Головна Головна -> Підручники -> Підручник Міжнародне право (Буроменський М.В.) скачати онлайн-> § 3 Визнання держав і урядів

§ 3 Визнання держав і урядів


Поява нового суб’єкта права є важливим явищем для будь-якої правової системи. Тим більше якщо таким суб’єктом виступає держава. Існуючі держави й інші суб’єкти міжнародного права не можуть ігнорувати міжнародну пра-восуб’єктність новоутвореної держави, але з політичних міркувань вони іноді утримуються від встановлення двосторонніх правовідносин або обумовлюють їх можливість визнанням певних вимог. Однак нормальний розвиток міжнародного співробітництва передбачає, що нова держава отримає в найкоротший термін визнання з боку інших держав та виступить повноправним учасником міжнародних правовідносин. Таким чином, міжнародно-правове визнання держави — це односторонній правовий акт суб’єкта міжнародного права, яким констатується юридичний факт утворення нової держави та висловлюється намір вступити з новим суб’єктом міжнародного права у міжнародні правовідносини. Норми інституту міжнародно-правового визнання носять в основному звичаєвий характер, а спроби його кодифікації поки що не мали успіху. Саме визнання може бути чітко визначеним або носити мовчазний характер.
У науці міжнародного права існують дві основні теорії визнання держав — декларативна та конститутивна. Згідно з декларативною теорією держава визнається суб’єктом міжнародного права з моменту свого утворення, незалежно від визнання з боку інших суб’єктів міжнародного права. Ця теорія знайшла своє відображення у згаданій Міжамериканській конвенції про права та обов’язки держав від 26 грудня 1933 р., де встановлено, що “існування держави не залежить від її визнання іншими державами” (ст. 3). Конститутивна теорія стверджує, що нова держава стає суб’єктом міжнародного публічного права лише в разі визнання її вже існуючими державами, тобто саме таке визнання й утворює (конституює) нового суб’єкта міжнародного права. Ця теорія набула практичного втілення в політиці європейських держав після Віденського конгресу 1815 р. У сучасному міжнародному праві жодна з цих теорій не діє в чистому вигляді. З одного боку, нова суверенна держава, безумовно, має міжнародні права й обов’язки з моменту свого утворення. Але, з іншого боку, міжнародна правосуб’єктність держави так і залишиться юридичною фікцією, якщо жоден з існуючих суб’єктів міжнародного права не виявить бажання підтримувати з нею міжнародні правовідносини.
Міжнародно-правова практика напрацювала три різновиди визнання: de jure, de facto та ad hoc. Визнання de jure означає повне й остаточне офіційне визнання нової держави в якості суб’єкта міжнародного права. При цьому встановлення міжнародних відносин відбувається на найвищому дипломатичному рівні. Визнання de facto має місце при сумнівах щодо життєздатності нової держави, коли встановлюються міжнародні відносини в деяких сферах співробітництва (економічній, культурній, екологічній та інших), а саме визнання може бути відкликане. Визнання ad hoc означає офіційний контакт із невизнаною державою задля вирішення конкретної проблеми у двосторонніх відносинах (наприклад, у разі необхідності повернення літака, якого було угнано терористами на територію невизнаної держави).
Від визнання держави як суб’єкта міжнародного права слід відрізняти визнання уряду як законного представника держави на міжнародній арені. Таке визнання виникає в разі приходу нового уряду до влади неконституційним шляхом. Практиці відомі два підходи до визнання урядів. Перший підхід було сформульовано міністром закордонних справ Мексики Естрадою, який вказав, що визнання означає втручання у внутрішні справи інших держав. Другий підхід, відомий як “доктрина Тобара” (представника Венесуели), був відображений у Конвенції держав Центральної Америки від 20 грудня 1907 р. Згідно із цією конвенцією держави-учасниці брали на себе обов’язок не визнавати уряди, які прийшли до влади шляхом революції або перевороту, доки не буде сформовано новий уряд шляхом вільних виборів.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Міжнародне право (Буроменський М.В.)