Головна Головна -> Підручники -> Підручник РПС (Ковалевський) скачати онлайн-> 3.1. Природні передумови. класифікація природних ресурсів. природно-ресурсний потенціал

3.1. Природні передумови. класифікація природних ресурсів. природно-ресурсний потенціал


Природні умови й ресурси істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва.
Природні умови, що до них зараховують клімат, рельєф, геологічну будову, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва (сільське господарство в Сахарі або на Крайній Півночі, транспорт у гірських районах) та вважатись несприятливими, а в іншому — створювати додаткові умови для прогресу: нормальне зволоження, достатня річна сума додатніх температур, родючість рівнинного ґрунту. Металогенічні пояси у гірських системах сприяють розвитку добувної, а потім — і переробної промисловості.
Наявність тих або інших природних ресурсів (лісових, водних, земельних, рекреаційних), а також корисних копалин може правити за стимул, поштовх для розвитку економіки країни. Інше питання, як країна тим ресурсом порядкуватиме. Одна — продаватиме сировину, ціни на яку на світовому ринку постійно понижуються через перевищення пропозиції над попитом, а також через дедалі ширше впровадження у розвинутих державах матеріалозбереж-них технологій. Це простіший спосіб одержати прибуток, який зробить країну такою, що розвивається, бо багатство за рахунок природних ресурсів розбещує і дає змогу без надмірних зусиль добре жити. Приклад — колишній СРСР:
у 80-ті роки за експорт енергоносіїв протягом п’яти років отримано понад 200 млрд доларів. Лише незначна частина цих коштів пішла на модернізацію промислового виробництва. А переважна частина валюти витрачена на ВПК, змарнована на товари ширвжитку, “харчі”, позичена у вигляді довгострокового кредиту так званим дружнім країнам. Такий шлях для багатьох невеличких країн є монокультурним, бо передбачає їхній розвиток коштом якоїсь однієї добувної галузі.
Наприклад, чільним експортним товаром (а всередині країни — промисловим) є: мідь для Чилі (46% експорту), Замбії (87%), Заїру (48%>); боксити для Ямайки (57%), Суринаму (56%); залізна руда для Мавританії (83%); нафта для Венесуели, Брунею, Іраку тощо.
Іншим шляхом ідуть країни, які мають природні ресурси та вміють їх використовувати для вдосконалення власної економіки. За приклад можуть правити Кувейт, Бахрейн, Саудівська Аравія, ОАЕ. Джерелом їхнього процвітання стали родовища нафти й природного газу. Тепер там розвиваються й інші галузі промисловості, як-от нафтопереробка, енергомістка металургія, хімічна індустрія. Ці країни мають чималі валютні кошти і вкладають їх в економіку інших держав, купують нерухомість по всьому світі.
Основним природним ресурсом Швеції та Фінляндії є ліс. Завдяки йому ці країни стали провідними експортерами паперу, картону та інших продуктів переробки деревини.
Є ще третя група країн, яка ніколи не вирізнялася наявністю природних ресурсів на своїй території. Однак саме це стимулювало потужний розвиток переробної промисловості. Японію, що належить до таких країн, почали навіть називати “переробним комплексом”. Маючи лише 5% необхідних природних ресурсів і завозячи решту 95% , країна лідирує у виплавці сталі й кольорових металів з їхнім подальшим експортом, в експорті продукції машинобудування, в лісовій та хімічній промисловості. У 70-ті роки, прагнучи зменшити залежність японської економіки від імпорту ресурсів, учені взялися розробляти менш енерго-та металомісткі технології.
Цей досвід підтримали усі розвинуті країни світу; останнім часом виокремилась така тенденція: чим вищий рівень розвитку виробництва у країні, тим менше залежить вона від ресурсного фактора. Це стосується не лише сировини, але й природних умов — екстремальні природні умови становлять дедалі меншу перешкоду для розвитку сільського господарства: у Сахарі рослинництво може розвиватися завдяки зрошенню, а за Полярним колом — у закритому ґрунті. Брак якогось ресурсу на земній поверхні може надолужуватися за рахунок покладів Світового океану. Натуральну сировину (деревину, метал) замінюють синтетичною (пластмаси тощо).
Природні умови та ресурси справляють істотний вплив на галузеву структуру народного господарства країни та види виробництва, що залежать від природних умов, а є такі, які від них не залежать. За ступенем залежності галузі можна класифікувати таким чином, як показано в табл. 3.1.
Першість деяких країн у забезпеченості природними ресурсами (Росія, Китай, Бразилія та ін.) ще не свідчить про високий рівень їхнього економічного розвитку. За внутрішнім валовим продуктом (ВВП) на душу населення вони посідають, відповідно, 57, 102 та 35 місця у світі. Ось яскравий приклад на підтвердження цієї думки: Японія не має значних природних ресурсів, але входить до Великої Сімки (табл. 3.2).
Нерідко обсяги запасів природних копалин ще не свідчать про їхню високу якість. Так, за забезпеченістю кам’яним і бурим вугіллям у світі перед ведуть США, Австралія, ФРН та Росія, а у перерахунку на умовне паливо (1 кг при спалюванні виділяє 7000 ккал тепла) лідирують, крім США, Китай, Росія та Індія. Це свідчить, що при оцінці запасів ресурсів слід враховувати не лише їхні фізичні обсяги, але і якість. Природно, що у кращих умовах перебувають країни, які мають запаси ресурсів менші, але вищої якості. Їм не треба витрачати додаткові кошти на видобуток, транспортування й переробку сировини. Водночас і відходів, що забруднюють навколишнє середовище, залишається менше.
Така сама тенденція зберігається й щодо нафти та природного газу. Лідери серед запасів і видобутку цих ресурсів різні. Показовим також є аналіз глибини переробки нафтової сировини та відсоток виходу світлих продуктів, бо й це залежить від рівня розвитку економіки. І в цьому — поруч зі структурною перебудовою економіки й запровадженням енергозбережних технологій також один із шляхів виходу України з економічної кризи.
Зовсім інша картина складається серед країн, які виділяються виробництвом сталі й чавуну. Лідери у цій галузі, за винятком США та Китаю, не мають значних запасів руд, вугілля й електроенергії. Ті самі тенденції змінної першості у забезпеченості лісовими ресурсами та виробництві продукції з деревини.
Багато країн не використовує повною мірою сільськогосподарські угіддя, що теж належать до природних ресурсів: маючи значні земельні угіддя, вони не одержують на них високих врожаїв.
Наявність або брак якихось природних умов або ресурсів до певної міри диктує розміщення продуктивних сил на території. Щоправда, інколи — через зміну природних умов — доводиться перерозподіляти продуктивні сили на території. За приклад можуть правити наслідки “парникового ефекту” (табл. 3.3).
При потеплінні очікується загальне підвищення вологості та збільшення опадів у Європі, а це, насамперед, може відбитись на роботі ГЕС. Оскільки численні малі річки стануть повноводніші, треба подумати про ширше впровадження малої енергетики.
На ТЕС і АЕС поверхневі конденсатори охолоджують за допомогою великої кількості води, яка при підвищенні температури повітря потепліє, а це збільшить витрати охолоджуючої води та енергії на її подачу.
Істотно зростає споживання енергії у виробництвах, які вимагають створення контрольованої атмосфери — штучного клімату. Це — точна механіка, комп’ютерна техніка, біологічне виробництво. За деякими даними, на вентилювання й кондиціювання у промисловості на кінець 2010 року витрачатиметься до 40% електроенергії.
Класифікація природних ресурсів залежить від поставленої мети. Природні ресурси — це елементи й сили природи, які можуть використовуватись у виробничій і невиробничій діяльності людини. Вони поділяються на:
— мінеральні, до яких зараховуються корисні копалини та мінерально-будівельна сировина. Мінеральні ресурси можуть підрозділятися на паливні, рудні й нерудні;
— земельні, серед яких виділяють типи ґрунтів, а також типи господарського використання земель: рілля, сінокоси й пасовища, ліси й чагарники, малопродуктивні землі тощо;
— водні, які підрозділяються на води Світового океану та води суходолу, які складаються з поверхневих вод (річки, озера, ставки, водосховища, болота, льодовики)! підземних вод (ґрунтові та артезіанські);
— біологічні ресурси, що включають рослинний і тваринний світ;
— ресурси Світового океану, що перебувають у воді у розчиненому стані, на морському дні й під ним — у товщі земної кори;
— рекреаційні, котрі включають природно-кліматичні, бальнеологічні й заповідні;
— кліматичні й космічні, до яких зараховується сонячна енергія, енергія вітру, внутрішнє тепло Землі, енергія хвиль, освітленість тощо.
За ступенем вичерпуваності природні ресурси поділяються на невичерпні й вичерпні. До невичерпних природних ресурсів відносяться: сонячна енергія, внутрішнє тепло Землі, енергія вітру, води. До вичерпних природних ресурсів зараховуються: ґрунт (1 см ґрунту відновлюється через 100 років), рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, вода.
До невідновних з погляду людства відносяться корисні копалини й мінерально-будівельна сировина. Період їхнього відновлення у земній корі налічує десятки й сотні мільйонів років, що несумірне з життям людини. Крім того, у найближчому майбутньому повністю вичерпається багато розвіданих запасів корисних копалин (мал. 3.1).
Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються як природний ресурс, ніж природні умови для життєдіяльності людини.
Треба розрізняти такі поняття: мінеральні ресурси, природні ресурси, сировина й корисні копалини. Мінеральні ресурси — це сукупність запасів корисних копалин у надрах Землі (району, країни, регіону, планети), придатних для використання у різних галузях господарства.
Корисні копалини — це мінеральні утворення в земній корі з певним хімічним складом і фізичними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності. Корисні копалини посідають особливе місце серед природних ресурсів. За ступенем розвіданості та вивченості поклади корисних копалин поділяються на:
А — докладно розвідані й передані до експлуатації;
Б — попередньо розвідані з приблизним визначенням меж покладів;
С — слабко розвідані, частково з урахуванням екстраполяції;
С, — перспективні ресурси.
Корисні копалини розрізняються за якістю, глибиною залягання, вмістом корисного компонента у породі тощо. Наприклад, вугілля буває буре й кам’яне. Буре має нижчу теплотвірну здібність, ніж кам’яне (при спалюванні 1 кг бурого вугілля виділяється 5—6 тис. ккал тепла, кам’яного вугілля Кузнецького басейну — 8,5 тис., Донецького — 7—9 тис., Печорського — 4—9 тис. ккал). Вугілля може мати спікність і використовуватись для коксування (вугілля Великобританії, Китаю, Апалацького басейну в США, Донецького — в Україні, Південно-якутського — в Росії).
Корисні копалини характеризуються глибиною залягання. У деяких випадках здійснюється відкритий видобуток сировини: Дніпровський та Кансько-Ачинський бурову-гільні басейни, Кузнецький та Південно-якутський кам’яновугільні басейни, КМА, Нікопольські й Великотокмацькі поклади марганцевих руд тощо. Видобуток корисних копалин може також вестись шахтним способом: видобуток алмазів, золота й срібла в ПАР, видобуток кам’яного вугілля у Донбасі.
Корисні копалини, відомі під однією й тією ж назвою, можуть розрізнятися за хімічним складом. Наприклад, нафта буває рідка (найчастіше) й густа (Ярезькі поклади у Печорському басейні, поклади у Швеції та Норвегії), світла (Апшеронська, Мангишлацька, Сахалінська), чорна й коричнева.
Корисні копалини використовуються як сировина різними галузями промисловості (табл. 3.4). Вміст корисного компонента в рудах неоднаковий. Наприклад, у Франції залізна руда містить ЗО—33% заліза, у Білозірську в Україні — 58—60% . Вміст міді у породі здебільшого не перевищує 5%>, а алюмінію — 10% .
Один і той самий метал може видобуватися з різних руд. Залізо — з залізних руд, залізистих кварцитів, магнетитових кварцитів. Алюміній — з бокситів, нефелинів і алунітів. Мідь — з мідистих піщаників, мідистих сланців, мідного колчедану, мідно-нікелевих, мідно-молібденових та поліметалевих руд. Золото й срібло зустрічаються у вигляді самородків, розсипу та у складі з іншими металами.
До природних ресурсів України зараховуються земельні, кліматичні, рекреаційні ресурси, рослинний та тваринний світ, ресурси Чорного та Азовського морів, корисні копалини, внутрішні води тощо.
Площа лісів становить 8,6 млн га: за їхній рахунок Україна задовольняє 25% своїх потреб у деревині. Площа сільськогосподарських угідь налічує 41,8 млн га (з них— 33,2 млн га ріллі). Основні типи ґрунтів: сірі, лісові, чорноземні, дерново-підзолисті, бурі лісові.
В Україні є багато різноманітних мінеральних ресурсів.
Паливні ресурси. Кам’яне вугілля видобувається у Донбасі та Львівсько-волинському басейні. В Донбасі зосереджено 98% кам’яного вугілля України: 25% коксується, 30% — антрацити, 30% — довгополу меневе. Глибина залягання — 500—750 м (максимальна — 1200 м), товщина шарів — 0,5—2,0 м.
У районі Лисичанська залягає довгополуменеве вугілля, біля Червоноармійська — газове, біля Донецька, Макіївки та Кадіївки — коксівне. Львівсько-волинський басейн зосередив 2% вугілля (30% — коксівне): глибина залягання—300—700 м, товщина шарів—0,5—1,0 м.
Буре вугілля буває бурого, жовто-бурого або чорно-бурого кольору. При згорянні 1 кг бурого вугілля виділяється 6500—7400 ккал тепла. Використовується як добриво для одержання рідкого палива, побутового газу, гірського воску. Найбільші поклади: Дніпровський басейн (2,4 млрд т, глибина залягання — 5—140 м, відкритий видобуток), Дні-провсько-Донецька вугленосна провінція (0,9 млрд т), Донецький басейн (0,3 млрд т). Буре вугілля є також у Закарпатті й на Поділлі.
Нафта й природний газ. Найбільші запаси нафти й природного газу зосереджені на Прикарпатті, у Дніпров-сько-Донецькому районі та Причорномор’ї. Дніпровсько-донецький район включає Прилуцьке й Леляківське родовища нафти у Чернігівській області. Рибальське й Качанівське — у Сумській області, Радченківські — у Полтавській області. Родовища газу є біля Юльєвки, Шебелинки й Ки-гичівки у Харківській області, а також у Дніпропетровській, Полтавській та Сумській областях. Родовища нафти на Передкарпатті: Долина й Борислав. Родовища газу: Да-шава й Калуш.
У Причорномор’ї та Приазов’ї родовища нафти та природного газу відкриті й експлуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тарханкутське, Дельфін. Родовища природного газу є на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.
Сучасні потреби України у нафті становлять приблизно 40—50 млн т, а власні родовища дають до 4 млн т на рік. Шляхи виходу з кризи: зменшити споживання енергоносіїв, збільшити вихід світлих компонентів при нафтопереробці, а також добувати нафтопродукти з вугілля. Необхідну технологію розробив Донецький інститут фізико-органічної хімії та вуглехімії. Бензин можна одержувати з “солоного” вугілля Західного Донбасу. Його поклади чималі, але через низьку якість сировини у традиційному варіанті (як паливо) воно нерентабельне. “Рідке вугілля” протягом кількох десятиріч використовує ПАР, пропонуючи нам свої технології та інвестиції.
Торф — сировина для паливної та хімічної промисловості. З нього одержують рідке паливо, феноли, віск, аміак, спирт тощо. З нього також роблять ізоляційні плити й добриво для ланів.
В Україні відомо понад 2500 родовищ торфу, що зосереджені переважно у Поліссі: у Волинській, Рівненській, Житомирській областях. Невеликі родовища є у Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій та Сумській областях. Товщина шарів — 10—12 м. Найбільші родовища: Ірдинське у Черкаській області, Замглай — у Чернігівській, Брюховецьке — у Львівській.
Поклади горючих сланців оцінюються на 3,7 млрд т;
найбільше родовище — Бовтиське у Карпатах. За якістю вони не поступаються естонським, товщина шарів — 1—6 м. Родовище горючих сланців відкрите також поблизу Олександрії (Кіровоградська область); запаси — на рівні З млрд т.
Озокерит, або гірський віск, до складу якого входять тверді вуглеводні парафінового ряду, використовується в електроніці як ізолятор, у текстильній промисловості — для глянсування тканин, у шкіряній промисловості — для обробки шкір. З озокериту виготовляють ваксу для взуття, парафін, лаки. Найбільше його родовище розташоване на передгір’ї Карпат (Долина, Трускавець, Борислав); видобуток провадиться лише на Бориславському родовищі шахтним способом.
Металеві корисні копалини
Залізна руда. В Україні відомо чимало родовищ залізних руд і залізистих кварцитів, що найбільші з них — поклади залізних руд.
Криворізький басейн налічує понад 60 родовищ з загальними запасами 18,7 млрд т. Руди частково виходять на поверхню, а також залягають до глибини 2500 м; вміст заліза у верхніх шарах — ЗО—40%, у глибинних — 50— 60. Тут видобувається 90% руди.
Кременчуцький басейн магнетитових кварцитів включає три родовища: Горішньоплавнинське у Полтавській області, Лавринівське та Еристівське. Вміст заліза — 36% , запаси — 4,5 млрд т. Білозерський залізорудний район. Вміст заліза — 58—60%, запаси — 2,5 млрд т. Керченський залізорудний район має бурі залізняки з вмістом ванадію та марганцю; запаси — 1,8 млрд т. Видобуток провадиться відкритим способом, вміст заліза — 40—45%. Приазовське родовище залізних руд розробляється відкритим способом, вміст заліза — ЗО—33%.
Залізисті кварцити поширені скрізь. Найбільші запаси кварцитів — у Дніпропетровській (20 млрд т), Полтавській (3,6 млрд т). Одеській, Запорізькій, Кіровоградській та Вінницькій областях.
Хромові руди відкриті у Побужжі Кіровоградської області; глибина залягання — 60—160 м. Вони використовуються для виробництва нержавіючої сталі.
Марганцеві руди. Нікопольське та Інгулецьке родовища у Запорізькій, Хощеватське — у Кіровоградській, Бур-штинське — в Івано-Франківській областях, Чивчинське
— у Карпатах тощо. Нікопольське, Велике Токмацьке, Ор-джонікідзевське та Інгулецьке родовища входять до складу Придніпровського марганцевого басейну, їхня площа — понад 1000 KB.KM, глибина залягання — 15—120 м, товщина шарів — від 10 см до 6 м.
Титан входить до складу майже 70 різних мінералів (ільменіт, рутил, титаномагнетит тощо). Це легкий метал, що використовується у літако- й ракетобудуванні. Основні поклади титану — в Житомирській, Київській та Черкаській областях. Відомі також Іршанське ільменітове й Самотканське титано-цирконієве родовища.
Алюмінієві руди — алуніти, нефеліни й боксити. Боксити є у Смолянському (Черкаська область) та Високо-пільському (Дніпропетровська область) родовищах, алуніти
— на Закарпатті, нефеліни — у Приазов’ї.
Нікель використовується для виробництва бронзи, латуні, особливих сортів сталі, чавуну й для покриття металевих поверхонь. Промисловими вважаються запаси з вмістом металу понад 1%. В Україні відомо 10 невеликих нікелево-кобальтових родовищ. Розробка покладів здійснюється на Побузькому родовищі в Кіровоградській області й Придніпровському в Дніпропетровській; глибина залягання — 70—80 м.
Барит є різновидом поліметалевих руд; його поклади знайдені на Закарпатті.
Ртуть видобувають на Донеччині (Микитівка) та Закарпатті.

В Україні виявлено 10 покладів, а також понад 300 ру-довиявлень золота, 7 з яких вважаються придатними для освоєння. Розташовані вони здебільшого в Закарпатській, Кіровоградській, Донецькій, Дніпропетровській та Криворізькій областях. Це Сергіївка, Широка Балка, Балка Золота, Майське, Самотканне та ін. Мужиївський поклад в Закарпатті першим в Україні почав давати сировину:
спочатку 400—500 кг на рік, а потім — до 900 кг золота. З нього може бути добуто 70 тис. т цинку та 300 тис. т свинцю.
Золото є супутнім компонентом у Криворізькій залізній руді. Нині у хвостосховищах гірничозбагачувальних комбінатів накопичено не менше 250 т золота. Існує технологія його видобутку, але потрібні чималі інвестиції.
Серед неметалевої сировини є велика група корисних копалин, що використовуються у хімічній промисловості. Україна багата на калійну й кухонну сіль, фосфорити, са-морідну сірку тощо.
Калійні солі видобуваються у Львівській (Стебник, Борислав) та Івано-Франківській областях (Калуш, Тростя-нець).
Кухонна сіль зосереджена у Донбасі. Запаси — 9 млрд т, товщина шарів — 40 м (Слов’янськ, Артемівськ). Зустрічаються також поклади у Передкарпатті й Закарпатті. У Криму, Причорномор’ї та Приазов’ї є озера й лимани з самосадною кухонною сіллю.
Фосфорити є у Придністров’ї (Тернопільська, Хмельницька та Вінницька області), у Сумській (Кролевецьке родовище) та Харківській (Ізюмське родовище) областях.
Саморідна сірка видобувається з Яворівського та Роз-дольського родовищ на Прикарпатті.
Вогнетривкі глини використовуються як сировина для виготовлення цегли для доменних печей. Їхні поклади є у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Черкаській, Житомирській та Сумській областях.
Графіт видобувається у Заваллі Кіровоградської області, а також у Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях.
Українські каолінові глини, що використовуються для виробництва порцеляни, фаянсу, гуми й паперу, — одні з найкращих у світі. Вони розташовані у межах Українського кристалічного щита: Житомирська, Хмельницька, Дніпропетровська, Запорізька й Вінницька області.
Мармур видобувається у Донбасі, Криму й Карпатах, у Київській та Житомирській областях.
Вапняк є у районі Українського кристалічного щита і в Криму. Він використовується як будівельний матеріал та при виробництві цукру.
Бурштин зустрічається поблизу селища Клесів Рівненської області.
Самоцвіти. На Житомирщині є родовища топазів, тигрового ока, аквамарину, яшми, опалу. Володарсько-волинська рудня видобуває “винні” топази, димчастий кварц різних відтінків- Подибуються кристали топазів вагою до 80 кг. Це унікальне родовище. На південному березі Криму, в районі згаслого вулкану Карадаг є розсипи агату, яшми, гірського кришталю, аметисту, цитрину, сердоліку. З 1978 p. Карадаг оголошено заповідником.
За кольором і якістю українські граніти вважаються одними з найкрасивіших у світі. Їх видобувають у Карпатах, на Українському кристалічному масиві, особливо в Житомирській області.
До природних ресурсів відносяться також термальні води як джерело теплової енергії. Їхні виходи найзручніше використовувати у Криму, в Карпатах та на Закарпатті. Такі води розташовуються на глибині від 450 (t = 40 С) до 1000—2000 м {t = 70—100 С).
Рекреаційні ресурси різноманітні: це мінеральні води, лікувальні грязі, ропа лиманів, кліматологічні ресурси лісів і морів тощо.
В Україні відомо понад 100 джерел мінеральних вод:
“Нафтуся” — у Львівській, “Куяльник” — в Одеській, “Миргородська” — у Полтавській, зразка “Боржомі” — в Рахів-ському районі Ужгородської, “Великодолинський нарзан” — в Одеській областях тощо.
Кліматологічні ресурси: у Карпатах (гірське повітря, хвойні ліси, мінеральні джерела), на південному березі Криму (сполучення гірського повітря зі степовим, морська вода, геліолікування, грязелікування, мінеральні джерела, ропа лиманів), у Причорномор’ї та Приазов’ї (поєднання степового й морського повітря з геліо- та грязелікуванням, морськими купелями).



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

РПС (Ковалевський)