Головна Головна -> Підручники -> Підручник Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні (О.Н. Ярмиш, В.О. Серьогін) скачати онлайн-> Глава 2 – Державне будівництво і місцеве самоврядування: минуле і сучасніст – §1. Еволюція науки державного будівництва і місцевого самоврядування

Глава 2 – Державне будівництво і місцеве самоврядування: минуле і сучасніст – §1. Еволюція науки державного будівництва і місцевого самоврядування



Вітчизняна наука державного будівництва і місцевого самоврядування перед тим, як знайти сьогоднішній зміст, пройшла довгий і складний шлях розвитку. Її витоки пов’язані зі спробами удосконалення існуючих політичних режимів, до яких вдавалися мислителі та громадські діячі в Україні від часів С.Оріховського-Роксолана (ХVІ ст.) і до перших вітчизняних соціологів і правників Новітнього часу (М.Драгоманов, М.Ковалевський, О.Кістяківський та ін.), а також ідеологів політичних партій початку ХХ ст. Особливо слід відзначити праці тих державознавців, які після конституційної реформи, розпочатої царським маніфестом 17 жовтня 1905 р., інтенсивно розробляли проблеми організації роботи парламенту, відповідальності уряду тощо.

Оскільки після закінчення Першої світової та громадянської воєн в Україні було встановлено радянську владу, то останньою «попередницею» сучасної української науки державного будівництва і місцевого самоврядування була наука «радянського будівництва», що виникла  і розвивалась у межах радянської державознавчої науки.

Первинне розуміння радянського будівництва склалося в ході розвитку системи народного представництва після повалення Тимчасового уряду. При цьому даний термін застосовувався у двох аспектах: широкому і вузькому.

З перших днів Жовтневої революції 1917 р. усі процеси створення, перетворення й ліквідації тих чи інших державних і суспільних структур, визначення й уточнення компетенції різних органів, пошук форм і методів роботи мав назву «радянського будівництва». Таке широке розуміння радянського будівництва було, по суті, тотожним поняттю «соціалістичного будівництва».

Водночас, вже в перші роки революції з’явилася практична потреба тлумачити радянське будівництво і більш вузько, як організацію і діяльність безпосередньо радянського апарату у центрі і на місцях, його зв’язку з трудящими. Так, VІ Всеросійський надзвичайний з’їзд Рад (листопад 1918 р.) виходив з необхідності «завершити радянське будівництво створенням одноманітної організації Рад на всій території Радянської республіки».

Невизначеність меж поняття «державне будівництво» породжувала незрозумілість у багатьох питаннях, зокрема у тому, яка ж галузь наукових знань повинна досліджувати ці проблеми, чи може взагалі радянське будівництво в цілому виступати єдиним предметом якоїсь наукової галузі. Тому вже у другій половині 20-х років були зроблені спроби визначити зміст і межі поняття «радянське будівництво».

Суттєвий внесок у процес вичленування спеціального, вузького розуміння радянського будівництва як особливої сфери соціальної практики й у процес становлення науки, що вивчає цю практику, вніс видатний державний діяч, голова Центрального Виконавчого Комітету СРСР М.І.Калінін, під головуванням якого в 1924 р. при Президії ЦВК СРСР був утворений особливий орган – Нарада з питань радянського будівництва, що займалася розробкою практичних питань радянського будівництва (в основному організаційних) і заходів з пожвавлення роботи рад.

Поворотним пунктом у розвитку поняття радянського будівництва вважається 1926 р., коли у вступній статті до першого номеру журналу Центрального Виконавчого Комітету СРСР «Радянське будівництво» М.І.Калінін написав, що «журнал центром свого завдання повинен узяти радянське будівництво в більш вузькому сенсі, тобто не діяльність і досягнення окремих державних, професійних, партійних і громадських організацій узагалі, а вивчення організаційної структури, форм і методів роботи як радянського апарату, так і апарату громадських організацій, які тісно примикають до державних органів».

Першою спробою побудувати наукову концепцію радянського будівництва, виходячи з його значення у вузькому сенсі, можна вважати роботу А.Н.Колеснікова, в якій весь комплекс проблем радянського будівництва зводиться до одної: проблеми раціональної, доцільної побудови державного апарату. Основним завданням у галузі державного будівництва він вважав розробку нових організаційних форм, правильність і доцільність яких може бути доведена науковими методами.

На два значення терміну «радянське будівництво» («вузьке» і «широке») вказували у своїх працях В.Дурденевський та В.Ігнатьєв.

Наприкінці 20-х – у першій половині 30-х років в науці радянського будівництва встановлюється погляд на її предмет, в основі якого – широке тлумачення радянського будівництва. Такий підхід позначився вже в діяльності секції радянського будівництва, яка була створена у 1923 р. при Комуністичній академії в Москві, проводила науково-дослідну роботу і висувала в якості предмета вивчення радянський політичний устрій. Створений у 1925 р. на базі цієї секції Інститут радянського будівництва мав на меті «наукове узагальнення практичного досвіду радянського будівництва під кутом зору марксистсько-ленінської теорії держави».

Наукові пошуки позначилися й на друкованих виданнях. У 1920-1921 рр. вийшли з друку два випуски матеріалів до вивчення будови і діяльності органів місцевого управління: «Ради, виконкоми і з’їзди Рад», які містили статистичні дані про склад і роботу цих органів. З 1926 по 1937 рр. у Москві друкувався журнал «Советское строительство». Значний внесок у становлення і розвиток державно-правових наук в цілому і науки радянського будівництва, зокрема, зробили М.Ф.Владимирський, Г.С.Гурвич, А.М.Єлістратов, Д.А.Магеровський, Г.С.Михайлов, М.А.Рейснер, А.М.Турубінер та інші вчені.

Вивчалися питання радянського будівництва і в радянських республіках. Зокрема, в Академії наук УРСР з 1927 р. функціонувала кафедра радянського права і будівництва, а з 1934 р. – кабінет радянського будівництва. У 1928 р. у Харкові був створений Інститут радянського будівництва і права (з 1935 р. – Харківський юридичний інститут).

Поряд з формуванням радянського будівництва як особливої галузі наукових знань формується і навчальна дисципліна «радянське будівництво», виникнення якої значною мірою було обумовлене необхідністю кадрів радянського апарату. Перші програми і перші навчальні посібники з радянського будівництва були призначені для середньої ланки навчальних закладів, що готували кадри для партійного і радянського апарату.

Викладання радянського будівництва як навчальної дисципліни у вузах розпочалося у 1929-1930 рр. До цього у вищій школі питання радянського будівництва були розчленовані на різні дисципліни: державне право, адміністративне право, місцеве управління і самоврядування тощо. Однак зі зміною досвідчених професорських кадрів на молодих «марксистів-державників» замість зазначених трьох дисциплін була введена єдина наука про державне будівництво: спочатку «Вчення про Радянську державу», а згодом – «Вчення про Радянську державу і радянське будівництво». Таким чином, до предмету науки радянського будівництва були включені окремі питання державного і адміністративного права, а викладання ж останніх в якості самостійних навчальних дисциплін з початку 30-х років припинилося.

Слід відзначити, що навіть в умовах панування розширювального тлумачення радянського будівництва здійснювалися спроби виділити коло питань, що складають сутність державного будівництва у «вузькому» розумінні. Значний інтерес у даному контексті викликає позиція А.Алімова, який вважав, що змістом радянського будівництва як науки є вивчення проблем організації апарату управління у тісному зв’язку з розробкою питань диктатури пролетаріату. Підтримуючи організаційний аспект предмета науки радянського будівництва, А.Алімов писав: «Сутність радянського будівництва складають організаційні (по лінії будівництва апарату управління) і організаторські (по лінії залучення мас до управління) проблеми».

«Організаційний» погляд на радянське будівництво став пануючим на довгі роки. Ця ідея в різних варіаціях проявила себе у всіх роботах з даної тематики 50-х – 70-х років, такий підхід є характерним і для багатьох сучасних дослідників, але вже стосовно змісту нової науки – державного будівництва.

До середини 30-х років стає зрозумілим, що при розробці вчення про Радянську державу і введенні цього курсу в навчальні плани юридичних вузів були допущені суттєві помилки. На дискусіях в Інституті радянського будівництва і права Комуністичної академії, що відбулися у 1935 і 1936 рр., ставилося питання про необхідність розвитку державного й адміністративного права як самостійних галузей науки і навчальних дисциплін. Викладання курсів радянського державного й адміністративного права було відновлено після опублікування проекту Конституції СРСР 1936 р.

Поряд з тим у другій половині 30-х років позначилася тенденція до ліквідації радянського будівництва як самостійної галузі державознавства: розвиток радянського державного та адміністративного права дав підстави деяким вченим стверджувати, що ці науки повністю поглинули питання, що складають предмет радянського будівництва. У підсумку відбувається зворотний процес: питання радянського будівництва розглядаються в межах державного та адміністративного права. Введений з 1943 р. на юридичному факультеті Московського державного університету спецкурс радянського будівництва розглядався як продовження радянського державного права.

Таким чином, вчення про Радянську державу і радянське будівництво було по суті першою концепцією предмету науки радянського будівництва. Її автори широко тлумачили поняття радянського будівництва, однак в цілому правильно вказували на ті проблеми, які складали його зміст: організаційні (по лінії будівництва апарату управління) і організаторські (по лінії залучення мас до управління). Однак перші систематичні спроби науково визначити, що таке радянське будівництво, відносяться до кінця 40-х – початку 50-х років. Це було пов’язано з поновленням викладання цього предмету (разом із державним правом) у юридичних вузах відповідно до Постанови ЦК ВКП(б) 1946 р.

Найбільш значним дослідженням того періоду є монографія А.А.Аскерова «Нариси радянського будівництва», багато положень котрої стали основоположними для науки і навчального курсу радянського будівництва. За словами цього видатного державознавця, «під радянським будівництвом у вузькому сенсі цього слова маються на увазі питання організації роботи рад, їх виконавчих і розпорядчих органів і численних об’єднань трудящих, що примикають до рад, питання організаційно-політичних відносин, що складаються в процесі практичної діяльності радянського державного апарату». А.А.Аскеров цілком обґрунтовано зазначав, що в радянському будівництві комплексно, цілісно вивчаються правила організаційного радянського керівництва незалежно від форм їх закріплення, правового або морально-політичного, під кутом зору внутрішнього механізму діяльності організації. Розглядаючи характер взаємовідносин між правом і радянським будівництвом, цей автор зазначав: «Якщо у праві дається відповідь на питання, що треба зробити і які головні форми і методи вирішення завдань, то в радянському будівництві узагальнюються найбільш доцільні й цілеспрямовані, а слідовно, і такі, що не суперечать законності, форми і методи, засоби і прийоми організації роботи радянських політичних установ, дається відповідь на питання – як треба зробити, вирішити завдання».

У подальшому організаційна концепція радянського будівництва стала панівною у радянській юридичній науці. Її найбільш яскравими представниками, крім А.А.Аскерова, були Г.В.Барабашев, В.Ф.Коток, В.А.Пертцик, В.І.Попова, А.Я.Слива, Я.Н.Уманський, М.Х.Хакімов, К.Ф.Шеремет.

Редакція журналу «Советское государство и право» спільно з Сектором державного управління і радянського будівництва та Сектором теорії держави і державного права Інституту держави і права АН СРСР у 1960 р. провела нараду наукових і практичних працівників щодо обговорення проблем науки радянського будівництва. М.Х.Хакімов у доповіді з цього питання сформулював таке визначення: «Предмет науки радянського будівництва складають врегульовані юридичними нормами, організаційними звичаями і правилами громадського самоврядування суспільні відносини, пов’язані з організаційною роботою Рад як органів державної влади і громадського самоврядування, так і з посиленням громадських засад у їхній діяльності». Основний висновок доповіді про те, що предметом радянського будівництва є питання організації роботи Рад депутатів трудящих і їх взаємодія з громадськими організаціями, був підтриманий більшістю учасників наради.

Тривалий час наука радянського будівництва не була виділена з комплексу суспільно-правових наукових дисциплін, охоплюваних поняттям «державознавство». Більше того, радянське будівництво у широкому розумінні деякими вченими навіть ототожнювалося з державознавством. Зокрема, А.К.Стальгевич  вважав, що радянське будівництво не має як наука ні свого особливого предмета, ні своїх завдань; на його думку вони складають предмет і завдання наук державного і адміністративного права. С.Берцинський взагалі вважав, що питання організаційно-масової роботи і організаційного керівництва є сферою тільки науки адміністративного права. Навіть А.А.Аскеров не наважувався назвати державне будівництво самостійною наукою, а тому застосовував термін «наукова дисципліна». Однак з початку 60-х років позиція тих авторів, які розглядали державне будівництво як самостійну юридичну науку, стала домінуючою.

У 1967 р. в Академії наук Української РСР був утворений відділ проблем радянського будівництва. Посилився науковий інтерес до зазначених проблем на відповідних кафедрах вищих навчальних закладів країни, на юридичних факультетах деяких університетів були відкриті відділення державного будівництва, почали більш докладно вивчати радянське будівництво у багатьох навчальних закладах. У підсумку юридична література протягом 70-х років збагатилася низкою монографічних праць, як спеціально присвячених радянському будівництву, так і такими, в яких воно розглядалося у контексті загальних питань радянської держави, права і демократії. У цей період здійснювалася подальша розробка актуальних проблем організації діяльності місцевих Рад; крім розв’язання питань вдосконалення системи, структури, форм і методів роботи цих органів, вивчалися також можливості покращення змісту їх роботи на підставі впровадження в їх діяльність наукової організації управління.

В історії розвитку поглядів на предмет науки радянського будівництва своєрідністю відрізнялася «процесуальна» концепція, висунута наприкінці 60-х В.М.Горшеньовим, А.І.Кімом, В.С.Основіним і Ю.Г.Судніциним. У пошуках чіткого предмету науки радянського будівництва ці вчені висунули таку ідею: «Радянське будівництво є своєрідний процес по відношенню до матеріальних норм державного й адміністративного права. У цьому сенсі зв’язок між цими галузями така ж тісна, як між матеріальним і процесуальним правом взагалі. Це і визначає природу радянського будівництва, робить його не просто правовою наукою, але й точніше, процесуальною галуззю радянського державознавства». Однак «процесуальна» концепція була піддана гострій критиці за те, що наука радянського будівництва у такий спосіб зайвим чином «юридизується». Адже за нею виходить, що предметом радянського будівництва є лише правові відносини, чим порушується комплексний підхід до організації і діяльності рад. Насправді радянське будівництво вивчає не тільки будову, діяльність, процедуру діяльності рад. Критики «процесуальної» концепції зазначали, що радянське будівництво – це саме соціальне управління, здійснюване радами за допомогою специфічного механізму. На їх думку, саме вивчення цього механізму з правової, організаційної, психологічної та інших точок зору і складає сутність науки радянського будівництва.

Досить багато цікавих робіт з радянського будівництва побачили світ у 80-ті роки. Істотною самобутністю відзначалася позиція А.А.Безуглова і М.А.Краснова, які розглядали радянське будівництво як галузь науки державного управління, яке, у свою чергу, входить в поняття соціального управління. На їх думку, «організаційний» підхід необґрунтовано звужує предмет дослідження, оскільки залишає поза увагою результативність роботи рад, не охоплює весь процес державного управління.

Таким чином, у повоєнній науці радянського будівництва виділяються три основні напрямки щодо визначення її предмету: організаційний, процесуальний і управлінський. Однак прибічники всіх напрямків погоджувались з тим, що державне будівництво є комплексною наукою, тісно пов’язаною з низкою інших суспільних наук.

Помітною подією для вітчизняного державознавства став перший в Україні навчальний посібник «Радянське будівництво» за редакцією О.Ф.Фрицького та В.Ф.Кузнєцової, автори якого характеризували науку радянського будівництва як «систему знань, політичних і правових поглядів, ідей, принципів», предметом якої є «виникнення, становлення і розвиток організації та діяльності Рад». При цьому під терміном «радянське будівництво» розумілась «організація і діяльність усієї системи Рад, що забезпечують за допомогою відповідних форм і методів реалізацію їхніх функцій і завдань щодо керівництва державним, господарським і соціально-культурним будівництвом і розвиток самоврядницьких засад на основі постійного залучення трудящих до управління державними і суспільними справами».

Єдності у визначенні предмета науки радянського будівництва так і не було досягнуто до самої руйнації радянської системи, що відбулась на початку 90-х років. Водночас слід відзначити, що ця наука зробила значний внесок у розробку багатьох державознавчих проблем, зокрема таких, як принципи, організаційні форми і методи діяльності органів державної влади, їх функції, організація роботи місцевих рад та їх виконавчих комітетів, постійних комісій, народних депутатів, відносини місцевих рад з правоохоронними органами і трудовими колективами та ін.

В умовах переходу від радянської системи до організації державного апарату на засадах поділу влади, конституційного визнання місцевого самоврядування в якості самостійної системи публічної влади позначилася гостра проблема пошуку нових підходів до вивчення організації роботи органів державної влади та місцевого самоврядування. На основі досягнень науки радянського будівництва почала формуватися наука державного будівництва і місцевого самоврядування, збагачуючись новими знаннями в галузі конституційного права, адміністративного права, фінансового права, теорії управління та інших суспільних наук.

Нові політико-правові реалії обумовлюють не тільки зміни в державознавчій науці, але й суттєві інституційні реформи. Зокрема, у Верховній Раді України XIV скликання у травні 1998 р. був утворений комітет з питань державного будівництва, місцевого самоврядування  та діяльності рад (з лютого 2000 р. – комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування). Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. утворено Науково-дослідний інститут державного будівництва та місцевого самоврядування, який входить до складу відділення державно-правових наук та міжнародного права Академії правових наук України. Головним завданням інституту є проведення комплексних фундаментальних і прикладних досліджень з метою одержання нових знань щодо функціонування державної влади та організації місцевого самоврядування, реформування державного апарату, підвищення ефективності та демократизації його діяльності, впровадження їх у практику, сприяння державним органам у розбудові України як демократичної, соціальної і правової держави, проведенні правової, адміністративної та судової реформ.

З 1999 року почалися інтенсивні роботи щодо підготовки і видання навчальної літератури з курсу «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні», яка б відображала сучасний стан політико-правової науки і практики. Аналіз змісту наявних сьогодні навчальних посібників з даного курсу свідчить про намагання авторів, враховуючи знання, накопичені за попередні десятиріччя розвитку державно-правової науки, побудувати сучасну систему наукових знань про організацію діяльності органів публічної влади в Україні.

Слід відзначити, що наука державного будівництва знаходиться тепер на стадії становлення, свідченням чого є невизначеність багатьох її базових категорій. Насамперед, досі залишається дискусійним питання про предмет державного будівництва. Зокрема, А.М.Колодій і А.Ю.Олійник продовжують, по суті, процесуальну концепцію радянського будівництва, розглядаючи державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні як «підгалузь конституційного процесуального права України, що закріплює, регулює й охороняє порядок організації та діяльності системи державних органів, територіальних громад та їх представницьких органів…»

В.О.Чукаєва вважає, що державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні – це «універсальна юридична дисципліна, яка зачіпає предмет правового регулювання системи державної влади і самоврядування в Україні», а її предметом є система органів публічної влади, організація роботи державного управління, інститути державної влади і самоврядування, структура, функції, компетенція, повноваження державних органів і самоврядування України.

Б.М.Свирський, як і переважна більшість харківських фахівців у галузі державного будівництва і місцевого самоврядування, стоїть на позиціях «організаційної» концепції, розглядаючи в якості предмета даної науки організацію роботи органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні.

Автори даного навчального посібника також є прибічниками «організаційної» концепції, що й відображено у §1 Глави 1. На наш погляд, саме такий підхід дає можливість теоретично обґрунтувати наявність власного предмета даної науки і чітко визначити її місце у системі суспільних та юридичних наук. Тільки ця наука комплексно вивчає те, як потенційні можливості органів публічної влади втілюються в життя, або, іншими словами, як органи публічної влади переводяться зі статичного у динамічний стан.

Однак фахівців у даній галузі, так само як і державних та муніципальних службовців, цікавить не тільки наявний стан організації роботи органів публічної влади, але й шляхи його оптимізації. Про сучасні проблеми науки державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні, пов’язані з пошуком оптимальних моделей організації роботи органів публічної влади, йтиметься у наступному параграфі даного навчального посібника.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні (О.Н. Ярмиш, В.О. Серьогін)