Головна Головна -> Підручники -> Підручник Ділова етика (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 4.3. Соціальні типи в діловому спілкуванні

4.3. Соціальні типи в діловому спілкуванні


У процесі життя і розвитку в певному суспільному середовищі, організації чи підприємстві складаються і формуються певні соціальні типи людини, які можна поділити за характером дій на такі основні:
Перший. Виконавець. (Фактично діє механічно, що скажуть, те і зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, при висуванні на керівну посаду стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління, і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це може бути холерик або меланхолік).
Другий. Соціально активна особистість. (Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типі зустріти два різновиди. Перший — справжній активіст і суспільно активна особистість, другий — зовні показна, формальна, мітингово-поверхова, демагогічна. Другий різновид найнебезпечніший, тому що спочатку важко розгледіти його справжню суть, побачити, що усе в ньому — показне. В соціальному плані — це найнебезпечніші люди, бо демагоги були і залишаються найзапеклішими ворогами чесних і трудових людей. Серед психічних типів тут можуть бути і сангвініки, і холерики, менше — меланхоліки і зовсім рідко — флегматики).
Третій. Винахідлива особистість. (Людина творчості, з високо розвиненим почуттям нового, першовідкривач. По натурі може бути замкнена, а точніше — постійно зосереджена, у пошуці. Має широкий кругозір в галузі вузької спеціалізації, лише найбільш геніальні з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу, можливі флегматики, рідше — холерики і в поодиноких випадках — меланхоліки).
Четвертий і п’ятий типи: людина творча і людина створююча близькі за способом діяльності до третього типу, хоча відрізняються тим, що не обов’язково самостійно щось відкривають чи пропонують, а до уже відомого і відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.
Соціальний тип людської особистості, як правило, включає ряд якостей і властивостей, які мають неабияке значення в управлінні і підприємництві. Ці якості і властивості можна виразити за допомогою таких характеристик: О вихованість — переконаність; О уміння володіти собою — такт; О ввічливість — доброзичливість, повага до інших; О гуманність, життя — вищі цінності, їх потрібно всіляко
берегти і захищати; О почуття міри — кредо стародавніх греків; О достоїнство, гідність — відчуття спільності з іншими, з
власним народом; О інтелігентність — активне утвердження ідеалів соціальної
справедливості. (Важливо виховати в собі: «Відчуття
болю за всі несправедливості на землі, причетність до
всього, чим живе твій народ»).
Наявність вказаних якостей і властивостей і є основою загальнополітичної культури людини, масштаб і рівень якої не вимірюються жодними величинами, але у житті є неоціненною величиною [66].
Не слід забувати, що у житті суспільства, крім певних закономірностей його розвитку, існує певний культурний рівень, який ніяким законам не підпорядковується. Культура — це вираз духовності людини, а «помилки серця, — як писав у «Щоденнику письменника» Ф.Достоевський, — річ надзвичайно важлива. Буває, що ними заражено дух всієї нації, яка несе в собі таку міру сліпоти, яка нездатна змінитися ні перед якими фактами». Біда, коли «помилки серця» починають превалювати в управлінні, ще гірше, коли вони проявляють себе в підприємництві.
Інколи здається, що розмови про етику спілкування, благородство, доброчесність — то все пусті слова, бо життя дає нам чимало прикладів іншого порядку. Американський письменник Джон Стейнбек зауважував: «Мені було дивно завжди бачити, що якості, якими ми захоплюємося у людині: доброта і благородство, душевна відкритість, чесність, доброзичливість до інших, здатність відчувати і переживати – це при системі американського життя є симптомами невдач. А ті риси, які ми осуджуємо: жадоба, спритність, егоїзм, себелюбство — усе це ознаки успіху. Людей захоплюють перші властивості, але вони люблять результати других» [66]. В цьому гіркому визнанні письменника — своя сумна правда, і все ж: «Неправдою поле перейдеш, але назад не вернешся». Не може довго триматися ні суспільство, ні будь-яка організація, коли, скажімо:
О закони і накази одного змісту, а телефонні вказівки начальника — іншого; О судять відповідно до статей закону, а вирок виносять згідно з телефонним дзвінком начальства; О людину призначають не за її ділові та професійні якості, а знову ж таки виходячи з симпатії вищестоячої посадової особи, а ще гірше, якщо таку кандидатуру, як це трапляється нині, пропонують зарубіжним факсом (чи не звідси сьогоднішній гіркий народний вислів: «факсоваїшй міністр»?); О наче проводять «вільні» вибори, а насправді — суцільне обдурювання: чи через передвиборчі обіцянки кандидата, який їх не виконує, чи завдяки звичайному підкупу, за який сьогодні навіть не соромляться. Не випадково у країнах, чиєю економічною розвиненістю і досягненнями ми захоплюємося, максимально зосереджено увагу саме на вимогах до майбутнього керівника як провідної фігури в системі управління і підприємництва.
Вимоги японської системи можна викласти у вигляді двох паралельних колонок, перераховуючи в одній і другій дев’ять провідних якостей і властивостей. Звідси і оцінка ідеального керівника, як 9+9, що є вищим балом оцінки його можливостей. З одного боку колонки йде перерахування людських чеснот, з іншого — професійних якостей. Але провідними залишаються повага до людської гідності, непримиренність до образ й приниження іншої людини.
Ввічливість виховується з дня народження дитини, її вчать оберігати як власну гідність, так і гідність оточуючих. Навчають уникати ситуацій, які можуть когось принизити. Так, молодий рикша, який прудкіший від старого, може його обігнати лише тоді, коли змінить маршрут руху.
Японська ввічливість — прояв високої культури людських взаємин, прагнення за будь-яких обставин не торкатися самолюбства інших. Отже, наведемо вимоги до керівника -спеціаліста:
Зрозуміло, що ці правила більше стосуються рядових працівників, ніж керівництва, хоча окремі з них беруться на озброєння і керівниками [88].
Оскільки підприємництво є багатомірний процес, його можна класифікувати за такими функціями:
організація (встановлення) контактів для ведення спільної справи;
пізнання людьми один одного, розкриття можливостей партнерів;
формування та розвиток плідних вигідних зв’язків, як міжособових, так і між фірмами, підприємствами та підприємцями.
При цьому слід мати на увазі, що в процесі взаємин люди бажають:
8. Почуття власної значимості. 7. Благополуччя своїх дітей. 6. Сімейного благополуччя. 5. Впевненості в своєму майбутньому. 4 Матеріа.іьних можливостей. 3. Сну. 2. їжі. 1. Здоров’я, безпеки.
Саме тому різка критика і грубі догани ніколи не приносили користі, бо ранять почуття власної гідності. Ось чому потрібно прагнути зрозуміти партнера, збагнути, чому він вчинив так, а не інакше.

Отже, в системі управління, яке будується за принципом вертикалі, з урахуванням зазначених приіщипів та властивостей людей, які вступають у систему вертикальних взаємин, може бути ставлення одних до інших:
формальне — неформальне;
офіційне— неофіційне;
ділове — діляцьке;
нарешті, бюрократичне, яке завжди губило і губить справу.
Система будь-якого управління опирається на певні фактори, до яких належать: люди, фінанси, наявність сировини і час. Якщо перші три не завжди залежать від бажань керівника (бо те, що наявне зараз, не може бути швидко змінене волею менеджера), то четверта можливість — час, є важливим ресурсом, бо саме ним він може розумно або нерозумно розпоряджатися. Саме тому найскладніші і найважчі проблеми потрібно вирішувати в першу чергу і, по можливості,з початком роботи, в ранішні часи.
Щоб зрозуміти один одного, необхідно завжди знайти спільну мову, а для цього не треба багато говорити, не докучати повчаннями, бідкатися про свої нещастя. В присутності третього не говорять з партнером про те, що цього третього не цікавить. Не слід бути людиною настрою та часто змінювати тему розмови. Непорозуміння не повинно завершуватися сваркою, слід обірвати розмову, зазначивши, що повернетесь до неї, коли краще вивчите суть справи.
Якщо управління будується «по вертикалі», то підприємницька діяльність переважно здійснюється «за горизонтальним» принципом. Адже йдеться про спілкування заради встановлення взаємовигідних контактів, і інша сторона — такий же підприємець. Як правило, підприємницькі контакти установлюються на рівноправній основі, тут рівень людських взаємин грунтується на ділових, а при довгому веденні справи з одним і тим же партнером — на дружніх принципах і стосунках. Проте, якими б вони не були, варто звернути увагу на ті соціальні і психологічні закономірності, які викладені у наступному підрозділі.
При всій спільності багатьох принципів у веденні підприємницької діяльності є окремі особливості, які стосуються організації ділових контактів із співвітчизниками і закордонними партнерами.
Оскільки зовнішньоекономічні, ділові контакти розширюються і поглиблюються, виникають змішані підприємства, відбувається інвестування деяких галузей нашої промисловості закордонними інвесторами, слід бути особливо підготовленим для таких зв’язків і контактів. Уже те, з чим ми стикаємося сьогодні в цій сфері, переконує, що, з одного боку, наші підприємці мало обізнані з «правилами гри» на світовому ринку, а з другого,— вони являються наївними простаками, яких проводять «на м’якині».
Не слід забувати, що який би контракт чи угоду не підписував закордонний партнер, він зацікавлений у максимальному прибуткові для себе, інкрли мало цікавлячись, наскільки те чи інше корисне нам. Йдучи на погодження матеріально-ресурсного внеску з нашого боку, він пропонує із свого боку паперові гроші, за які отримує значні матеріальні вигоди у вигляді сировини, напівфабрикатів чи іншої первинно продукції, що постачається за безцінь. Там же, де потрібні конкретно щось зробити з боку партнера, угоди укладаються настільки спритно, що не відомо, коли ж інша сторона буде це здійснювати.
Із багатьох угод на значні суми — від сотень мільйонів до мільярда доларів, що підписані українською стороною та зарубіжними представниками, які довелося нам аналізувати, ніде не обумовлено чіткі і конкретні терміни виконання тих чи інших важливих пунктів угоди з боку іноземних партнерів.
Думається, що однією з причин цього (не кажучи про можливу продажність та підкуп окремих депутатів-підприєм-ців зарубіжними партнерами) є те, що наші підприємці закладають в угоду матеріальні цінності, яких вони не створювали, в які вкладена праця трудових колективів. Через наївність, такий новоспечений сучасний ділок так і не може збагнути, які цінності він закладає своєму зарубіжному партнерові, підписуючи переважно нерівноправні угоди.
Прикладів подібного беззаконня надто багато: від галасу навколо американського комбайна, розрекламованого як вершина сільськогосподарської техніки і який пропонують придбати, так би мовити, натурою, накидаючи зашморг на шию у вигляді запасних частин, які потрібно буде постійно купувати; закупівлі бензину, спирту, курячих ніжок, впровадження «фотомилиць», і до продажу за безцінь наших сучасних підприємств. Хоча відомо, що було б набагато справедливіше, якби закуплена новітня техніка і монтувалася на тих виробничих площах, які є в Україні і які у багатьох випадках не поступаються аналогічним зарубіжним [66].
Отже, по-перше, у ділових контактах із зарубіжними партнерами потрібні висока підготовка, знання і детальне вивчення дійсних економічних характеристик того чи іншого партнера, його справжнього ділового обличчя.
По-друге, спираючись на законодавство своєї країни, слід ретельно продумувати, чітко формулювати кожен пункт, положення угоди, особливу увагу звертаючи на конкретні терміни, чітко визначені строки виконання конкретного документа обома сторонами.
По-третє, особливо визначати ту взаємовигоду, яка може бути отримана в ході реалізації угоди, обговорюючи конкретно етап за етапом її здійснення за термінами.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ділова етика (Конспект лекцій)