Головна Головна -> Підручники -> Підручник Інноваційні педагогічні технології (Дичківська І.М.) скачати онлайн-> Особливості змісту педагогічної технології «Школа успіху і радості»

Особливості змісту педагогічної технології «Школа успіху і радості»


С. Френе був переконаний, що для втілення у життя прогресивної педагогічної теорії необхідно створити і впровадити «нові матеріальні засоби навчання і виховання». Найважливішим серед них, на його думку, була шкільна типографія, зі створення якої він розпочав свою експериментальну роботу. Тривалий час типографські машини були обов´язковим устаткуванням кожної школи, що працювала за його технологією. За переконаннями С. Френе, типографія дає змогу налагодити системну і цілеспрямовану роботу з так званими «вільними текстами» — невеликими за обсягом творчими розповідями дітей про свої родини, друзів, плани на майбутнє, враження від екскурсій та прогулянок. Кращі «вільні тексти» вчитель відбирав для обговорення, під час якого діти вносили корективи, доповнення і приймали до друку. Надалі ці матеріали використовували як навчальні посібники.
У 20-ті роки XX ст. друкарські машини було запроваджено й у вітчизняних школах.
Шкільну типографію і «вільні тексти» С. Френе вважав найяскравішими символами нової школи, практичним втіленням ідей збагачення навчально-виховного процесу, постійного вивчення особистості дитини, врахування її інтересів і потреб. «Вільний текст» він використовував не лише як навчальну вправу, а насамперед як важливий соціально-психологічний тест, результати якого допомагають зрозуміти особливості усвідомлення дитиною себе і соціального середовища. Водночас вони репрезентують новітню технологію мовленнєвого розвитку дітей. На відміну від традиційних методів, основою яких була імітація дитиною мови дорослих, неефективних однотипних вправ на формування граматичної правильності мови, «вільні тексти» повертають у школи рідну мову як живий засіб спілкування. З огляду на це було створено оригінальний метод навчання читання. Застосування поширеного традиційного складового методу, згідно з яким діти хором читали з настінних таблиць відірвані від реального життя слова і речення, породжувало труднощі, пов´язані з переходом до читання і розуміння смислу текстів. За словами С. Френе, такий метод викликає «смерть розуму». Ознайомившись із методикою навчання дітей, запропонованою Ж.-О. Декролі, він дійшов висновку: «Сприйняття тексту не є синтетичним, буква за буквою; воно цілісне, згідно з гештальтпсихологією. Отже, ця властивість сприймання повинна бути використана при навчанні читання “глобальним методом”, коли воно (читання) розгортається від цілісного сприйняття слів до складів і, нарешті, звуків». У цих міркуваннях С. Френе обґрунтував аналітико-синтетичний метод сприйняття тексту. Читання письмового тексту він розумів передусім як пошук смислу. Однак читання є невіддільним від письма, тому навчання читати повинно бути організовано навколо творчої письмової діяльності. Наприклад, дитина розповідає, а вчитель записує її розповідь на дошці простими словами. Діти читають їх, переписують у зошити, а окремі слова — на картки для використання при складанні нових розповідей.
Під час створення текстів, заснованих на враженнях, шестирічна дитина повинна відбирати відповідні букви з каси букв. Така діяльність, за спостереженнями С. Френе, дає дітям більшу радість, ніж просте почуття задоволення. Складання слова з окремих букв полегшує запам´ятовування графічної структури найуживаніших слів.
Педагогіка С. Френе передбачає співробітництво. І не лише вчителя й учнів, а й учнів один з одним — у класі, школі, з партнерами по листуванню, з батьками та іншими дорослими. Спонукання до учіння, знання спрямовуються не тільки від учителя («за вертикаллю — зверху»), як це властиво традиційній педагогіці, вони є наслідком і горизонтальної взаємодії (взаємодопомога дітей, підготовлені для своїх товаришів повідомлення, листування), і «за вертикаллю — знизу» (дитячі повідомлення, встановлені дітьми закони і правила, запропоновані ними різні форми роботи).
Педагогічна система С. Френе принципово відмовляється від систематичного використання підручників, особливо у початковій школі, оскільки це, за твердженнями її прихильників, унеможливлює індивідуалізацію навчання, пригнічує органічні інтереси дитини, нав´язує сліпу віру в друковане слово.
Для систематичного набуття учнями нових знань Френе створив оригінальні навчальні посібники — особливі картки, кожна з яких містить або частину навчального матеріалу з певного предмета, або конкретне завдання (текст для граматичної вправи, арифметичну задачу, питання з історії, географії тощо). Нумеровані картки систематизовано у спеціалізованих картотеках за предметами або комплексними темами. Для занять кожна дитина з допомогою вчителя підбирає потрібні картки, використання яких дає змогу усвідомлено засвоювати навчальний матеріал в індивідуальному темпі, приділяючи більше уваги питанням, які особливо цікавлять. Зміст і послідовність навчальних карток систематично оновлюється з урахуванням нової інформації, а відповідно — нового оцінювання висновків. Участь у створенні цих своєрідних посібників беруть за дорученням учителя старші учні.
Педагогічна технологія С. Френе передбачає чітке планування навчального процесу. Вчитель відповідно до державної програми для початкової школи планує роботу на місяць. Цим планом кожна дитина з допомогою вчителя складає індивідуальний тижневий план, у якому відображає основні види своєї роботи. Це дає учням змогу краще розуміти навчальні завдання, самостійно розподіляти свій час і зусилля, розвиває почуття відповідальності. Індивідуальна робота має першочергове значення у формуванні особистості й у засвоєнні знань. На думку С. Френе, цей процес розгортається за логікою наукових пошуків, охоплюючи такі етапи:
1. Презентація і вираження. На цьому етапі головне, щоб дитина репрезентувала за допомогою слова або малюнка своє бачення певної теми.
2. Аналіз презентацій у групі або з дорослими, коментарі кожного учня з його особистим аналізом. Це дає змогу іншими очима побачити зроблене, розвиває аналітичні навички.
3. Порівняння та аналогія. Як правило, вони відбуваються шляхом зіставлення з подібними ситуаціями, які раніше аналізувалися.
4. Комунікація в групі. Важливість її в тому, що кожний учень робить свій внесок у колективну побудову знання.
5. Синтез. Особливість його полягає в тому, що правила поведінки кожного учня група приймає на обмежений термін, вони змінюються залежно від матеріалу, що вивчається.
Щоп´ятниці у другій половині дня дитина підсумовує зроблене за тиждень («Підсумок мого тижня»), користуючись умовними позначками:
– зеленим кольором: я виконав індивідуальний план цілком;
– оранжевим: мені не вдалося цілком виконати свій план;
– червоним: мені не вдалося виконати свій план, і я потребую допомоги на наступному тижні.
Однією з найнегативніших рис традиційної шкільної практики С. Френе вважав недосконалу систему оцінювання, яка, за його переконаннями, не відтворює реального стану успішності, породжує доказовість, нездорове суперництво, нещирість, егоїзм. Це зауважував і К. Ушинський: «У самолюбстві французька педагогіка знайшла найсильніший важіль і працює ним немилосердно. Задля цієї мети французи винайшли багато «геніальних» засобів: нагороджують своїх вихованців орденами, надають чини і друкують їх імена в газетах». Традиційною для французької школи була система так званої класифікації — встановлення рангу учня відповідно до навчальних успіхів («перший», «третій», «сьомий» та ін.). Змагання однолітків С. Френе вважав доцільним у спорті, іграх і був принциповим противником використання їх у навчальній діяльності, вбачаючи у цьому причини комплексів неповноцінності, глибоких особистісних негараздів у житті людини. Гуманною місією шкільного навчання він проголосив культивування успіхів кожного учня, що є необхідним для самоствердження особистості.
Педагогічна технологія С. Френе передбачає використання у навчанні методу проб і помилок («експериментального намацування»), оскільки знання не може передаватися у готовому вигляді «вчителем, який знає, учневі, який не знає». Набагато важливіше навчити дитину мислити, допомогти їй оволодіти методом пізнання, критичним ставленням до дійсності.
Основою навчання є властива всім дітям допитливість. А педагог повинен створювати проблемні ситуації, за яких учні відчувають потребу про щось дізнатися, чогось навчитися. На цьому ґрунтується природний метод навчання, згідно з яким діти пізнають основи географії, отримуючи листи від кореспондентів з усього світу, і, розповідаючи їм про свою країну, вчаться читати й писати на основі власних «вільних текстів». При цьому заняття в класі не є для них розвагою, оскільки, як стверджував С. Френе, «природним заняттям для дитини є не гра, а праця», але праця якомога більше мотивована. Навіть звичайна вправа стає набагато привабливішою, якщо очевидна її необхідність для наступної творчої роботи.
Пізнання під час занять у класах відбувається у процесі постійного висунення і перевірки гіпотез — природничо-наукових, лінгвістичних, математичних та ін. При цьому кожен має право помилятися, що є необхідним етапом на шляху пізнання. Головне, щоб кожна помилка була проаналізована, для чого дітям необхідно освоїти такі прийоми мислення, як порівняння, аналіз, синтез. За такого підходу дитина усвідомлює, що навчатися вона може самотужки, а вчитель лише допомагає їй у цьому. Вивчення середовища, на думку С. Френе, набуває смислу у процесі безпосереднього впливу дитини на нього, його перетворення. Таке вивчення швидко розширюється і збагачується завдяки її розповідям товаришам про найвизначніші події свого життя. Для цього діти можуть використовувати форму вільного викладу, шкільну газету, про яку знають і в сім´ї, листування між школами. Індивідуальному й колективному листуванню між школярами, а також з дітьми та дорослими, які живуть в інших регіонах Франції, інших країнах, належить особливо важлива роль у педагогіці С. Френе. Воно дає змогу ближче познайомитися з людиною, усвідомити її право бути собою, відрізнятися від інших, жити інакше. А щоб бути зрозумілим тим, із ким листуєшся, необхідно виявити певні зусилля. Бо навіть листування рідною мовою вимагає синтезу раніше засвоєних знань. Крім того, отримана у процесі листування інформація нерідко спонукає до вивчення нових галузей знань, а обмін думками — до нових пошуків, зародження, створення нових ідей, спроб їх перевірити.
Орієнтуючись на забезпечення єдності розумового і морального виховання, С. Френе застерігав від хибного уявлення педагогів, що засвоєння дитиною значного обсягу знань зумовлює підвищення рівня їх моральності і громадянської самосвідомості, доводив, що науковий і моральний прогрес нерівноцінні за своїм значенням. На його думку, небезпеку для людства становить технократичне мислення, оскільки науково-технічний прогрес таїть у собі загрозу атомної катастрофи, екологічні кризи тощо. Значною мірою він живить авторитарну педагогіку, яка задля високих результатів нівелює волю й інтереси дитини. У моральному вихованні недопустимою є опора на словесні методи. Формальні розмови про мораль лише створюють хибне уявлення про легкість дотримання правил моральної поведінки, що завдає особистості неабиякої шкоди. Справжня моральність полягає не в сліпому підкоренні вимогам дорослого, а в добровільному виборі власного способу дій на основі усвідомлення обов´язку і честі.
Для саморозвитку в дітей моральних вчинків необхідно, щоб діяльність школи була спрямована на виховання взаємодопомоги, гуманності, особистої гідності. Важлива роль у цьому належить самоуправлінню учнів, яке у педагогічній системі С. Френе реалізується у формі шкільного кооперативу — об´єднання дітей і дорослих задля спільного використання знарядь праці, спільного прийняття рішень і спільної відповідальності. У цій системі відносин педагог, зберігаючи авторитетність і впливовість, переставав бути одноосібним суддею, а брав участь у діяльності обраної таємним голосуванням ради, що діяла на засадах свободи слова, рівних прав, відкритого обговорення. Щосуботи у другій половині дня проводилося спільне засідання кооперативу. До нього організовували виставки кращих дитячих робіт за тиждень, виступи, наводили порядок у класній кімнаті.
Важливим елементом технології С. Френе є шкільна стінна газета, яку створюють упродовж тижня. Для цього щопонеділка у шкільному коридорі вивішують великий аркуш білого паперу, поділений на чотири колонки: «Я критикую», «Я хвалю», «Я хотів би», «Я зробив». Поруч із аркушем прив´язують олівець, щоб будь-хто міг зробити запис, неодмінно підписавши його. У наукових працях С. Френе проаналізовано багато таких нотаток, що свідчать про гуманні взаємини між дітьми і педагогами, різноманітність інтересів, доброзичливість і взаємну вимогливість, небайдужість до подій у школі. Наприкінці тижня зміст газети обговорюється на зборах, а однією з найсуворіших санкцій колективу щодо порушників дисципліни вважається заборона на певний час робити записи у стінгазеті. Якщо учень часто згадується у рубриці «Я хвалю» і ці судження достатньо обґрунтовані, то його вчинки схвалюють оплесками зборів, що є найвищою нагородою. Отже, традиційна для звичайної школи модель ображеного («Я пожаліюся на тебе вчителеві») у школі С. Френе замінена зрілим демократичним попередженням («Я буду критикувати тебе у стінній газеті»), що сприймається не як помста чи погроза, а як громадянський вчинок.
Педагогічна система С. Френе сукупно представлена у таких його працях, як «Нова французька школа», «Моральне й громадянське виховання», «Формування особистості дитини і підлітка», «Звернення до батьків» та ін. Стислий виклад усіх концептуальних положень його педагогічної технології, супроводжуваний текстами, у яких сформульовані певні світоглядні положення, з трьома принципово різними відповідями, містить праця «Педагогічні інваріанти» (лат. invarians (invariantis) — незмінний). Педагог повинен обрати одну з них. Зіставлення дає підстави для висновків, якої системи педагогічних поглядів він дотримується: традиційної, інноваційної чи педагогічні позиції чітко не визначені.
З цією метою С. Френе розробив своєрідний педагогічний код:
– зелений колір (для позначення методів і засобів, які узгоджуються зі сформульованими інваріантами і без сумніву можуть використовуватися педагогами, оскільки успішно апробовані у минулому);
– червоний колір (ним позначали методи й засоби, що суперечили інваріантам і яких слід якнайшвидше позбутися);
– жовтий колір (для позначення ефективних за певних обставин методів і засобів, які водночас потребують обережного використання педагогом, оскільки мають тимчасовий характер).
Наприклад: Майбутня демократизація суспільства готується демократією школи; авторитарна школа не може сформувати майбутніх громадян демократичного суспільства.
1. Ви намагаєтесь утвердити демократію у школі (зелений колір).
2. Ваша школа залишається авторитарною (червоний колір).
3. Ви робите несміливі спроби демократизації, які не порушують навчально-виховного процесу (жовтий колір).
Педагогічний світогляд С. Френе характеризується яскравим гуманістичним спрямуванням. Визначальним чинником освітньої системи, теоретичною основою порівняння чинних освітніх систем він вважав філософію освіти. На думку автора технології «Школа успіху і радості», вчитель, який володіє філософськими основами педагогічної діяльності, здатний створювати власні педагогічні технології, оскільки він бачить стратегію освіти і може визначити своє місце в ній. Такий підхід, разом із гуманістичними засадами педагогіки С. Френе, актуальний у розумінні суті, завдань і ролі освіти в сучасному світі.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Інноваційні педагогічні технології (Дичківська І.М.)