Головна Головна -> Підручники -> Підручник Податкове право (Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, Д.А. Кобильнік) скачати онлайн-> § 5. Правове регулювання територіальних податкових пільг

§ 5. Правове регулювання територіальних податкових пільг


Якщо розглядати податкові пільги як певне звільнення платників податків (а саме так підходить російський законодавець — ст. 56 Податкового кодексу Російської Федерації), то цілком обґрунтованим є виділення певних територій, на яких установлюється пільговий податковий режим. Такі території можуть існувати на двох рівнях:
1) нижчий рівень — території, що характеризуються звільненнями при використанні місцевих податків і зборів. Наприклад, відповідно до ст. 15 Закону України “Про систему оподаткування” місцеві органи самоврядування на свій розсуд можуть встановлювати частину місцевих податків і зборів і за рахунок цього формувати більш пільговий податковий режим на відповідних територіях;
2) вищий рівень — території спеціальних зон зі специфічним пільговим оподаткуванням, що регулюється спеціальним законодавством. Такі території поділяють на два підвиди:
а) території, розташовані за межами території України (до них належать насамперед офшорні зони), де надається пільговий режим оподаткування для податкових резидентів України;
б) території, розташовані в Україні, де надається пільговий податковий режим для податкових резидентів і нерезидентів України (вільні економічні зони).
Податкове законодавство України не дає чіткого визначення поняття “офшорна зона”, і найчастіше термін “офшор” застосовується стосовно компаній, їх підрозділів. Офшорні компанії відрізняються спрощеною процедурою реєстрації, низькою ставкою корпоративного податку чи взагалі його відсутністю; мінімальним обсягом і спрощеною процедурою щорічної звітності. При виконанні деяких вимог податок на прибуток або зовсім не сплачується, або сплачується в чисто символічному розмірі.Визначене законодавче забезпечення система офшорних зон дістала 2000 року. Президент України розпорядженням № 90/2000/РП від 21 лютого 2000 року доручив Кабінету Міністрів України визначити й опублікувати перелік офшорних зон і надалі забезпечувати його щорічне опублікування. Основною причиною, яка підштовхнула до закріплення цього переліку, послужив п. 18.3 ст. 18 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що регламентує порядок роботи з платниками податків, які торгують з фірмами, зареєстрованими в офшорних зонах. А саме: при перерахуванні грошей таким фірмам за покупки дозволено відносити на витрати тільки 85% фактичної вартості товару. Інші 15% — з чистого прибутку. За невиконання цієї норми передбачені високі штрафні санкції. Поняття ж офшорних зон немає. Тому законодавець пішов дещо спрощеним шляхом — закріпити вичерпний перелік офшорних зон, а не роз’яснювати, у чому їхня сутність.
24 лютого 2003 року Кабінет Міністрів України затвердив перелік офшорних зон, до якого увійшли:
– в Європі — Андорра, Гібралтар, Монако; Британські залежні території — острови Гернсі, Джерсі, Мен, Олдерні;
– у Центральній Америці — Беліз, Панама;
– у Карибському регіоні — Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські острови, Барбадос, Бермудські острови, Британські Віргінські острови, Віргінські острови (США), Гренада, Кайманові острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос;
– в Африці — Ліберія, Сейшельські острови;
– у Тихоокеанському регіоні — Вануату, Маршальські острови, Науру, Ніуе, острови Кука, Самоа;
– У Південній Азії — Мальдівська Республіка.
Закон України від 23 лютого 1996 року “Про деякі питання валютного регулювання й оподаткування суб’єктів експериментальної економічної зони “Сиваш” регулює створення зони для залучення іноземних і національних інвестицій на основі Указу Президента України від 17 листопада 1995 року “Про заходи для проведення експерименту в північно-кримській експериментальній економічній зоні “Сиваш”.
Ця територія не є в повному розумінні слова вільною економічною зоною. Вона не має спеціального митного кордону, і пільги поширюються не на всіх суб’єктів господарювання. Разом з тим зареєстровані суб’єкти зони сплачують 50 відсотків податку на прибуток і ПДВ, використовують особливий митний режим (спрощена процедура в’їзду-виїзду; звільнення від сплати мита, ПДВ, акцизного збору на імпорт для потреб власного виробництва тощо). На 50 відсотків зменшується сума податку на прибуток при використанні її на реалізацію інвестиційних проектів у межах зони.
У цілому всі вільні економічні зони поділяють на дві категорії:
1) транспортно-транзитні — зони, розташовані по периметру кордону України, що забезпечують залучення товарів на територію України і потік транзитних товарів через територію України. Створюють їх з метою спрощення процедури переміщення цих товарів;
2) промислові — зони, розташовані на території України, закріплені законодавством, у них здійснюють інвестування і встановлено пільговий режим оподаткування.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Податкове право (Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, Д.А. Кобильнік)