Головна Головна -> Підручники -> Підручник РПС (Ковалевський) скачати онлайн-> 2.2. Поняття про територіальний поділ праці. вплив територіального поділу праці на структуру господарства

2.2. Поняття про територіальний поділ праці. вплив територіального поділу праці на структуру господарства


Територіальний поділ праці (ТПП) — процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці. Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил.
М. Баранський так визначає ТПП: “Під географічним поділом праці ми розуміємо просторову форму суспільного поділу праці. Необхідна умова географічного поділу праці полягає в тому, щоб різні країни (або райони) працювали одна на одну, щоб результат праці перевозився з одного місця до іншого, щоб, таким чином, утворювався розрив між місцем виробництва та місцем споживання”.
Отож, ТПП між країнами або районами передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва або між виробництвом і споживачем. До ТПП включають не лише обмін товарами, але й переміщення їх з одного місця на інше.
Власне, в основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій — більших. Тим-то доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який нижчі, відмовившись від виробництва деяких інших продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.
У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайон-ний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними).
Природні умови є об’єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП. Ю. Саушкін виділив шість різновидів ТПП.
1. Генеральний — між країнами й великими економічними районами. Наприклад, між Далекосхідним районом Роси та Японією — за експортом до останньої деревини й кам’яного вугілля. Між Західно-Сибірським економічним районом Роси та Україною — за експортом нафти й газу.
2. Внутрішньорайонний — між промисловими вузлами й містами. Часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому — його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.
3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП. Крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й постачання його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію
4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіальне роз’єднані (ловіння риби — переробка — консервування, копчення, соління).
5 Фазовий — одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.
6. Епізодичний — райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.
За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.
Порайонні відмінності у виробництві дають можливість створювати товари, призначені здебільшого для інших районів
Там, де є чималі територіальні відмінності та розрізняються умови їхнього використання, виникають великі порайонні розбіжності у собівартості виробництва однойменного товару.
Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності, душові показники тощо.
Одержання дешевого продукту в районах з найсприятливішими природними та економічними умовами спричинюють спеціалізацію районів.
С=Рв\Р*100
(1) ,де С — загальний рівень спеціалізації району (регіону);
Р— сукупний суспільний продукт, створений у районі, у вартісному вираженні; Pg — частина сукупного суспільного продукту району (регіону), що вивозиться за його межі (у вартісному вираженні).
Галузі спеціалізації обраховують за допомогою коефіцієнта локалізації й коефіцієнта виробництва продукції району (регіону) на душу населення.
Коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва К на території району (регіону) обчислюється за формулою
Кл=Ппр\Ппк де
Ппр – питома вага галузі району в промисловому або с\г виробництві району,
Ппк – питома вага і відповідної галузі району (регіону) в країні.

Коефіцієнт виробництва продукції району (регіону) на душу населення:
Кл = Пг\Пн
Пг – питома вагаг галузі району, що вивозиться за його межі,
пн – загальна вартість продукції що виготовляється в регіоні
Для галузей спеціалізації К3 та Кд > 1. Розмір коефіцієнта свідчить про ступінь спеціалізації району щодо виробництва того чи іншого виду продукції. Ці коефіцієнти можуть сягати значення Кл > 2, що свідчить про високу товарність даної галузі (наприклад, цукрова промисловість в Україні, бавовництво в Таджикистані тощо).



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

РПС (Ковалевський)