Головна Головна -> Підручники -> Підручник Аграрне право України (Погрібний О.О.) скачати онлайн-> § 2. Землі сільськогосподарського призначення як об’єкт правового регулювання

§ 2. Землі сільськогосподарського призначення як об’єкт правового регулювання



Земля не є результатом людської праці. Вона — продукт самої природи. Безпосереднім об’єктом правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення виступає певна визначена територія, що є просторовою сферою діяльності суб’єкта, де він може займатися виробництвом сільськогосподарської продукції і зведенням будинків, виробничих споруд та інших об’єктів, потрібних для обслуговування основної діяльності. Отже, для земель сільськогосподарського призначення характерне використання не тільки як засобу виробництва (вирощування сільськогосподарської продукції), але й як просторово-операційного базису, що властиве всім категоріям земель.
ЗК вживає і термін “земля”, і термін “земельна ділянка”, хоча визначення дає лише останньому. Це пояснюється тим, що об’єктом правовідносин з використання землі завжди є індивідуально визначена земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗК).
Специфічними ознаками земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які характеризують їх як об’єкт земельних відносин, є: обмеженість площі, локалізованість за місцем розташування; вони є нерухомим об’єктом і основним способом виробництва в сільському господарстві.
Земельні ділянки і права на них, а також міцно пов’язані із земельними ділянками об’єкти (ґрунт, замкнені водойми, ліс, багаторічні плодові насадження, будинки, будівлі, споруди тощо), переміщення яких без шкоди їх призначенню неможливе, перебувають в обігу неподільно, якщо інше не передбачено законом.
Існує думка, що землі сільськогосподарського призначення як об’єкт правового регулювання мають потрійну правову характеристику: загальний об’єкт (частина земельного фонду), на який поширюється загальний правовий режим використання землі; родовий об’єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються правила особливого правового режиму, призначені для земель сільськогосподарського призначення; а також безпосередній об’єкт (як сільськогосподарське угіддя), на який поширюється дія норм земельного, фінансового, господарського та інших галузей права.
Землі сільськогосподарського призначення регулюються земельним законодавством як єдиний об’єкт, що означає: сільськогосподарському використанню підлягають не будь-які, а лише придатні для цих цілей землі; не всякі придатні для сільськогосподарських потреб землі можна використовувати як землі сільськогосподарського призначення. Так, у заповідних зонах заборонено здійснювати товарну сільськогосподарську діяльність.
Мета використання земельної ділянки визначається органами місцевого державного управління й органами місцевого самоврядування під час надання конкретної земельної ділянки. Про це зазначається в документах, які засвідчують права на землю, а також у документах державного земельного кадастру і державної реєстрації. При цьому неприпустимою є самовільна зміна дозволеного використання земельної ділянки. Вимоги щодо дозволеного використання земельної ділянки є частиною інших галузей законодавства, у складі яких вони регламентуються докладніше.
Важливою характеристикою земельної ділянки як об’єкта правового регулювання є площа. Визначаючи розміри земельних ділянок, наданих у власність і користування, органи влади враховують природноекономічні, екологічні та соціальні умови на основі рекомендацій науково-дослідних установ щодо природно-сільськогосподарського районування земель та їх нормування.
У ЗК робиться спроба обмежити площу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності громадян, певними розмірами. Відповідно до ст. 121 ЗК громадяни України мають право на безкоштовне одержання земельних ділянок у власність за нормами: для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; а також земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на праві оренди. Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Громадянам — членам фермерських господарств передаються безкоштовно в приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованої на території відповідної ради. Це право не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) (ст. 32 ЗК).
Розмір земельних ділянок, які передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) (ч. 2 ст. 121 ЗК). Громадяни мають право додатково одержувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення, але не більше 100 га (до 1 січня 2010 р.). При цьому зазначена площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок за законом (п. 13 Перехідних положень ЗК).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Аграрне право України (Погрібний О.О.)