Головна Головна -> Підручники -> Підручник Лекції з історії світової культури (Полікарпо) скачати онлайн-> ЛЕКЦІЯ 12. Культура народів чорної Африки

ЛЕКЦІЯ 12. Культура народів чорної Африки


Специфіка традиційних африканських культур. Традиційні релігії Африки: фетишизм, тотемізм, анімізм, культ предків. Чаклунство і чарівництво. Полідемонічні релігії. Політеїстичні релігії. Синкретичні релігії: афрохристиянство і чорний іслам. Своєрідність африканського мистецтва: маски, скульптура і .племінна архітектура. Перед потопом — культура НОК. Іфе — Чорні Афіни. Бенінські хроніки. В країні чорних амазонок. Внесок африканських культур у скарбницю світової культури
Свою специфіку мають і традиційні культури негритянських народів Африки (або Чорної Африки). Вона полягає в орієнтації на минуле. Це означає, що традиційне африканське мислення визначає тільки сучасне і минуле, які, однак, розуміють інакше, ніж в сучасній європейській культурі. Ці два вимірювання кенійський вчений Дж. Мбі-ті назвав термінами, запозиченими з мови суахілі: «са-са» — тепер і «замані» — давно. Саса — усвідомлення людиною свого власного існування, час, у якому вона брала чи бере участь. Чим старіша людина, тим довший період саса. Він містить у собі насамперед все динамічне сучасне, яке обмежене майбутнім і уже прожитим минулим. Майбутнє має тільки коротку цінність, воно не існує «саме собою», а мислення про майбутнє є вельми короткою проекцією саса на теперішні потреби. І якщо саса — це автономний мікрочас, то замані — макрочас, тобто все, що було до цього, «кладовище часу», за висловом Дж. Мбіті. Однак цей ефективний вислів не слід розуміти дослівно, в дусі сучасної європейської .культури, тому що «кладовище часу» є живим, воно постійно присутнє в африканському сучасному.
Подібна орієнтація на минуле, постійне взаємопроникнення саса і замані знаходять відбиття в різних сферах традиційних культур Чорної Африки: в сфері релігійних вірувань і обрядовості, сфері усної літератури, мистецтва та ін. Основним елементом, підпорядковуючим знання про замані в рамках африканської ментальності, є міф, присутній в підтексті кожної з цих сфер. У безписьмсиних культурах міф відіграє ту ж роль, що і догмат у релігіях письменних культур. Африканські міфи пояснюють виникнення світу, відносини між людиною і надприродними силами, походження перших людей, рас, народів, освячують суспільний лад тощо. Форми вираження міфу різноманітні, і розповідна не обов’язково єдина і необхідна. Міф перш за все втілюється в ритуалі та обряді. Можна побудувати ряд форм вираження міфу за таким ієрархічним’ порядком: від усного сподівання, адресованого публіці, до «мови мовчання» через «мову аналогій»: музику, ритм танка, картину, метафору, метонімію, символ. Парадокс міфу полягає в тому, що він амбівалентний, тобто наділений суперечливим, двоїстим переживанням за певні події, повинен пояснювати й одночасно ухилятися від відповіді, він герметичний і езотеричний, стосується чогось, що його перевищує. Міф ніколи не містить всієї істини про замані, звідси численність його вер_сій, що пояснює і певну багатообразність культур Чорної Африки в їх єдності.
Дослідження свідчать, що міфологія традиційних локальних культур (йоруба, догонів, бамбара, ашанті, го-тентотів, бушменів та ін.) має великий вплив на повсякденне життя африканців. Всі африканські культури грунтуються на релігійній основі, втіленій в різних версіях міфу про замані. Традиційні релігії Чорної Африки, подібно будь-яким родоплемінним релігіям світу, містять тотемізм, фетишизм, анімізм, культ предків, хоча й мають специфічні особливості.
Якими б різноманітними не були традиційні релігії Африки — анімістичні, полідемонічні, політеїстичні — всі вони (або ж у переважній більшості) мають деякі спіль ні риси в системі вірувань, культів і соціально-культовіг організації. Це насамперед віра в містичні перетворення, пов’язані з магічною силою окремих осіб.
Член суспільства, який набуває повноправності в результаті ініціацій, що перетворюють його на нову людину, володар поганого ока, чаклун-чарівник, який осягнув таємничі знання, перевертень (людина-леопард, людина-лев, людина-крокодил тощо), член таємного товариства, чарівник, виходець з того світу, заклинач дощу і запалю-вач священного вогню, врешті, священний цар, якого втілюється містична сила космічних масштабів,— усі ці персонажі або багато з них відомі локальним релігіям у різних частинах Африки. Вони є об’єктами спеціальних культів, покликаних регулювати їх магічну силу, підтримувати її, не давати зсякнутн, спрямовувати і використомізму, насамперед культ предків. Кимбангізм дав потужний імпульс розвиткові різних афрохристиянських рухів. Афрохристиянський комплекс характеризується великою динамікою розвитку. Чорний Колос тільки пробуджується від багатовікової летаргії і шукає власний шлях. Він вірить у цінність цивілізації, моторизації, навіть у цінність світської культури, значущість соціальних реформ, однак не відмовляється від віри в духів.
Уваги заслуговує і синкретичний комплекс ісламу з традиційними релігіями, наприклад банту. Якщо послідовники ісламу дотримуються суворого монотеїзму і звертаються до Аллаха, то банту вірять в Мунгу і широкий світ духів. В перших суттєву роль відіграє пророк Мухаммед (Магомед), в африканських же релігіях тину банту цю роль виконує чарівник або ж голова роду (у ставленні до світу духів). Мусульмани мусять виконувати ритуальну молитву і піст, африканець же повинен приносити жертви і прохання своїм предкам і духам. Функціям мусульманського мулли в релігії банту відповідають функції знахаря, а мусульманським народним практикам (як звертання до астрології, використання амулетів та ін.) — магічні обряди та прийоми африкан-, ців. Завдячуючи цим подібностям, африканський анімізм зливається з ісламом на Африканському континенті в єдине ціле, що умовно зветься чорним ісламом.
До таких складних комплексів синкретизму, як афро-християнство та чорний іслам, входять не лише релігії, а й їх відбиття в міфології, фольклорі, поезії, драматургії, театральному мистецтві, музиці, архітектурі, образотворчому мистецтві. Синкретизм був наслідком явного і взаємного двовір’я (християнство, іслам, іудаїзм — з однієї сторони, місцеві традиційні релігії — з іншої) і розквітнув особливо пишним квітінням в осередках самобутніх африканських цивілізацій: ефіопському, західно- та центрально-суданському, цивілізацій та протоцивілізацій народів групи ква, протоцивілізацій народів банту, а також в малагасійському осередкові.
Не меншою своєрідністю наділене й негритянське мистецтво, яке насамперед є тотальним мистецтвом форм мистецтва Чорної Африки, котрі в сукупності чи окремо відрізняються від форм мистецтва інших частин світу. Наприклад, важко сплутати маску Баконго з маскою японського театру Но або бронзу Іфе з творами Бенве-нуто Челліні. Іншою характерною особливістю африканського мистецтва є те, що танок (або балет), виголошена драма чи музичний концерт, які в європейському мистецтві є окремими жанрами, не розрізняються, бо ж деякі види свят та інших урочистостей традиційної Африки мали театралізований характер. Святкування, що пов’язувалися з визначними подіями, були релігійно забарвленими й мали численні соціальні та економічні наслідки. По суті, складність чіткого вирізнений жанрів у африканському театральному мистецтві полягає в тому, що «драматичні» моменти були частиною полотна широчезного життєвого досвіду.
Ще одна основна характеристика африканського мистецтва полягає в тому, що вона має корені в повсякденному житті. Це відбивається в малюнках різних декоративних стилів, нанесених на речі повсякденного користування,— на посуд, видовблені гарбузи-, меблі, спаси, шкіри тварин тощо. Людина, посвячена в знання особливостей африканського мистецтва, не лише вбачає в них його злиття з побутом, а й прочитує послання духів і духовні символи, зашифровані в характерних візерунках, що прикрашають подібні речі. Ще більше це стосується ритуальних предметів, масок, скульптур, які європейці розглядають як суто декоративні. В Африці вони є невід’ємною частиною вірувань, не становлять привілею вузького кола посвячених, а належать всій общині.
І, нарешті, спільними характеристиками творів афри-риканського мистецтва є сильний драматичний експресіонізм, відсутність натуралізму та гострі, кутові форми. Мистецтвознавець В. Марков відзначає, що африканський художник полюбляє вільні та самостійні маси. Сполучаючи їх, він отримує символ людини. Гра вагою, масами у художника-негра воістину різноманітна, «не-скінчено багата ідеями й самодостатня, як музика. Символіка реального передана переконливо, риси людей та богів характерні…» «Подивіться на будь-яку деталь,-пише В. Марков,— наприклад, на око, це — не око, інод це щілина, раковина чи будь-що для його заміни, а між тим ця фіктивна форма, тут красива, пластична —це ми й назвали пластичним символом ока…» Мистецтво негрів наділене невичерпним багатством пластичних символів, в ньому немає реальних форм, вони абсолютно довільні, служать реальним потребам, але наділені пластичною мовою. Необхідно звернути увагу на ще одну характеристику мистецтва Чорної Африки: воно є виключно справою чоловіків.
Архітектура африканських племен найрізноманітніша. До найцікавіших її зразків можна віднести будівлі з глини та хмизу, притаманні місцевості озера Чад. їх походження до цієї пори невизначено: чи то їх архітектура принесена з Середземномор’я, чи, можливо, навпаки? А що як вони в І тис. до н. є. вплинули на грецьку архітектуру, кращим зразком якої є гробниця в Мікенах? В Дагомії глиняні палаци чудово сконструйовані, оточені колонами, що підтримують дах, і нагадують давньоєгипетські будинки.. І, нарешті, нічого подібного, як у Великому Зімбабве, немає ніде в світі. Цю споруду не зовсім вдало назвали «еліптичним храмом»: довжина зовнішньої стіни, що її оточує, 300 м, висота — до 9 м, товщина основи — 6 м, вгорі звужується до 3 м. На зведення «еліпсу» пішло майже 900 Тис. кам’яних блоків, що відповідає 22,5 мли європейських цеглин, а весь храм важить мінімум 100 тис. т. Руїни Великого Зімбабве мають суто африканське походження й відносяться до середньовіччя, всупереч думкам расистів від науки.
Не менший інтерес викликає існуюча понад 2000 років культура Нок в межріччі Нігера і Бенуе, де часто бувають потопи. Ця культура мала широкий радіус дії, оскільки її традиції збереглися і живуть в мистецтві численних племен — від Берега Слонової Кості до Анголи. Зачіски, подібні відомим у пластиці культури Нок, можна знайти в скульптурах племені балуба в Конго, деформації черепа—також у конголезького племені мангбету, форму очей та уст — в скульптурі йоруба, гротеск — в масках ібібів з Південної Нігерії. Танцювальні маски ібібів з Нігерії та племені кран з Берега Слонової Кості належать до арсеналу демонологічних уявлень Нок, а відомі в цій культурі голови Януса збереглися до нашого часу в масках нігерських племен ібібів та екої.
Керамічні портрети культури Нок служили погребальній меті, що цілком відповідає звичаям Західної та Центральної Африки. Визначною рисою культури пластики Нок, яка пізніше рідко зустрічається в африканській скульптурі, є динаміка руху, про що свідчать статуетки людей і тварин. Ця динаміка вироблена культурою Нок (принаймні, на рівні сучасних досліджень) самостійно, без впливу інших культур. Така тенденція збереглася лише в скульптурі нижньої течії Конго і в Анголі. Подальшими ланками в ланцюгу розвитку культур стародавньої Нігерії була творча діяльність жителів Іфе та Бен’ша.
Старовинне мистецтво Іфе вважається класичним періодом мистецтва Нігерії, а саме місто колись називали чорними Афінами. Це нині сонне місто в Західній Нігерії було до XIV ст. культурним центром, що мав вплив на сусідні країни. В силу бурхливих часів Іфе не могло бути нерозривних художніх традицій: місто часто руйнували, мешканці його розсіювалися по сусідніх регіонах, культи поринали в забуття, а витвори мистецтва гинули. Скарби мистецтва Іфе знайдені як власне в місті, так і по сусідству з ним, над рікою Кросс, у місцевостях Тада, Есьє, Олокун-Валоде, Ігбо-Укве та ін., що колись були центрами розвиненого ремесла. Час виникнення мистецтва Іфе приблизно визначається до XV ст.
Пластика Іфе є єдиною в своєму роді на весь континент. Вона сприйняла реалістичні тенденції культури Нок, але без динаміки, й рухалася в напрямку ідеалізації, як грецька скульптура еліністичного періоду відносно більш ранніх епох. Відомі скульптурні портрети Іфе служили ритуальним цілям на честь померлих. Вони являли собою індивідуальні портрети, а для деяких традиція зберегла навіть імена моделей.
До найчудовіших творів мистецтва Іфе належать царські портрети, дві голови — чоловіча та жіноча, увінчані діадемами з перлин, що знайдені в палаці Оні Ван-монджи. Обидві — з класично повторюваними рисами подовженого обличчя. Найбільш цікавою є, однак, майже півметрова постать владики в одязі для коронації, знайдена під час розкопок Іта-Іємо (1957 p.). Цікаво, що як вбрання, так і символи влади до нашого часу лишилися незмінними. Варті уваги пропорції постаті, характерні для африканської скульптури всього континенту. Голова складає одну чверть всієї висоти скульптури, замість однієї сьомої частини, що відповідає дійсності. Торс та руки відносно дрібні, а ноги короткі та масивні.
Особливо прекрасні в мистецтві Іфе теракотові портрети. Деякі з них заслуговують особливої уваги, оскільки в них виявилася велика різнорідність художніх тенденцій. Для прикладу можна навести теракотову жіночу голову, що втілює символ богині благополуччя. Вона знайдена під родинним санктуарієм сімейства Валоде і виражає тенденцію ідеалізації, характерну для давньогрецької скульптури. Обличчя витонченого овалу, класичних і, безсумнівно, негроїдних рис має особливий вираз характерної усмішки, куточки губ прикрашають насічки в формі листя. Подібні ознаки властиві сьогодні скульптурі племені сенуфо. Це один з найпрекрасніших жіночих портретів у мистецтві не тільки Західної Африки.
Коли «зістарилася» Греція, її місце посів Рим. Почав старіти Іфе, його місце поступово зайняв Бенін, а одночасно культурно-політичний центр перемістився до Південно-Західної Нігерії. Беніш чудовий, а його Оба (володар) могутній, палаїі. Оби — прекрасна простора споруда, оточена міцною стіною. В ньому містяться царські апартаменти і міністерські кабінети. Стіни і дерев’яні колони палацової галереї вкривають металеві плитки. Відлиті на них рельєфи являють собою хроніку громадських воєн, сутичок, мисливських експедицій та інших подій. Кутові башти палацу вінчають .горді металеві птахи, що приготувалися до польоту.
XVI—XVII століття. Білі охоче купують у Оби «золото»: чорне — рабів і біле — слонову кістку, велику кількість якої змушені постачати художники з племені біні. Вони виготовляють для володаря керамічні вироби, скриньки та інші речі, призначені для торгівлі з португальцями. Острів’яни шербро працюють навіть у меблевих майстернях Португалії. Оба бажає, щоб пам’ять про його правління не зтерлася, тому наказує своїм ковалям відлити нові плитки з бронзи й зобразити на них картини нових часів. Нові часи — це португальці в складчастому одязі, зі зброєю і в шоломах або капелюхах з широкими крисами; вони радяться з місцевими вельможами, оглядають місто або полюють у джунглях. Ці плитки замінили на стінах палацу попередні. Скарбниця Оби була повна чудовими виробами із бронзи, виконаними бенінськими ливарниками, широко відомими у всьому світі, оскільки сировину для їх виробів володарі привозили аж із Центральної Європи через Португалію. Литво, виготовлене в Беніні, досить незвичне. Його товщина не перевищує 2 мм, а зображення настільки прекрасне й витончене, що, здається, неймовірно одержати такий малюнок шляхом лиття. Мистецтво Беніна було елітарним і зображувало придворне життя. Ливарники працювали для потреб царя і примушувалися до цього під загрозою смертної кари. Оба потребував не тільки плитки для оздоблення стін палацу, а й портретні скульптури предків для олтаря. Тому в Беніні виготовляли скульптури, призначені для культу померлих, яких ховали з урочистим обрядом.
Коли ж згасла слава Беніну й закінчилася його гегемонія в Нігерії, занепало й елітарне придворне мистецтво, збереглася лише його плебейська течія в йоруба, які залишили собі в спадщину багаті художні традиції предків.
На захід від поселень йоруба простяглася держава Дагомея, колись військова, якою управляв абсолютний володар. Дагомея зачаровувала мандрівників, особливо принадною була її незвична армія амазонок, яка складала особисту царську гвардію. Воювали вони мудро й обережно, без зайвого кровопролиття — ворога оточували і брали в полон, убивали тільки у випадку захисту власного життя. Творцем цієї гуманної армії був цар Гезо, який правив у 1818—1858 pp.
У часи слави в Дагомеї, як і в Беніні, існувало придворне та народне мистецтво. Професійні художники-ко-валі працювали на замовлення царя. В придворному мистецтві домінували статуї божеств, викувані з металу, які поряд з відомими уже зразками литва були цікавою інновацією в металопластиці Західної Африки. Викувані в цій техніці статуї складаються з кованих, відповідно промодельованих плит, з’єднаних клепками.
Мистецтво Дагомеї демонструє відсутність послідовності в своєму розвитку. Неоднорідність його зумовлена Зіткненням різних художніх тенденцій. З одного боку, можна помітити вплив мистецтва йоруба, що проявляється в приземкуватих пропорціях і великих головах дерев’яних скульптур, а з іншого — в металевій скульптурі — динаміка, делікатність і витонченість ливарних виробів племені ашанті. Відчувається також вплив контактів з португальцями. Дагомея не мала, напевне, старої однорідної художньої традиції, тому тут і не відбувалася інтеграція всіх елементів в єдину цілісність. Загалом же можна зробити висновок про своєрідність мистецтва Чорної Африки, пов’язану зі специфічністю негритянської культури.
Культури африканського континенту зробили значний внесок у скарбницю світової культури. Насамперед до контексту європейської культури органічно увійшов джаз, народжений на основі африканських традицій, його ритми доставляють людині насолоду, тому він зробив блискавичу кар’єру й одразу був включений до класичного репертуару. Поява в Європі африканської пластики мала найбільше значення для світової художньої пластики. Відгомін культури Чорної Африки можна знайти в творчості таких видатних художників XX ст., як М. Вламінк, А. Дерен, Г. Матісс і, звичайно ж, П. Пікас-со. Останньому вдалося сполучити двомірну перспективу, прийняту в західному живописі, з третім вимірюванням, представленим формами африканської скульптури. Саме це сполучення призвело до кубізму. Кубістськими формами африканської скульптури пройнялися художники найбільш авангардистських угрупувань, і кубізм увійшов до історії світової культури як один з найцікавіших напрямків. Африканська скульптура була також джерелом натхнення для творчості представників німецького експресіонізму — Е. Нольде, Е. Кірхнера та їй.
Здатність до синтезу, що характеризує мистецтво Чорної Африки, і понині є одним із напрямків художніх пошуків світової культури. Чарам африканської культури віддали належне такі поети та письменники, як Г. Апол-лінер, Ж- Кокто та ін., а художні кола з ентузіазмом зустріли збірки міфів, поезії та легенд, зібраних на Чорному Континенті Л. Фробеніусом, а потім опублікованих в багатьох книгах і статтях. Можна навести й інші приклади, які свідчать про життєдайний вплив культур Чорної Африки на світову культуру, однак їх значення для людей XX ст. не викликає сумніву.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Лекції з історії світової культури (Полікарпо)