Головна Головна -> Підручники -> Підручник Міжнародне приватне право (Дахно І.І.) скачати онлайн-> Розділ 18. Міжнародний комерційний арбітраж 18.1. Джерела права (Міжнародний комерційний арбітраж)

Розділ 18. Міжнародний комерційний арбітраж 18.1. Джерела права (Міжнародний комерційний арбітраж)


Розглянемо основні джерела права, що стосуються міжнародного комерційного арбітражу.
1. Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 р. № 4002-ХІІ (Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 25. — С. 198).
2. Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 15 лютого 1999 р. № 68/95-ВР (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 11. — С. 66).
До найважливіших міжнародно-правових актів, що стосуються міжнародного комерційного арбітражу, належать такі:
1. Женевський протокол про арбітражні застереження (1923 р.). Це перший міжнародний акт конвенційного характеру у сфері міжнародного комерційного арбітражу. Держави-учасниці зобов’язалися визнати дійсність третейської угоди.
2. Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень (1923 р.). Женевський протокол 1923 р. передбачав можливість виконання рішень арбітражних судів лише на території тієї держави, де такі рішення були винесені. Женевська конвенція 1923 р. передбачила можливість виконання рішень і на території інших держав.
3. Нью-Йоркська конвенція про визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Convention on the Recognition and Enforcement of Forign Arbitral Awards) від 10 червня 1958 р. Вважається основним правовим актом світового масштабу у цій сфері. Нью-Йоркську конвенцію було прийнято з метою заміни Женевської конвенції від 23 вересня 1923 р. Більшість країн — учасниць Женевської конвенції та Протоколу 1923 р. вийшли з них і приєдналися до Нью-Йоркської конвенції.
Конвенція передбачає визнання і виконання всіх арбітражних рішень, а не лише тих, що винесені на територіях країн-учасниць, і які виникли виключно з арбітражних угод, укладених між сторонами, що належать до юрисдикції держав — учасниць Конвенції.
Фахівці зазначають, що Нью-Йоркська конвенція повністю охопила тематику арбітражу, тому у майбутньому міжнародні акти будуть лише розвивати і деталізувати відповідні аспекти. Конвенція не застосовується до мирових угод, укладених під час арбітражного судочинства.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 серпня 1960 р. цю Конвенцію було ратифіковано.
4. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (European Convention on International Commercial Arbitration). Цю Конвенцію уклали у Женеві 21 квітня 1961 р. 22 європейські держави. Положення Конвенції були компромісом між державами Західної і Східної Європи, які належали тоді до протилежних соціально-економічних систем — капіталізму і соціалізму. Конвенція надає арбітражному суду можливість виносити рішення не лише на основі норм права, а й, за певних умов, на “дружній” основі. Очевидно, це дещо нагадує англосаксонське “право справедливості”. Конвенція передбачила можливість втручання у справу державних судів.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 січня 1963 р. цю Конвенцію було ратифіковано.
5. Конвенція про розв’язання арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що випливають з відносин економічного та науково-технічного співробітництва (1972 р.). Була укладена у Москві представниками країн — членів Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) 26 травня 1972 р. Після припинення існування РЕВ, а також виходу з Конвенції окремих країн виникла проблема щодо застосування цієї Конвенції.
6. Панамська конвенція (1975 р.). Ця міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж значною мірою повторює положення Нью-Йоркської конвенції 1958 р. Новою в ній є норма про те, що арбітражне рішення має силу остаточного судового рішення.
7. Для арбітражів типу ad hoc (разовий або ізольований) прийнято “Арбітражний регламент Європейської Економічної комісії” (1963 р.) та “Арбітражний регламент UNCITRAL” (одноголосно схвалений Генеральною Асамблеєю ООН у 1976 р.).
8. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі у 1985 р. розробила “Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж”. Він відображає тенденцію уніфікації права міжнародного комерційного арбітражу у світовому масштабі. Міжнародна торговельна палата (м. Париж) у 1923 р. створила постійно діючий Арбітражний суд.
9. Помітну роль у розвитку міжнародного комерційного арбітражу відіграє Міжнародна рада з комерційного арбітражу (International Council for Commercial Arbitration — ICCA). Діє Міжнародна федерація установ комерційного арбітражу (International Federation of Commercial Arbitration Institutions).
Арбітражний суд згідно з нашими поняттями означає державний суд, що розглядає спори, сторонами яких є виключно юридичні особи. Якщо принаймні однією стороною спору буде фізична особа, то спір розглядатиметься в Україні у звичайному цивільному суді. Зазначене потрібно враховувати під час роботи із західною правничою літературою та юристами з “далекого зарубіжжя”. Згідно з їхніми поняттями, арбітражний суд (arbitrary court) означає те, що в Україні відоме як “третейський суд”. До речі, в українській соціалістичній юриспруденції цей суд мав ще й назву “полюбовний”.
Вважають, що третейське судочинство виникло раніше, ніж державне правосуддя. Існування третейських судів простежується вже в Стародавньому Римі. Спочатку рішення третейських судів не виконувалися за допомогою засобів державного примусу. Імператор Східної Римської імперії (Візантії) Юстиніан (VI ст. н. е.) вперше в юриспруденції надав рішенням третейських судів силу, еквівалентну рішенням державних судів.
З огляду на те що у сучасній українській юриспруденції є такі поняття, як “арбітражний суд” та “третейський суд”, законодавець у 1994 р. вирішив третейський суд, який розглядає спори з іноземним елементом, назвати “міжнародний комерційний арбітраж”. Можливо, такому суду доречніше було б дати назву “міжнародний третейський суд”.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Міжнародне приватне право (Дахно І.І.)