Головна Головна -> Підручники -> Підручник Нотаріат в Україні (Семаков Г.С, Кондракова С.П.) скачати онлайн-> 7.8. Посвідчення заповітів

7.8. Посвідчення заповітів


Серед нотаріальних дій особливе місце посідає вчинення такої нотаріальної дії, як посвідчення заповітів.
Заповіт — одностороння угода, де викладається особисте розпорядження громадянина (у випадку його смерті) щодо переходу до інших осіб права власності на належне йому майно. Цей документ укладається лише від імені фізичних осіб у письмовій формі із зазначенням місця і часу укладення. Його підписує особисто заповідач і посвідчує нотаріус. Заповіт може бути посвідчений як державним, так і приватним нотаріусом, органами та посадовими особами, які входять до складу системи нотаріату, а також посадовими особами, яким чинне законодавство надає право посвідчувати заповіти. Відповідно до ст. 40 Закону заповіти, які посвідчують перелічені в цій статті посадові особи, за значенням прирівнюються до нотаріально посвідчених.
Нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог ст. 541, 543 ЦК України і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається.
Якщо заповідач через фізичну ваду, хворобу або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними в п. 15 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [23].
Громадянин, на користь якого заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача.
При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству.
За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність. Проте заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, жилий будинок, зобов’язання надати іншій особі право на довічне користування цим будинком або певною його частиною (ст. 539 ЦК України).
До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (про порядок захоронения заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної загальнокорисної мети, та ін.).Заповіт реалізується лише після смерті заповідача, тобто тоді, коли уточнити чи з’ясувати певні положення вже неможливо, тому заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.Нотаріус при посвідченні заповіту зобов’язаний роз’яснити заповідачу зміст ст. 535 ЦК України. Зміст цієї статті не роз’яснюється тоді, коли предметом заповіту є тільки вклад у кредитній установі.
Завідуючий державним нотаріальним архівом зобов’язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, і в разі встановлення невідповідності його закону повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт.
Якщо про невідповідність заповіту закону стало відомо державній нотаріальній конторі, куди заповіт надійшов відповідно до ст. 40 Закону, завідуючий державною нотаріальною конторою повідомляє про виявлені недоліки заповідача, посадову особу, яка посвідчила заповіт, і державний нотаріальний архів, до якого заповіт передається на зберігання.
Про невідповідність заповіту закону повинно бути повідомлено заповідачу і посадовій особі, яка посвідчила заповіт, не пізніше наступного дня після одержання заповіту.
За бажанням заповідача такий заповіт переоформлюється нотаріусом на загальних підставах або тими ж посадовими особами, які його посвідчили.
Заповіти, що посвідчені нотаріусом, і заповіти, що передані на зберігання до державного нотаріального архіву, записуються до алфавітної книги обліку заповітів.
Нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.
Якщо заповідач подасть примірник заповіту, що є у нього, то напис про зміну чи скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою (якщо заповіт скасований заявою) додається до примірника, що зберігається в державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса і в державному нотаріальному архіві.
Справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.
Нотаріус, якому під час посвідчення заповіту стало відомо про наявність раніше складеного заповіту, повідомляє про вчинену нотаріальну дію державному нотаріальному архіву чи нотаріусу, виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів, де зберігається примірник раніше посвідченого заповіту. Викладене стосується також державного нотаріуса, який одержав на зберігання для передавання до державного нотаріального архіву заповіт, посвідчений однією з посадових осіб, перелічених у ст. 40 Закону.
Проект заповіту готує особисто нотаріус. Раніше заповідач міг подати нотаріусу самостійно складений проект заповіту. І якщо його було складено згідно з вимогами чинного законодавства, нотаріус міг його посвідчити. Із введенням у нотаріальне провадження обов’язкового використання бланків суворої звітності з 1 жовтня 1996 р. нотаріус особисто складає проект заповіту і виготовляє його на цих бланках. Використовувати інші бланки або стандартні білі аркуші паперу для посвідчення заповіту забороняється. Заповіти, що посвідчені після 1 жовтня 1996 р. не на спеціальному бланку, є недійсними. Проект заповіту виготовляється у двох примірниках, з яких один, що викладений на бланку суворої звітності, видається заповідачеві, а другий, що викладений на білому аркуші паперу, зберігається у справах державної нотаріальної контори чи у приватного нотаріуса. На цьому примірнику зазначаються серія і номер використаного на цю нотаріальну дію бланка.
Як нотаріальна дія посвідчений заповіт вноситься до реєстру нотаріальних дій та алфавітної книги обліку заповітів. Заповіт, посвідчений нотаріально чи у формі, що прирівняна до нотаріальної, може бути скасований заповітом, що також посвідчений у нотаріальній формі чи у формі, прирівняній до нотаріальної. Якщо заповіт скасовується чи змінюється за заявою громадянина, то справжність підпису на заяві про скасування або зміну повинна бути нотаріально засвідчена.
Крім заповітів, які посвідчують державні та приватні нотаріуси, уповноважені посадові особи виконкомів відповідних рад народних депутатів, у ст. 40 Закону міститься перелік посадових осіб, які мають право за певних умов посвідчувати заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених:
– заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для людей похилого віку та інвалідів, посвідчують головні лікарі, їхні заступники з медичної частини або чергові лікарі цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директори й головні лікарі будинків для людей похилого віку та інвалідів;
– заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчують капітани цих суден;
– заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних арктичних та інших експедиціях, посвідчують начальники цих експедицій;
– заповіти військовослужбовців та осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та військово-лікувальних закладах, посвідчують начальники госпіталів, їхні заступники з медичної частини, старші й чергові лікарі цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;
– заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає нотаріусів, заповіти робітників і службовців посвідчують командири цих частин, з’єднань, установ, закладів;
– заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчують начальники місць позбавлення волі.
Порядок посвідчення та реєстрації заповітів цими посадовими особами викладений у постанові Кабінету Міністрів України від 15.06.94 “Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених”.
Посадові особи, які перелічені в ст. 40 Закону, зобов’язані негайно передати один примірник посвідченого ними заповіту до державного нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача. Державна нотаріальна контора передає одержаний нею примірник заповіту на зберігання до відповідного державного нотаріального архіву з повідомленням про це заповідача і посадової особи, яка посвідчила заповіт.
Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або якщо місце проживання заповідача невідоме, заповіт направляється до Державного нотаріального архіву Києва.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Нотаріат в Україні (Семаков Г.С, Кондракова С.П.)