Головна Головна -> Підручники -> Підручник Міжнародне приватне право (Дахно І.І.) скачати онлайн-> 9.4. Іноземні інвестиції

9.4. Іноземні інвестиції


Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР має таку структуру:
Розділ І
Загальні положення
Стаття 1. Визначення термінів, що вживаються у Законі.
Стаття 2. Види іноземних інвестицій.
Стаття 3. Форми здійснення іноземних інвестицій.
Стаття 4. Об’єкти іноземного інвестування.
Стаття 5. Оцінка іноземних інвестицій.
Стаття 6. Законодавство про інвестиційну діяльність іноземних інвесторів на території України.
Розділ ІІ Державні гарантії захисту іноземних інвестицій
Стаття 7. Правовий режим інвестиційної діяльності.
Стаття 8. Гарантії у разі зміни законодавства.
Стаття 9. Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб.
Стаття 10. Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам.
Стаття 11. Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності.
Стаття 12. Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.
Розділ ІІІ
Державна реєстрація та контроль за здійсненням іноземних інвестицій
Стаття 13. Державна реєстрація іноземних інвестицій.
Стаття 14. Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій.
Стаття 15. Статистична звітність про іноземні інвестиції.
Розділ ІV
Підприємства з іноземними інвестиціями
Стаття 16. Організаційно-правові форми підприємств з іноземними інвестиціями.
Стаття 17. Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями.
Стаття 18. Обкладення митом.
Стаття 19. Умови реалізації продукції (робіт, послуг).
Стаття 20. Оподаткування.
Стаття 21. Права інтелектуальної власності.
Розділ V
Іноземні інвестиції на основі концесійних договорів, договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності
Стаття 22. Концесійні договори.
Стаття 23. Договори (контракти) про інвестиційну діяльність.
Стаття 24. Регулювання господарської діяльності за договорами (контрактами).
Розділ VІ
Іноземні інвестиції у спеціальних (вільних) економічних зонах
Стаття 25. Регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах.
Розділ VІІ
Розгляд спорів
Стаття 26. Порядок розгляду спорів.
Стаття 27. Заключні положення.
У ст. 2 згаданого Закону зазначається, що іноземні інвестиції здійснюються у вигляді:
“– іноземної валюти, яка визнається конвертованою Національним банком України;
– валюти України — при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);
– іншого рухомого і нерухомого майна і пов’язаних з ними майнових прав;
– акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного відповідно до законодавства України чи законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;
– грошових вимог і прав на вимоги виконання договірних зобов’я-зань, гарантованих першокласними банками, та таких, що мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
– будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
– прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами й використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства чи договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
– інших цінностей відповідно до законодавства України”. У ст. 3 Закону встановлено, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:
“– часткової участі у підприємствах, створюваних спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
– створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам філіалів та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
– придбання не забороненого законами України нерухомого або рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна і майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
– придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України;
– придбання інших майнових прав;
– в інших формах, не заборонених законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів з суб’єктами господарської діяльності України”.
Отже, законодавство України про іноземні інвестиції — це система передусім матеріально-правових, а не колізійних норм. У зв’язку з іноземними інвестиціями часто порушується питання про націоналізацію. Остання є дамокловим мечем, який нависає над інвестиціями, що надійшли до певної країни від іноземців.
Націоналізація — це захід, що вживається державою, у контексті якого майно, що перебуває у приватній власності, передається у власність держави, тобто одержавлюється. Термін “націоналізація” є антонімом терміна “приватизація”.
Право держави на націоналізацію приватної власності, в тому числі тієї, що належить іноземцям, визнається міжнародним правом і є прерогативою суверенної держави. Хартія економічних прав і обов’язків держав, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р., передбачила, що кожна держава має право націоналізувати іноземну власність. Держава, яка здійснює націоналізацію, має сплатити компенсацію відповідним приватним власникам. Спори про компенсації регулюються згідно з внутрішнім правом відповідної держави.
Націоналізація не вважається покаранням. Націоналізація тлумачиться як упевненість держави у тому, що зміна власності з приватної на публічну відповідає кардинальним інтересам суспільства загалом.
Міжнародне право засуджує грабіжницьку націоналізацію, але допускає таку, що супроводжується швидкою, адекватною й ефективною компенсацією.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Спільні підприємства згідно з українським законодавством.
2. Чому на початку 90-х років XX ст. виникла потреба у прийнятті в Україні спеціального закону про зовнішньоекономічну діяльність?
3. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
4. Види зовнішньоекономічної діяльності.
5. Поняття “проста письмова форма” зовнішньоекономічного договору (контракту) і його розуміння українським законодавцем.
6. Законодавство, що регулює угоди щодо нерухомості, яка розміщується на території України.
7. Чи передбачає законодавство України обов’язкові умови зовнішньоекономічного контракту?
8. Чи всі зовнішньоекономічні договори реєструє держава?
9. Положення Віденської конвенції 1980 р. про договори купівлі-продажу.
10. Види іноземних інвестицій, передбачені законодавством України.
11. Поняття націоналізації у зв’язку з іноземними інвестиціями.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Міжнародне приватне право (Дахно І.І.)