Головна Головна -> Підручники -> Підручник Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 3.3. Психологічні особливості комунікації в міжособистісних стосунках. 3.3.1. Людська комунікація, специфіка, види та форми.

3.3. Психологічні особливості комунікації в міжособистісних стосунках. 3.3.1. Людська комунікація, специфіка, види та форми.


Вище вже йшлося про те, що «комунікація» в широкому розумінні цього слова ототожнюється із поняттям «спілкування». Стосовно вузького тлумачення міжособистісної
комунікації, то вона являє собою складний процес, у ході якого відбувається не лише обмін інформацією (це формальний бік справи), а те, як вона формується, відправляється, отримується, уточнюється, перероблюється, обговорюється, розвивається, тобто що людина думає перед тим, як виголосити інформацію, яким чином вона виражає свою думку словами, як доносить цю думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про те, чи думка була правильно інтерпретована, як співрозмовник на неї реагує, яким чином відбувається процес обговорення.
Отож характеризувати комунікацію лише як обмін інформацією — це не тільки зводити ЇЇ до процесів, які відбуваються в будьяких інформаційних системах, а й не помічати її специфіки, котра проявляється в такому:
• комунікація передбачає наявність єдиного комунікативного простору;
• учасники комунікації є активними суб’єктами взаємного інформування, тобто, спрямовуючи інформацію, один учасник спілкування передбачає активність іншого; інший, своєю чергою, також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки партнера, аналізувати їх (окрім, звичайно, аналізу власних мотивів, цілей, установок);
• у ході виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;
• активність суб’єктів комунікації передбачає не формальний «рух інформації», а активний обмін нею;
• у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв’язку, а також значущістю інформації;
• інформація, яка пройшла з одного кінця в інший і повернулась назад, об’єднує партнерів в єдине інформаційне поле;
• загальний смисл виробляється за умови, коли інформація не просто прийнята, але й осмислена, тобто відбувається процес спільного осягнення предмета розмови;
• характер обміну інформацією визначається тим, шо за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного; а ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки вдалим є цей вплив;
• інформація, яка зародилася у процесі обміну, набагато глибша, ніж попередня; вона може суттєво різнитися за смислом від попередньої;
• комунікативний вплив можливий лише за умови, коли людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), наділені єдиною або подібною системою кодифікації і декодифікації, тобто, іншими словами, люди мають говорити однією мовою;
• комунікація психологічно можіива за умови, якшо знаки, закріплені за ними значення (це відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) і смисли (це той суб’єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті) відомі всім учасникам комунікативного процесу;
• в учасників комунікації має бути ідентичне розуміння ситуації спілкування;
• у ході обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар’єри.
Є люди, які немовби від природи наділені хистом обмінюватися інформацією у процесі спілкування, формувати, уточнювати, переробляти, розвивати та обговорювати її. Вони інтуїтивно вгадують, як треба поводитися в різних ситуаціях і з різними людьми, що сказати, як донести свою думку до співрозмовника, яку інформацію зробити доступною для нього, а яку приховати. Робиться це з різною мстою: щоб справити на них приємне враження й викликати симпатію до себе; зачаровувати присутніх своєю зовнішністю, власним голосом, манерою поведінки, своєю ерудицією, способом подавання інформації, вмінням слухати й відповідати співрозмовникові; отримати певну інформацію, необхідну для подальшої взаємодії тощо. Згадати хоча б Чичикова з «Мертвих душ» М. В. Гоголя, якого навіть Соба-кевич після першого Знайомства назвав «щонайприємнішою людиною». Звісно, Чичиков не може бути для нас прикладом для наслідування, але його вміння «зачаровувати» людей, слухати й виголошувати інформацію привертає нашу увагу. Сказане наводить на думку про те, що досягти взаєморозуміння під час комунікації і створити спільне інформаційне поле — справа надзвичайно складна. Здавалося б, і комунікатор, і реципієнт бажають, щоб їхня інформація була зрозумілою. Водночас, щоб вона справді стала такою, необхідно осилити складний комунікативний процес, який і зветься міжосо-бистісною комунікацією.
На складність комунікації вказує чимало дослідників. Зокрема, вчені пропонують розглядати її з позицій функціонального підходу, який більш повно охоплює всю багатогранність і весь досвід комунікаторів, які надсилають, отримують, перероблюють і обговорюють численні повідомлення, призначені один для одного. При цьому комунікатори намагаються не лише передати інформацію, але й оформити свої повідомлення таким чином, щоб створити і зберегти позитивну самооцінку. Отож комунікація — це багатофункціональна гра, іноді емоційно забарвлена, а в інші моменти — тактично прийнятна. Дослідники виокремлюють дві загальні функції комунікації: функцію комунікативного контролю і афіліашї (під цією функцією розуміють неминучу природну послідовність комунікативної поведінки).
Функція комунікативного контролю передбачає, що будь-яке повідомлення містить інформацію про розподіл контролю між учасниками бесіди. При цьому повідомлення має смисл як на раціональному, так і на змістовому рівні, де перше керує тим, як необхідно приймати повідомлення або як його слід розуміти. Щодо контролю як поняття, то в даному контексті під ним розуміється певний набір обмежень, які люди накладають один на одного в ході виголошування інформації і побудови розмови, що, своєю чергою, обмежує вибір засобів, котрі є в розпорядженні учасників спілкування. Тобто людина контролює іншу тією мірою, якою здатна обмежити наступний вчинок партнера за умови, шо він діє доречно, логічно, послідовно й розумно. Контроль може здійснюватися через різні маніпуляції: приміром, через лінгвістичний вибір, застосовуючи й мовчання, або через погляд, спрямований на партнера чи відведений від нього. Поведінку людини в розмові можна розглядати як контрольні «ходи», що проявляються в таких діях: говорити більше, аніж партнер; використовувати офіційну манеру звертання; дивитися уважно. Серед основних властивостей контролю називають переривання розмови як інтегрального елемента системи перехоплення черговості в бесіді. Для цього партнерами використовуються підсилювачі (отож, значно та ін.), необов’язкові слова (ну, розумієте), ввічливі форми, розчленовані запитання тощо. Переривання виконує й позитивні функції, такі як вираження підтримки або прояв інтересу.
Інша комунікативна функція — афіліація (від англ. to affiliate — приєднуватися; намагання людини бути в товаристві інших людей) — розглядається як параметр любові — ненависті в комунікативних стосунках. Саморозкриття індивіда, тобто добровільне повідомлення інформації про себе, яка в даний момент недосяжна для інших, використовується зазвичай для ескалації стосунків у бік позитивної афіліації, яка характеризується поняттями «продуктивний», «ефективний», «відкритий» комунікативний обмін. Це досягається шляхом вимоги від партнера еквівалентної реакції, тобто одне розкриття має породити інше, рівноцінне (йдеться про позитивну чи негативну інформацію, яку має повідомити партнер), шо і приведе до більш довірливих, інтимних стосунків. Процес цей надзвичайно складний і залежить від багатьох чинників. Вважається, приміром, що позитивна інформація з низькою інтимністю найбільш ефективна для створення позитивної афіліації під час знайомства. Однак, якщо занадто інтимна інформація виголошується в ході початкового налагодження контактів, то потенційному партнерові скоріше за все буде відмовлено через те, що він таким чином вимагає від співрозмовника також повідомити про себе щось надзвичайно інтимне.
Зазначена специфіка людської комунікації проявляється в конкретних ситуаціях комунікативного процесу. Залежно від спрямованості інформації, виокремлюють аксіальний і ретиальний види комунікації. При цьому аксіальна (віл лат. axis — вісь) комунікація спрямовує свої сигнали на окремого одержувача інформації, тобто на окрему особу чи групу людей, а ретиальна (від лат. rete — мережа) — має своїм адресатом багатьох реципієнтів. Особливості аксіальної комунікації здебільшого застосовуються в ситуаціях безпосереднього міжособистісного спілкування, а масове спілкування використовує моделі ретиальної комунікації. За характером впливу інформація, яка йде від комунікатора, може бути спонукальною і констатувальною. Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, пораді, інструкції. Цей вид інформації розрахований на те, щоб стимулювати^кусь дію. Виходячи з цього вона виконує такі функції: активізація поведінки, тобто спонукання до дії в заданому напрямі; інтердикція — імпульс, який не допускає певних дій, заборона небажаних видів діяльності; дестабілізація, яка передбачає порушення окремих автономних форм поведінки. Констатувальна інформація передається у формі повідомлення. Вона має на меті зміну поведінки не безпосередньо, а опосередковано. За цілями повідомлення розрізняють регуляторну (спонукує партнера до дії), емоційну (адресована до почуттів і переживань реципієнтів) і обізнану (передає тільки відомості про об’єкт) інформацію.
Стосовно форм передавання інформації, то зазвичай виокремлюють безпосередню міжособистісну комунікацію і масову, організовану і стихійну. Масова організована (офіційна) комунікація — це систематичне поширення спеціально підготовлених повідомлень із застосуванням технічних засобів тиражування інформації (радіо, телебачення, кіно, преса, відеозаписи, звукозаписи тощо), які мають соціальне значення й використовуються з метою впливу на установки, поведінку, думки і оцінки людей. Масова систематична комунікація значно розширює коло інтересів людей. З одного боку, їх дедалі більше хвилюють проблеми соціального характеру, а з другого — засоби масової комунікації, зокрема телебачення, кіно, поряд з іншими чинниками, провокують агресію в поведінці певної частини індивідів, насилля стосовно один одного. Зазвичай глядачі імітують екранні моделі поведінки в повсякденному міжособистісному спілкуванні. І якщо ці моделі соціально схвалені в суспільстві, то можна вести мову про позитивний освітньо-виховний аспект масової культури, якщо ж ні, то маємо справу з негативним освітньо-виховним контекстом телебачення та інших засобів масової комунікації.
Масова організована комунікація виконує низку функцій: поширює знання про дійсність; має освітньо-виховний характер (питання лише втому, чому навчає); здійснює соціальне регулювання; поширює масову культуру та розваги; задовольняє потребу людей в отриманні відповідної інформації тощо. При цьому джерелом інформації (комунікатором) є певна організована група людей, котра діє в рамках інтересів іншої групи, масової аудиторії (реципієнта), яка віддалена від комунікатора простором або часом чи тим і іншим. Основними ознаками масової систематичної комунікації є передусім публічність, темп передавання і швидкоплинний характер інформації. Отримання і сприймання такого виду інформації масовою аудиторією дає низку типових ефектів: утилітарний (задоволення від інформації під час розв’язання різних життєвих проблем), престижний (втіха від інформації, яка прямо чи опосередковано підтримує цілі та цінності певної групи, до якої належить і реципієнт), естетичний (радість естетичного збагачення), емоційний (емоційна розрядка) тощо.
До стихійних форм передавання інформації належать чутки, під якими зазвичай розуміють інформацію, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події. Вони з’являються тоді, коли система офіційної комунікації не дає тим чи іншим подіям роз’яснень, які б ‘знімали психічне напруження. Чутки можуть як спонтанно виникнути, так і навмисно поширюватися з метою пропаганди або впливу. Інформація, котра міститься в чутках, як правило, задовольняє певну психічну потребу людини чи групи людей, яка не задоволена іншими шляхами. Отож незадоволення і очікування отримати задоволення від інформації є важливим мотивом сприймання й відтворення почутого. Чутки класифікують за різними ознаками. Відповідно до інформаційної характеристики (визначає об’єктивну міру достовірності) чутки поділяють на: абсолютно недостовірні; недостовірні з елементами правдоподібності; правдоподібні; достовірні чутки з елементами неправдоподібності. За ознакою «експресивна характеристика» (визначає загальний тип емоційної реакції) виокремлюють такі чутки: чутка-бажання; чутка страховище; агресивна чутка. До найважливіших чинників і мотивів, котрі впливають на виникнення й поширення чуток, можна віднести такі:
• компенсація емоційної недостатності (той, хто повідомляє інформацію, дістає задоволення від реакції слухача; слухач також отримує задоволення від сприймання нового, раніше не чутого, невідомого, такого, яке, на його думку, є надзвичайно важливим);
• утвердження особистості (за допомогою тієї чи іншої чутки особа намагається завоювати авторитет у групі, сформувати певну установку стосовно себе, приязне ставлення до себе членів групи);
• дійсне бажання людей попередити інших про певну небезпеку;
• неусвідомлене прагнення зменшити власне напруження, розділити свій страх, своє хвилювання зі слухачами (особливо це стосується панічних чуток);
• особистісне озлоблення, ворожі почуття стосовно інших (ці мотиви слугують для поширення агресивних чуток) та ін.
Для запобігання чуткам необхідні профілактичні засоби та активна протидія. При цьому профілактичні завдання пов’язані з ефективністю дій засобів масової інформації та пропаганди, наявністю зворотного зв’язку між керівництвом та основною масою населення. Активна протидія,передусім пов’язана з контрпропагандою, яка має виходити з того, що замовчування чуток призводить до їх поширення та накопичення. Одним з ефективних способів припинення чи зменшення чуток є широка й послідовна подача правдивої інформації авторитетним і престижним джерелом.
Розглядаючи види й форми комунікації, варто звернути увагу на їхню детермінацію культурними традиціями. Передусім ідеться про найдавніші культурні норми, які впливають на сприймання інформації і мають заборонний характер, табу. Розрізняють мовні табу, які передбачають заборону вимовляти окремі слова та словосполучення; тематичні табу, котрі характеризуються цілковитою відмовою вести розмови на ті чи інші теми; контактні табу — це заборона на деякі або будь-які види комунікації між представниками певних соціальних ролей, наприклад між зятем і тещею. Залежно від виду невербальної комунікації табу бувають мімічні, паралін-гвістичні, кінетичні, проксемічні. Будь-який етикет, сценарій повідомлення складається з табу, імперативів і факультативів. Імператив визначається як обов’язковий мінімум у діях комунікатора.
Сфера табу панує за межами дозволеного діапазону таких дій. Під факультативами розуміються різноманітні елементи спілкування, які надають комунікації інформативності й емоційної насиченості. Наприклад, у європейській культурі прийнято, вітаючись зі старшим, потиснути протягнену руку. Не зробити так — вважається повестися неввічливо. Хоча плескання старшого по плечу може розцінюватися як виклик.
Ведучи мову про вплив культурно-побутових традицій на комунікативний процес, варто зупинитися й на так званих стереотипних ситуаціях спілкування. Стереотипи (в перекладі з грецької — твердий відбиток) проявляються в наших судженнях, висловлюваннях, у нашому способі мислення. Вітаючись і прощаючись, люди мимоволі використовують різні способи, прийоми, котрі є незмінними 5а звичних ситуацій, але можуть бути різними залежно від специфічної культури того чи іншого етносу. Культурними стереотипами у своїй поведінці ми керуємося неусвідомлено, вони ніби входять у плоть і кров людини через традиції, звичаї, взірці поведінки. Стереотипи зазвичай можуть більше сказати про людину, ніж її одяг чи взуття. Є чимало прикладів, які це підтверджують. Так, в одному з гірських поселень Кавказу старий абхазець невтомно слідкував за тим, щоб не лише в його будинку, але й у житлах його дітей, які мешкають поблизу, двері кухні були завжди відчинені. Цим символізується традиційна східна гостинність. Відомо, що американці, також звикли працювати при відчинених дверях, але зовсім з іншої причини. Вони цим ніби хочуть сказати: «Я в розпорядженні оточення. Мені немає чого приховувати». Обмін інформацією у стереотипних ситуаціях, звісно, має етикетні характеристики, які являють собою щось на зразок формальної рамки, в якій розгортається комунікативний процес. У деяких випадках стереотипи об’єктивно необхідні. Зокрема, знання ритуальних побажань добра, невеликих за обсягом мовних формул з нагоди народження дитини, купівлі тощо слугують помічниками в налагодженні контактів і розгортанні комунікативного процесу. Однак за певних обставин і умов стереотипи не «діють». Приміром, якшо в сільській місцевості звичайним є вітатися під час зустрічі з незнайомою людиною, то в місті така поведінка викличе здивування. Не спрацьовують окремі стереотипи й на міжетнічному рівні спілкування. Оскільки етнічний стереотип дає суб’єктивне сприйняття представника іншої культури й виникає найчастіше через обмеженість міжетнічної комунікації, це призводить до того, що поступово риси, манера говорити, висловлювати думку, властиві деяким представникам цього етносу, поширюються на всю культуру, викликаючи етнічні симпатії чи антипатії у процесі спілкування. Подолання негативних стереотипів у комунікативному процесі може відбуватися шляхом своєчасного оновлення звичних уявлень про той чи інший народ, його мовні культурні особливості, шляхом накопичення комунікативних знань про об’єкт уваги. Все це сприяє вдосконаленню вмінь і навичок комунікатора проникати в глибинну суть особливостей обміну інформацією з іноетнічним представником.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій)