Головна Головна -> Підручники -> Підручник Географія (Масляк) скачати онлайн-> Раціональне використання та охорона природних умов і природних ресурсів

Раціональне використання та охорона природних умов і природних ресурсів


Геоекологічна ситуація в Україні тісно пов’язана зі станом природних умов і природних ресурсів, з потребами в ресурсах, технологіями їх добування, перероблення, використання, утилізацією відходів та ін. Це стосується мінерально-сировинних, кліматичних, водних, земельних, біотичних (рослинні, тваринні), рекреаційних ресурсів.
Мінерально-сировинні ресурси
Мінерально-сировинні ресурси істотно впливають на розвиток економіки, галузей господарства, культури, вони можуть бути причиною збройних конфліктів. Україна виділяється потужною мінерально-сировинною базою. Адже, займаючи лише 0,4 % території світу, маючи 0,8 % кількості населення, наша держава може добувати близько 5 % загальносвітових мінерально-сировинних ресурсів. А за показниками окремих з них Україна значно випереджає багато держав. Так, вона добуває 25% марганцевих, 10 — залізних руд, 5 % світової мінеральної сировини і продуктів їх перероблення. Однак свою нинішню потребу в нафті Україна власними ресурсами задовольняє тільки на 8, у газі — на 22 %.
Загальна кількість мінеральних ресурсів, їх різноманітність в Україні оцінюються 8 балами за десятибальною шкалою. В її надрах розвідано більш як 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20 тис. їх родовищ. З 90 видів корисних копалин, що мають промислове значення, експлуатується 61. Це — залізні, марганцеві і уранові руди, вугілля, титан, Циркон, сірка, каолін, ртуть, графіт, нафта і газ, нерудна металургійна і цементна сировина, будівельні матеріали, мінеральні води, гіпс тощо.
В Україні розвідано близько 300 родовищ, що є базою нафтогазової промисловості. Найбільш перспективним за видобутком нафти і газу вважається Дніпровсько-Донецький регіон, де зосереджено до 85 % ресурсів вуглеводнів України. Відкрито газові родовища в Передкарпатті. Розширюються пошуки нафти на Чорноморському шельфі.
Використання мінерально-сировинних ресурсів супроводиться їх великими втратами через недосконалу технологію добування. У надрах залишається близько 70 % нафти, 40 — вугілля, 25 — металевих руд, 50 % — солі. Відходи гірничодобувної промисловості займають більш як 50 тис. гектарів сільськогосподарських угідь. Це відомі всім «рукотворні гори» — терикони, поширені на території Донбасу, Кривбасу, Львівсько-Волинського басейну, Придніпров’я та ін. У відходах містяться сланці, мергелі, глини, пісковики, вапняки, а також залишки вугілля, що самозаймаються. Багато териконів горять, виділяючи азот, хлор, метан, сполуки ртуті, сірки та інші елементи, що містяться у вугіллі. Віт донецького вугілля міститься ЗО кг сірки, по 70 г фтору і в середньому ЗО г берилію, 20 г нікелю. Під час горіння вугілля виділяються сполуки цих елементів і забруднюють повітря, ґрунти, поверхневі і підземні води, продукти. Від місця накопичення вони повітряними потоками, поверхневим стоком води переносяться на сотні кілометрів.
Під час добування корисних копалин кар’єрним способом утворюються відвали з розкривних та вміщуючих порід. Вони поширені біля кар’єрів залізних руд у Кривбасі і поблизу Кременчука і Керчі, марганцевих — біля Нікополя, рідкісних металів — у Придніпров’ї і на Поліссі. Відвали з нерудних порід залягають біля кар’єрів, де видобувають сірку і калійні солі (в Передкарпатті), каоліни (в Придніпров’ї та на Поділлі), у районах видобутку щебеню, глини, піску та ін.
Підприємства чорної та кольорової металургії, машинобудівні заводи залишають металургійні шлаки, в яких містяться такі токсичні елементи, як мідь, свинець, сірка, кадмій, миш’як. Вони потрапляють у повітря, ґрунт, підземні води. Відходи, що залишаються після згоряння вугілля на теплових електростанціях, містять ртуть, миш’як, селен, германій, свинець та ін. Ці елементи також забруднюють ґрунт, повітря, води, що є причиною багатьох захворювань. Металургійні шлаки і відходи від спаленого вугілля доцільно використовувати для виготовлення будівельних матеріалів, цементу, заповнення кар’єрів, шахт тощо.
Шкідливо впливають на довкілля шлакові відходи хімічних і гальванічних підприємств, які потрапляють з промисловими стоками до поверхневих і підземних вод. Це стосується також відходів цукрових заводів, хоч вони іноді використовуються для меліорації ґрунтів, виготовлення гіпсових виробів. Підприємства збагачування рудних та нерудних корисних копалин утворюють так звані хвостосховища, в породах яких містяться
рідкісноземельні і дорогоцінні метали, які поки що не добуваються. Значні площі займають кар’єри з видобутку каменя, піску, глини. У промислових відвалах України накопичено 6 млрд кубічних метрів золошлаків, порід вуглевидобутків, близько 2 млрд кубічних метрів металургійних шлаків та ін. Раціональне використання промислових мінеральних відходів передбачає реєстрацію об’єктів добування і переробки мінеральної сировини, повторну їх розвідку і оцінку запасів у них цінних речовин, які можна добути.
Верховною Радою України в 1994 р. введено в дію Кодекс України про надра. В ньому визначено, що надра — це частина земної кори, яка знаходиться під поверхнею суходолу і дном океану, водойм, простягається до глибин, які доступні для геологічного вивчення і господарського освоєння. Кодексом регулюється раціональне використання надр, їх охорона, гарантується безпека людей під час їх розробки. Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Користування надрами є платним, окрім деяких випадків, їх вивчають, щоб одержати інформацію про геологічну будову залягання корисних копалин, умови розробки їх родовищ.
Кліматичні ресурси
До кліматичних ресурсів належать енергія сонячної радіації й вітру (енергетичні ресурси), суми температур і кількість опадів за певний період. Вони є визначальними для вирощування сільськогосподарських культур, садів, виноградників (агрокліматичні ресурси). Кліматичні ресурси впливають на характер життєдіяльності населення (біокліматичні ресурси) та відпочинку (рекреаційні ресурси).
Сонячна радіація — основне джерело енергії в географічній оболонці. Промениста енергія Сонця взаємодіє з атмосферою, земною поверхнею і трансформується в теплову енергію. Величини сонячної радіації залежать від висоти Сонця, тривалості дня і сонячного сяйва, хмарності тощо. Оскільки територія України розташована між 44 і 52° пн. ш., тому найвище (69° на півдні і 61° на півночі) Сонце знаходиться опівдні з 20 по 24 червня, а найнижче (22° на півдні і 14° на півночі) — в період з 20 по 24 грудня. З цим пов’язані відмінності в тривалості сонячного сяйва на території України. Найменшою вона є в північно-західній частині зони мішаних лісів, де становить 1 700—1 800 год за рік. У лісостеповій зоні тривалість сонячного сяйва зростає до 1 900—2 000 год за рік. У степовій зоні, на морських узбережжях вона досягає 2 300— 2 400 год за рік. А максимальна кількість годин сонячного сяйва спостерігається в Кримських горах на Карабі-яйлі —
2 453 год за рік. Енергією сонячної радіації забезпечується нагрівання ґрунту, а від нього — і атмосфери, випарування вологи рослинами. За участю сонячної радіації відбувається фотосинтез, у процесі якого рослини збільшують свою масу. Кліматичні енергетичні ресурси вважаються екологічно чистими. Про це свідчить досвід використання геліоенергетичних пристроїв, вітрових електростанцій. Ресурси сонячної енергії в Україні доцільно використовувати в теплий період року. Сонячна експериментальна електростанція функціонує в Криму поблизу Керчі. Вітроенергетичні ресурси використовуються взимку: в періоди, коли швидкість вітру зростає. Це характерно для степових і приморських районів, вершин гір і гірських схилів, берегів водосховищ, річкових долин та ін.
Для оцінки агрокліматичних ресурсів використовують такі показники: теплозабезпечення території, ступінь зволоженості та континентальності клімату. Теплозабезпеченість визначається тривалістю періоду інтенсивної вегетації (кількість днів з пересічною температурою понад +15 °С). За теплоза-безпеченістю в межах України виділяють: 1) Південний берег Криму з максимальним для України періодом інтенсивної вегетації — 150—140 днів; 2) рівнинну територію, що поділяється на 4 смуги: від рівнинного Криму з періодом інтенсивної вегетації 140—130 днів до Західного і Центрального Полісся та Передкарпаття з періодом інтенсивної вегетації 105—80 днів; 3) гірські райони з найменшим в Україні періодом інтенсивної. вегетації (в Карпатах — до 80 днів, в Кримських горах — до 120 днів).
Ступінь зволоженості території визначають співвідношенням між атмосферними опадами і випаруванням. Це співвідношення дістають з*, допомогою формули Р = Г ~ а, де Р — коефіцієнт зволоження; г — річна кількість опадів; а — непродуктивна витрата води на випарування з поверхні ґрунту та поверхневий і ґрунтовий стоки, г – а — продуктивна волога, яку використовують сільськогосподарські рослини; Т — умовна витрата ґрунтової води на випарування води рослинами. . Ступінь зволоженості має зональний характер. На Поліссі та на заході Лісостепу коефіцієнт Р більший, ніж 1,9; в Центральному і Східному Лісостепу він становить 1,9—1,2. Степ має найменшу вологозабезпеченість в Україні: Р становить від 1,3 до 0,8.
Континентальність клімату характеризується тривалістю весняного і осіннього періодів (число днів з пересічною температурою від +5 до +15 °С), річними і добовими амплітудами температур. Найменш континентальний клімат в західних частинах України.
Біокліматичні і рекреаційні ресурси визначають за їх впливом на умови життєдіяльності, відпочинку і лікування населення. В Україні найсприятливішими районами в цьому відношенні є узбережжя Чорного і Азовського морів, береги водосховищ, річок, озер, лісові масиви. Великі рекреаційні ресурси мають Українські Карпати і Кримські гори. В Україні можлива як літня, так і зимова рекреація практично на всій її території. В усіх областях України є лікувальні мінеральні води. Великими є запаси лікувальних грязей, на базі яких функціонують відомі курорти.
До соціально-економічних рекреаційних ресурсів належать пам’ятки архітектури, історії, археології, культові споруди, місця перебування видатних людей. Своєрідними естетичними ресурсами є унікальні природні ландшафти, лісопарки, приміські лісові насадження, заповідники тощо.
Проблеми охорони природних систем Чорного і Азовського морів та водних ресурсів
Чорне море — це залишок давнього океану Тетіс, що ЗО—40 млн років тому займав величезний простір. Набагато пізніше, 3—7 млн років тому, під час альпійського горотворення, океан Тетіс поділився на окремі морські басейни. Одним з таких басейнів було Сарматське море, на місці якого через мільйони років утворилися Каспійське, Чорне і Азовське моря. Чорне море 5—7 тис. років до н. е. з’єднувалось із Середземним морем тільки протоками Босфор і Дарданелли. Цей зв’язок існує і дотепер.
Річки, що впадають у Чорне море, приносять близько 294 км3 прісної води за рік. Його акваторія дістає за цей час 254 км3 води атмосферних опадів. Азовське море «віддає» Чорному близько 38 км3 води. Водночас через протоку Босфор глибинною течією надходить до Чорного моря щорічно понад 229 км3 солоної середземноморської води.
Де витрачається чорноморська вода? З морської поверхні її випаровується ЗОЇ км3 за рік. У Мармурове море поверхневим стоком виноситься з Чорного 485 км3, а нижньою течією в Азовське море вливається до 29 км3 води за рік. Такий баланс сприяє загальному опрісненню морської води. Солоність води в Чорному морі зростає з глибиною.
З водами Дунаю, Дніпра, Дністра, Дону і Кубані в Чорне і Азовське моря надходять сполуки азоту і фосфору, що сприяє розвитку морських рослин.
Як відоме, води Чорного моря з глибини 100 — 200 м насичені сірководнем і там, крім бактерій, немає інших організмів. Однак обмін між поверхневою і сірководневою товщами вод Чорного моря все ж відбувається. З глибоководних шарів до поверхневих з киснем надходять фосфати, мікроелементи, що живлять фітопланктон. Саме тому було відкинуто згубну для Чорного моря ідею поховання тут радіоактивних
відходів. Крім того, чорноморське дно багате запасами природних ресурсів, які необхідно охороняти.
Екологічна ситуація в Чорному морі зумовлюється природними процесами в Світовому океані, атмосфері, характером стоку річок, що впадають у нього, господарською діяльністю, впливом курортно-рекреаційних і військових об’єктів.
Рослинність і тваринний світ Чорного моря різноманітні. Для охорони живих організмів на узбережжі створено заповідники Чорноморський біосферний, Карадазький, Мис Мартьян, Дунайські Плавні, що охоплюють ділянки суходолу і моря. З 1966 р. заборонено промисел чорноморських дельфінів. До Червоної книги Міжнародного Союзу охорони природи занесено білочеревого тюленя. Тварини багатьох видів опинилися на межі вимирання і потребують охорони. Це скумбрія, пеламіда, біла морська миша, морський коник, трав’яний краб, а також водорості філофора і цістозера бородата.
У Чорному морі здавна виловлювали хамсу, білугу, пеламіду, скумбрію, камбалу, шпроти, ставриду тощо. Тепер 90 % вилову припадає на хамсу і шпроти.
У Чорне море впадають річки, що збирають свої води з величезних територій з неоднаковими фізико-географічними умовами і різним господарським використанням. Вони несуть розчинені речовини, які часто є забрудненими. Так, з водами Дунаю в море надходять мільйони тонн органічних речовин, що сприяють бурхливому розвитку водоростей («цвітіння води») у північно-західній його частині. А це призводить до зменшення кисню у воді і замору риби.
Речовини, що надходять у море, переносяться течіями, випадають в осад, мінералізуються, засвоюються живими організмами. Тому морські рослини, молюски, риби, краби містять ртуть, дуст. Поки що величини їх вмісту нижчі ГДК. Однак здатність моря самоочищатися не є безмежною.
Азовське море має ряд особливостей: розташоване серед степових просторів, що зумовлює континентальність кліматичних умов, незначні розміри і глибини, рівне дно, великі за площею мілководдя.
З чого складається водний баланс Азовського моря? Річки, що впадають у нього в межах України (Кальміус, Берда, Обитічна та інші) дають 5 % річного стоку (2 км3). Основна ж його величина припадає на річки Дон і Кубань (34,6 км ), з атмосферними опадами в море надходить 14,3 км3 прісних вод. Тобто щорічно море дістає 50,9 км3 прісних вод, що становить близько 20 % всього його об’єму.
Чорноморська вода надходить в Азовське море через придонну течію Керченської протоки — це протитечія поверхневим водам, що виносяться з Азовського моря в Чорне. За багатолітній період стік з Азовського моря в Чорне є переважаючим.
ЗО років тому Азовське море за продуктивністю перевищувало будь-яке інше море світу. Воно давало, наприклад, в 25 раз більше риби, ніж Чорне. Це було пов’язано з річковим стоком, який приносив величезну кількість біогенних речовин, необхідних для розвитку планктону, що, в свою чергу, сприяло розведенню риби.
Після зарегулювання стоку Дону, будівництва зрошувальних систем в басейнах Кубані і Дону стік прісної води в Азовське море скоротився на одну третину. Солоність морської води підвищилась з 10 до 14 %о. Це призвело до зменшення планктону, розмноження чорноморських медуз. Медузи знищують зоопланктон, а відмираючи восени, розкладаються. Процес розкладу забирає багато кисню з води, що веде до загибелі риби. Крім того, в море стало потрапляти більше шкідливих промислових речовин, а зі зрошуваних полів — хімічних. Азовське море опинилось на грані катастрофи. Для відновлення рибних запасів треба акліматизувати риб цінних видів, які можуть жити в більш солоній воді. Ці роботи вже ведуться. Такими рибами є американський полосатий окунь, малий довгий горбиль з Жовтого моря, японський морський судак тощо. Уже прижилися у водах Азовського моря товстолобик, каспійський кутуль, аральські усач і синець.
Азовське узбережжя є важливим у курортно-рекреаційному відношенні. Тут розташовано бази відпочинку, санаторії. Багато рекреаційних закладів на Арабатській Стрілці, Білосарайській косі, в районах Бердянська, Генічеська та ін. Розвиток рекреації на Азовському узбережжі, його курортна забудова потребують посиленої уваги до питань запобігання забруднення моря, утримання приморських ландшафтів в оптимальному екологічному стані.
Україна бідна на водні ресурси. Багато води в країні використовують промислові, сільськогосподарські підприємства, комунальні господарства. Основним джерелом водозабезпечення Цих галузей є річки, озера, водосховища, підземні води.
Проблеми водопостачання Донбасу і Криворіжжя, меліорації земель Причорномор’я і Кримського півострова вирішувалися шляхом створення каскаду Дніпровських водосховищ. Це спричинило затоплення понад 500 тис. гектарів і підтоплення 100 тис. гектарів продуктивних земель, руйнування берегів, застоювання води і її «цвітіння».
Недостатнє водне забезпечення погіршується забрудненням поверхневих та підземних вод. Найбільш забруднені Сіверський Донець, Інгулець, Південний Буг, Дніпро, Дунай.
В Україні 6 % розвіданих запасів підземних вод забруднено, 24 % їх знаходяться під загрозою виснаження. Підземні води півдня України мають підвищену мінералізацію, в них збільшився вміст нітратів і пестицидів. В Степовому Криму підземні води забруднені на 38 % площі.
Особливо інтенсивно забруднюються підземні води в районі Лисичансько-Рубіжанського промислового вузла. Потребують очищення шахтні, кар’єрні, рудникові і дренажні води. Промисловими і комунальними стоками та поверхневим стоком з сільськогосподарських угідь забруднюються води Чорного і Азовського морів.
Охорона і використання водних ресурсів в Україні регулюються Водним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України в 1993 р. Всі води України охороняються від забруднення, засмічення і вичерпання. Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі використання і охорони водних ресурсів.
Земельні ресурси та їх використання
До земельних ресурсів належать землі, які використовуються або можуть бути використані у господарській діяльності. Залежно від призначення в Україні виділяють такі землі: 1) сільськогосподарські; 2) населених пунктів; 3) промисловості, транспорту, зв’язку, оборони; 4) природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні; 5) лісового фонду; 6) водного фонду; 7) запасу.
На сільськогосподарських землях ведуться сільськогосподарське виробництво, садівництво і виноградарство, городництво, сінокосіння, випас худоби та ін. Землі населених пунктів розташовані в межах міст, селищ міського типу і сіл. Землі промисловості — ті, на яких розміщено основні, підсобні і додаткові споруди промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під’їзні дороги, інженерні мережі, адміністративні і побутові будинки тощо. Землі транспорту і зв’язку та іншого призначення надано в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного, трубопровідного транспорту, а також тим, хто здійснює експлуатацію ліній електропередачі і зв’язку. ,
Землі природоохоронного призначення зайнято заповідниками, дендрологічними парками, ботанічними садами, пам’ятками садово-паркового мистецтва, заповідними урочищами, пам’ятками природи. Ці землі мають природоохоронний режим, на них заборонена діяльність, яка призводить до їх порушення.
Землями оздоровчого призначення є ділянки з природними лікувальними ресурсами, що використовуються для лікування або профілактики захворювань. Землі рекреаційного призначення використовуються для відпочинку, туризму. Це ділянки з будинками відпочинку, пансіонатами, кемпінгами, туристськими базами і спортивними таборами, дитячими туристськими станціями, приміськими зеленими смугами та ін.
Землі історико-культурного призначений знаходяться під . культурно-історичними заповідниками, меморіальними парками, архітектурними і археологічними пам’ятками, архітектурно-ландшафтними комплексами, похованнями.
На землях лісового фонду росте ліс, частину їх відведено для потреб лісового господарства.
Землі водного фонду зайнято річками, озерами, болотами, водоймами, водогосподарськими спорудами. Землями запасу е ділянки, які не передано у власність або не надано для постійного використання.
Усі землі України потребують дбайливого використання і охорони. Особливо це стосується ґрунтів — одного з найважливіших природних ресурсів держави, національного багатства українського народу. Більш як 65 % ґрунтового покриву України припадає на чорноземи. Непродумане господарське використання ґрунтів призвело до негативних наслідків. Як уже зазначалося, загальний рівень господарського освоєння території України дуже високий: співвідношення площ орних земель і площі всіх сільськогосподарських угідь є найбільшим у світі — 80 %. Це свідчить про надмірне навантаження на ґрунт. Як наслідок на 33,6 % загальної площі сільськогосподарських угідь спостерігається водна ерозія, 51,7 — схильні до видування, 30,8 — є кислими, 5,2 — заболоченими, 5,7 — перезволоженими, 5,6 — солонцюватими, 4,6 % — засоленими. Площа земель, що щорічно порушується, становить близько 200 тис. гектарів. Через незначну площу пасовищ ґрунтовий покрив не стійкий до впливу несприятливих природних процесів, сільськогосподарського використання і потребує охорони.
Більш як за сто років (з 1882 до 1992) орний шар ґрунту втратив близько 25 % гумусу. З 1 га ґрунтового покриву щорічно виносилося до 300 кг Поживних речовин. Цю втрату не врівноважують сучасні агрохімічні заходи.
Нині намічена тенденція до зменшення відтворювання родючості ґрунтів. Це зумовлено тим, що Україна не має власних ресурсів для виробництва калійних і фосфорних добрив. З загальною енергетичною кризою пов’язано зменшення можливості внесення органічних добрив, хімічної меліорації кислих та солонцюватих ґрунтів.
Які ж заходи треба вжити для збереження раціонального використання і охорони ґрунтового покриву? Вчені пропонують принципи еколого-ландшафтного землеробства, при якому співвідношення сільськогосподарських угідь (рілля, сади, луки, пасовища) і природних комплексів (ліси, озера, водойми, заповідники) буде економічно доцільним і екологічно виправданим, а структура сільськогосподарських угідь пристосованою До ландшафтних особливостей території. На непридатних для землеробства землях необхідно створити сіножаті, пасовища,
лісонасадження, заповідні ділянки. Зростання продуктивності земель можливе на основі досягнень генетики; виведення сортів рослин, пристосованих до зональних умов. Основними напрямами охорони земель має бути запобігання водній і вітровій ерозії ґрунтів, зсувам, заболочуванню, засоленню, забрудненню пестицидами, стічними водами, промисловими і комунальними відходами. Важливе значення має рекультивація порушених господарською діяльністю земель.
Збереження родючості ґрунтів пов’язане також з добуванням власних фосфоритів, збільшенням виробництва калійних добрив. Є необхідність змінити співвідношення галузей землеробства і тваринництва. Тваринництво, особливо свинарство, досить ресурсомістке, створює деякі екологічні проблеми. Так у 1990 р. в Україні тільки для кормових потреб було витрачено ЗО млн тонн зерна, тобто 60 % його валового збору! Тваринницька продукція вирощується майже на двох третинах посівних площ, використовується 6,8 млн гектарів пасовищ та сіножатей. Разом це становить 68 % сільськогосподарських угідь. Отже, необхідно змінювати підхід до розвитку тваринницької галузі: підвищувати продуктивність, зменшуючи поголів’я, що є екологічно виправданим, надавати перевагу виробництву м’яса птиці, яловичини як менш енерго- і ресурсомістких. Усі галузі сільського господарства мають працювати на нових технічних, технологічних, економічних і організаційних принципах відповідно до екологічних норм.
Біотичні ресурси, їх раціональне використання
і охорона
До біотичних належать рослинні і тваринні ресурси. Рослинні ресурси — це вищі рослини, гриби, мохи, лишайники, водорості, що використовуються чи можуть бути використані людиною, суспільством. Господарське значення мають лісові, лучні, болотні, водні рослинні ресурси. Національним багатством України є її ліси. Нагадаємо, що загальна лісистість країни невелика — лише 14,3 %. Однак ліси як ландшафтні утворення виконують важливі захисні, природоохоронні, рекреаційні, естетичні і виховні функції. До лісового фонду належать власне лісові площі, а також ті безлісі ділянки, що можуть бути залісненими. В Україні всі ліси є державною власністю. Найбільше їх в зоні мішаних лісів, Українських Карпатах, Кримських горах. Ліси України мають досить високу продуктивність, середньорічний запас деревини становить 153 м3/га. Однак Україна забезпечує свою потребу в деревині лише до 20 %.
Лучні ресурси зосереджено переважно в долинах річок. Загальна площа луків становить близько 7 млн гектарів. Вони
використовуються здебільшого як пасовища, сіножаті, кормові угіддя. Ресурси болотної рослинності невеликі: болота займають близько 1 млн гектарів. Найбільше їх у зоні мішаних лісів, поширені вони в долинах сучасних річок, давніх долинах лісостепової і степової зон. Використовують кормові і лікарські рослинні ресурси боліт. Вони мають важливе водорегулююче значення. Великі площі боліт меліоровано, тут створено орні угіддя, сіножаті, пасовища.
Ліси України охороняються. Охорона їх регулюється Лісовим кодексом України, прийнятим в 1994 р. Цінним в природоохоронному, науковому, історичному аспектах лісовим ділянкам надано статус заповідних. До останніх включено також луки, вживаються заходи щодо запобігання їх заболочування, надмірного випасу, нераціонального розорювання, забудови тощо. Болота охороняються в Поліському і Розтоцькому заповідниках. Цінні водно-болотні угіддя є в Каркінітському заказнику, заповіднику Дунайські Плавні. Охороняється близько 18 % площі боліт України.
До тваринних ресурсів належить весь тваринний світ Землі. В Україні у 1993 р. прийнятий Закон «Про тваринний світ». У ньому йдеться про те, що тваринний світ є важливим компонентом навколишнього природного середовища, національним багатством держави, джерелом духовної та естетичної наснаги і виховання її громадян. Як компонент природних умов його досліджують зоологи, біогеографи на суходолі, в повітрі, в морях і океанах різноманітними методами (експедиційні, лабораторні, аерокосмічні та ін.). Охороняються ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби, а також молюски, членистоногі, голкошкірі тощо. Об’єктами раціонального використання і охорони є також продукти життєдіяльності тварин — мед, віск, викопні рештки тварин, нірки, мурашники, будиночки і греблі бобрів, місця гніздування і токування птахів, території, де тварини перебувають постійно або тимчасово. Державними ресурсами є також тварини, які живуть у територіальних водах, морській і економічній зонах України, водоймах, лісах, заповідниках. Однією з головних вимог охорони і раціонального використання тваринного світу є збереження природних умов існування видів тварин та їх популяції, шляхів їх міграцій, місць розмноження. Всім потрібно пам’ятати про нормативи регулювання кількості тварин. Під час полювання, рибальства, переселення і розміщення населених пунктів, підприємств має враховуватися їх можливий вплив на умови життя тварин. Про це треба пам’ятати і під час використання ріллі, луків, пасовищ, лісів, розвідки і добування корисних копалин, експлуатації гідротехнічних споруд, місць відпочинку і лікування тощо.
Особлива увага в Україні надається рідкісним та зникаючим видам рослин і тварин. Вони занесені до Червоної книги
України. Перша така книга видана в 1980, друга — 1995 р. Кожна цивілізована країна має перелік рослин і тварин, що стали рідкісними або такими, яким загрожує зникнення під впливом природних чи господарських чинників. До другого видання Червоної книги України занесено більш як 530 видів рослин і грибів, а також понад 380 видів тварин.
Підставою для занесення до Червоної книги України видів рослин і тварин є дані про зміну їх кількості і районів поширення та умов існування, докази того, що ці види рослин і тварин без термінових заходів їх охорони не зможуть існувати. В Червоній книзі України під час занесення до неї видів рослин і тварин зазначаються: статус (рідкісний чи рідкісний зникаючий вид); поширення (природна зона, адміністративна область); місце перебування (берег річки, водойма, заплава, субальпійські луки, гори, певний біотип, ліс, поле, сад, виноградник тощо); кількість у природі (дуже низька, незначна, детально не вивчена, зрідка трапляються поодинокі рослини чи тварини); дані про розмноження чи розведення і які вжито заходи щодо охорони (заповідання); які необхідні заходи охорони (створення заповідних ділянок, заказників, заборона збирання рослин, розведення в ботанічних садах, дендропарках та ін.).
Але обліку і охорони потребують не тільки окремі рослини і тварини, а й популяції (сукупність особин одного виду) тварин та рослинні угруповання (сукупність видів рослин на однорідній ділянці). Саме перелік і опис рідкісних, зникаючих та типових рослинних угруповань, що потребують охорони, подано в Зеленій книзі України (1987 р.). У ній для лісових, чагарникових, степових, лучних, болотних і водяних рослинних угруповань визначено: 1) мотиви охорони (рідкісні угруповання, що знаходяться на північній межі поширення і нестійкі до антропогенного впливу); 2) категорія охорони-(1 — корінні рослинні угруповання з нестійким місцем поширення;
2 — корінні рослинні угруповання зі стійким місцем поширення; 3 — корінні рослинні угруповання, що заслуговують охорони з ботаніко-географічного погляду); 3) загальне поширення (Передня Азія, Середземномор’я, Закавказзя, Європа і т.д.); 4) поширення в Україні (Кримські гори, Південний берег Криму, зона мішаних лісів, лісостепова, степова зони, лісові масиви); 5) екологічні умови (схили, улоговини, тераси
3 певними різновидами ґрунтів, середньорічними температурами повітря, середньорічними сумами опадів); 6) будова і видовий склад угруповань (ярусність, види рослин в кожному з ярусів); 7) переважаючі види рослин; 8) чинники, що зумовлюють скорочення рослинних угруповань (пожежі, вирубування, випас худоби, меліорація, забудова, створення сільськогосподарських угідь та ін.); 9) забезпеченість охороною (заповідники, заказники, природні парки тощо); 10) необхідні
заходи з охорони (взяти під охорону, зберігати охоронний режим, ввести режим абсолютної заповідності, контроль за станом рослинних угруповань, заповідання лісових ділянок та ін.). (Пригадайте, які рослини, тварини, ділянки, водойми й вашому районі знаходяться під охороною чи потребують введення природоохоронних заходів.)
Рекреаційні ресурси
Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об’єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Розрізняють природні та соціально-економічні природні ресурси. Природні рекреаційні ресурси — це природні умови, об’єкти, явища, які є сприятливими для рекреації — відновлення духовних і фізичних сил, витрачених в процесі праці, навчання, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Вона має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного і Азовського морів, водойм і річок, в Кримських горах і Українських Карпатах.
До соціально-економічних рекреаційних ресурсів належать культурні об’єкти, пам’ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов’язані з життям, перебуванням видатних вчених, письменників, акторів, політичних діячів.
Рекреаційні ресурси України охороняються в природних національних парках, приміських смугах, містах, інших населених пунктах, історико-архітектурних, культурних заповідниках. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін в навколишньому середовищі.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Географія (Масляк)