Головна Головна -> Підручники -> Підручник Лекції з історії світової культури (Полікарпо) скачати онлайн-> ЛЕКЦІЯ 10. Культура Австралії

ЛЕКЦІЯ 10. Культура Австралії


Соціальна організація австралійців. Життєвий цикл — дитинство, юність, шлюб, старість. Австралійська країна сновидінь. Уявлення австралійських аборигенів про людину. Магія та чаклунство. Закон і порядок. Мистецтво. Смерть і уявлення про загробне життя. Аборигени сьогодні
Австралійці — представники найбільш ранньої з доступних нашому безпосередньому спостереженню стадій розвитку людства: стадії майже недоторканого общинно-родового устрою. Тому їх культура являє виключний інтерес для сучасної людини. І тут ми зустрічаємося з цікавим явищем. Які б різні нриродно-географічні зони земної кулі не заселяли первісні мисливці, рибалки та збирачі, принципи їх соціально-економічних структур дивним чином співпадають, мають універсальний характер. Компоненти культур суспільств на стадії економіки привласнення групуються у два крупних блоки.
Перший блок характеризується нескінченною варіантністю елементів, неповторністю їх сполучення, що обумовлює складність і багато в чому унікальність соціальної організації австралійських аборигенів. Насамперед слід підкреслити, що в традиційному житті аборигенів велике значення належить племенам, що мають внутрішню структуру: локальні спадкоємні групи, клани, половини, фратрії та ін.
У соціальній організації австралійських аборигенів є дві основні структури: система родства і система секцій (частин племені). Родинні стосунки регулюють усе соціальне життя аборигенів. Вони зберігають у своїй пам’яті обширні родоводи, а шляхом опиту старійшин можна встановити родословие дерево п’яти чи шести поколінь, де точно буде показано родство кожної окремої людини з іншими. Як правило, плем’я нараховує кілька сот людей, і оскільки численні шлюби здійснюються в цих межах, то за допомогою родоводів можна прослідкувати родство, пряме чи непряме, близьке чи далеке, між членами племені. Ці стосунки регулюють також взаємні відносини між членами племені: людина виконує обов’язки щодо свого брата чи батька зовсім інші, ніж, наприклад, чоловіка сестри батька. Для позначення родства у австралійців є класифікаційна система, до якої належать секції. Поділ на секції — зручний спосіб класифікації людей, їх розподілення на категорії не лише для регулювання шлюбних стосунків чи соціальної ідентифікації, але також і для регулювання звичайної повсякденної поведінки. Там, де є секції, кожний член племені з момента народження і навіть ще до народження входить до одного з чотирьох підрозділів, що мають назви. Це відіграє важливу роль під час укладання шлюбу та в родинних стосунках. Зокрема, у секцію групують родичів відповідно до поколінь та кросскузенних відношень. Це означає, що чоловік може вступити до шлюбу зі своєю двоюрідною сестрою або з іншою жінкою, яка належить до тієї ж категорії родства. Але не з усіма двоюрідними сестрами він може вступити до шлюбу: він не може одружитися З дочкою брата свого батька або дочкою сестри своєї матері, оскільки жінки належать до групи «сестра» і одружитися з ними означає змішати кров, що заборонено. Чоловік може взяти шлюб з дочкою брата матері або дочкою сестри батька. Таким чином класифікаційна система родства обумовлювала все соціальне життя австралійців, а разом з цим і шлюбні закони, що надає унікальності їх соціальній організації.,
Другий блок культури, навпаки, характеризується однотиповістю, в яких би природно-географічних умовах не проживали первісні суспільства. В основі його знаходиться виробничий колектив — община, яка тонко реагує на всі зміни природного середовища, відносно стабільна й водночас динамічна. Цей блок можна назвати системою або структурою соціальної адаптації. Нескінченні, неповторні елементи соціальної орієнтації та культури накладені на єдину структуру соціальної адаптації, подібно орнаментам, нашитим на основу тканини. Згідно з цією системою й засновано традиційне суспільство аборигенів Австралії.
Істотне значення в житті аборигенів мають розподіл, обмін продуктами мисливства, рибальства та збирання всередині общини та між близькими родичами. Із покоління в покоління розподіл тут здійснюється згідно усталених традицією звичаїв та суворих норм. У Центральній Австралії їх порівняно недавно спостерігав Р. Гоулд. Мисливська здобич розподіляється між різними категоріями родичів. При цьому родичі, які належать до іншої общини і пов’язані з мисливцем відносинами# свояцтва (такі, як тесть, зять), мають переваги й одержують кращу частину здобичі, що зайвий раз підкреслює значення сім’ї, зв’язків за шлюбом у традиційному австралійському суспільстві. І тут процес розподілу — категорія економічна — наповнений глибоким соціокультурним змістом й покликаний зміцнювати зв’язки між общинами.
У аборигенів Вікторії був звичай «юурка баваар», що можна перекласти як «обмін». Згідно з цим звичаєм їжа розподілялася всередині общини за суворими, непорушними правилами. Слово «обмін» вдало відображає суть явища. Це був закріплений звичаєм первісний об-. мін продуктами мисливської діяльності — здобиччю, обмін, розподілений за часом, об’єктивною метою якого було зміцнення зв’язків між людьми всередині колективу та за Його межами. А ті, хто не був здатний до мисливства через похилий вік, хто був вождем, шаманом чи знахарем, одержував кращу частину здобичі, в чому виявлялося прагнення суспільства зберегти такий необхідний, для його носіїв життєвий, виробничий, релігійно-магічний досвід.
У суспільстві австралійських аборигенів, як майже в усякому іншому людському суспільстві, тілесне життя з його універсальною послідовністю стадій росту та занепаду (народжеїшя, юність, зрілість, старість та смерть) не вважається єдиною реальністю. Фізичні чи матеріальні явища життя безумовні, але одночасно з ними люди визнають і інші явища, які існують поза часом та простором. І саме ці нематеріальні явища уявляються суттю життя, без них все живе було б мертвим. Аборигени вважають статеві відносини необхідними для зачаття, але не визнають їх головними у цьому процессі, тобто причиною народження дитини, а бачать у них лише підготовку до вселення духу в дитину. Визнаючи фізичні зв’язки між дитиною та батьками, аборигени головну роль відводять духу дитини, який оживляє плоть. Часто цей дух постає не єдиним і не роздільним, а здатним одночасно втілюватися у кілька істот або ж предметів, які асоціюються з тотемічними міфами та обрядами.
Навіть раннє дитинство у аборигенів зовсім відмінне від дитинства в нашому суспільстві. Дитина весь свій час проводить у товаристві. До певного віку навчання дітей абсолютно невимушене. Дитина дізнається про навколишній світ, людей, загальновизнані стандарти поведінки, коли бере участь у житті общини. Це навчання швидше частина її справжнього життя, ніж підготовка до майбутнього, це активний практичний процес. Ніхто не читає дитині повчань, вона спостерігає за іншими людьми й наслідує їх, а вони спрямовують поведінку дитини в потрібне русло завдяки особистим взаємостосункам.
Лише у період ініціації здійснюється більш-менш формалізоване навчання молоді, що має характер інституту. Ядро ініціації — організоване виховання хлопчиків та юнаків, яке має власні усталені методи. Довготривалі, складні, пов’язані з сильними потрясіннями обряди формують у молодій людині ті психічні та вольові якості, які вважаються необхідними для дорослого чоловіка. Тільки після проходження такої суворої школи людина може стати охоронцем священних релігійних таємниці? і випробувати ті почуття, що лежать в основі єдності та згуртованості групи.
Перші церемонії ініціації не розкривають перед юнаком усіх таємниць. Він продовжує вивчати таємні обряди, міфи тощо протягом усього життя й нерідко досягає похилого віку раніше, ніж оволодіває усім комплексом релігійних уявлень племені. Дівчата, як правило, не підлягають таким суворим випробуванням і не проходять спеціально організованого навчання. Ініціації дівчат — це обряди, які просто знаменують настання .статевої зрілості. Вони також дуже різноманітні, іноді навіть пов’язані з любовною магією. Таким чином, ініціація немов би стає рубежем, що відмежовує дитинство від зрілості.
Однак лише коли юнак чи дівчина вступають до шлюбу, інші члени племені визнають їх дійсно дорослими, такими, що досягли статевої зрілості. Для австралійського аборигена немає питання, вступати чи ні до шлюбу. Кожна людина в цьому суспільстві рано чи пізно бере шлюб, і головна проблема тут — підбір парт-вера.
У аборигенів Австралії полігамія є законною формою шлюбних стосунків (максимальна кількість дружин — 20 чи 25), однак більшість шлюбів моногамні: один чоловік і одна дружина. Чоловік ставиться до своєї дружини як йому заманеться, може тимчасово позичити її іншим чоловікам, обмінювати її на інших жінок або ж на речі, що його цікавлять, але при цьому він не відмовляється від своїх прав на дружину. Нічого й говорити, що всі ці звичаї мають однобічний характер.
Статус людини в суспільстві аборигенів безпосередньо залежить від того, яку роль вона відіграє в релігійному житті. Чим глибші релігійні знання аборигена, тим вІдповідальніші функції він виконує в обрядовій діяльності, тим сильніший його вплив у колективі. А знання, як правило, зростають з віком, й саме старі є охоронцями релігійних таємниць і керівниками культів. Людина може померти в будь-якому віці, але прийнято вважати, що помирати повинні старі, а не молоді. Скрізь за смертю ідуть певні траурні обряди. Аборигени вірять у продовження життя духу померлого: фізична оболонка людини завжди розглядається як тимчасова, а життя духу, навпаки,— як стале й вічне.
Якщо розглядати релігійне вірування та обряди аборигенів Австралії з точки зору тієї ідеологічної значущості й ролі, яку вони відіграли (або відіграють) у громадському житті, то переважною формою їх виявляється тотемізм. Австралію називають класичною країною тотемізму, і тут краще, ніж будь-де, видні джерела цієї релігії. Кожне плем’я, кожний клан і сім’я мають власного тотема, якого не можна ні вбити, ні образити, бо це рівпозначно убивству свого предка. Людина та його тотем належать до однієї соціальної єдності, живуть одним життям. Якщо у племені Урабунна, що ділиться на дві групи— Маттурі та Кіравава, тотемами є дінго, ему, чирок-тріскунчик або зелений цвіркун, то укладення шлюбу підкорюється суворим правилам. Чоловік з групи Мат* турі, який має тотем чірка-тріскунчика, має право одружитися лише з такою жінкою з групи Кіравава, тотемом якої є змія. Ему може окружитися з пацюком, дінго — з водяною куркою, а цвіркун — з вороною. Погодження вважається за матір’ю, а голос власного предка узнавався під час ініціації завдяки звукам чурінги.
Вірування в основі уявлення аборигенів передаються з покоління в покоління майже виключно в усній формі, Коли в цій передачі відбуваються будь-які зміни, то передбачається, що вони не зачіпають основного змісту вірувань та обрядів групи, а стосуються лише вторинних моментів і деталей. Під час виконання священних обрядів, переказування та інсценування міфологічних сюжетів основна увага приділяється незмінності, точності: те, що иідбувається в сьогоденні, мусить точно відтворювати те, що відбувалося в минулому, коли раз і назавжди були закладені всі підвалини людського існування. Цей період «творення» або ж «утвору» відомий під різними назвами, однак у всіх племен з ним пов’язані досить однакові уявлення, які мають певний вплив і на сьогодення. Коли люди ведуть себе певним чином, у відпо відності з правилами, встановленими й діючими у той період міфічними істотами, люди можуть підтримувати ту «могутність», яку ці істоти «випромінюють», і до сы-годтшнього ДНЯ. У кожній групі аборигенів є різні предмети (чурінги та ін.), які наділені в їх уявленні надприродними властивостями. Саме ці предмети надають їх обрядовій діяльності особливу ефективність й немов би виконують функцію фокуса під час запам’ятовування та передачі відповідних релігійних уявлень.
В різних австралійських племенах для позначення «період творення» використовуються різноманітні назви — «Період творення», «Часи предків», «Сновидіння», «Часи сновидінь», «Вічний період сновидінь» тощо. Під «Вічним періодом сновидінь» розуміється, що міфічні предки, які поклали початок, існують у сьогоденні в нематеріальній формі —у формі духів, вони й усе з ними пов’язане буде існувати і в майбутньому. Термін «вічний» має саме таке значення. Поняття «сновидіння» не пов’язане із звичайними снами, однак як для того, хто
спить, реальне все, що відбувається уві сні, так і для віруючого реальні всі дії міфічних творців Часу сновидінь. Навіть термін «вічний» означає «позачасом» (такий, що не має часу), уявлення про вічність, про світ, існуючий поза часом, характерне для релігійних вірувань.
Ера міфології розглядається як період, в якому засновувалися зразки людської поведінки на усі наступні часи, затверджувалися закони для людей. Це—-священне минуле, яке не зникло назавжди. Істоти, які жили на Землі в той період (творці), здійснювали певні дії й уже-ніколи не повторять їх у майбутньому, однак їх вплив все ще відчувається й наслідки його можуть бути використані людьми-, які повторюють їхні дії. Ці уявлення втілені у вислови «Вічний період сновидінь», що підкреслює віру в те, що міфологічне минуле живе в сьогоденні і буде жити в майбутньому.
В світлі висловленого стає зрозумілим і уявлення австралійських аборигенів про природу людини. Людина являє собою ланку з ланцюга існування, який пов’язує нинішню форму життя з життям, притаманним епосі сновидінь, в яку існувала «Країна сновидінь». її ще називають епохою вонджинів або предків. Людина, яка живе в нинішню епоху, володіє певною часткою сновидінь своєї особистості, яка зветься «я — старець». Завдяки цьому «я — старець» вона може переживати майже свідомо минулу доісторичну епоху. Таким чином, ця концепція свідчить про історичні почуття, історичні виділення австралійськими аборигенами того, що ми називаємо людським суспільством, яке існує в часі. Таємниця цього видіння приходить уві сні й розкривається аборигену лише в ході ініціації. Австралійські аборигени, загалом, вірять у реінкарнацію, у ланцюг послідовних перевтілень душ з одного тіла в інше. Вони — анімісти, тому вся природа, весь світ наповнені в їх уявленні добрими або ж злими духами. Навіть убиті боги (дема) можуть вселятися у культивовані рослини.
Дивує австралійський бог Байяме, тому що невідомо, божественних чи диявольських рис у нього більше. Для більшості австралійських аборигенів існував та існує лише один верховний бог Байяме — творець усіх обрядів та церемоній племені. У деяких віруваннях син бога Байяме спостерігає за всіма вчинками людей, що вказує на певну аналогію S християнськими віру» ранцями.
Тарро-таро,— це ящірка, яка розділила весь тваринний світ на дві статі. Нарешті, вчителем мистецтва татуі-рування, широко розповсюдженого серед багатьох племен, був Тарнда. Татуїрування мало релігійне та символічне значення, було соціальною маркіровкою, що свідчила про права та обов’язки людини.
Ще більше дивує походження австралійських вірувань. До сьогоднішнього дня ніхто не знає, звідки суспільство, що нараховує лише кілька десятків тисяч членів і живе завдяки мисливству та збиранню, в суворих умовах і без контакту з високорозвинутими культурами світу, могло взяти таку витончену, високорафіновану систему релігійно-магічних вірувань. Така культура австралійських аборигенів не м’оже з’явитися на основі внсокорозвинутої цивілізації в європейському розумінні цього слова.
Істотною частиною вірувань і пов’язаних з ними обрядів австралійських аборигенів є магія, що впливає на їх взаємостосунки. Віра в чаклунство та інші форми магії продовжує існувати, не дивлячись на обширні контакти з чужоземцями, в той час як інші аспекти традиційного життя аборигенів зникли. Про магію і чаклунство аборигенів Австралії написано багато праць, однак особливо цікавою є робота Е. Елькіна «Аборигени високого звання». Назва книги має глибокий смисл. Вона указує, що «люди високого звання» — це лікарі, мудреці або знахарі, знання яких підіймає їх високо над рядовими членами племені. Мова йде головним чином про людей цієї категорії, а не про чаклунів, хоча в повсякденному житті немає чіткого розмежування між знахарями (носіями благотворної білої магії) та чаклунами (носіями шкідливої чорної магії). Адже знахарі, під час діють як чаклуни і навпаки. Залежно від того, ким людина хоче показатися, а також від того, завдячують чи лають її, вона постає то як знахар, то як чаклун.
В уявленнях аборигенів знахарі та чаклуни наділені надлюдськими або надприродними силами. Не кожний може стати знахарем, вважається, що це достається тільки обдарованим людям. Але щоб одержати визнання, така людина мусить пройти особливе посвячення, що значно відрізняється від звичайних обрядів вікової ініціації. У ряді районів Австралії також вважається, що й чаклуну необхідно пройти через спеціальні обряди або ж пережити таємниче перетворення. Як правило, знахарями й чаклунами бувають чоловіки, жінки — дуже рідко.
Але людей, яких вважають справжніми чаклунами або знахарями, небагато в порівнянні з тим, хто за потребою практикує різні магічні прийоми в повсякденному житті (проводить нескладні обряди любовної магії, «використовує» загальновідомі засоби шкідливої магії тощо), не будучи визнаним спеціалістом у цій галузі.
Найбільш розповсюджені види білої, або благотворної магії, пов’язані з мисливством, збиранням їжі та рибальством, викликанням дощу й спробами керувати погодою. Сюди також слід віднести любовну магію, магічне визначення вбивці, магію, спрямовану на припинення сварок, попередження нещастя, магічні дії з метою знешкодження ворога, відлякування змій та ін. Викликання дощу — вид магії, якому надається велике значення, особливо в пустельних районах. Як правило, воно буває санкціонованим усією групою. У Великій пустелі Вікторія знахаря часто можна впізнати за невеличкою торбочкою, прикріпленою до бороди. У ній він зберігає такі предмети, як кристали кварцю, перламутрові рако”-вини, австраліти. Щоб викликати дощ, знахар розсипає все це й співає над ним. Майже у всіх районах Австралії перламутр асоціюється з водою, Змією-Веселкою, хмарами й дощем.
Обряди любовної магії в тій чи іншій формі, в сольному чи груповому виконанні широка розповсюджені у аборигенів Австралії. Не можна провести чіткої межі між простими любовними піснями й тими, що мають суто магічний характер і виконуються чоловіками або жінками, які намагаються звернути увагу своїх обранців. Один з обрядів любовної магії у західній частині півострова Ариемленд полягає в тому, що чоловік малює свою обранку на стіні камінної печери. Якщо вім хоче принадити жінку, яка не відповідає йому взаємністю, він іде в самотнє місце й зображає себе та її під час виконання статевого акту. Як говорять, тієї ж ночі жінка прийде до стоянки чоловіка; але щоб і надалі зберегти її прихильність, чоловік мусить час від часу доторкатися до свого малюнка.
Різноманітність характерна й для прийомів чаклунства. В одному з них використовуються кістки з качки, що викинули, а також лебедя або іншого птаха, як і кістки тріски. Тому аборигени дуже обережно поводяться з такими кістками і найчастіше спалюють їх, щоб вони не потрапили до рук чаклуна. Якщо чаклун знайде кістку Я дізнається, хто її викинув, то зберігатиме її до того часу, поки не знадобиться. У разі необхідності він робить з кістки невеликий вертел, а з риб’ячого жиру та червоної охри — пасту. Потім виліплює з неї невелику грудочку, в яку вкладає око тріски та шматочок м’яса від трупа’ недавно померлої людини. Потім усе це разом з кісткою загортає у що-небудь і для зміцнення магічної рили кладе цей пакуночок у груди трупа, що розкладається й лежижь на похоронній платформі. Через певний час чаклун виймає пакунок і тримає його над вогнем, який поступово розплавляє грудку пасти; жертва захворює, і тільки-но шматок пасти падає з кістки, помирає. Широко розповсюджені прийоми шкідливої магії, пов’язані з застосуванням кістки для наведення порчі — кістки смерті. Це кістка померлого, до якої вміщують волосся жертви. Смертельну силу вона набуває під час барабанного бою та проголошення різних заклять. Потім кістку кидають у бік проживання жертви чаклунства, й вона помирає.
Є й інші процедури чаклунства — чаклунство над зображенням, за допомогою магічного порошку тощо. Оскільки люди вірять у чаклунство й бояться його, воно може служити засобом соціального контролю, підтримання та зміцнення існуючих правил поведінки, а також засобом покарання порушників.
Влада у австралійських аборигенів була слабо організована і мала у значній мірі неофіційний характер, що обов’язково відбивалося на здійсненні соціальної регуляції. У більшості випадків аборигени дотримуються певних правил поведінки лише у взаємостосунках з людьми, які входили у досить вузькі соціальні об’єднання. До сторонніх, незалежно від того, є вони аборигенами чи ні, часто ставляться як до потенційних ворогів. Недовір’я та підозра ускладнюють стосунки між племенами, які живуть далеко одне від одного, хоча ці негативні емоції і відсуваються на задній план під час зустрічей з обміну або проведення священних обрядів. Загальновизнані стандарти поведінки у аборигенів вважаються спадщиною минулого. Згідно з їх уявленнями міфічні предки створили той спосіб життя, який ведуть нині люди. І оскільки самі міфічні предки вважаються вічними й безсмертними, таким же незмінним, раз і наз’авжди встановленим мусить бути й існуючий спосіб иття.
Громадський порядок підтримується санкціями, які застосовуються для забезпечення загальновизнаних моральних, етичних та релігійних кодексів. Санкції можуть бути позитивними чи негативними. До перших належать: накази, що суворо повчають дітей з раннього дитинства; розповіді, що повідомляють про соціально пагубні та шкідливі емоції й вчинки; позашлюбні статеві зв’язки Для урізноманітнення статевих стосунків без нанесення збитку інститутові шлюбу — запозичення дружин; дотримання вимог нагородження обрядовим та світським главенством. Другі містять таку сильну зброю, як осміяння; контроль чоловіків за жінками, які порушують свої обов’язки; страх перед надприродним покаранням за по-, рушення табу або священних законів; страх перед чаклунством, яке вважалося законним засобом покарання; погроза бути понівеченим або побитим за порушення загальновизнаних норм поведінки, а також погроза не тільки бути вбитим, а й позбавитися права на звичайні похоронні обряди.
Розв’язання конфліктів відбувається за допомогою ради племені (цей засіб є головним), а також шляхом церемонії умиротворіння, який вірніше охарактеризувати як «суд випробуванням» або «врегулювання єдиноборством». Здається цілком зрозумілим, що здійснення заслуженого покарання, санкціонованого суспільством і проведеного публічно з метою встановлення громадського порядку, набуває законного характеру.
Австралійські аборигени мають мистецтво, яке не відділене чіткою межею від інших галузей діяльності. Хоча в жодній з мов аборигенів немає спеціального терміну, відповідного поняттю «мистецтво», для живопису, малювання, різьби по дереву або ж каменю, як і для співу, оповідань, розповідей та казок, церемонійних вистав (танки й т. и.) існують спеціальні назви.
Мистецтво австралійських аборигенів нерозривно пов’язане з тотемізмом. Особливо яскраво це виявляється під час виконання традиційних священних обрядів — кар-роборі, що являють собою синтез ритуальних танків, пантоміми, живопису на тілі та пластики. В цьому випадку аборигени розмальовують своє тіло з надзвичайною фантазією, причому переважно коричневими, жовтими та червоними кольорами, а також білими крапками та рисками. Щоб досягти ще більшого пластичного ефекту, аборигени іноді наліплюють на тіло пухнасте біле та червоне пір’я птахів, з жмутів пір’я папуг роблять бороди, а на шию вішають великі кулі з гусячого пуху.
Під час виконання карроборі танцюристи зображують кенгуру, змій, ящірок, риб та багато інших племенних тотемів. Чутні удари барабану, вигуки, якими супроводжуються швидкі рухи тіл учасників обряду. їх характер залежить від мрій, фантазій або сновидінь кожного з танцюристів — танок передає племенні повідомлення про давно минулі «Часи Сновидінь», коли великий дух спустився на землю і створив світ. Сучасне карроборі може зображувати також хроніку сутичок і показувати сцени перших контактів з європейцями.
Образотворче мистецтво аборигенів в більшості областей Австралії носить нереалістичний характер, бо, як і пісенний фольклор, воно традиційне. Малюнки аборигенів не можна зрозуміти, просто розглядаючи їх, як не можна зрозуміти й їхні пісні, коли просто слухати їх і буквально передавати кожне слово. Найголовніше в малюнках аборигенів — їх приховане чи символічне значення. Точно сказати, що означає певний малюнок, може .тіише та людина, яка ним користується. Існує і значна кількість малюнків, що зрозумілі всім, наприклад, зображення Людей, тварин з усіма їхніми нутрощами або скелетами, дерев або абстрактних символів та геометричних орнаментів у вигляді меандра тощо. Але й у цьому випадку може, бути необхідним пояснення змісту й ситуації, в яких ці образи або символи з’являються у якомусь співставленій, розповідь така може бути навіть міфом. Нерідко подібні роз’яснення доступні тільки вузькому колу осіб: дорослим чоловікам, які пройшли ініціації, членам місцевої родинної групи і т. п.
Усі види мистецтва — пісні, поетична творчість, оповідальний фольклор, інсценування, а також образотворче мистецтво, окрім задоволення естетичних потреб, є засобами обміну інформацією та думками. Австралійські аборигени займаються мистецтвом не лише для задоволення або для самовисловлення, а й з певною метою •*? релігійно-магічною. Ось чому існує універсальний символізм, притаманний мистецтву всіх аборигенів Австралії.
Смерть майже у всіх груп австралійських аборигенів пов’язана з певними обрядами, які хоча й концентрують увагу на матеріальних останках людини, але по суті пов’язані з духом померлого, з уявленнями про його потойбічне існування. Неминучість смерті підкреслюється в міфології аборигенів. У багатьох міфах розповідається, Що на самому початку, у міфічні Часи Сновидінь, люди не помирали. Але хтось, котрий жив у той період, зробив невірний крок, вчинив неправильно, і з тих пір люди почали вмирати.
Якими б не були уявлення про потойбічний світ та загробне життя, смерть завжди сприймалася як початок.
Якщо померлий був не маленькою дитиною, котра ще не стала повноцінним членом суспільства, смерть —це не ише горе родини. Вона впливає на всіх одноплеменни-ків та на стоянку, де померла людина, тому її залишають. Коли хтось помирає, родичі оточують його або ж спостерігають за ним на певній відстані. Вони або ж мовчать, або ж зрідка перемовляються, не залишаючи того, хто помирає, до останнього подиху.
З тілом небіжчика чинять по-різному: закопують в землю, розміщують на спеціальній похоронній платформі або ж на дереві, висушують чи муміфікують, кремують, вміщують в порожній стовбур дерева, яке можна було б назвати гробом. Різноманітні типи похоронних обрядів, що практикуються у австралійських аборигенів, свідчать про віру в загробне життя, продовження життя після смерті. Смерть розглядається як тимчасовий період, після чого людина переходить в інше життя, схоже на те, яке вона вела на землі. Смисл людського існування аборигени вбачають не тільки в одному короткому періоді земного життя людини. Вони вважають життя і світ вічними: все повторюється у незмінній усталеній послідовності.
Прихід європейців докорінно змінив традиційне життя аборигенів майже в усіх його сферах. Сьогодні жодному товариству, аборигенів не вдалося зберегти свою цілісність і незалежність. Аборигени чекали, що до них поставляться так, як вони самі ставшійся б до європейців, якби ті опинилися на їхньому місці. Але швидко розчарувалися: їм потрібно було для цього небагато часу, доки не зрозуміли, що мають зовсім інші уявлення про цінності, ніж пришельці.
У релігійній, політичній, ідеологічній та економічній сферах діяльності — майже у всьому виявилася повна несумісність аборигенів і європеців. Сьогодні визнання цієї несумісності полягає в основі державної політики, сповненої однобічною асиміляцією як у окремих штатах, так і в усій Австралії. Культура аборигенів не була орієнтована на матеріальний добробут, вони концентрували свою увагу на відношеннях між людьми та людини з навколишнім середовищем. Вторгнення європейців призвело до того, що одних аборигенів загнали до резервацій, інші корінним чином змінили культурний обрис через звичку жити на подачки європейців та розвиток проституції.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Лекції з історії світової культури (Полікарпо)