Головна Головна -> Підручники -> Підручник РПС (Ковалевський) скачати онлайн-> 6.2. Чорна й кольорова металургія

6.2. Чорна й кольорова металургія


Чорна металургія. Металургійний комплекс включає:
видобуток, збагачення й агломерування залізних, марганцевих і хромітових руд, виробництво чавуну, сталі й прокату, феросплавів, повторне використання металевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривів та допоміжних матеріалів для них (флюсових вапняків тощо). Провідна роль у цьому комплексі належить металургійній переробці (чавун—сталь—прокат). Решта виробництв забезпечують основний технологічний процес, проте деякі з них набувають тепер самостійного значення.
Територіальна організація чорної металургії залежить від багатьох економічних і природних факторів. У розташуванні підприємств чорної металургії особливо велику роль відіграють сировина й паливо, на які припадає приблизно 85—90% витрат. У середині XVII — на початку XIX ст. чорна металургія орієнтувалась на територіальне поєднання кам’яного вугілля й залізної руди, наприклад у Великобританії. Згодом, протягом тривалого часу більшість центрів чорної металургії формувалась у межах вугільних басейнів, наприклад Рур, Донбас, Кузбас, Ап-палацький басейн, Польща, Чехія, Словаччина, Бельгія. Орієнтація на залізні руди складалась на Уралі, у Франції (Лотарингія), у Люксембурзі (табл. 6.6).
Протягом останніх десятиріч посилилась орієнтація на сировину, причому на великі родовища, бо завод потужністю 5—6 млн т чавуну на рік, розрахований на 40 років роботи, повинен мати рудну базу не менше за 0,5 млрд т. Найбільшими у світі залізорудними басейнами є Бочкарів-ське та КМА в Росії (20 і 16,5 млрд т), Криворізьке в У країні (15,9 млрд т), Хаммерслі у Австралії (11,7 млрд т), Каражас і Залізорудний трикутник у Бразилії (6,0 і 5,0 млрд т), Месабі-Рейндж у США, Керол-Лейк у Канаді, Симен у ПАР, Курська магнітна аномалія у Росії.
Чорній металургії властива велика матеріаломісткість, що у низці країн протягом останніх років знижується. Наприклад, у Франції питомі витрати залізної руди на тонну виплавленого чавуну скоротилися з 1922 до 1721 кг, а коксу — збільшилися з 500 до 600 кг.
Галузі притаманна висока концентрація виробництва. Україна, Росія та Японія за рівнем концентрації виробництва чорних металів випередили низку інших країн. Понад 75% чавуну й 60% сталі у цих країнах випускаються підприємствами зі щорічною продуктивністю понад З млн т кожне.
Для галузі характерне виробниче комбінування. Сучасні великі підприємства за своїми технологічними зв’язками з іншими галузями є комбінатами металоенергохімічного профілю.
Істотне значення має районотвірна функція чорної металургії. До типових супутників належать теплова енергетика, металомістке машинобудування, хімічна промисловість.
Під впливом НТР змінилася структура (технологія) виробництва сталі. До найбільш передових і поширених методів виробництва сталі належать киснево-конвертерний, електросталеплавильний і метод прямого відновлення заліза. Впроваджується порошкова металургія, а також технологія одержання заліза з руд за методом прямого відновлення — безкоксова (або бездоменна) металургія. Металізовані окатиші мають високий відсоток вмісту заліза, і на їхній основі можливе пряме відновлення, обминаючи доменні печі. Запровадження безперервного розливання сталі (у низці країн воно становить 10—20% виробництва) з бігом часу зробить зайвими прокатні стани, блюмінги й слябінги.
Надзвичайно важливою передумовою розвитку чорної металургії є забезпеченість необхідними запасами залізних руд.
Загальні ресурси залізних руд у світі наближаються до 1 трлн т. НТР висунула нові вимоги до концентрації запасів, до особливостей їхнього економіко-географічного розташування, до можливостей відкритого видобутку. Змінилися вимоги й до якості руди.
За умов НТР перевага віддається великим за покладами, але бідним за вмістом заліза родовищам, наприклад КМА в Росії або родовища у США, Канаді, Австралії. Нерівномірність забезпечення рудною сировиною є важливою передумовою міжнародного географічного поділу праці у чорній та кольоровій металургії. Геологічні запаси залізної руди у 1995 p. становили 800 млрд т, що містять 27 млрд т заліза.
Серед материків важливе місце за запасами залізної руди належить Південній Америці. Найбільші поклади залізних руд знаходяться у південній частині Бразилії та у Венесуелі. Руди Бразилії та Венесуели мають високу якість і вміст заліза не менше за 50%. Чималі запаси залізної руди є і в Північній Америці (мал. 6.4). Тут виділяються металогенічні провінції Канадського щита: біля озера Верхнє у США й на півострові Лабрадор у Канаді. У родовищі Месабі (оз. Верхнє) вміст заліза — 46—53%. Поруч з цими рудами у районі є чималі поклади низькопробних руд (20—27% заліза й до 50% кремнезему). Розробка руди провадиться переважно відкритим способом. На півострові Лабрадор розробляються залізисті кварцити (ЗО— 35% заліза).
Приблизно однакові поклади залізних руд є у країнах Європи та Азії. У Західній Європі першорядне значення мають Лотаринзький залізорудний басейн (Франція та Люксембург) і родовища, пов’язані з Балтійським щитом (Швеція, Норвегія). Лотаринзькі руди позначені невисоким вмістом заліза, високим вмістом фосфору й кремнезему. Руди Північної Швеції високосортні, а в Норвегії вони представлені залізистими кварцитами.
В Азії є важливі родовища, пов’язані з Індійською платформою (Декан), як за своїми запасами, так і за високою якістю (понад 60% заліза з невеликим відсотком сірки та інших домішок).
Близько 10% світових запасів припадає на країни Африки. Тут виділяються Західна Африка (переважно район Гвінейської затоки — Ліберія, Сьєрра-Леоне), а також Мавританія, Габон, Ангола, Північне-Західна Африка (передусім Алжир) та Південна Африка (ПАР та Зімбабве). Руди Гвінеї містять домішки кольорових металів, хрому, нікелю тощо. В алжирському примор’ї руда використовується давно; її обсяг збільшився за рахунок розвіданих покладів на півдні країни. Велике значення мають залізні руди ПАР. Руди з високим вмістом заліза має Австралія. Тут розташований один з найбільших у світі басейнів Хаммерслі. Запаси руди оцінюються у 11,7 млрд т, а вміст заліза — 62%. Збільшення видобутку в країнах, що розвиваються, призвело до збільшення частки імпортних багатих руд у споживанні США (1/3), Англії, Німеччини, Японії.
Видобуток залізної руди контролюється передусім північноамериканським капіталом. Французький капітал контролює видобуток у Північно-Західній Африці, англійський —10% видобутку в ПАР, Австралії, Зімбабве.
Поклади руди у Східній Європі та Китаї оцінюються як дуже великі: понад 1/2 світових запасів. Йдеться передусім про Росію, Україну, Казахстан, Китай, КНДР. Чимала частина цих руд містить ЗО—35% заліза. Тим часом більшість східноєвропейських країн не має достатніх покладів залізної руди, їм доводиться імпортувати до 75% споживання. Переважна частина цього постачання — до Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини — припадає на Україну та Росію. В рік у світі видобувається 1 млрд т залізної руди, 40% її експортується. Головні експортери:
Австралія та Бразилія (відповідно 150 і 190 млн т). Україна експортує 45 млн т руди і займає сьоме місце в світі після Індії, Росії, США та Китаю. 90% залізної руди транспортується морем.
Є великі територіальні відмінності між видобутком залізної руди та центрами чорної металургії, хоча чорна металургія належить до матеріаломістких галузей промисловості. Швеція видобуває 7% руди, а виплавляє 1% чавуну та 1,5% сталі. Натомість Англія, США, Німеччина мають набагато більшу питому вагу за виплавлянням металу, ніж за видобутком залізної руди. Це зумовлено не тільки різною забезпеченістю їх залізною рудою та коксівним вугіллям, але й різним ступенем розвитку в них машинобудування й споживання металу. На розвиток чорної металургії в окремих країнах великий вплив справляє політика міжнародних монополій.
За виплавлянням чавуну, крім економічно розвинених країн (Японія, США, ФРН), виділяються Китай, Росія і Бразилія, які мають власну паливну та залізорудну бази.
У виробництві сталі переважають електросталеплавильний та киснево-конвертерний спосіб, тому лідерами вважаються економічно розвинені країни: Японія, США, ФРН, Росія; хоча лідирує Китай (табл 6.7).
За виробництвом нержавіючої сталі виділяються тільки розвинені країни, а оскільки виробництво феросплавів та губчастого заліза тяжіє до сировинної бази, то ці галузі представлені у Венесуелі, Мексиці, Індії та Аргентині. Тяжіння їх також до енергоносіїв зумовило розміщення цих виробництв в останній час в таких енергозабезпече-них країнах, як Іран, Саудівська Аравія, Індонезія та Малайзія.
За останні 10 років на ринок чорних металів вийшли країни, що розвиваються: Китай, Бразилія, Республіка Корея, Індія, Венесуела, Мексика. У найближчій перспективі передбачається значне поширення виробництва чорних металів в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. За експортом сталі перед ведуть Росія, Японія та Україна;головними імпортерами продовжують бути США, країни ЄС, Республіка Корея та Японія.
У розташуванні підприємств чорної металургії продовжують відбуватися значні географічні зміни.
У повоєнний період чорна металургія почала пришвидшено розвиватись в Індії, проте й досі душове виробництво там низьке (15 кг сталі). Треба відзначити зріст виплавляння чавуну й сталі в Бразилії, Мексиці, Туреччині.
Технічні зрушення, пов’язані з використанням низьковідсоткових руд, скорочення витрат вугілля на коксування й зменшення використання коксу в доменному виробництві зумовили економічну доцільність розташування чорної металургії поблизу рудних баз, а особливо — у проміжках між базами руди, коксівного вугілля та районами збуту металів. Проте політика монополій сприяла збереженню позицій старих районів у розвитку металургії. Тому в країнах раннього (давнього) розвитку металургії й досі переважають перевезення залізної руди від місця видобутку до металургійних підприємств, розташованих у вугільних районах. Чималі перевезення залізної руди й кам’яного вугілля зустрічаються у Франції (Лотаринзький басейн), у Люксембурзі, Швеції, Австрії, у країнах Латинської Америки. У низці країн накреслилась тенденція розташовувати металургію в примор’ї, куди надходить імпортна залізна руда. Через це у міжнародному розміщенні продуктивних сил з’явився такий феномен, як припортова металургія.
Так, у США біля Балтимора споруджено завод у Спаро-уз Пойнті (найбільший у США), що працює на руді Чилі, Венесуели, Швеції та африканських країн; у Німеччині побудовано завод у Бремені на р. Везер (за 40 км від Північного моря), що працює на руді Швеції та американському вугіллі; в Італії — у Корнільяно і Таранто; у Франції — в Дюнкерку — на американському вугіллі та залізній руді з Африки та Венесуели; у Нідерландах — в Еймейдені — на залізній руді з Африки, Південної Америки та американському вугіллі. Це зумовить більшу роль далекопривізної сировини у чорній металургії, а подеколи — зростання транспортних витрат.
За умовами забезпечення чорної металургії рудою та паливом усі країни можна поділити на такі групи:
1) країни зі значним розвитком чорної металургії, які мають власну потужну базу залізорудної та вугільної промисловості та імпортують деяку кількість багатих залізних руд (США, Великобританія, Україна, Росія, Китай);
2) країни зі значним розвитком чорної металургії, які забезпечені коксівним вугіллям, але мають відносно невеликі поклади залізної руди (Німеччина, Польща);
3) країни зі значним розвитком чорної металургії, які забезпечені великими покладами залізної руди, але яким частково або повністю бракує коксівного вугілля (Франція, Швеція, Канада);
4) країни з великим або значним розвитком чорної металургії, але з недостатньою або малою рудною й паливною базою (Японія, Італія, Люксембург, Бельгія);
5) країни, у яких чорна металургія доперва розвивається, але які мають значні ресурси залізної руди й кам’яного вугілля (Індія, Австралія, ПАР);
6) країни, у яких лише починає розвиватись чорна металургія, але які мають значні поклади залізної руди, що йде переважно на експорт (Бразилія, Чилі, Венесуела, Перу, Колумбія), а власна паливна база тим часом обмежена;
7) країни, які не мають чорної металургії, але забезпечені сировинними ресурсами (Алжир, Гвінея, Сьєрра-Леоне тощо).
Найбільші запаси марганцевих руд зосереджені у ПАР, Україні та Габоні, а хромових — у ПАР та Індії. За видобутком марганцю лідирує в світі Україна. Видобуток хрому у 1996 році дорівнював 11 млн т (табл. 6.6). Найбільші його обсяги характерні для ПАР, Казахстану, Індії та Туреччини; на них припадає 76% світового видобутку цього металу. У країни Східної Європи сировина для чорної металургії надходить із Росії, України та Польщі.
До 15% виробництва сталі експортується. До найбільших експортерів належать Австралія, Канада, США, хоча США вивозить менше сталі, ніж завозить. Серед найбільших імпортерів — країни Західної Європи, передусім Європейський союз.
Питома вага імпорту руди й коксу для задоволення потреб чорної металургії в країнах Східної Європи сягає 75— 80%. Переважну частину залізорудної сировини їм постачає Росія та Україна, а коксу й коксівного вугілля — Україна й Польща. Між цими державами розширюється торгівля виробами чорної металургії. Велику кількість прокату завозять Угорщина, Болгарія, Румунія, а основними його постачальниками є Україна, Росія та Польща.
До чорної металургії зараховується й виробництво листового й трубного прокату. Перед у випуску сталевих труб веде Японія: понад 10 млн т на рік. Зростання виробництва сталевих труб спостерігається також у країнах, що розвиваються. Змінюється питома вага окремих держав у цій галузі: зростає частка України, Китаю та Росії і знижується частка Японії, США та ФРН. Протягом останнього часу не змінились обсяги виробництва труб великого діаметра (16% сталевих труб), найбільшими виробниками яких є ФРН, Італія та Японія.
Чималі поклади залізних руд є в Росії, як-от Курська магнітна аномалія, Качканарська група родовищ на Уралі, Ангаро-Усть-Ілімський басейн у Східно-Сибірському районі, родовища Кольського півострова. На її території сформувались такі металургійні бази:
Уральська, репрезентована заводами-велетами Нижнього Тагілу, Магнітогорська, Челябінська, Новотроїцька. Урал тепер працює на сировині, привезеній з Казахстану, а також на кузбаському вугіллі. Центральна металургійна база, що працює на рудах КМА, має великі підприємства у Тулі, Липецьку, Електросталі, Старому Осколі, Череповці.
Сибірська металургійна база має заводи повного циклу в Кузнецьку й Новокузнецьку.
Чималі поклади залізної руди є у Казахстані. Основні родовища: Каражальське, Лисаківське, Соколовсько-Сар-байське, на базі якого освоєно виробництво залізорудних окатишів, що значно знизило витрати коксу. Казахстан має значні поклади легуючих матеріалів — марганцю й хромітів. На сировинній та паливній базі у Казахстані створений Карагандинський металургійний комплекс (м. Те-миртау). Сировинна база зміцнилася з введенням нових потужностей на Лисаковському та Качарському ГЗК.
Розвинута чорна металургія України спирається на потужну залізорудну базу. На території держави є чималі родовища чорних металів (загальногеологічні запаси — 27,4 млрд т). Провідне місце належить Криворізькому басейну з його високоякісною рудою. За покладами залізних руд виділяються Кременчуцький та Білозірський (70% вмісту заліза) басейни. Промислове значення мають залізняки Керченського півострова, які — попри невеликий вміст заліза (ЗО—40%) — використовуються завдяки присутності легуючих металів — марганцю й ванадію. Україна має великі поклади марганцевих руд: Великий Токмак, Нікополь, Орджонікідзе. За запасами марганцю вона друга у світі після ПАР.
Вдале поєднання покладів коксівного вугілля, залізних і марганцевих руд дає змогу виокремити три підрайони:
Придніпров’я (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Дніпродзер-жинськ, Запоріжжя), Донбас (Макіївка, Алчевськ, Донецьк, Краматорськ), Приазов’я (Маріуполь). Центрами виробництва феросплавів є Запоріжжя й Нікополь.
Металургійний комплекс потребує докорінної перебудови. Можна одержувати високоякісну сталь, обминаючи стадію чавунного виробництва у доменних печах. Це метод безперервного розливання сталі через “шлакове переплавляння”. У такому разі відпадає необхідність в агломераційних та збагачувальних коксохімічних заводах і доменних печах. Почистішає навколишнє середовище, позбавившись кіптяви, диму, окислів доменного й коксохімічного виробництва, з’явиться можливість відмовитись від більшості прокатних станів, блюмінгів, слябінгів.
У металообробці слід застосовувати преси надвисокого тиску, де кусень металу стає рухомим і піддатливим, як рідина. Цей же метод дає змогу створювати деталі будь-якої форми й конфігурації без подальшої токарної або фрезерної доробки. За цією технологією 90% сталі виплавлятиметься з металобрухту й лише 10% — з залізної руди. Це заощадить невідновні природні ресурси, а зношені металеві деталі будуть відновлюватися спеціальним переплавлянням. Така технологія тим часом використовується лише на Південному машинобудівному заводі та Дніпропетровському металургійному комбінаті, хоча й варто застосовувати її скрізь.
Розвиток і розміщення кольорової металурги. У добу НТР кольорові метали посідають особливе місце. Нові й новітні галузі промисловості — передусім машинобудування — неможливо уявити без кольорових металів. Це, в першу чергу, радіотехнічна, електротехнічна, авіаційна промисловість, електроніка. Кольорові метали поширені і в старих галузях машинобудування, і в побуті; мають вони й стратегічне значення. Отже, кольорові метали надзвичайно потрібні для високорозвинутого народного господарства.
Однак руд кольорових металів на планеті мало й поділені вони за територією дуже нерівномірно. Лише США та Росія задовольняють свої потреби у кольорових металах за рахунок розробки власних родовищ, а решта країн тією чи іншою мірою залежать від імпортної мінеральної сировини. Руди кольорових металів мають низку особливостей. З одного боку, вони вирізняються надзвичайно різноманітним комплексним складом: часто-густо з руд кольорових металів можна одержати кілька супутніх корисних компонентів (золото, срібло, кобальт, вольфрам, арсен, сірку тощо). Другою особливістю є порівняно низький відсоток корисної речовини в руді, що рідко перевищує 5—10%. Рудам кольорових металів властива складна форма залягання.
Такі фактори накладають свій відбиток на розвиток й розміщення галузей кольорової металургії. Руди кольорових металів здебільшого розташовані в країнах, що розвиваються, а для виробництва треба чимало енергії, що продукується у промислове розвинутих країнах. Це порушує рівновагу в розвитку кольорової металургії у світі. Під час розміщення підприємств кольорової металургії необхідно враховувати як сировинний фактор на стадії видобутку та збагачення, так і енергетичний під час виплавки металу. Територіальне ці дві стадії рідко збігаються. Глиноземні заводи, центри первинної виплавки міді, свинцево-цинкові виробництва орієнтуються на родовища, а виплавка металу здійснюється поруч енергетичної бази (табл. 6.8).
Це пояснюється технологічними особливостями виробництва кольорових металів. Для одержання 1 т чорнової міді треба 100 т руди, 800 кВт-год електроенергії, 2 т палива, 500 м оди. Натомість продукування цинку, алюмінію характеризується високою електромісткістю: на 1 т алюмінію йде 2 т глинозему, близько 18 тис. кВт год електроенергії, 120 м3 води, 0,2 т палива. Тому алюмінієві й електролітичні цинкові заводи розташовуються біля потужних енергетичних джерел.
Поєднання родовищ мінеральної сировини та енергії особливо сприятливе для підприємств кольорової металургії, але таке трапляється вкрай рідко. Низький вміст корисної речовини у рудах кольорових металів призводить до того, що на порожню породу при перевезеннях припадає 80—90%. Отже, переробляти руди кольорових металів на великій відстані від їхніх родовищ нерентабельне. Тому руди збагачуються на місці видобутку, а чорновий метал виплавляється або там же, або у районах, порівняно близьких до родовищ. Рафінування — одержання чистого металу — здійснюється у промислове розвинутих країнах.
Отож, первісна переробка або збагачення руд кольорових металів здійснюється у країнах, що розвиваються, а вторинна переробка або одержання готового металу зосереджена у промислове розвинутих країнах. Щоправда, протягом останніх років у низці країн, що розвиваються, націоналізується гірничорудна промисловість і створюється власна переробна база.
Кольорова металургія як багатогалузева промисловість включає: основні кольорові метали (алюміній, мідь, свинець, цинк, олово, ртуть, сурма), шляхетні (золото, срібло, платина), легуючі (хром, титан, нікель, кобальт, вольфрам, молібден, ванадій, тантал, ніобій), рідкі й розпорошені метали (кадмій, індій, телур, галій, талій, селен, германій, цирконій тощо).
Алюмінієва промисловість. Алюміній належить до найбільш легких і “молодих” металів. Промислове виробництво алюмінію розпочалось після 1886 p., коли було відкрито електролізний спосіб розщеплення глинозему на кисень та алюміній. Доти він належав до коштовних металів і був дорожчим за золото. Таку розкіш, як алюмінієві ґудзики, могли дозволити собі лише дуже заможні вельможі, а алюмінієвими ложками замість “простих” срібних користувалися тільки короновані особи. 1855 p. на Всесвітній виставці у Парижі показували зливок алюмінію з пишною назвою “срібло з глини”.
Фізико-хімічні властивості алюмінію широко використовуються у промисловості. У світовому виробництві відомо понад 500 тис. виробів з алюмінію та його сплавів.
Алюміній займає помітне місце в електротехніці, чорній металургії, авіабудуванні, електропромисловості, електроніці, харчовій, військовій та багатьох інших галузях промисловості, а також у побуті.
У земній корі алюмінію майже у 4 рази більше, ніж заліза, у 55 разів більше, ніж свинцю, у 100 разів більше, ніж золота. У природі алюміній — найпоширеніший метал, проте промислова концентрація глинозему зустрічається рідко.
Родовища бокситів є приблизно у 40 країнах світу. Проте вони дуже нерівномірно поділені по території планети. Найпотужніші ресурси бокситів мають Папуа-Нова Гвінея, Австралія, Бразилія, Камерун, Ямайка, Індія, Росія, Казахстан, Гайана, Сурінам, Китай, США, на які припадає 9/10 світової сировини. Є запаси алюмінієвих руд і в Україні (мал. 6.5).
Боксити видобуваються у трьох десятках країн, але перед ведуть Австралія, Гвінея, Ямайка, Бразилія, Венесуела, Китай. Оскільки основні споживачі алюмінієвої сировини — промислове розвинені країни (США, Японія, Китай, ФРН, Франція та інші) — повністю або частково не забезпечені власними ресурсами, а основні видобувні країни не мають алюмінієвої промисловості, частка експорту в загальному видобутку бокситів дуже велика.
Міделиварна промисловість. Мідь належить до важких металів і знана здавна. Ще перші цивілізації відомі за назвою “бронзова доба”. Бурхливий розвиток міделиварної промисловості починається зі зростанням електроенергетики. Тому найбільшим споживачем міді є електротехнічна промисловість. Мідь і її сплави з цинком (латунь), оловом (бронза) застосовуються у багатьох галузях народного господарства.
Міді у природі порівняно багато. Понад 240 мінералів містять мідь, проте не всі вони мають промислове значення. Власне, мідь у руді рідко перевищує 1—2% (у давнину розроблялися мідні руди з умістом міді до 20%), і тому ці руди потребують збагачення.
Понад 50 держав має мідну руду. Але переважна частина покладів припадає на Казахстан, Росію, Чилі, США, Замбію, Заїр, Перу, Канаду, Польщу, Панаму, ФРН, Болгарію, Кубу.
З приблизно 240 мінералів, що містять мідь, лише 18 мають промислове значення. Через низький вміст корисної речовини у руді виробництво міді потребує збагачення мідних руд, але й цього не достатньо, бо цикл складається зі збагачення, випалу зі спіканням концентрату, литва та бесемерування. Це й зумовлює розміщення підприємств з видобутку, виробництва та споживання міді.
Виробництво міді потребує великої кількості тепла й енергії і тому воно орієнтоване на паливно-енергетичну промисловість. Проте паливно-енергетичний комплекс зосереджений у розвинутих країнах, а тому й виробництво міді відбувається там же: у США, Японії, ФРН, Канаді, Росії. Хоча високий попит на цей метал дав змогу розширити його виробництво в Чилі, Китаї та Польщі. Крім того, мідь відіграє величезну роль у найновітніших галузях машинобудування, які розвинуті виключно в індустріальній групі країн. Це Великобританія, Франція, Італія та інші держави, які не мають мідної руди, проте ведуть перед у споживанні міді.
Свинцево-цинкова промисловість. Свинець і цинк належать до важких металів синювато-білого кольору. Свинець — м’який, ковкий, плавиться при температурі 327 °С, а цинк — крихкий метал, плавиться при температурі 419 °С. Свинець і цинк легко сплавляються з іншими металами.
Ці властивості свинцю й цинку широко використовуються у народному господарстві. Свинець застосовується в електротехнічній промисловості (виробництво кабелю), акумуляторному виробництві, виробництві фарб (свинцеві білила), медичній промисловості, військовій техніці (шрапнелі, осердя в кулях), виготовленні контейнерів для зберігання радіоактивних матеріалів тощо. Основні галузі використання свинцю: виробництво акумуляторів — 30% , тетрае-тилсвинцю для моторного палива — 20, кабелю — 10, білил — 8, припоїв — 7, боєприпасів — 3%. Решта 22% йде на виготовлення захисних пристроїв від радіації, друкарських сплавів, використовується у медичній та хімічній промисловості.
Майже половина виробленого цинку йде на захист ме-талоконструкцій від корозії (оцинковування) та на одержання високоякісних цинкових білил і сплавів. Структура споживання цинку в різних країнах неоднакова.
Природні сполуки свинцю й цинку досить розповсюджені на нашій планеті. Відомо понад 300 свинецьвміс-них мінералів та 50 мінералів цинку. Проте їхня концентрація у мінералах невелика. Крім того, свинець і цинк часто подибуються разом, у вигляді поліметалевих руд, що потребують збагачення з поділом компонентів (флотацією).
Розвідані поклади свинцю й цинку є у 50 державах — найбільші з них розташовані у Росії, Казахстані, Китаї, США, Канаді, Австралії, Перу, Мексиці, ФРН, КНДР, Болгарії.
Свинець видобувається, виплавляється й використовується понад 2000 років. Інтенсивне виробництво цинку почалось доперва з другої половини XIX ст. Основний видобуток, виплавляння й споживання цих металів зосереджені у кількох країнах. На розвинені країни, що серед них СІЛА, Японія, ФРН, Італія, Великобританія, припадає 65—70% споживання (табл. 6.9). Водночас близько 20% потреб у цинку задовольнялось за рахунок вторинної сировини. Основними експортерами цинку і свинцю та їхніх концентратів є Австралія, Канада, Перу, Мексика, США та Бразилія. У світі є чимало імпортерів свинцю й цинку; до них належить і Україна (Костянтинівський цинковий комбінат). Основними експортерами цих металів та їхніх концентратів є Казахстан, Росія, Узбекистан, Австралія, Канада, Перу, Мексика, Болгарія.
Олов’яна промисловість. Олово належить до важких металів сріблясто-білого кольору. Температура плавлення — 232 °С. Воно широко використовується у промисловості й побуті. Основні галузі застосування: виробництво білої жерсті, що потрібна для консервної промисловості (банки для харчових продуктів), та для лудження. У різних галузях машинобудування використовуються сплави олова з міддю (бронза) та з цинком (латунь).
Промислова концентрація олова у природі трапляється рідко. Відомо 18 мінералів, що містять олово, проте єдиним промисловим мінералом є олов’яний камінь. Родовища олов’яних руд дуже нерівномірно розкидані по планеті. Їхні зосередження трапляються передусім в Азії:
Китай, Далекий Схід Росії, Монголія, В’єтнам, Малайзія, Таїланд, Індонезія, М’янма. Чималі поклади є в Болівії, Бразилії, Нігерії.
Олово видобувають у 40 країнах, але основне виробництво олов’яних концентратів розташовується у Росії, Китаї, Малайзії, Індонезії, Таїланді, Болівії, Нігерії.
Ртутна промисловість. Ртуть — єдиний метал, що перебуває у рідкому стані за нормальної температури. Відомо до тисячі різних видів її використання. Головними її споживачами є електротехнічна, радіотехнічна, хімічна, медична та військова промисловість. У природі відомо 25 рту-товмісних мінералів, але промислове значення має лише кіновар.
Рудні вияви ртуті поширені у багатьох країнах, проте лише 15 держав мають промислові поклади цього металу, серед яких Україна, Іспанія, Італія, Китай, Румунія. Значні родовища є також, у США, Мексиці, Канаді. Промисловий видобуток ртуті здійснюється переважно в Україні (район Микитівни), в Росії, Китаї, Іспанії, Італії, Мексиці. Звідси цей метал експортують до США, Японії, ФРН, Великобританії, Франції.
Сурм’яна промисловість. Сурма — сріблясто-білий, крихкий метал, що легко розтирається на порошок. У чистому вигляді металева сурма застосовується рідко (переважно у мистецькому литві). Натомість, додавання сурми до м’яких металів підвищує їхню твердість, що широко використовується у хімічній, електротехнічній та багатьох інших галузях народного господарства.
У земній корі сурми обмаль: її містять 75 мінералів. Проте не всі вони мають промислове значення. Більша частина світових покладів сурми зосереджена у п’ятьох країнах: Китай, Росія, Болівія, Мексика, ПАР.
Промислове використання сурми розпочалося з останньої чверті XIX сторіччя. З 1908 року за видобутком і виробництвом сурми перед веде Китай. Колись він забезпечував 50—60%, а в окремі роки — 80% світових потреб у сурмі. Сурму видобувають у понад 20 країнах, але 91% сурми видобувають в Китаї, Росії, Болівії та ПАР.
За видобутком нікелю лідирують Росія, Канада, Індонезія, Нова Каледонія, Австралія. Основний споживач сировини — машинобудування та електроніка.
Титан — це легкий особливо міцний метал, який використовується в авіакосмічній промисловості та інших галузях господарства. За його видобутком лідирують Австралія, ПАР, Канада, Норвегія. Головні користувачі — економічно розвинені країни Західної Європи, США, Японія, Росія. Україна має одні з найбільших запасів титанових руд.
Срібло відноситься до благородних металів. Його запаси у 1994 p. оцінювались у 280 тис. т. У Канаді та Мексиці — по 37 тис. т, у США — 31 тис. т. Серед добуваючих країн слід назвати Мексику, Перу, США, Австралію та Канаду.
Попит на срібло у світі постійно зростає, хоч видобуток останні три роки знизився (за рахунок Мексики, Перу, Росії та Казахстану). Основними споживачами срібла є електротехніка, стоматологія, фотографія; срібло використовується для виготовлення акумуляторних батарейок, каталізаторів.
Надалі очікується розширення видобутку срібла за рахунок родовищ у Австралії, Індонезії, США та Китаї.
Золото. Це перший метал, котрий навчилась видобувати й використовувати людина. Воно належить до найважчих металів. Температура його плавлення — 1063 °С. Золото не окислюється, не розчиняється у лугах і кислотах, за винятком царської водки (суміш азотної та соляної кислоти), й вирізняється високою тепло- та електропровідністю. Його застосування випливає з унікальних фізико-хімічних властивостей.
В усьому світі налічується близько 100 тис. т золота:
36 тис. т — у централізованих скарбницях, що належать урядам, центральним банкам і міжнародним організаціям, 20 тис. т — зливки й монети у приватному володінні, 44 тис. т — ювелірні вироби тощо.
Останнім часом золото дедалі більше використовується у промисловості: у сплавах воно застосовується у ракетній техніці, атомній та авіаційній промисловості, електротехніці, радіотехніці, приладобудуванні та ін.
Золото належить до рідкісних елементів земної кори. Його поклади відомі майже в усіх країнах світу, але про запаси можна висновувати лише за непрямими показниками, передусім — за рівнем видобутку. До найбагатших країн за покладами золота належать ПАР, Росія, Танзанія, Намібія, США, Мексика, Бразилія, Колумбія, Гана, Канада, Австралія, Індія. Проте більш як 90% видобутку золота припадає на шість країн — ПАР, Росію, Канаду, США, Австралію, Китай.
Світовий видобуток золота за останні 3 роки знизився у середньому на 1%, а ціна за 1 трійську унцію1 росте (1992 p.
— 343,95 дол., 1993 p. — 359,82; 1997 p. — 331 дол.). Світовий видобуток золота у 1997 p. становив 2464 т. Лідирують ПАР (489,2 т), США (351,4 т), Австралія (311,4 т), Канада (168,5 т), Китай (156,8 т), Росія (137 т). За рахунок своїх покладів золота Україна зможе видобувати 15т золота на рік. Для цього потрібні 800 млн дол. інвестицій. В Україні налагоджено випуск золота, платини та срібла із вторинної сировини на Південному машинобудівному заводі у Дніпропетровську і в об’єднанні “Свема” у Шостці.
До кольорової металургії часто відносять і видобуток дорогоцінних каменів. Світові запаси алмазів ювелірного значення оцінюються у 300 млн каратів2. Найбільші запаси зосереджені в Австралії — 33% світового видобутку, Заїрі — 23, Ботсвані — 15, Росії — 14, ПАР — 11, Канаді — 10%, а також Намібії, Бразилії та Мозамбіку. Найбільшими в Австралії є родовища Panda, Koala, Misery, Fox, Sable. У 1998 p. всього у світі необроблених алмазів видобуто 117 млн каратів. В Австралії — 40,2; Ботсвані — 20,1; Росії — 19,4; Конго — 17,9; ПАР — 9,8 млн каратів.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

РПС (Ковалевський)