Головна Головна -> Підручники -> Підручник Культурологія (Подольська) скачати онлайн-> ГЛАВА 2. КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР 1. Трьохмірна модель культури

ГЛАВА 2. КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР 1. Трьохмірна модель культури


В культурології, як і в будь — яких інших науках, слід розрізняти емпіричне і теоретичне знання. На емпіричному рівні наукові знання добуваються засобами спостережень та експериментів стосовно досліджуваних явищ. Але гуманітарні науки, в тому числі і культурологія, експерименти використовують значно менше, аніж природничі науки, одже соціальні експерименти та експерименти над окремими людьми вимагають великої обережності.
Проте головним засобом добування емпіричного знання в культурології є спостереження. Дані спостереження зберігаються у етнографічних енциклопедіях, які вивчають маловідомі етнічні культури. Велике значення у зборі фактичного матеріалу має вивчання історичних джерел — архівних документів, мемуарів, археологічних знахідок тощо. Але наукове знання на емпіричному рівні дає, головним чином лише феноменологічний опис досліджуваних явищ. Цей опис констатує факти, але не пояснює їх. Щоб зрозуміти сутність досліджуваних явищ, закони їх взаємозв’язку, виникнення і розвитку, необхідно перейти на теоретичній рівень пізнання, тобто побудувати теорію цих явищ.
Характерною особливістю наукових теорій є те, що у них створюються тільки схематичні узагальнені образи досліджуваних явищ. Будь-яка теорія абстрагується від маси конкретних дрібниць, які характеризують дане явище і відображуються у їх феноменологічних характеристиках.
У теорії виділяються і описуються лише найбільш важливі, найбільш істотні риси. Ці риси фіксуються у розумових, ідеальних, теоретичних моделях досліджуваних явищ. Теоретичними моделями є наприклад, «ідеальний газ» в термодинаміці, «абсолютне чорне тіло» в оптиці, ідеальний маятник в теорії коливань. Для позначення недосяжних для спостереження параметрів, що визначаються лише розрахунком і логічними доказами, в мову теорії вводяться спеціальні теоретичні поняття. Але модель завжди відрізняється від «оригіналу». Тому будь-яка наукова теорія характеризує реальні явища неповно, з більшою або меншою мірою правди.
В культурології теоретичне знання також повинно спиратися на деяку теоретичну модель культури. Цю модель може бути побудовано по-різному. Один із найбільш поширених в науці способів побудови теоретичних моделей полягає у тому, що досліджувані явища підводяться під образи, які запозичені з будь-яких інших знань (наприклад, так була створена Ернестом Резерфордом «планетарна модель» атому, яка зображує його будову за зразком, запозиченим із астрономічної картини Сонячної системи. Місце Сонця зайняло атомне ядро, а планети заміщені електронами. Якщо користуватися таким рецептом, то відкривається безліч шляхів до створення теоретичних моделей культури. Культурологи на практиці часто діють у відповідності з цим рецептом, використовуючи для описання культури образи, запозичені з інших галузей знань).
В результаті утворюються метафоричні моделі, або моделі-ме-тафори, у яких явища культури уподібнюються явищам, що вивчаються іншими науками і характеризуються за допомогою термінів мови різних наук. Наприклад, інколи культуру розглядають як своєрідну «психіку» суспільства. Це дає можливість поширювати на неї психологічні уявлення про пам’ять, свідомість, характер, пояснювати процеси, що відбуваються у ний як реакції на стимули, розрізняти культури інтровертивні та екстравертивні, казати про культурні гештальти тощо. Найбільш відпрацьований такий підхід у культурологічних концепціях 3. Фрейда и К. Юнга. Фрейд розглядає культуру, як продукт «сублімації» психічної енергії, перенесення її із сексуальної сфери в сферу творчої діяльності; згідно Юнгу, в основі культури лежить колективне свідоме, що містить у собі «архетипи», фундаментальні прообрази, які відіграють важливу роль у людській психіці.
Нерідко за описанням культури звертаються до мови біології. За аналогією з живими організмами у культурі усвідомлюють «життєві сили», «спадкоємність», «мінливість», «обмін речовин», «органи кровообігу» (засоби масової інформації), «генофонд» тощо.
Будь-яка метафорична модель культури має обмежене використання і може бути застосована у тій мірі, у який вона допомагає зрозуміти деякі феномени культури «фізико-геометричну» модель, у якій вона уподібнюється речовині, що заповнює культурний простір (або простір культури).
Словосполучення «культурний простір» має умовний зміст. Мова йде не про фізичний простір. Культурний простір — це простір, утворений багатьма феноменами культури, що переплітаються і взаємодіють одна з одною. Подібно фізичному простору Всесвіту, в якому існує безліч різноманітнріх об’єктів, у тому числі й цілі космічні світи, культурний простір також є зосередження багатьох об’єктів. До них відносяться окремі феномени культури та їх різноманітні комплекси й групування, і, нарешті, цілі культурні світи — національні культурні спільності, цивілізації.
Оскільки культура представляє собою лише частину суспільного життя, то культурний простір слід розглядати як галузь, що знаходиться у багатомірному просторі соціальної реальності. Отже, ця просторова модель має свої межі і навряд чи потрібно намагатися поширювати її на все суспільство в цілому. З метою анатомічного аналізу культури досить обмежитися лише уявленням про те, що культурний простір існує не сам по собі, а як частина більш широкого світу — світу життя людського суспільства.

В культурології теоретичне знання також повинно спиратися на деяку теоретичну модель культури. Цю модель може бути побудовано по-різному. Один із найбільш поширених в науці способів побудови теоретичних моделей полягає у тому, що досліджувані явища підводяться під образи, які запозичені з будь-яких інших знань (наприклад, так була створена Ернестом Резерфордом «планетарна модель» атому, яка зображує його будову за зразком, запозиченим із астрономічної картини Сонячної системи. Місце Сонця зайняло атомне ядро, а планети заміщені електронами. Якщо користуватися таким рецептом, то відкривається безліч шляхів до створення теоретичних моделей культури. Культурологи на практиці часто діють у відповідності з цим рецептом, використовуючи для описання культури образи, запозичені з інших галузей знань).
В результаті утворюються метафоричні моделі, або моделі-ме-тафори, у яких явища культури уподібнюються явищам, що вивчаються іншими науками і характеризуються за допомогою термінів мови різних наук. Наприклад, інколи культуру розглядають як своєрідну «психіку» суспільства. Це дає можливість поширювати на неї психологічні уявлення про пам’ять, свідомість, характер, пояснювати процеси, що відбуваються у ний як реакції на стимули, розрізняти культури інтровертивні та екстравертивні, казати про культурні гештальти тощо. Найбільш відпрацьований такий підхід у культурологічних концепціях 3. Фрейда и К. Юнга. Фрейд розглядає культуру, як продукт «сублімації» психічної енергії, перенесення її із сексуальної сфери в сферу творчої діяльності; згідно Юнгу, в основі культури лежить колективне свідоме, що містить у собі «архетипи», фундаментальні прообрази, які відіграють важливу роль у людській психіці.
Нерідко за описанням культури звертаються до мови біології. За аналогією з живими організмами у культурі усвідомлюють «життєві сили», «спадкоємність», «мінливість», «обмін речовин», «органи кровообігу» (засоби масової інформації), «генофонд» тощо.
Будь-яка метафорична модель культури має обмежене використання і може бути застосована у тій мірі, у який вона допомагає зрозуміти деякі феномени культури «фізико-геометричну» модель, у якій вона уподібнюється речовині, що заповнює культурний простір (або простір культури).
Словосполучення «культурний простір» має умовний зміст. Мова йде не про фізичний простір. Культурний простір — це простір, утворений багатьма феноменами культури, що переплітаються і взаємодіють одна з одною. Подібно фізичному простору Всесвіту, в якому існує безліч різноманітних об’єктів, у тому числі й цілі космічні світи, культурний простір також є зосередження багатьох об’єктів. До них відносяться окремі феномени культури та їх різноманітні комплекси й групування, і, нарешті, цілі культурні світи — національні культурні спільності, цивілізації.
Оскільки культура представляє собою лише частину суспільного життя, то культурний простір слід розглядати як галузь, що знаходиться у багатомірному просторі соціальної реальності. Отже, ця просторова модель має свої межі і навряд чи потрібно намагатися поширювати її на все суспільство в цілому. З метою анатомічного аналізу культури досить обмежитися лише уявленням про те, що культурний простір існує не сам по собі, а як частина більш широкого світу — світу життя людського суспільства.
Продовжуючи аналогію культурного простору з фізичним, виділимо у ньому три виміри — у відповідності з основними типами смислів, що містяться у соціальній інформації. Цими типами смислів є: 1) знання, 2) цінності, 3) регулятиви. їм відповідають три вісі координат: когнітивна, ціннісна, регулятивна.
Розташовані у цьому трьохмірному просторі культурні феномени групуються в комплекси і системи. Будемо називати різні конфігурації феноменів культури культурними формами людської життєдіяльності. їх можна розглядати як свого роду просторові фігури або тіла (див. рис. 3).



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Культурологія (Подольська)