Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Теремко) скачати онлайн-> Структура, канали висловлювання та функції громадської думки

Структура, канали висловлювання та функції громадської думки


Громадська думка не є аморфним утворенням. Вона чітко структурована за ознаками, які враховують при її вивченні: суб’єкти громадської думки; об’єкти громадської думки; типи суджень громадської думки; канали висловлювання громадської думки.
Суб’єкт громадської думки — групи населення, які є безпосередніми «виразниками» громадської думки. Проблема ця не є простою як з наукової, так і з політичної точок зору. Справді, за якими критеріями встановити, яка думка є громадською, а яка — ні? У радянські часи стверджувалося, що громадська думка — це обов’язково думка «більшості», а тому думка «меншості» не є громадською. Необ’єктивність такої позиції безсумнівна. Адже у кожному суспільстві існують різні соціальні групи, і коли, наприклад, одна з них виступає проти загальноприйнятої точки зору (налічуючи у своїх лавах мільйони людей), то хіба ж можна стверджувати, що така думка не є громадською?
Серйозні дискусії точилися щодо того, який «обсяг» суб’єкта є достатнім, щоб висловлена ним думка могла бути врахована як громадська. Стверджувалося, наприклад, що
громадською можна назвати тільки думку всього народу. Наприклад, громадською слід вважати думку будь-якої спільноти, але тільки стосовно неї самої чи структури, до якої вона належить. Так, думка виробничої бригади є громадською, коли йдеться про проблеми цієї бригади чи цеху, до якого вона належить. Щодо підприємства в цілому, міста, країни думка бригади, безумовно, не буде громадською, бо вона не репрезентує ці сукупності.
Існує ще одна важлива проблема, пов’язана із суб’єктами громадської думки. Специфіка масової свідомості полягає в тому, що вона з певних причин може «генерувати» однакові потреби, оцінки серед представників різних соціальних груп. Отже, навряд чи можна виділяти суб’єкт громадської думки лише, наприклад, за соціально-демографічними ознаками (громадська думка робітників, інтелігенції, підприємців та ін.). Вона відрізняється від групової суспільної свідомості тим, що в один суб’єкт громадської думки «входять» і робітники, і підприємці, і інтелігенція. Звідси бере початок проблема «груп свідомості».
Об’єкт громадської думки — сфера життя суспільства (економіка, культура, політика, побут та ін.), яка принципово доступна масам і може викликати їх інтерес.
Певні проблеми опиняються в центрі уваги громадської думки під впливом різних чинників. Це — громадський інтерес, який зумовлює проблема; дискусійність підходів (можливість існування різних точок зору на проблему); компетентність громадської думки щодо неї та ін.
Проблема об’єкта громадської думки найчастіше постає, коли у прикладних дослідженнях виявляють «ножиці» між питаннями, які цікавлять громадську думку, з одного боку, та питаннями, які висвітлює преса, вирішують органи управління, — з іншого. Наприклад, населення найбільше цікавить проблема цін, а депутати найчастіше обговорюють інші, менш значимі для громадян на той час питання. У таких ситуаціях виникає недовіра населення до діяльності органів влади. Регулярні опитування дають змогу чітко відстежувати ієрархію об’єктів громадської думки, враховувати її у практичній діяльності.
Залежно від змісту висловлювань населення існує кілька типів суджень громадської думки. Оціночні судження (найпоширеніші) висловлюють ставлення населення до фактів та явищ дійсності. Аналітичні судження аналізують ставлення населення до фактів дійсності (а не тільки оцінюють). Конструктивні судження програмують соціальні відносини і процеси. Аналітичні та конструктивні судження громадської думки мають багато спільного, тісно пов’язані між собою.
Одна з найважливіших характеристик структури громадської думки — це канали її висловлення. Адже громадська думка висловлюється (активно чи пасивно, прямо чи опосередковано) через канали висловлювання, які поділяються на три групи: опосередковані, прямі, спеціалізовані.
Опосередковані канали висловлювання громадської думки — це засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення); різні засоби освіти, лекції; документи органів управління, засідання органів управління та ін. Усі ці засоби характеризуються тим, що через них позиція, погляди, оцінки населення висловлюються не безпосередньо, а з використанням «фігури ретранслятора». Тобто наявне «втручання» у зміст різних «текстів» громадської думки. При цьому «коригування» громадської думки відбувається завжди з використанням різноманітних прийомів. Наприклад, публікуючи листи у газеті, зовсім не обов’язково виправляти їх — досить того, що для публікації відбирають їх. Водночас очевидно, що вважати умисним таке «коригування» громадської думки не можна, оскільки це зумовлено здебільшого природою зазначених каналів висловлювання громадської думки.
Прямі канали висловлювання громадської думки — особисті контакти працівників органів управління з населенням; листи; збори та мітинги, демонстрації та страйки, які характеризуються прямим, безпосереднім контактом виразника думки з представниками органів управління. Тому ця група каналів значно надійніша. Оскільки позиції населення висловлюються в даному разі прямо, об’єктивність інформації (потенціальна) цілком досяжна, чого не можна сказати з приводу її репрезентативності. Справді, на мітингах і зборах, наприклад, можуть виступати люди, які далеко не завжди висловлюють думку всього населення, а сфера особистих контактів представника органу влади може бути обмеженою і, відповідно, отриманій в цих контактах інформації не вистачатиме репрезентативності.
Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки — це опитування із застосуванням наукових соціологічних методів. Опитування дають можливість одержувати надійну і репрезентативну інформацію, нагромаджувати її з широкого кола проблем життя певної території, аналізувати зміни громадської думки в динаміці шляхом проведення повторних, так званих панельних, опитувань з тих самих проблем, встановлювати і прогнозувати закономірності функціонування громадської думки,
Отже, використання інформації про громадську думку, здобуту з допомогою опитувань населення, є практично єдиною гарантією ефективності соціального управління. Така інформація може і повинна бути доповнена тією, що надходить з інших каналів. Проте прийняття рішень неможливе без використання об’єктивної та репрезентативної інформації, одержаної з допомогою опитувань.
Отже, характеристика суб’єкта, об’єкта, типів суджень, каналів висловлювання громадської думки дає досить повне уявлення про сутність та специфіку цього складного та різнобічного явища. А громадська думка, формуючись з думок окремих людей, є важливим чинником зворотного впливу на поведінку людей і діяльність органів управління.
Специфіка впливу громадської думки на органи управління, політичні структури тощо виражається через її функції: директивну, спонукальну, консультативну, експресивну.
Директивна функція громадської думки полягає в ухваленні рішень, які мають суто імперативний, обов’язковий характер. Йдеться про вибори, референдуми, збори трудових колективів, на яких ухвалюють обов’язкові для виконання усіма їх членами рішення.
Спонукальна функція громадської думки (функція тиску на органи управління) посідає проміжне місце між директивною і консультативною функціями. Суть її у тому, що громадськість у формі мітингів, демонстрацій, страйків тощо спонукає органи управління до прийняття відповідних рішень,
Консультативна функція громадської думки «дає поради» органам управління щодо способів і шляхів розв’язання проблем,
Експресивна функція громадської думки (найширша за своїм значенням) полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, в яких умовах їй доводиться «діяти», завжди займає певну позицію щодо тих чи інших фактів і подій життя суспільства, насамперед — діяльності держави,


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Теремко)