Головна Головна -> Підручники -> Підручник Податкове право (Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, Д.А. Кобильнік) скачати онлайн-> 3.1.8. Плата (податок) за землю

3.1.8. Плата (податок) за землю


Багатство будь-якої держави, в тому числі й України, полягає не в тому як багато в країні природних ресурсів, а в тому як організовано господарське використання їх.
За роки Радянської влади, коли основним методом управління економікою було адміністрування, земля формально не визнавалась майном, хоча завжди й була ним. Завдання з регулювання відносин землекористування спрощувались і зводились в основному до порядку надання та вилучення землі, визначення прав і обов’язків щодо її обробки та охорони угідь. Користування землею, що розуміється як її вчасна та якісна обробка, не пов’язувалось безпосередньо з результатами праці на землі і привласненням доходів. До того ж воно супроводжувалося безмежним втручанням органів державної влади та їхніх посадових осіб у рішення внутрігосподарських питань, які споконвічне є виключно справою самих землекористувачів — строки сівби, збирання, зберігання, продаж врожаю і т. ін. Земля взагалі не розглядалась як економічна цінність. Вона визнавалась об’єктом природи, який надавався безплатно. Практично не було врегульовано відносини між державою — власником землі та її користувачами — колгоспами, радгоспами, Іншими підприємствами, а також громадянами та їхніми колективами. Земельні рентні відносини не визнавались категорією земельного права, не було взаємної вигоди власника і користувача землею, втрачалась будь-яка зацікавленість у кращій внутрігосподарській організації угідь та землеустрою. Невизначеність земельних відносин держави — власника землі і її користувачів породжувала безвідповідальність з обох сторін.
Нині в Україні здійснюється реорганізація організаційно-правового механізму регулювання земельних відносин. Але, як показує практика, процес позбавлення недоліків дореформеного режиму права землекористування — процес непростий. Необхідне розуміння того, що користування землею з господарською метою не може регулюватися тільки адміністративними методами. Земля виступає тепер не як об’єкт адміністрування, а як нерухоме майно. За використання землі в містах і селах України справляється плата як земельний податок або орендна плата, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.
Земельний податок — це ще один із змішаних податків, тобто з тих, які сплачують і юридичні, і фізичні особи.
Земельний податок — це законодавче урегульований обов’язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.
Земельні правовідносини регулюються Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року. Стягнення податку відбувається на підставі Закону України “Про плату за землю” від 3 липня 1992 року (в новій редакції, яка діє з 1 січня 1997 р.), яким визначено розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, є суб’єктами податку. До них належать підприємства та організації незалежно від форм власності і громадяни України. Суб’єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.
Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.
За ст. 5 Закону “Про плату за землю” об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.
Підставою для нарахування земельного податку є наявність документа, що засвідчує право на власність або користування землею. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Нарахування земельного податку громадянам провадиться державними податковими органами, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку і щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій адміністрації.
Ставки податку
Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки в таких розмірах:
а) для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;
б) для багаторічних насаджень — 0,03.
Ставки земельного податку із земель у населених пунктах, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їхньої грошової оцінки. Середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах:

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. чол.) Середня ставка податку (кол. за 1 кв. метр) Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування
До 0,2 1,5
Від 0,2 до 1 2,1
Від 1 до 3 2,7
Від 3 до 10 3,0
Від 10 до 20 4,8
Від 20 до 50 7,5 1,2
Від 50 до 100 9,0 1,4
Від 100 до 250 10,5 1,6
Від 250 до 500 12,0 2,0
Від 500 до 1000 15,0 2,5
Від 1000 і більше 21,0 3,0

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:
а) на південному узбережжі Автономної Республіки Крим — 3,0;
б) на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,5;
в) на західному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,2;
г) на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей — 2,0;
д) у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей — 2,3, крім населених пунктів, які Законом України “Про статус гірських населених пунктів України” віднесені до категорії гірських;
е) на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях — 1,5.
Ставки земельного податку по земельних ділянках (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські Ради із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, що встановлено в ч. 2 і 3 ст, 7 Закону.
При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розміщеними на територіях та об’єктах історико-культурного призначення, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:
а) міжнародного значення — 7,5;
б) загальнодержавного значення — 3,75;
в) місцевого значення — 1,5.
Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 та 2 статті 7 Закону.
Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється в розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств.
У разі використання залізничним транспортом, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється в розмірах, встановлених ч. 1 ст. 7 Закону. Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.
Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється в розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на території яких знаходяться земельні ділянки.
За нецільове використання коштів, що надходять від земельного податку до відповідного бюджету, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100 відсотків використаних сум, які надходять до Державного бюджету України.
За невчасну сплату земельного податку справляється пеня в розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення.
Розмір пені за невчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди, проте він не може перевищувати ставки пені за невчасну сплату земельного податку.
За порушення Закону України “Про плату за землю” платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Податкове право (Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, Д.А. Кобильнік)