Головна Головна -> Підручники -> Підручник Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні (О.Н. Ярмиш, В.О. Серьогін) скачати онлайн-> §3. Порядок формування Верховної Ради України

§3. Порядок формування Верховної Ради України



Верховна Рада України є виборним колегіальним органом. Чергові вибори народних депутатів проводяться в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень парламенту України. У разі вибуття депутата, обраного в одномандатному окрузі, Центральною виборчою комісією призначаються проміжні вибори.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншій представницький мандат або перебувати на державній службі. Перед вступом на посаду народні депутати складають перед Верховною Радою України присягу.

Чинний Закон «Про вибори народних депутатів України», прийнятий 18 жовтня 2001 р., офіційно закріпив формування парламенту за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою. Перехід від мажоритарної до змішаної виборчої системи передбачався ще Конституційним договором 1995 р., але гостра дискусійність даного питання серед широких науково-практичних і політичних кіл призвела до того, що Конституція України не містить чіткого положення, за якою системою проводяться вибори до Верховної Ради України, обмежуючись вказівкою на те, що порядок проведення виборів народних депутатів встановлюється законом (ч.3 ст.77).

Правом висування кандидатів у народні депутати наділені громадяни України, які досягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки) або шляхом самовисування.

Із 450 депутатів парламенту одна половина обирається за одномандатними виборчими округами за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а друга половина – за пропорційною системою у межах єдиного загальнодержавного багатомандатного виборчого округу. Виборчий процес включає такі етапи: 1) складання списків виборців; 2) утворення одномандатних округів; 3) утворення виборчих комісій; 4) висування та реєстрація кандидатів у депутати; 5) проведення передвиборної агітації; 6) голосування; 7) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів депутатів; 8) реєстрація обраних депутатів. Кожний із зазначених етапів відрізняється за складом учасників і змістом правовідносин, що складаються, юридичними фактами їх виникнення, а також за своїми юридичними наслідками. При цьому всі стадії логічно і юридично взаємопов’язані, являючи собою неподільне ціле, завершену систему. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів.

Вибори народних депутатів організовують і проводять органи публічної влади спеціальної компетенції – виборчі комісії. Закон виділяє три рівні цих органів: Центральну, окружні та дільничні виборчі комісії. При цьому Центрвиборчком виступає одразу у двох якостях: стосовно виборів за мажоритарною системою він є органом, який очолює систему виборчих комісій, здійснює методичне забезпечення діяльності виборчих комісій і спрямовує їх діяльність, а на «пропорційних» виборах відіграє ще й роль окружної комісії. Центральна виборча комісія здійснює на всій території України контроль за виконанням виборчого законодавства, розробляє і затверджує кошторис видатків на підготовку і проведення виборів, здійснює контроль за використанням виборчих фондів політичних партій і партійних блоків, утворює виборчі округи, встановлює форми виборчих бюлетенів, а також володіє багатьма іншими повноваженнями на всіх стадіях виборчого процесу.

Центральна виборча комісія є єдиним постійно діючим державним органом у системі виборчих комісій і складається з 15 членів, які призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 6 років. Закон передбачив спеціальну норму, спрямовану на забезпечення стабільності персонального складу Центрвиборчкому: після сформування його склад не може бути змінений більше ніж на третину протягом одного року. З 15 членів цієї комісії не менше семи (у тому числі голова, його заступник і секретар) повинні мати вищу юридичну освіту.

Значна роль в організації і проведенні виборів на місцях відведена окружним і дільничним виборчим комісіям. Окружні виборчі комісії створюються Центральною виборчою комісією не пізніш як за 80 днів до дня виборів і припиняють свою діяльність через 10 днів після дня офіційного оприлюднення результатів виборів. Окружні виборчі комісії забезпечують підготовку та проведення виборів депутатів в межах одномандатного округу, створюють виборчі дільниці й дільничні виборчі комісії, реєструють кандидатів у депутати і встановлюють результати виборів по одномандатному виборчому округу, здійснюють підрахунок голосів, поданих на території округу по загальнодержавному («пропорційному») виборчому округу, а також здійснюють інші повноваження, передбачені Законом «Про вибори народних депутатів України».

Дільничні виборчі комісії найбільше наближені до населення: вони перевіряють точність списків виборців на виборчій дільниці, забезпечують можливість ознайомлення виборців зі списком виборців, приймають і розглядають заяви про неточності у списку і вирішують питання про внесення відповідних змін до нього, завчасно надсилають виборцям іменні запрошення, організовують голосування на виборчих дільницях і т.ін. Утворюються ці комісії відповідними окружними комісіями не пізніш як за 35 днів до дня виборів і припиняють своє існування через 10 днів після офіційного оприлюднення результатів виборів.

Організація і проведення виборчої кампанії по виборах народних депутатів вимагає значних матеріально-фінансових витрат. При цьому виділяються три основні статті витрат, що відрізняються за цільовим призначенням і джерелами фінансування: 1) кошти на утримання виборчих органів, 2) кошти на організаційно-технічне забезпечення виборів, 3) кошти на передвиборчу агітацію і пропаганду. Перші дві статті витрат цілком покриваються за рахунок асигнувань Державного бюджету, а третя – за рахунок бюджетів і виборчих фондів кандидатів або партій (блоків).

Вибори народних депутатів України фінансуються з Державного бюджету України; відповідні витрати передбачаються у ньому окремим рядком. Так, на проведення виборчої кампанії 1997–1998 рр. у Державному бюджеті України на 1998 рік планувалося використовувати 255 млн грн., що перевищувало суми, асигновані на житлово-комунальне господарство, культуру, мистецтво і позашкільну освіту разом узяті.

Державні асигнування, виділені на організацію і проведення виборів, передаються в розпорядження Центральної виборчої комісії, що розподіляє їх між окружними комісіями, а ті, у свою чергу, – між дільничними. Нецільове використання бюджетних коштів заборонене, а невикористані суми підлягають поверненню в бюджет. Розпорядниками коштів виступають голови виборчих комісій.

Аналіз чинного виборчого законодавства України дає підстави виділити наступні основні напрямки використання бюджетних асигнувань у рамках фінансування виборчого процесу:

1. Кошти на утримання виборчих органів: а) на утримання виборчих комісій; б) на оплату праці фахівців, технічних працівників, які залучаються для здійснення функцій виборчих комісій у випадках, передбачених законодавством; в) на відрядження членів виборчих комісій.

2. Кошти на організаційно-технічне забезпечення виборів: а) на виготовлення виборчої документації (виборчих бюлетенів, підписних листів, посвідчень зареєстрованих кандидатів і т.д.); б) на оренду приміщень і устаткування, що належить підприємствам, установам, організаціям приватної або колективної форм власності; в) на виготовлення печаток виборчих комісій; г) на виготовлення виборчих скриньок; д) видавничі витрати (витрати на публікацію зареєстрованих списків кандидатів у народні депутати від партій, виборчих блоків партій, зареєстрованих кандидатів у депутати; витрати на опублікування переліку виборчих округів і дільниць і т.д.); е) на здійснення науково-методичного забезпечення діяльності виборчих комісій; є) поштові й канцелярські витрати; ж) на оплату середньої заробітної плати або іншого прибутку кандидатам у депутати на період їхньої участі у виборчій кампанії.

3. Витрати для часткового фінансування передвиборної агітації: а) на друкування передвиборних плакатів політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів у депутати; б) на публікацію в газетах передвиборних програм політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів у депутати; в) на оплату ефірного часу, що виділяється телерадіокомпаніями для проведення передвиборної агітації; г) на оплату за користування спорудами, приміщеннями, устаткуванням для проведення зустрічей виборців з кандидатами в депутати й уповноваженими особами партій, організованих виборчими комісіями.

Фінансування роботи виборчих комісій здійснюється за рахунок виборчого фонду, створюваного з коштів, що передаються в розпорядження Центральної виборчої комісії, яка використовує їх відповідно до затвердженого нею самою кошторису витрат, розподіляючи кошти між окружними виборчими комісіями. Окружні виборчі комісії є юридичними особами, а тому саме на них (і їхніх голів, як розпорядників коштів) покладається обов’язок відкрити розрахунковий рахунок у відповідній банківській установі, скласти і затвердити відповідний кошторис, організувати належний розподіл коштів між дільничними виборчими комісіями і забезпечити їхнє цільове використання згідно із затвердженими Центральною виборчою комісією середніми нормами витрат.

Голосування на виборах народних депутатів України відбувається в день виборів з 8 до 20 години. Голосування здійснюється у спеціально відведених приміщеннях, де обладнуються у достатній кількості кабіни або кімнати для таємного голосування, визначаються місця видачі виборчих бюлетенів і встановлюються виборчі скриньки таким чином, щоб виборці при підході до них обов’язково проходили через кабіни або кімнати для голосування. Кожен виборець отримує 2 бюлетені (один по виборах в одномандатному, а другий – по виборах у багатомандатному загальнодержавному виборчих округах) і голосує особисто.

Обраним по одномандатному округу вважається кандидат у депутати, який отримав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, що балотувались у даному виборчому окрузі. У випадку, коли до виборчого бюлетеня було включено лише одного кандидата у депутати, він вважається обраним, якщо кількість голосів, поданих за нього, перевищує кількість виборців, які не підтримали жодного з кандидатів у депутати по одномандатному виборчому округу. Якщо найбільшу і водночас однакову кількість голосів набрали два чи більше кандидати в депутати, проводиться повторне голосування по цих кандидатурах. Рішення про визнання народного депутата обраним по одномандатному округу приймає окружна виборча комісія.

Розподіл депутатських мандатів між політичними партіями і виборчими блоками партій по загальнодержавному багатомандатному округу є більш складним і вимагає певних математичних розрахунків. Робиться це наступним чином. Списки кандидатів у депутати від політичних партій і блоків, які отримали 4 і більше відсотків голосів виборців, розподіляються пропорційно кількості отриманих ними голосів. З цією метою обчислюється виборча квота, тобто кількість голосів виборців, необхідна для отримання одного мандата. Ця квота обчислюється за спеціальною формулою: шляхом ділення кількості голосів виборців у багатомандатному окрузі, відданих за списки кандидатів у депутати від партій і блоків, що подолали 4%-ий бар’єр, на 225 (тобто на кількість мандатів у загальнодержавному окрузі). Під час виборів до парламенту України у 1998 р. виборча квота становила 77 695 голосів. Кількість голосів, відданих за список кандидатів у депутати від кожної партії чи блоку, що набули право на участь у розподілі депутатських мандатів, ділиться на виборчу квоту. Отримане ціле число – це кількість мандатів відповідної партії чи блоку. Решта мандатів розподіляються за правилом «найбільшого залишку». При цьому списки від політичних партій чи блоків, які мають більші порівняно з іншими дробові частки після поділу на квоту, отримують ще по одному додатковому мандату, починаючи зі списку, який має найбільшу дробову частку. У випадку рівності дробових часток у двох чи більше списків першим отримує додатковий мандат список, за який подано більша кількість голосів виборців. У випадку, якщо після цієї процедури залишаються мандати, вони розподіляються шляхом повторного застосування даної методики.

Кандидати від політичних партій чи блоків вважаються обраними у порядку їх черговості у списку. Згідно з рішенням Конституційного Суду №2-рп/98 від 25 березня 1998 р., кількість мандатів, отриманих кандидатами в народні депутати України у порядку їх черговості у списку від політичних партій чи блоків, є незмінною до наступних (чергових або позачергових) парламентських виборів.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні (О.Н. Ярмиш, В.О. Серьогін)