Головна Головна -> Підручники -> Підручник Міжнародне право (Буроменський М.В.) скачати онлайн-> § 3. Вплив міжнародного права на внутрішнє право

§ 3. Вплив міжнародного права на внутрішнє право


Незалежно від обраної моделі співвідношення міжнародного та внутрішнього права необхідність дотримання державою міжнародно-правових зобов’язань ставить перед нею питання або про особливості дії міжнародно-правових норм у внутрішньому правопорядку, або про особливості внутрішньодержавного механізму врахування впливу міжнародного права на внутрішнє право. В останньому разі зазвичай говорять про механізми імплементації. Але в будь-якому разі в держави виникає необхідність здійснення деяких дій для реалізації міжнародно-правових норм у внутрішньому правопорядку. Практика дозволила напрацювати в цій галузі кілька законодавчих процедур.
У разі визнання державою тією чи іншою мірою примату міжнародного права саме внутрішнє законодавство повинно визначати, яким чином і за яких обставин норми міжнародного права породжуватимуть внутрішньодержавні правовідносини. Необхідно, однак, мати на увазі, що такого роду законодавче регулювання може бути прийнятним переважно для міжнародно-правових норм, що само-здійснюються.
Такими, що самоздійснюються, слід вважати міжнародно-правові норми, реалізація яких не вимагає обов’язкової конкретизації чи уточнення у внутрішньому законодавстві. Тому міжнародно-правові норми, що самоздійснюються, можуть мати пряму дію у внутрішньому праві. Нормою, що самоздійснюється, можна, наприклад, назвати норму ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р.: “Кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб’єктності”. У тих державах, де визнається тією чи іншою мірою примат міжнародного права, застосування міжнародно-правових норм, що самоздійснюються, має бути звичайним для правої практики.
Часто норми міжнародних договорів не є такими, що самоздійснюються. Реалізація таких норм вимагає обов’язкової конкретизації чи уточнення у внутрішньому законодавстві. Для конкретизації чи уточнення міжнародно-правових норм, що не самоздійснюються, у державах, які визнають тією чи іншою мірою примат міжнародного права, застосовується спеціальна законодавча процедура імплементації, тобто перетворення норм міжнародного права на норми внутрішнього права. У тих країнах, де норми міжнародного права не застосовуються у внутрішньому правопорядку, імплементація є єдиним способом забезпечити у внутрішньому праві виконання державою її міжнародно-правових зобов’язань. Існують три основні способи імплементації міжнародно-правових норм: трансформація, рецепція, відсилання.
Трансформація пов’язана зазвичай із повною переробкою тексту міжнародно-правового акта чи окремих його статей із прийняттям на цій основі норм внутрішнього права. При цьому норми внутрішнього права нерідко отримують інше словесне вираження, ніж першоджерела — статті міжнародних договорів. Хоча по суті зміст міжнародного зобов’язання в разі трансформації повинен зберігатися. Трансформація надзвичайно поширена, і держави охоче до неї звертаються. У деяких випадках трансформації важко уникнути. Наприклад, для імплементації міжнародних договорів, спрямованих на уніфікацію кримінального законодавства держав, трансформація необхідна. Саме шляхом трансформації найчастіше вносять зміни в кодекси України.
При трансформації не може йтися про пряму дію міжнародно-правових норм у внутрішньому праві, тому що на етапі трансформації відбувається їх заміна нормами внутрішнього права. Називаючи трансформацію перетворенням, цей термін вживають умовно: міжнародно-правову норму не змінюють, і вона не втрачає свого статусу. Вона лише служить зразком, на основі якого вносяться зміни в національне законодавство.
Рецепція — текстуальне повторення нормотворчим органом держави змісту міжнародно-правової норми у статті нормативно-правового акта. Звернення до рецепції може мати різні мотиви: від бажання повторити вдале формулювання статті міжнародно-правового акта до прагнення продемонструвати найбільш повне дотримання прийнятого міжнародного зобов’язання. Рецепції є досить поширеними. У більшості випадків рецепції застосовують після вираження державою згоди на обов’язковість міжнародного договору (наступна рецепція). Іноді ж держава вживає заходи із приведення свого законодавства у відповідність до норм міжнародного договору на етапі підготовки до приєднання до нього (попередня рецепція). Тим самим удається поєднати момент прийняття на себе зобов’язань за міжнародним договором і початок їхнього виконання у внутрішньому правопорядку.
При рецепції неможливо говорити про пряму дію міжнародно-правових норм у внутрішньому правопорядку, тому що рецепція є не чим іншим як засобом їхньої заміни. Після рецепції у внутрішньому праві починають діяти норми тільки зовні, словесно схожі на міжнародно-правові, по суті ж — норми внутрішнього права. Факт рецепції має безумовне значення для тлумачення відповідної норми внутрішньодержавного нормативно-правового акта. Рецепція найбільш авторитетних міжнародно-правових норм (наприклад, норм Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р.) може вплинути на тлумачення навіть норм конституції.
Відсилання є вказівкою у внутрішньодержавному нормативно-правовому акті на міжнародне право як на джерело, що регулює ці відсильні відносини. Відсилання санкціонує пряме застосування суб’єктами внутрішнього права норм міжнародного права у внутрішньодержавних правовідносинах.
Відсилання є дуже складним у застосуванні, і користування ним передбачає низку особливостей. Насамперед відсилання звернене здебільшого до індивідуально неви-значеного кола міжнародних договорів. Це означає, що у відсильній нормі немає переліку міжнародних договорів, до яких слід звертатися. Відсилання вказує тільки на предмет правового регулювання. Далі, відсилання, як правило, не орієнтоване в часі. Воно діє як щодо міжнародних договорів, складених цією державою до прийняття цієї відсильної норми, так і щодо міжнародних договорів, які будуть укладені в майбутньому. Це означає, що перелік таких договорів є відкритим і відносини у внутрішньому праві, що регулюються відсиланням, прямо залежать від міжнародно-правової активності держави та складання нею міжнародних договорів. Нарешті, відсильна норма міжнародного договору має бути такою, що самоздійснюється. Відсилання нерідко зустрічається у внутрішньому законодавстві та має наслідком пряме застосування міжнародно-правових норм.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Міжнародне право (Буроменський М.В.)