Головна Головна -> Підручники -> Підручник Ділова етика (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 1.4. Формування етики підприємництва

1.4. Формування етики підприємництва


Класична ринкова парадигма ділової поведінки в тих формах, у яких вона склалася в CIJLIA та країнах Західної Європи, грунтується на тісному взаємозв’язку підприємництва і приватної власності, природній гармонізації суспільних та індивідуальних інтересів, орієнтації на цивілізований бізнес як на важливий життєвий обов’язок, конкурентних стосунках між самими підприємцями перед незалежним від них споживачем та можливих конфліктних відносинах між власниками та найманими працівниками.
Усе це обумовлено суспільною природою людини, її суттю. І якщо за тих чи інших обставин виникає «неринкова поведінка», то вона є результатом якихось «зовнішніх» факторів. Після ліквідації останніх партнери відразу ж або через деякий час знову поводитимуть себе за законами ринку. Якщо це так, то проблема формування підприємництва в Україні може бути спрощена: вона полягатиме в тому, щоб відродити забуті традиції вітчизняного підприємництва, усунувши внутрішні та зовнішні перепони, і тим самим створити передумови для формування ринкової поведінки.
Друге питання: чи можна називати поведінку в тих формах, в яких вона склалася в ряді країн Західної Європи і Америки, насправді «природною», а інші форми поведінки вважати неетичними?
Вчені, які вивчали розвиток капіталізму, звертали увагу на те, що багато класичних ринкових рис не стільки універсальні, скільки історично та географічно обумовлені формами ментальності і ділової поведінки людей, які виникли під впливом низки соціально-економічних чинників, починаючи з XVII століття.
У країнах, які лише зараз вступають на поріг капіталістичної модернізації, існують зовсім не такі соціально-економічні і соціокультурні умови, як свого часу у країнах Заходу, а отже, формуються зовсім інші риси поведінки в так званому постсоціалістичному підприємництві [70].
Перехід України, як і більшості країн колишнього СРСР, до ринку — це не повернення до універсальної моделі ринкової економіки, а формування дещо іншого власного ринку. І тут не треба ігнорувати той факт, що такі завдання, як розвиток підприємництва, гармонізація особистих і суспільних інтересів, формування ділової поведінки, створення нового типу трудових взаємовідносин, розробка форменної кадрової політики, вирішуються у нас зовсім інакше, ніж це мало місце на порозі становлення капіталізму.
Насамперед необхідно враховувати те, що, за однакової з класичними капіталістичними країнами форми ринку праці, в Україні принципово інша «природа», а виходячи з цього — і ціннісні орієнтири та стереотипи поведінки як підприємців, так і найманих працівників.
Якщо в капіталістичних країнах Заходу та США підприємництво виникло як продукт трансформації індивідуальної трудової власності у суспільний капітал капіталістів-підприємців при збереженні психології «хазяїна», то в нашій країні підприємництво розвивається здебільшого як продукт приватизації державної власності. Основні суб’єкти приватизації — в недалекому минулому керівники державних установ і підприємств, відповідальні працівники номенклатури партійного та державного апарату управління і їх підопічні «нові українці» — не отримали у спадщину ту мотивацію господаря, яку може формувати лише індивідуальна трудова власність.
Майнова сертифікація, що «успішно пройшла» в нашій країні, також не в змозі відродити класичну підприємницьку мотивацію. В більшості людей, які придбали сертифікати, домінує мотивація не власників, а обдурених гравців якоїсь невідомої гри.
На початку капіталістичного розвитку індивідуальне підприємництво створило власність, яка, в свою чергу, сприяла його подальшому становленню. Власність у ті часи була індикатором таких людських якостей, як: працездатність, заповзятливість, винахідливість, сумлінність та низки інших, що у сукупності склали ту відому «хазяйську» мотивацію, яка в нас відсутня. Про яку «хазяйську» мотивацію зараз може йти мова, якщо накопичення власного капіталу здійснювалося в нашій країні за рахунок «розтринькування» суспільного капіталу, коли керівники державних підприємств розпродали та «списали» загальнодержавне майно, при цьому отримавши свою частку для «безбідного» життя на пенсії.
Як підкреслював у своїх працях М. Вебер, соціально-економічний прогрес забезпечується не безпринципними спекулянтами і авантюристами, яких ми зустрічаємо протягом усієї економічної історії, не власниками великих грошей, а тими людьми, які пройшли сувору життєву школу обережності і в той же час рішучості, людьми стриманими і повністю відданими своїй справі [12]. Більшості ж «нових українців» притаманні риси, характерні не продуктивному, а «спекулятивному» підприємництву, зорієнтованому на те, щоб «вирвати і втекти», щоб забезпечити собі умови для розкішного красивого життя — і не більше. Такі «псевдобізнесмени» становлять небезпеку для ринку і капіталізму.
До революції 1917 р. в нашій країні, як і по всій Російській імперії, індивідуалізм та практицизм грали досить відчутну роль. Країна жила очікуванням господаря, тверезої практичної людини, яка спроможна створити економічне середовище, примусити його продуктивно працювати з
вигодою для себе й оточуючих. Суспільство завжди ставилось з повагою до ініціативи, ділової хватки й справедливого розрахунку, ощадливості, відпрацьованого господарського механізму, що приносить достаток.
В Україні, традиції приватного підприємництва формувались і розвивались протягом багатьох століть і були перервані післянепівською політикою радянської влади. Основними принципами ведення бізнесу тоді були: повага до влади, чесність і правдивість, повага до приватної власності, вірність слову, цілеспрямованість, професіоналізм, честь підприємця. До високорозвинутих етичних традицій вітчизняного підприємництва належали добродійність та меценатство. Окрім християнських настанов на добродійність як релігійний обов’язок допомагати ближньому і проявляти любов до нього, в системі цінностей вітчизняних підприємців було прагнення увічнити своє ім’я і заслужити визнання сучасників та нащадків, завдяки пожертвуванням на оборону, освіту, архіви тощо. Підприємці відкривали дитсадки, лікарні, школи, бібліотеки, проводились добродійні концерти. Причому це робилось не з чистої філантропії, а, в перпгу чергу, завдяки усвідомленню потреб справжнього господаря у кваліфікованій і соціально облаштованІй робочій силі.
Велике значення для суспільно-економічного розвитку капіталістичних країн США та Західної Європи мали ті цінності, якими керувались у діловій поведінці початкуючі підприємці: насамперед це була протестантська етика, що визначала особистий обов’язок та відповідальність. Згодом на цій же основі сформувалась міжнародна ділова етика капіталістичного підприємництва, яка й нині виступає головним регулятором економічного життя в більшості розвинутих капіталістичних країн. Безумовно, під впливом негативних побічних факторів суспільного життя обсяги ерозії ділової моралі ростуть, і суспільство все більше змушене звертатись до адміністративних та правових методів регулювання. Характерна в цьому плані різниця впливу соцІокультурних норм на поведінку людей у Японії та США, де він послаблюється.
У нашій країні традиційні соціокультурні регулятори ділової поведінки були зруйновані спочатку соціалістичною революцією, а зовсім недавно — псевдо капіталістичною революцією. Під впливом багаторічного панування командно-адміністративної системи почуття власності майже повністю знівельовано.
З розпадом тоталітарної системи суб’єкти господарської діяльності звільнилися від зовнішнього адміністративного тиску і місцевого саморегулювання: немає партійних бюро, профспілкові комітети в більшості організацій або ліквідовані, або майже не функціонують. Ідеали класичного лібералізму, що сформувались у XVIII ст. під впливом протестантської етики в умовах жорсткого внутрішнього самоконтролю ділової поведінки, стали неприйнятними і навіть згубними в специфічних соціокультурних умовах сьогодення.
За таких умов домінуючим фактором ділової поведінки навряд чи може стати класична етика індивідуального обов’язку і відповідальності. Значно більше превалює орієнтація на соціальну та громадську відповідальність кожного суб’єкта підприємницької діяльності і досить жорстку багаторівневу систему соціального контролю.
Макс Вебер стверджував, що типова для продуктивного капіталістичного підприємництва орієнтація на «справу» як на мету, а не «засіб» забезпечення своїх індивідуальних потреб, суперечить моральним поглядам цілих епох, коли природним для багатьох є бажання заробляти кошти для того, щоб потім витрачати їх на покращення власних умов життя.
У традиційному підприємництві гроші — це не стільки можливість задовольнити якісь власні потреби, скільки засіб зберегти і розширити свій бізнес. Ще Карл Маркс вказував, якщо капіталіст «прагне» до нагромадження насолод замість насолодження нагромадженням, то він стає нездатним виконувати цю функцію. У справжнього підприємця немає ні бажання, ні зайвого часу, він працює, не знаючи спочинку, тому що просто не вміє по-іншому. Якщо ж у цього підприємця виникне бажання розкошувати, то це не просто зупинка посеред дороги, а симптом паралічу, не досягнення мети, а провісник провалу.
Зрозуміло, що така орієнтація на справу, а не на задоволення чи насолоду як головний сенс життя не виникне сама по собі, для її формування необхідні певні культурні умови. Якщо ж такі умови відсутні, то це шлях не до справжнього підприємництва, а до «солодкого життя», аморального, грабіжницького нагромадження грошей.
Про це, зокрема, свідчить і перший досвід появи підприємців на специфічному культурному підґрунті у нашій країні. Багато дослідників звертали увагу на явне засилля серед «нових українців» не стільки підприємців капіталістичного типу, скільки спекулянтів та шахраїв, які, залучивши на свій бік користолюбних чиновників та народних депутатів, намагаються отримати якнайбільший зиск з того капіталу, що опинився в їхніх руках, і використовувати накопичене для забезпечення розкішного життя для себе, родичів та близьких.
Перший цивілізований принцип, на якому базується класичне ринкове підприємництво,— розподіл економічної та політичної влад — у нас не спрацьовує. Існуючий номенклатурний тип базується на прямо протилежному — прямому схрещенні економічної й політичної влад. Тут багатство — функція влади. А коли багатство виступає як функція влади, то умовою його росту стає безконтрольна влада.
Не діє у нас і другий принцип — дотримання укладених договорів і контрактів, що безпосередньо пов’язано з правовим становищем в Україні. Право повинне обмежувати силу, забороняти її втручання в господарські відносини, бути гарантом того, що продукт чесних економічних зусиль не буде вилучено під якимсь приводом податковою поліцією. Саме право стимулює ініціативу і високопродуктивну працю підприємця. Перехід під економіки перерозподілу до економіки росту можливий лише у правовій державі.
Чим багатша країна, тим ганебнішими і аморальнішими стають поняття «вкрасти» та «обдурити». Сьогоднішні економічні негаразди можна пояснити умовами, які склалися в країні: протиріччями та недостатнім розвитком законодавчої бази, втратою владними структурами багатьох важелів управління, затримками у платежах і виплаті заробітної плати. А ще —незнанням або ігноруванням істинної етики ринкових відносин, правил цивілізованого підприємництва.
У деяких зарубіжних ділових колах вважають, що стиль ділової поведінки в Україні відрізняється необов’язковістю і неакуратністю, відсутністю звички тримати слово, з вічним намаганням що-небудь «виклянчити» для себе в іноземних партнерів. Навіть кращі представники наших ділових кіл нерідко програють при контактах з потенційними зарубіжними партнерами, тому що просто не знають етики ділових стосунків.
У радянські часи іноземні підприємці дивились крізь пальці на неотесаність своїх радянських партнерів, оскільки останні виступали не самі від себе, а від могутньої держави, що гарантувала виконання навіть найневигідніших контрактів. Зараз же українські бізнесмени, як правило, представляють власні підприємства й фірми, і від того враження, яке вони справляють на потенційних партнерів, залежить розвиток подальших стосунків.
Для підтримки продуктивних підприємців необхідна «копітка обробка» економічного підґрунтя. Через це й примарними стають надії на те, що ефективне постсоціалістичне підприємництво з’явиться само по собі без цілеспрямованих зусиль з боку суспільства відразу ж після розвалу командно -адміністративної системи. На руїнах стихійно виростають здебільшого бур’яни, а така культурна рослина, як продуктивне підприємництво, потребує вивчення і узагальнення історичного досвіду розвитку капіталістичних відносин як світового, так і вітчизняного.
Через це найбільш продуктивним для України може бути подальший цілеспрямований рух до ринку і підприємництва. З одного боку, необхідно прищепити до ділової поведінки людей паростки класичної ринкової поведінки (конкурентний підбір, передбачливість, активність, ініціативу, готовність ризикувати, вміння діяти в невизначених ситуаціях, суворо дотримуватись «правил ділової гри») як основи соціальної справедливості. З іншого боку, наш національний ринок і підприємництво повинні набути таких етичних рис, які дозволять забезпечити найбільш ефективне використання виробничо-технічногого, інтелектуального і соціального потенціалу українського суспільства з урахуванням специфічних постсоціалістичних умов, національної психології і менталітету, а також тенденцій розвитку сучасних економічних систем.
Сьогодні в українському підприємництві з’явилось чимало нахабних, зарозумілих, неосвічених багатіїв, людей низької культури з надлишковим рефлексом хапуги. Але майбутнє нашої країни — за цивілізованими підприємцями, які зможуть відродити кращі традиції вітчизняного підприємництва. Етика бізнесу пов’язана з правдивістю, чесністю та справедливістю в ділових відносинах. Морально вихована людина чесна і порядна навіть тоді, коли закон цього не потребує. Саме у такому розумінні ділова етика більш широке поняття, ніж закон.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ділова етика (Конспект лекцій)