ПЕРЕДМОВА


На сучасному етапі розвитку суспільства зростає роль людини та її соціально-психологічної компетентності у процесі побудови правової і суверенної держави. Саме на рівні особистості відбувається усвідомлення того, що без ґрунтовних соціально-психологічних знань і вмінь неможливо продуктивно будувати соціальні та міжособистісні стосунки, налагоджувати міжнародні контакти, сприймати та оцінювати інших людей, регулювати власну поведінку, здійснювати обмін думками, інформацією, впливати одне на одного. Тобто в розвитку особистості соціально-психологічні явища й механізми їх виникнення та поширення мають важливе значення. Спілкування серед них посідає чільне місце. Воно є обов’язковою умовою виживання індивіда, способом життя, потребою існування особи. Під його впливом формуються соціальні установки особистості, її «Я-концепція», життєві цілі, уявлення про світ, моральні норми, соціально-психологічний досвід та ін. Отож можна впевнено стверджувати, що якість соціального життя людини великою мірою залежить від характеру її спілкування і взаємодії з іншими людьми.
Саме тому в запропонованому підручнику соціальній психології особистості і спілкуванню приділяється така велика увага. Ці питання розглядаються в другому («Соціальна психологія особистості») і третьому розділах («Соціальна психологія спілкування і міжособистісних стосунків»). Разом з тим соціальна психологія особистості і спілкування є структурною складовою у загальній концепції соціальної психології. Отже, цілком закономірним є розгляд у першому розділі підручника питань, пов’язаних суто із соціальною психологією, а саме її предметом, завданнями, структурою,принципами, поняттєвим апаратом, теоретико-методологічними засадами, історичною основою та еволюцією соціально-психологічних знань. Автор намагався показати цілісний процес становлення, уточнення й формування предмета соціальної психології, відтворити основні функції зазначеного феномену, водночас показати місце проблем особистості і спілкування в загальній парадигмі соціальної психології. Виходячи з цих міркувань цілком обґрунтованим є також розгляд у передмові та першому розділі перспектив розвитку соціальної психології, а в цьому контексті й соціально-психологічних прогнозів щодо міжособистісних взаємин.
У недалекому минулому курс соціальної психології читався лише в кількох вітчизняних вищих навчальних закладах. Однак у процесі національного відродження України, становлення демократичної держави та утвердження громадянського суспільства докорінно змінився стан із викладанням цієї дисципліни й теоретичним осмисленням її основних понять, передусім тих, що пов’язані з особистістю і спілкуванням. Дедалі більше людей усвідомлює, що, не ліквідувавши соціально-психологічну неграмотність, неможливо побудувати правову й суверенну країну. Отож урахування бурхливих соціально-економічних змін в українському суспільстві, пов’язаних із переходом до ринкових умов господарювання, демократизацією соціальних відносин, інформатизацією населення, а також потребою в соціально-психологічних знаннях, сприяє зростанню вимог як до осмислення подій з погляду соціальної психології, так і до діяльності спеціалістів, яким передусім необхідні знання із соціальної психології (практики-підприємці, менеджери, керівники різних рівнів, психологи, педагоги, медики, економісти, правознавці та ін.)-
Соціальна психологія як відносно молода наука, ставши самостійною на початку XX століття, тепер є однією з тих дисциплін, що динамічно розвиваються у США, Західній Європі, Австралії. В Україні, як і в колишньому Радянському Союзі, соціальна психологія пройшла складний шлях становлення: від бурхливого розвитку у 20-х роках минулого століття до застою й фактичної заборони в ЗО – 50-х роках. Такий стан справ був зумовлений багатьма причинами, серед яких: виконання цілком конкретних замовлень у сфері політики, управління, виробництва, а звідси — односторонність соціально-психологічного аналізу дійсності; шкідливість і, отже, непотрібність соціально-психологічних досліджень з точки юру тих ідеологічних і соціально-політичних засад, що панували в країні. Відродження соціальної психології припадає на 60-ті роки XX століття, коли вона стає навчальною дисципліною і її починають викладати в ряді навчальних закладів України, створюються відділи та лабораторії в науково-дослідних інститутах, установах. Однак тривала ізольованість радянської психології від світової науки, її ідеологізація спричинили деформації в її розвитку, що позначилося передусім на відриві соціально-психологічної теорії від практики, на розумінні соціальної психології лише з марксистських позицій. Виникла ситуація, за якої досить високий рівень психологічної теорії поєднувався з низьким рівнем соціально-психологічної практики впровадження соціальних технологій, а професійна соціальна психологія розвивалася насамперед у великих вузівських центрах. І це в той час, коли на Заході соціально-психологічні рекомендації, спрямовані на психологічну регуляцію поведінки як особистості, так і соціальних спільнот, доволі інтенсивно застосовувались у практичній діяльності політиків, управлінців, бізнесменів.
Гальмувало загальний розвиток вітчизняної соціальної психології і тривале домінування в цій галузі знання підходів, запозичених в американських учених. Досвід американців, їхні методики й техніки досліджень, застосування новітніх засобів реєстрації та опрацювання результатів, висока лабораторна культура експерименту забезпечували їм пріоритет і визнання в соціальній психології. Усе це призвело до того, що теоретичні тези, підходи й методи американських дослідників почали переносити на вітчизняний грунт, часто без критичного осмислення, з імпліцитно притаманним уявленням вітчизняних споживачів соціально-психологічних послуг про західну «першосортність» у порівнянні з вітчизняною «другосортністю». У процесі так званого «запозичення» не враховувався етнопсихологічний аспект проблеми, соціокультурний контекст підготовки як спеціалістів із соціальної психології, так і тих, кому на практиці потрібні соціально-психологічні знання для ефективної діяльності. Дедалі очевиднішим ставало й те, що методи підготовки фахівців мали принциповий недолік: вони були зорієнтовані на передавання знань і формування часткових умінь, а не спиралися на рефлексію як внутрішній механізм розвитку професійного мислення. Саме тому видані в Радянському Союзі в 60-80-ті роки XX століття підручники здебільшого виконують свою освітню функцію, тобто дають загальне уявлення про соціальну психологію як науку, її основні проблеми і напрями, відіграють позитивну роль у розвитку її як навчальної дисципліни, однак при цьому вони не позбавлені ідеологічних штампів і не враховують тих змін, які відбулись у розвитку цієї науки. Більше того, поза увагою деяких учених залишився сам факт започаткування в 1970-ті роки європейського етапу аналізу американської соціальної психології, критики її прагматичної позитивістської спрямованості, обмеженості теоретичних концепцій та напрямів.
Соціальна психологія не є панацеєю від усіх наших проблем і неоднозначних підходів. Однак оволодіння нею дає змогу більш толерантно і гуманно здійснювати державотворення, осмислювати реальний досвід стосунків між людьми, бачити його в усій повноті та розмаїтті, знаходити адекватні й достатньо дієві способи розвитку та вдосконалення міжособистісних і міжгрупових взаємодій. У зв’язку з цим пріоритетного значення набувають у наш час соціально-психологічні аспекти національного відродження, зокрема процеси відображення людиною об’єктивно наявних соціальних відносин і соціальних спільностей, особливості соціальної взаємодії держави і особистості, взаємозв’язок соціальних відносин і спілкування, процеси соціалізації і десоціалізації особистості, характеристика спільнот, соціальних інституцій і груп та їхній вплив на становлення і розвиток індивіда, соціально-психологічна підготовка спеціалістів, яка має стати важливою складовою їхньої загальної професійної підготовки. Соціальна психологія покликана ліквідувати вододіл між практикою і теорією, запобігати теоретичному вакуумові, який виникає на грунті протиставлення соціально-психологічної практики теорії і навпаки. Йдеться про те, що сьогодні окремі сучасні вітчизняні соціальні психологи потрапляють у своєрідну теоретико-методологічну пастку: через свої зобов’язання перед конкретною організацією, котра вимагає передусім практичного, помітного результату в якомога коротші терміни, вони, опановуючи зарубіжний практичний досвід, вимушено нехтують аналізом багатьох теоретичних моделей, концепцій (вітчизняних у тому числі), на яких грунтується той чи інший метод. Звідси виникають перекручення в ОЦІНЦІ ними ефектів від застосування обраних засобів, а феноменальний успіх психотехнологій подекуди пов’язують не з чинниками, що діють реально в конкретному соціальному середовищі, а з бажаною або очікуваною сукупністю психологічних впливів. Саме тому, сучасна теорія соціальної психології має дати гідну відповідь на запити соціальної практики.
Підручник являє собою системний курс, в якому викладаються фундаментальні проблеми, пов’язані із соціальною психологією особистості і сферою спілкування. У ньому висвітлюються вузлові соціально-психологічні завдання, основні теорії, концепції і напрями сучасної соціальної психології щодо проблем особистості і спілкування. Структура підручника і його зміст визначались упродовж багаторічного досвіду читання автором предметів «Соціальна психологія» та «Психологія професійного спілкування» студентам Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та інших навчальних закладів, обговорення з ними та викладачами найважливіших соціально-психологічних проблем. Основою цього підручника стали навчальні посібники автора «Соціальна психологія» (Івано-Франківськ, 1994 p.), «Психологія професійної діяльності і спілкування» (Київ, 1997 p.), «Соціальна психологія» (Київ, 2003 p.). Зростання на сучасному етапі суспільного розвитку ролі людини та її комунікативних можливостей у процесі соціально-психологічної регуляції сприяло актуалізації питань, пов’язаних саме із соціальною психологією особистості і спілкування. Автор широко послуговувався даними нових теоретичних та експериментальних як вітчизняних, так і зарубіжних досліджень. Окрім цього, було також використано результати власних соціально-психологічних досліджень і, звісно, досвід колег.
У процесі підготовки та написання підручника автор прагнув, поєднуючи в ньому наукову фактологічну чіткість із доступністю викладу, не обернути всіх у свою віру, а зробити особистісний вибір майбутніх спеціалістів (економістів чи менеджерів, психологів чи підприємців) більш усвідомленим, продуманим та ефективним. Отже, завдання підручника полягає в тому, щоб дати студентам вичерпні знання із соціальної психології особистості і спілкування, а також стимулювати їх до готовності пізнавати, аналізувати, відтворювати соціальне життя, знаходити глибинні взаємозв’язки в повсякденних соціально-психологічних явищах, самостійно мислити, віднаходити відповіді на численні запитання соціуму.
Автор складає подяку рецензентам за зроблені зауваження та висловлені побажання, які були враховані під час підготовки підручника.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій)