасник, або ж він може коренитися в індивідуальному досвіді. І так, і сяк, метою проведення групового інтерв’ю є взаємодія певної кількості різних висловлювань та думок.
Без взаємодії навколо винесеної дослідником теми окремі учасники часто просто не бачать власної перспективи, і навіть коли вони справді розмірковують про своє світобачення, цього недостатньо, щоб пояснити та відстояти свій погляд перед тим, хто сприймає світ по-іншому. Використання фокусних груп для створення такої взаємодії дає дослідникові результати, які важко отримати іншими методами.
Далі ведучи розвиток теми в руслі висунутих Мертоном критеріїв, розглянемо конкретні питання, що стосуються змісту інтерв’ю. В даному разі метою є побудова інтерв’ю таким чином, щоб, з одного боку, воно максимально охоплювало конкретну тему, а з другого — давало ефективні дослідницькі результати.
Найочевиднішим утрудненням стосовно змісту інтерв’ю є тривалість обговорення, а мовлячи простіше, задовгість. Розумно в цьому випадку вдіяти таким чином: обумовити, шо обговорення триватиме півтори години, але попередити учасників, що його тривалість становитиме дві години, — цей півгодинний запас дасть змогу уникнути порушення групової динаміки, коли хтось із учасників вирішить припинити обговорення «передчасно».
На цьому відтинку часу важливо дотримуватися суті й не торкатися надто великої кількості питань. Для неструктурованої групи це може означати десь два тематичних питання, сформульованих у загальних рисах. У структурованішій групі лімітом будуть десь 4—5 питань з попереднім вивченням кожної з головних тем. (Завжди можна розпочати з декількох звичайних груп, а потім вести роботу далі в інших групах, які розкривають більш специфічні моменти даних, отриманих на самому початку).
За більш високого рівня участі модератора корисно організовувати дискусійні теми у вигляді плану-посібника, якого модератор дотримуватиметься в більш або менш однаковому порядку для всіх груп, майже так само, як організовано індивідуальне опитування. Структура, якої після цього набувають дискусії, становить цінність з погляду як проведення групової взаємодії, так і порівняння груп на фазі аналізу. Гарний план-посібник створює органічну послідовність у розгляді тем з певним частковим збігом між ними (штучна категоризація дискусії зводить нанівець мету проведення групового навчання). Додаткове значення створення плану-посібника полягає у встановленні консенсусу серед різних членів дослідницької команди стосовно того, які теми мають виноситися і наскільки докладним повинен бути їх розгляд.
Що стосується підготовки самого плану-посібника, то цю процедуру можна викласти таким чином. Спочатку готується повний перелік питань, на які хотілося б отримати відповіді, а потім формулюється упорядкований набір тем. Водночас слід зазначити, що все починається із запитань, але згодом перетворюється в набір підсумкових тем. Є декілька проблем, пов’язаних з організацією плану-посібника навколо прямих запитань: повільний і нудний підхід до групової дискусії; учасники тратять на спілкування з модератором так багато часу, що не помічають один одного; учасники майже не мають можливості припинити обговорення теми чи добровільно змінити напрямок дискусії. В даному разі одна порада: найкраще зафіксувати схему інтерв’ю в пам’яті. Якщо модератор завжди користується надрукованим переліком тем, учасники будуть нерішучими у дискусіях в очікуванні почути, що являє собою вся програма дослідження.
Дуже важливо сприймати концепцію плану-посібника досить гнучко, уникаючи занадто суворого дотримання попередньо встановленого порядку тем. Це один з кількох помилкових підходів щодо діяльності модератора, до якого (підходу) Мертон застосовує термін «хиба»; вданому разі хиба полягає в точному порядку встановлених запитань. Навпаки, модератору слід при потребі провести обговорення якогось моменту поглибленіше, пропускаючи деталі, які були вже прояснені, та розглядати цілком нові теми, якщо вони виникають.
План-посібник має передбачати випадкові вказівки модератора, як-от: «Давайте поки що відкладемо це, ми повернемося до цього питання пізніше…», але якщо такі зауваження часто повторюються під час дискусії, слід або переглянути план-посібник, або ж дотримуватися його не так точно. Маючи добрий план-посібник, можна бути певним, що дискусія повільно перейде від однієї теми до іншої, уникаючи необхідності швидких переходів.
Багато проблем, з якими зустрічаються дослідники при структуруванні фокусних груп навколо прямих запитань, покладаючись на передруковані переліки тем і занадто вже суворе дотримання плану-посібника, зміцнює думку, що навіть структуровані інтерв’ю не повинні мати форму дискусій, в яких домінує роль модератора. Його роль полягає в тому, щоб бути ведучим дискусії, а не виконувати функції інтерв’юера.
Обговорення як з високим, так і з низьким рівнем участі модератора починаються однаково: із ознайомлення з темою в щирій, але досить загальній манері. Є дві причини, через які варто починати з рівня узагальнень. По-перше, учасники можуть бути неспроможні простежити за ходом думки дослідника по даній темі (деталізованого подання цього питання з боку дослідника).
По-друге, учасники можуть намагатися відшукати певний смисл у самому задумі та напрямку дискусії, а детальне знайомство з темою може призвести до того, що вони обмежать і спрямують свою дискусію в інше русло.
Ці два моменти можуть дуже негативно відбитися на проведенні дискусії. При ознайомленні з темою треба дотримуватися кількох головних правил: одночасно може говорити лише один учасник, не вести сторонніх розмов із сусідами, сприяти тому, щоб кожен брав участь в обговоренні, не виникало домінування когось з учасників і т. ін.
Кращим варіантом подання теми є щире визнання, що ви тут для того, щоб про щось довідатись від них (учасників). Це, говорив Беленджер, формулювання «неповного розуміння». Але в такому разі недопустима крайність, коли модератор робить вигляд, що нічого не знає. Учасників, найімовірніше, на цьому не проведеш, до того ж він ризикує почути цілий цикл лекцій замість відкритої дискусії. Важливо підкреслити, що головна мета дискусії — винести потрібні моменти з їхнього (учасників) великого практичного досвіду. Це дасть добру підставу для виходу з дискусії при обговореннях з низьким рівнем участі модератора і добру основу для дослідження навіть, здавалося б, найочевидніших тверджень під час обговорень з високим рівнем задіяння модератора.
Аксельрод зазначає: «Фактично будь-яка людина відповість тому, хто хоче почути про її проблеми, її життєвий досвід і дізнатись, шо вона думає і відчуває. Така перспектива привносить в обговорення елемент необхідного завзяття з боку учасника»1.
Групова дискусія як така звичайно починається з того, що кожний учасник” робить особисте висловлення, яке ніхто не перериває, часто автобіографічного характеру. Ця процедура є неначе добрим криголамом і сприяє тому, що кожний учасник висловиться, принаймні, один раз, а модератор та інші учасники отримають про нього деяку інформацію. У групах з низьким рівнем залучення модератора в дискусію учасники можуть бути інструктовані використати цю попередню інформацію для залучення інших до дискусії, тоді як модератори з більшими повноваженнями можуть робити це самі. Вступні промо-ви-висловлювання також допомагають при роботі з тими, хто спізнився. Так чи інакше, вони (ті, хто запізнились) становлять певну проблему, але є одне просте правило: не варто залучати до роботи будь-кого, хто приходить після вступних промов і власне початку дискусії.
Користь від залучення кожного учасника до вступної промови полягає в тому, що це допомагає уникнути «групового мислення», тобто тенденції, коли учасники з відмінним поглядом приховують свою незгоду лише для того, щоб зберегти однодушність у групі. Вступні промови являють собою спосіб виявлення позиції учасника, його особливого практичного досвіду і погляду перед тим, як установиться консенсус.
Цей процес може бути підкріплено, якщо попросити учасників витратити кілька хвилин і зробити письмові начерки перед “їхніми вступними промовами. Як зазначали Гренбаум1 і Темплтон, у процесі записування певних речей є щось таке, що сприяє людині у висловленні перед групою, навіть всупереч відвертому несхваленню. Коли виникає однодушність, матеріал вступних промов дає іншим учасникам і модератору підґрунтя для дослідження сили й широти консенсусу.
Те, як відбувається перехід від вступної до основної частини дискусії, значною мірою залежить від рівня участі модератора. При низькому його рівні відбувається знайомство з початковою темою, слідом іде відносно неструктурована групова дискусія, яка триває, доки модератор не оголосить другої теми, і т. ін.
Беручи до уваги неструктурований характер цієї дискусії, має сенс чітко дотримуватись теми. Наприклад, при дослідженні проблем удівства фокусні групи були відносно нетривалими (одна година), і в них обговорювалась усього одна тема: «Якого роду обставини полегшили вам цей (стан) та які ускладнили?» Передбачування переходів між темами проілюстровано у фокусних групах, які Морган досліджував за думками відносно серцевих нападів.
Дослідження цих груп тривало приблизно півтори години і містило два питання: «У кого стаються серцеві напади і чому?» та «Що є причиною серцевих нападів та що запобігає їм?» Він використовував критерій часу, щоб поділити дискусію між цими двома темами: коли її перша половина наближалася до природного завершення, тоді просто виносили на обговорення другу тему; якщо перша половина обговорювалась більше, ніж було відведено часу, схожість тем дозволяла дослідникам втрутитися в дискусію та переспрямувати її в потрібне русло з мінімальним негативним на неї впливом.
Складніша ситуація виникає при проведенні обговорень з високим рівнем участі модератора. Тут вирішальним фактором стає використання плану-посібника. Велс розглядає послідовне застосування плану-посібника протягом усієї групової дискусії як відстеження. Це дає змогу: по-перше, пересвідчитися, що всі бажані теми розглядаються; по-друге, що протягом усіх обговорень підтримується послідовний порядок. У цьому разі початкова тема, що виноситься на обговорення, є зав’язкою дискусії.
У свою чергу, намір розпочати обговорення в структурованій групі із загального питання має за мету не отримання повної відповіді на нього, а встановлення програми тем, які необхідно обговорити в рамках гнучкого плану-посібника. Таким чином, приблизно після п’яти хвилин вступної дискусії модератор створює можливість представити на обговорення першу головну тему з плану-посібника: «Я чув, що деякі люди з цього приводу висловились так… Я б хотів знати, що решта з вас може сказати з цієї теми?»
Але мета відстеження потребує, щоб і інші моменти, які розглядалися під час вступної дискусії, теж згадувались і використовувались для представлення наступних тем згідно з планом-посібником: «Я пригадую, що хтось із вас казав раніше дещо інше, і мені цікаво, чи відповідає це загальній думці?» Звісно, вступні дискусії не є єдиним джерелом матеріалу, який необхідно буде згадувати та відстежувати на дальших етапах.
Оскільки відстежування змушує модератора звертатися до матеріалу, який розглядався учасниками раніше, створюється механізм для переходу до наступних частин плану-посібника. Це особливо корисно, коли надто багато уваги сконцентровано на дослідницькій схемі і недостатня її (уваги) кількість приділяється власним інтересам учасників, що стримує дискусію. У такому випадку відстеження дозволить досліднику повернутися до матеріалу, який він знає, і таким чином зацікавити групу, що надалі стане базою для дискусії. Тут треба звернути увагу ще ось на що. Не кожна група зацікавлена в усіх темах плану-посібника однаковою мірою. І тому може виникнути ситуація з вдаваними доповідями і нібито захопливими темами.
Оскільки перехід між індивідуальними вступними промовами і власне груповою дискусією становить чітку вихідну точку для групи, то дуже важливо визначити час завершення обговорення. В групах з низьким рівнем участі модератора цим покажчиком стане просте повернення модератора до свого столу. У групах з високим рівнем задіяння модератора доречно буде запропонувати кожному учаснику зробити своє завершальне висловлення. А відчуття того, що заключне висловлення не буде перервано чи взято під сумнів, може сприяти висловленню деякими учасниками нарешті тієї суттєвої думки, яку вони притримували зі вступної дискусії.
Окремі модератори користуються цим потенційно новим матеріалом, дозволяючи дискусії тривати після формального її завершення, не вимикаючи пристроїв для запису під час цього більш вільного обміну думками. Якщо є підстава вважати, що учасники не висловили своєї повної думки, тоді додатковою можливістю може стати виклик кожного учасника через день-другий після обговорення для короткого «дякую» та для можливості висловити «будь-які інші думки, які відвідали вас».
Усі вищевикладені рекомендації передбачають: дослідник намагається підгримувати відносно високий рівень порівнюваності між групами, але якщо дослідницька мета дозволяє чи потребує, щоб групи були не порівнюваними, тоді мають застосовуватись дещо інші методи. У загальних рисах це досягається тим, що матеріалу, який було повністю охоплено під час перших обговорень, приділяється обмежена увага в наступних групах (щоб упевнитися в їхній схожості з попередніми групами щодо цих питань), водночас докладно розкриваються інші теми.
Наприклад, окрема тема з більш раннього плану-посібника може стати основною для цілого циклу нових дискусій, водночас новий план-посібник піднімає різні моменти, розглянуті в перших обговореннях, до рівня окремих тем у наступних групах. Початковий план-посібник також може набути непередбаченого розвитку, який виявляється в обмеженні кола дискусій, щоб дослідження в наступних групах було спрямовано на вивчення іншого кола споріднених тем.
Суть у тому, що підтримування послідовності між групами не становить мети як такої, однак є потенційним засобом досягнення цілей більш масштабного дослідницького проекту.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальні технології (Конспект лекцій)